Постанова КЦС ВС № 757/8469/21-ц

Постанова Іменем України 26 квітня 2023 року м. Київ справа № 757/8469/21-ц провадження № 61-2606св22 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Червинської М. Є., суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця», розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги представника ОСОБА_1 - Глушпенка Віталія Олександровича на ухвалу Київського апеляційного суду від 07 лютого 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Суханової Є. М., Олійника В. І., Сушко Л. П., ВСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця») про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати. Позов мотивований тим, що з лютого 2012 року до жовтеня 2014 року та з травня до серпня 2016 року ОСОБА_1 працював на Державному підприємстві «Донецька залізниця» (далі - ДП «Донецька залізниця»), яке було реорганізоване шляхом злиття у Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» (далі - ПАТ «Укрзалізниця»), а потім в АТ «Укрзалізниця». 02 серпня 2016 року наказом регіональної філії «Донецька залізниця» № 11138/ДН-ос позивач звільнений з посади у зв`язку із скороченням штату на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України. Позивачу була нарахована, але не виплачена заробітна плата за період березень - липень 2017 року у сумі 33 163,37 грн. Позивач вказував, що зазначена заборгованість із заробітної плати, є досі невиплаченою, вважав дії відповідача незаконними, оскільки згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України виплата усіх сум, що належать працівнику від підприємства, проводиться у день звільнення. У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, передбачені статтею 116 КЗпП України, згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. ОСОБА_1 просив стягнути з АТ «Укрзалізниця» на свою користь суму невиплаченої заборгованості із заробітної плати у розмірі 33 163,37 грн, суму середнього заробітку, яку відповідач зобов`язаний сплатити на його користь за час затримки розрахунку при звільненні, у розмірі 283 882,56 грн, та компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у розмірі 9 046,10 грн. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 03 серпня 2021 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнено з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати в загальному розмірі 26 367,30 грн. Стягнено з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 18 липня 2017 року до 15 лютого 2021 року у розмірі 96 624,84 грн без утримання податків, зборів та інших обов`язкових платежів. Стягнено з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у розмірі 7 830,38 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнено з АТ «Укрзалізниця» в дохід держави судовий збір у розмірі 1 420,99 грн. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що при звільненні позивача йому не було виплачено всі суми, які підлягають виплаті відповідно до статті 116 КЗпП України. Оскільки відповідач порушив норми статті 116 КЗпП України, позивач має право на отримання середнього заробітку за період затримки розрахунку при виплаті відповідно до статті 117 КЗпП України. Не погоджуючись із рішенням Печерського районного суду м. Києва від 03 серпня 2021 року, представник ОСОБА_1 - адвокат Глушпенко В. О. 21 вересня 2021 року оскаржив його в апеляційному порядку. До апеляційної скарги заявник додав клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Печерського районного суду м. Києва від 03 серпня 2021 року. Клопотання мотивоване тим, що копію повного тексту рішення позивач та представник на день звернення з апеляційною скаргою не отримували. Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Глушпенка В. О. на рішення Печерського районного суду м. Києва від 03 серпня 2021 року залишено без руху та надано строк для усунення недоліків. Ухвала мотивована тим, що вапеляційній скарзі заявник не зазначає, з яких поважних причин пропустив строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. Тому заявнику необхідно зазначити поважну причину пропуску строку на оскарження рішення суду першої інстанції. Крім того, суд вказав, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження наявності в адвоката Глушпенка В. О. повноважень на звернення від імені позивача до суду з апеляційною скаргою, тому заявнику необхідно було надати відповідні докази. На виконання вимог ухвали Київського апеляційного суду від 20 грудня 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Глушпенко В. О. подав клопотання про усунення недоліків апеляційної скарги, до якого додав докази про наявність повноважень Глушпенка В. О. на звернення від імені позивача до суду з апеляційною скаргою (а. с. 166 - 168, 176 - 181). У клопотанні заявник також просив поновити строк на апеляційне оскарження рішення Печерського районного суду м. Києва від 03 серпня 2021 року. Клопотання мотивував тим, що апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції була подана 21 вересня 2021 року. Водночас рішення Печерського районного суду м. Києва від 03 серпня 2021 року отримане представником позивача через канцелярію суду першої інстанції лише 22 вересня 2021 року. До клопотання заявник додав копію рішення Печерського районного суду м. Києва від 03 серпня 2021 року з відміткою про дату його виготовлення - «22 вересня 2021 року» (а. с. 169 - 175). Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції Ухвалою Київського апеляційного суду від 07 лютого 2022 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Глушпенка В. О. на рішення Печерського районного суду м. Києва від 03 серпня 2021 року відмовлено. Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції, посилаючись на пункт 4 частини першої статті 358 ЦПК України, вважав неповажними наведені заявником підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження. Висновок апеляційного суду мотивований тим, що ОСОБА_1 , та його представник - адвокат Глушпенко В. О. належним чином повідомлялися про призначене засідання суду першої інстанції, отже, позивач був обізнаний з датою судового засідання. Крім того, в матеріалах справи наявна заява представника позивача, у якій він просить прийняти заочне рішення у справі та задовольнити позовні вимоги. Також суд зазначив, що копію оскаржуваного рішення учасникам справи було надіслано засобами поштового зв`язку. Оцінивши наведені ОСОБА_1 , та його представником - адвокатом Глушпенком В. О. у заяві про поновлення строку на апеляційне оскарження обставини, Київський апеляційний суд дійшов висновку, що такі обставини не можуть бути визнані поважними, оскільки заявник не надав логічного та зрозумілого пояснення тому, що перешкоджало йому ознайомитися з оскаржуваним судовим рішенням районного суду та подати належно оформлену апеляційну скаргу протягом строку, встановленого на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. На думку апеляційного суду, у цьому випадку поведінка позивача та його представника свідчать про затягування судового процесу, вони не продемонстрували готовності брати участь на всіх етапах розгляду справи та вживати наданих процесуальним законом заходів для скорочення періоду судового провадження. Апеляційний суд також зазначив, що рішення Печерського районного суду м. Києва від 03 серпня 2021 року у справі № 757/8469/21-ц оприлюднено в Єдиному державному реєстру судових рішень 17 серпня 2021 року. Тобто саме з цієї дати, а не з 22 вересня 2021 року, як зазначає позивач, ОСОБА_1 , у разі несвоєчасного отримання копії рішення суду першої інстанції за допомогою засобів поштового зв`язку, міг ознайомитися із змістом оскаржуваного рішення та мотивами його постановлення. Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції Постановою Київського апеляційного суду від 27 грудня 2022 року апеляційну скаргу АТ «Укрзалізниця» задоволено. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 03 серпня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову. Апеляційний суд застосував правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18 (провадження № 61-48088сво18), де вказано, що, зважаючи на вимоги позивача виплата заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, компенсація за затримку видачі трудової книжки та середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, а також встановлені форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), застосуванню підлягають положення трудового і цивільного законодавства. Врахувавши статтю 617 ЦК України, апеляційний суд взяв до уваги висновок Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2 щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) стосовно АТ «Укрзалізниця», яким засвідчено настання форс-мажорних обставин при здійсненні господарської діяльності на території, не підконтрольній українській владі, у тому числі у м. Донецьку. Апеляційний суд зробив висновок про те, що з 20 березня 2017 року виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, та у період існування яких він об`єктивно, з не залежних від нього причин був позбавлений можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі щодо позивача, а тому вини АТ «Укрзалізниця» в особі регіональної філії «Донецька залізниця» у несвоєчасній виплаті заробітної плати немає, у зв`язку з чим у задоволенні позову слід відмовити. Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг 17 лютого 2022 року представник ОСОБА_1 - Глушпенко В. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 07 лютого 2022 року та направити справу для подальшого розгляду до суду апеляційної інстанції. Касаційна скарга мотивована тим, що з повним текстом рішення суду першої інстанції представник позивача ознайомився 31 серпня 2021 року з ЄДРСР. