Постанова Рівненський апеляційний суд № 570/1399/21

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 26 квітня 2023 року м. Рівне Справа № 570/1399/21 Провадження № 22-ц/4815/511/23 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (суддя-доповідач) Вейтас І.В., суддів: Ковальчук Н.М., Хилевича С.В. секретар - Пиляй І.С. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору- Моторне (транспортне) страхове бюро України, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 13 лютого 2023 року, у складі судді Кушнір Н.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Моторне (транспортне) страхове бюро України про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок злочину, ВСТАНОВИВ: У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок злочину. Позов обґрунтовано тим, що вона є матір`ю ОСОБА_3 , який загинув внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 23 вересня 2019 року близько 20 год. 57 хв. на вул. Центральній в с.Застав`я Рівненського району Рівненської області, під час якої водій ОСОБА_2 , керуючи у стані алкогольного сп`яніння автомобілем ВА3 2108, реєстраційний номер НОМЕР_1 , маючи технічну можливість уникнути наїзду, допустив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , який помер на місці ДТП. Вироком Рівненського районного суду Рівненської області від 26 червня 2020 року, який залишено без змін ухвалою Рівненського апеляційного суду від 02 грудня 2020 року, ОСОБА_2 засуджений за ч. 2 ст. 286 КК України і йому призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки та 6 місяців з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки. У вказаному кримінальному провадженні її було визнано потерпілою по справі. Позивач вказує, що внаслідок протиправних дій відповідача, що потягнули смерть її сина, позивач зазнала значних фізичних, душевних, психологічних страждань та матеріальних витрат. Після уточнення позовних вимог 01 листопада 2022 року, просила стягнути з відповідача на її користь завдану матеріальну шкоду в сумі 100 355,60 гривень та моральну шкоду в розмірі 500 000 гривень. Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 13 лютого 2023 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Моторне (транспортне) страхове бюро України, про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок злочину задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 70 966 гривень матеріальної шкоди та 200 000 гривень моральної шкоди. Стягнуто з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у сумі 3 908 гривень. Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що позивачем належними доказами доведено заподіяння відповідачем шкоди, тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Відповідачами не надано будь-яких доказів на спростування доказів, наданих позивачем і в суду немає підстав вважати обставини, викладені в матеріалах справи, такими, що не відповідають дійсності. При визначенні розміру матеріальної шкоди судом враховано докази на підтвердження понесення таких витрат, а при визначенні розміру моральної шкоди враховано вимоги розумності та справедливості, встановлені судом обставини. З апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції в частині вирішення питання про стягнення моральної шкоди звернулася ОСОБА_1 .. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом неповно з`ясовано обставини справи, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають обставинам справи. На її переконання стягнута судом першої інстанції сума на відшкодування моральної шкоди, є недостатньою, оскільки судом не було взято до уваги, що родичі відповідача під час розгляду кримінального провадження обіцяли відшкодувати їй 10 000 доларів США, що на даний час становить 400 000 тисяч гривень, проте вказаних коштів їй не відшкодували. Внаслідок погіршення стану здоров`я їй було встановлено другу групу інвалідності. У зв`язку із перенесеними стражданнями у неї значно погіршився зір і на даний час вона потребує значних коштів для лікування. Крім того, судом не було враховано, що відповідач вчинив кримінальне правопорушення за сукупності багатьох обтяжуючих обставин, зокрема, вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння, вчинення злочину щодо неповнолітньої особи та тяжкість наслідків, які завдано злочином. Посилаючись на те, що компенсувати емоційні страждання, які довелося пережити їй та її родині, та втрати, пов`язані з відновленням психічного стану, розмір моральної шкоди мав би становити мільйони гривень, проте, розуміючи що такі кошти відповідач не має можливості сплатити, просить рішення суду в частині стягнення моральної шкоди скасувати, та ухвалити нове судове рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на її користь 500 000 гривень. У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Губар В.