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції була подана 21 вересня 2021 року. Разом з тим рішення Печерського районного суду м. Києва від 03 серпня 2021 року отримане представником позивача через канцелярію суду першої інстанції лише 22 вересня 2021 року. Заявник вказує, що день належного вручення копії судового рішення може бути встановлений лише з відповідної відмітки на поштовому повідомленні або розписки про отримання копії судового рішення (постанова Верховного Суду від 02 серпня 2021 року у справі № 914/1191/20). Суд першої інстанції зобов?язаний відповідно до закону вручити або надіслати судові рішення у паперовій формі рекомендованим листом (постанови Верховного Суду від 28 січня 2021 року у справі № 260/1888/20, від 19 лютого 2021 року у справі № 909/541/19, від 31 березня 2021 року у справі № 240/13092/20, від 09 квітня 2021 року у справі № 500/90/19, від 14 квітня 2021 року у справі № 205/1129/19 та від 19 травня 2021 року у справі № 910/16033/20). Вказує, що оприлюднення рішення в ЄДРСР не скасовує обов?язок суду видати копії судових рішень учасникам справи або надіслати їм такі копії у встановленому законом порядку (постанова Верховного Суду від 11 серпня 2020 року у справі № 404/4551/19). 25 січня 2023 року представник ОСОБА_1 - Глушпенко В. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постановуКиївського апеляційного суду від 27 грудня 2022 року та направити справу на новий розгляд до Київського апеляційного суду. Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції жодним чином не відреагував на клопотання про зупинення розгляду справи, неправомірно не зупинив її розгляд, а також не направив матеріалів справи на вимогу Верховного Суду. Зупинення розгляду справи судом апеляційної інстанції, на думку позивача, з урахуванням процесуальних порушень, які допущені судом при відмові у відкритті апеляційного провадження, повністю відповідало б принципам цивільного судочинства, а також дозволило б позивачу здійснити належний захист своїх законних прав та інтересів. Суд апеляційної інстанції не направив ані позивачу, ані представнику позивача копії ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі разом з апеляційною скаргою. Київський апеляційний суд розглянув справу без повідомлення (виклику) сторін, чим позбавив позивача на належний захист своїх законних прав та інтересів, які передбачені Конституцією України. Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення представник заявника зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 905/857/19, постанові Верховного Суду від 23 листопада 2022 року у справі № 757/58583/19-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Доводи інших учасників справи 15 березня 2023 року АТ «Укрзалізниця» подало до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 27 грудня 2022 року залишити без змін. Рух касаційних скарг та матеріалів справи Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - Глушпенка В. О. на ухвалу Київського апеляційного суду від 07 лютого 2022 року та витребувано матеріали справи з Печерського районного суду м. Києва. 12 січня 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 16 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - Глушпенка В. О. на постанову Київського апеляційного суду від 27 грудня 2022 року та витребувано матеріали справи з Печерського районного суду м. Києва. Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Перевіривши доводи касаційних скарг, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню з таких підстав. Фактичні обставини справи Відповідно до записів у трудовій книжці, наказом від 04 травня 2016 року № 69/Н-лс позивача було прийнято на роботу начальником технічного відділу до ДП «Донецька залізниця». Наказом від 02 серпня 2016 року № 178/Н-лс ОСОБА_1 звільнений у зв`язку з переведенням до структурного підрозділу Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця». На виконання наказу регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» від 17 березня 2017 року № 236/ДНД встановлено початок простою з 00:00 год 20 березня 2017 року для всіх працівників виробничих підрозділів. На весь період простою працівникам у табелі обліку використання робочого часу наказано проставляти літерний код «П». Оплату за час простою не з вини працівників провести з розрахунку двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу) за весь час простою згідно з графіком роботи. Не виплаченою є сума 33 163,37 грн (без утримання податків і зборів). На підтвердження цього позивач надав відомості розрахунку заробітної плати, згідно з якими до виплати (з урахування податків і зборів) належить: за березень 2017 року - 3 697,59 грн; за квітень 2017 року - 8 448,95 грн; за липень 2017 року - 14 221,12 грн. Загальна сума нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за наданим позивачем розрахунком становить 26 367,30 грн. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Оскаржувані судові рішення апеляційного суду не відповідають вказаним вимогам закону. Щодо ухвали Київського апеляційного суду від 07 лютого 2022 року Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та статті 10 ЦПК України зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Європейський суд із прав людини вказує, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братися до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль у ньому апеляційного суду (VOLOVIK v. UKRAINE, N 15123/03, § 53, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року). Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України). При цьому забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань. Відповідно до частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюються зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій. Згідно з частиною першою статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Згідно з частиною першою статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. У частині другій статті 354 ЦПК України визначено, що учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Відповідно до статті 123 ЦПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. У справі, що переглядається, ухвалою Київського апеляційного суду від 07 лютого 2022 року увідкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Глушпенка В. О., на рішення Печерського районного суду м. Києва від 03 серпня 2021 року відмовлено з посиланням на пункт 4 частини першої статті 358 ЦПК України. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними. У статтях 127, 357, 358 ЦПК України не визначено конкретного переліку причин, що відносяться до поважних і можуть бути підставою для поновлення пропущеного процесуального строку. Однак суд апеляційної інстанції, керуючись верховенством права та основними засадами судочинства, повинен надати оцінку наведеним особою, яка подає апеляційну скаргу, обставинам на предмет поважності причин пропуску строку, встановити, чи є такий строк значним, та чи поновлення такого строку не буде втручанням у принцип юридичної визначеності з урахуванням балансу суспільного та приватного інтересу. Норми, які регулюють строки подання скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить із того, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції»). Отже, вирішення питання про поновлення процесуального строку належить до дискреційних повноважень суду, і у кожній конкретній справі суд має ґрунтовно перевіряти, чи є обставини, на які посилається заявник, такими, що свідчать про наявність поважних причин для поновлення строку. Судові процедури повинні бути справедливими (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), оскільки особа безпідставно не може бути позбавлена конституційного права на апеляційне оскарження рішення суду. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що для застосування пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними, суду необхідно надати належну оцінку причинам пропуску строку на апеляційне оскарження, з`ясувати, чи є ці причини такими, що об`єктивно перешкоджали подати апеляційну скаргу у визначений законом строк, коли особа отримала відповідне оскаржуване рішення суду, тобто ознайомилася з його змістом. У справі, що переглядається, встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Печерський районний суд м. Києва ухвалив рішення 03 серпня 2021 року. Під час ухвалення цього рішення позивач та його представник присутніми не були. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 03 серпня 2021 року направлено ОСОБА_1 13 серпня 2021 року. 21 листопада 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Глушпенко В. О. подав апеляційну скаргу на рішення Печерського районного суду м. Києва від 03 серпня 2021 року. До клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, яке було подано до суду на виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, заявник додав копію рішення Печерського районного суду м. Києва від 03 серпня 2021 року з відміткою про дату його виготовлення - 22 вересня 2021 року. Доказів того, що заявник отримав копію рішення Печерського районного суду м. Києва від 03 серпня 2021 року до 21 вересня 2022 року (дата подання апеляційної скарги), матеріали справи не містять. Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження у цій справі, суд апеляційної інстанції встановив, що рішення Печерського районного суду м. Києва від 03 серпня 2021 року у справі № 757/8469/21-ц оприлюднене в Єдиному державному реєстрі судових рішень 17 серпня 2021 року, а тому, саме з цієї дати, а не з 22 вересня 2021 року, як зазначає позивач, ОСОБА_1 , у випадку несвоєчасного отримання копії рішення суду першої інстанції за допомогою засобів поштового зв`язку, міг ознайомитися зі змістом оскаржуваного рішення та мотивами його постановлення Визнаючи неповажними причини пропуску строку на апеляційне оскарження, зазначені заявниками, апеляційний суд не врахував, що особа має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів із дня вручення йому відповідного рішення суду; не звернув уваги на те, що суд першої інстанції не виконав вимоги статті 272 ЦПК України щодо вручення судового рішення, не спростував доводів позивача, що копія рішення суду першої інстанції на його адресу не надходила та не була вручена, не надав оцінки тому, що оприлюднення в ЄДРСР тексту судового рішення не замінює виконання функції суду щодо вручення судового рішення. Вичерпний перелік випадків, які підтверджують дату вручення судового рішення, наведений у частині шостій статті 272 ЦПК України, і в цьому переліку день оприлюднення судового рішення в ЄДРСР не прирівняно до дня вручення судового рішення. Можливість дізнатися про ухвалене судом першої інстанції рішення з ЄДРСР є лише правом заявника. При цьому оприлюднення судового рішення в ЄДРСР не замінює обов`язок суду вчасно направляти копії судових рішень учасникам справи. Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14 липня 2022 року у справі № 285/2686/20-ц (провадження № 61-2418св22), від 03 листопада 2021 року у справі № 2-3552/10 (провадження № 61-13845св21), від 19 січня 2022 року у справі № 752/19105/21 (провадження № 61-17974св21), від 25 лютого 2021 року у справі № 679/219/20 (провадження № К/9901/29453/20), від 11 серпня 2020 року у справі № 404/4551/19 (провадження № К/9901/7347/20) та від 16 листопада 2022 року у справі № 752/24301/19 (провадження № 61-5390св22). Таким чином, за встановлених у цій справі обставин апеляційний суд застосував норми частини четвертої статті 357 та пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України, за змістом яких суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржник у строк, визначений судом, не подав заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними, за відсутності на те правових підстав, а тому висновок апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження є передчасним. Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи. За правовим висновком, сформульованим Конституційним Судом України, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року у справі № 3-рп/2003). Отже, право на апеляційне оскарження судових рішень у контексті положень частин першої та другої статті 55, пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України є складовою права кожного на звернення до суду, оскільки апеляційний перегляд розглядається як мінімальний стандарт оскарження. Апеляційний суд зазначеного не врахував та відмовив у відкритті апеляційного провадження без належних правових підстав, що не відповідає принципу верховенства права, а також порушив право заявника на апеляційне оскарження судового рішення як складову частину права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вказане призвело до порушення норм процесуального права, а тому оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції не може вважатися законною та обґрунтованою, що є підставою для її скасування і направлення справи до апеляційного суду для продовження розгляду. Щодо постанови Київського апеляційного суду від 27 грудня 2022 року Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції зробив висновок про те, що з 20 березня 2017 року виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, та у період існування яких останній об`єктивно, з не залежних від нього причин був позбавлений можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі щодо позивача, а тому вини АТ «Укрзалізниця» в особі регіональної філії «Донецька залізниця» у несвоєчасній виплаті заробітної плати немає. Апеляційний суд застосував правову позицію викладену у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18 (провадження № 61-48088сво18) та врахував положення статі 617 ЦК України. Проте Верховний Суд не може погодитися із наведеним висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке. Частиною першою статті 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, установлена статтею 117 КЗпП України. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Працівник є слабшою ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (така позиція викладена в пунктах 67, 69, 70, 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18)). Верховний Суд зазначає, що для застосування статті 117 КЗпП України та покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні необхідно встановити вину підприємства. У матеріалах справи є висновок Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2 щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) стосовно АТ «Укрзалізниця», яким засвідчено настання форс-мажорних обставин при здійсненні господарської діяльності на території, не підконтрольній українській владі, у тому числі у м. Донецьку. З 20 березня 2017 року господарська діяльність та управління виробничими потужностями відповідача унеможливлено неправомірними діями третіх осіб. Майно АТ «Укрзалізниця», що знаходиться, в тому числі, на території Донецької області, перебуває у незаконному володінні та під контролем