Є., який діє від імені ОСОБА_2 , не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає, рішення суду законним та обґрунтованим. Вказує, що стороною відповідача визнається та обставина, що смертю сина позивачки їй завдано моральної шкоди, проте заявлений до відшкодування розмір такої шкоди у сумі 500 000 гривень не відповідає вимогам розумності та справедливості. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду залишити без змін. Відзив на апеляційну скаргу від Моторного (транспортного) страхового бюро Українидо апеляційного суду не надходив. Заслухавши доповідача, пояснення позивача та її представника, які підтримали апеляційну скаргу, представника відповідача, який заперечує проти апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах, визначених статтею 367 ЦПК України, апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Рішення суду першої інстанції в частині стягнення матеріальної шкоди ніким не оскаржується, відповідно судом апеляційної інстанції, в силу принципу диспозитивності не перевіряється. Згідно частини 4 статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Так, вироком Рівненського районного суду Рівненської області від 26 червня 2020 року встановлено, що 23 вересня 2019 року, близько 20 год 57 хв на вул. Центральній в с. Застав`я, Рівненського району, Рівненської, області ОСОБА_2 , керуючи у стані алкогольного сп`яніння автомобілем ВАЗ 2108, реєстр. номер НОМЕР_1 , рухаючись з включеним ближнім свiтлoм фар та швидкістю приблизно 50 км/год., зі сторони автодороги Устилуг-Луцьк-Рівне у напрямку с. Голишів, Рівненського району, Рівненської області, на заокругленні проїзної частини вправо, проявив неуважність до дорожньої обстановки, що склалася, в момент виникнення перешкоди для руху у вигляді пішохода ОСОБА_3 , 2005 р.н., який рухався у попутному напрямку з вказаним автомобілем ВАЗ 2108, негайно не вжив заходів для зменшення швидкості руху, аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди, в результаті чого, допустив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , хоча мав технічну можливість уникнути наїзду. Вказаним вироком суду ОСОБА_2 засуджено за ч.2 ст.286 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки та 6 місяців з позбавлення права керування транспортними засобами строком на 3 роки. Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 02 грудня 2020 року апеляційні скарги прокурора, обвинуваченого ОСОБА_2 та потерпілої ОСОБА_1 залишено без задоволення, вирок Рівненського районного суду Рівненської області від 26 червня 2020 року залишено без змін. Як вбачається зі змісту ухвали Рівненського апеляційного суду від 02 грудня 2020 року, ОСОБА_1 в своїй апеляційній скарзі, «покликаючись на виключно позитивні характеристики особи обвинуваченого, який щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину, скоїв злочин з необережності, що істотно знижує його суспільну небезпеку, неодноразово вибачався перед нею, висловлював свій щирий жаль з приводу вчиненого, добровільно частково відшкодував моральну шкоду та пообіцяв й надалі надавати кошти для її лікування, оскільки внаслідок перенесених нею моральних страждань через втрату сина, стан її здоров`я значно погіршився, просила вирок суду в частині призначення покарання змінити та призначити обвинуваченому покарання у вигляді обмеження волі строком на сім років, застосувавши ст. 69 КК України. До початку апеляційного розгляду потерпілою ОСОБА_1 внесено зміни до апеляційної скарги, в яких потерпіла, покликаючись на припинення після винесення вироку подальшого добровільного відшкодування обвинуваченим завданої злочином шкоди, що свідчить, на її думку, про відсутність з його боку визнання вини та небажання стати на шлях виправлення, просила призначити ОСОБА_2 покарання у вигляді позбавлення волі строком вісім років. Зазначені зміни апеляційному суду подано поза межами строків на апеляційне оскарження, і колегією суддів, з врахуванням положень ч. 4 ст. 403 КПК України, згідно яких внесення до апеляційної скарги змін, які тягнуть за собою погіршення становища обвинуваченого, за межами строків на апеляційне оскарження, не допускається, внесені зміни відхилено.» Постановою Верховного Суду від 22 вересня 2021 року вирок Рівненського районного суду Рівненської області від 26 червня 2020 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 02 грудня 2020 року стосовно ОСОБА_2 залишено без зміни, а касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_1 залишено без задоволення. Цивільна-правова відповідальність водія автомобіля ВА3 2108 д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_2 на час вчинення ДТП не була застрахована, що підтверджується відповіддю Моторного (транспортного) страхове бюро України на адвокатський запит, яка наявна у матеріалах справи. За змістом частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України). Адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Згідно із частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Частиною першою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Згідно з частиною другою статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого; тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках; можливість, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, пропорційності та справедливості. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) міститься висновок про те, що визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Відповідно до положень статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Відповідно до положень статей 76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції враховував вимушені зміни потерпілої у нормальних життєвих зв`язках, моральні страждання, пов`язані з тим, що її син загинув внаслідок злочину. Колегія суддів погоджується як з висновком суду першої інстанції, так і з доводами апеляційної скарги, щодо заподіяння моральної шкоди позивачці, оскільки слід вважати очевидним, що передчасна втрата дитини для будь-якої людини, однозначно спричиняє моральні страждання. Неможливість будь-яким способом повернути минуле, чи повернути дитину завдає батькам невиправних душевних страждань. Втрата дитини спричинила матері глибоку душевну рану. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Розмір моральної шкоди ЦК України не визначено, тому він встановлюється на основі досліджуваних судом доказів, зокрема пояснень позивачів. ЦК України не встановлено мінімального та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, оскільки вирішення питання щодо відшкодування моральної шкоди та її розміру у кожному конкретному випадку вирішується судом на підставі наданих доказів. На сьогодні у законодавстві не існує жодних методик та нормативних актів, які б регулювали порядок визначення розміру моральної шкоди, зокрема експертами установ, що здійснюють проведення судово-психологічних експертиз. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що потерпіла зазнала фізичних та душевних страждань у зв`язку із втратою дитини, що є найвищою немайновою втратою, яка не підлягає відновленню. Разом з тим, позивач, як на доказ понесення нею моральної шкоди, в тому числі, посилається на те, що їй проведено чотири операції на очах, та в подальшому встановлена група інвалідності. Колегія суддів вважає, що вказана позивачкою обставина, не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції чи його зміні, оскільки судом першої інстанції при визначенні розміру моральної шкоди, враховано факт вимушених змін у житті позивачки, зважаючи на глибину душевних страждань, яких позивачі зазнала у зв`язку із втратою сина і непоправність такої втрати. Разом з тим, судом не встановлено причинно-наслідковий зв`язок між хворобоюпозивачки та фактом загибелі її сина в дорожньо-транспортній пригоді. При визначенні розміру моральної шкоди, суд першої інстанції правильно виходив із засад розумності та справедливості, встановлених обставин справи. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що стягнутий судом розмір моральної шкоди разом із засудженням обвинуваченого становитиме достатню справедливу сатисфакцію для позивача. При цьому судом першої інстанції правильно взято до уваги часткове відшкодування відповідачем моральної шкоди на користь позивача у розмірі 80 000 гривень, що підтверджується копією наявної у матеріалах справи розписки ОСОБА_1 та її визнанням факту часткового відшкодування моральної шкоди відповідачем, про яке зазначено в ухвалі Рівненського апеляційного суду від 02 грудня 2020 року. Визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 200 000 гривень не є явно заниженим чи надмірним, є розумним, справедливим та співмірним. Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції, вважає їх достатньо мотивованими та обґрунтованими. Наведені у апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження суду із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, які ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, і з якими погоджується суд апеляційної інстанції. Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині вирішення позову про відшкодування моральної шкоди. Суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази надані сторонами, дав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив в оскаржуваній частині законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права. За таких обставин підстав для скасування чи зміни рішення суду в частині стягнення моральної шкоди, колегія суддів не вбачає. Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 382 ЦПК України, Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 13 лютого 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 27 квітня 2023 року. Головуючий І. В. Вейтас Судді: Н. М. Ковальчук С. В. Хилевич