третіх осіб. Фактично відповідач втратив контроль і доступ до своїх виробничих потужностей та іншого майна, у тому числі, до трудових книжок працівників, оригіналів наказів про затвердження та введення в дію штатного розпису, особових справ працівників. Початком дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) є 20 березня 2017 року. Унеможливлення виконання АТ «Укрзалізниця», регіональною філією «Донецька залізниця» обов`язків, передбачених законодавством України про працю, зокрема, статей 47, 83, 115, 116 КЗпП України, спричинено впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме актами тероризму на території Донецької області, тривалими перервами в роботі транспорту, регламентними умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, які продовжують діяти і дату закінчення їх дії встановити неможливо. Ці форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є надзвичайними, непередбачуваними і мають неминучий характер, їх дії не можна уникнути за звичайних обставин при всій обачливості зобов`язаної сторони за трудовим договором. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18 (провадження № 61-48088сво18) вказано, що: «зважаючи на вимоги позивача - виплата заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, компенсації за затримку видачі трудової книжки та середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, а також встановлені форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), застосуванню підлягають положення трудового і цивільного законодавства. Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків. Відповідно до статті 117 КЗпП України підставою відповідальності власника за затримку розрахунку при звільненні є склад правопорушення, який включає два юридичних факти: порушення власником строку розрахунку при звільненні та вина власника. Згідно зі статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»)». Водночас у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 905/857/10 (провадження № 12-56гс21) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18 (провадження № 61-48088сво18) про те, що заробітна плата є відповідальністю в розумінні статті 617 ЦК України, від якої роботодавець може бути звільнений внаслідок випадку або непереборної сили. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що «Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно (частина перша статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»). Статтею 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» встановлено, що протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України. Викладене свідчить, що єдиний належний документ, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, - це сертифікат, виданий на підставі статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні». Разом з цим обставини, які можуть бути кваліфіковані як обставини непереборної сили (форс-мажор), можуть бути підтверджені належними доказами, зокрема висновками експертів, показаннями свідків. Суд також враховує підстави звільнення від доказування - обставини, які визнаються учасниками справи, обставини, визнані судом загальновідомими тощо (стаття 75 ГПК України). Отже, суд визнає наявність форс-мажорних обставин з урахуванням установлених обставин справи та наявних у справі доказів». У постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 905/857/10 (провадження № 12-56гс21) Велика Палата Верховного Суду також зауважила, що оскільки виплата заробітної плати працівнику - це обов`язок роботодавця, то стаття 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» не може застосовуватись до правовідносин щодо виплати заробітної плати. Вирішуючи спір, апеляційний суд наведеного не врахував, не звернув уваги на те, що у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 905/857/10 (провадження № 12-56гс21) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18 (провадження № 61-48088сво18), про те, що заробітна плата є відповідальністю в розумінні статті 617 ЦК України, від якої роботодавець може бути звільнений внаслідок випадку або непереборної сили, а тому дійшов неправильного висновку про застосування до спірних правовідносин статті 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції». Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційних скарг Відповідно до частин третьої та четвертої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі. З метою виконання завдання цивільного судочинства, а саме: щодо забезпечення справедливого розгляду справи, колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню, а оскаржувані ухвала та постанова - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційні скарги представника ОСОБА_1 - Глушпенка Віталія Олександровича задовольнити. Ухвалу Київського апеляційного суду від 07 лютого 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 грудня 2022 року суду скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов