Постанова 4822 № 718/78/22

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 26 квітня 2023 року місто Чернівці справа №718/78/22 провадження №22-ц/822/333/23 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого Височанської Н. К. суддів: Лисак І.Н., Перепелюк І.Б. секретар Собчук І.Ю. за участю: позивача ОСОБА_1 , представника відповідачів ОСОБА_2 учасники справи: позивач ОСОБА_1 відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 28 лютого 2023 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики, ухвалене під головуванням судді першої інстанції Скорейка В.В., В С Т А Н О В И В: Описова частина Короткий зміст позовних вимог У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики. Згідно позовної заяви в новій редакції, поданої в листопаді 2022 року, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики. Посилався на те, що він 17 травня 2005 року позичив в борг ОСОБА_6 16 000 доларів США, які згідно із розпискою від 17 жовтня 2005 мали бути повернуті до 2010 року. У 2008 році між позивачем та ОСОБА_6 відбулася розмова про необхідність повернення боргу і про можливе дострокове повернення боргу на суму 16000 доларів США. Оскільки у ОСОБА_6 та його сім`ї в той час виникали проблеми матеріального характеру, позивач запропонував віддавати позичені кошти частинами, однак ОСОБА_6 та його дружина ОСОБА_3 повідомили його, що їм зручніше повернути борг однією сумою. Вказує, що наприкінці 2008 року він знову приїхав в місце проживання ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , щоб обговорити питання про повернення боргу. Більше позивач не турбував ОСОБА_6 і чекав повернення боргу. Через деякий час, відповідачка ОСОБА_3 повідомила йому, що її чоловік помер, але пообіцяла позивачу, що боргові зобов`язання будуть виконані нею. Також вона пообіцяла, що навіть заплатить більше, чим сума боргу, тобто відсотки за користування коштами у розмірі 3% від суми боргу. Після смерті ОСОБА_6 , спадкоємцями є його діти: ОСОБА_5 та ОСОБА_4 . ОСОБА_3 не повідомила позивача про смерть сина ОСОБА_5 , а саме тому ним було пред`явлено первісний позов до дітей ОСОБА_6 , як спадкоємців за законом - ОСОБА_5 та ОСОБА_4 . Зазначає, що 20 січня 2020 року він звернувся до відповідачки ОСОБА_3 із письмовою вимогою про повернення боргу, але жодної відповіді не отримав. Також посилався на те, що позика була отримана ОСОБА_6 та його дружиною ОСОБА_3 в інтересах сім`ї, для використання у бізнесі сім`ї, де були зайняті всі члени його родини та для будівництва будинку в АДРЕСА_1 . На підставі наведеного просив стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заборгованість за договором позики від 17 травня 2005 року в розмірі 16 000 доларів США. 12 грудня 2022 року позивачем ОСОБА_1 подано до суду першої інстанції заяву, у якій він просив суд поновити йому строки звернення до суду з позовом про повернення боргу, як пропущені з поважних причин. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 28 лютого 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики відмовлено. Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги Апелянт ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 28 лютого 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Посилається на те, що судом першої інстанції прийнято рішення з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Зазначає, що у 2008 році між ним та ОСОБА_6 і його дружиною ОСОБА_3 відбулась розмова з приводу дострокового повернення боргу в сумі 16 000 доларів США. В той час у боржників виникли матеріальні труднощі, зокрема труднощі в бізнесі та значні кошти витрачали на лікування ОСОБА_6 і він запропонував повертати позичені кошти частинами, однак вони запевняли його, що повернуть всю суму одразу до 2010 року. Просили не давати розголосу щодо боргових зобов`язань. Через деякий час ОСОБА_3 повідомила, що її чоловік помер, однак борг вона поверне повністю. Відповідачка ОСОБА_3 протягом 2008-2020 років визнавала наявність боргових зобов`язань. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи Відзиву на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходило.

Мотивувальна частина Позиція апеляційного суду Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, заслухавши учасників справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Фактичні обставини справи, встановлені судами Встановлено, що 17 травня 2005 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 був укладений договір позики, відповідно до якого ОСОБА_6 отримав у борг від ОСОБА_1 16 000 доларів США, строком до 2010 року, що підтверджується копією розписки від 17 травня 2005 року (а.с.7). ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 від 12 січня 2009 року (а.с.60). Відповідно до копії Свідоцтва про право на спадщину за законом від 11 липня 2009 року (спадкова справа №98/2009 зареєстровано в реєстрі за №1-1880), спадкоємцями майна після смерті ОСОБА_7 є його син ОСОБА_8 в частині майна та в частині майна є його донька ОСОБА_9 . Спадщина, на яку видано свідоцтво сину ОСОБА_5 та доньці ОСОБА_4 складається з: грошових внесків у ВАТ «Універсал Банк» на поточних рахунках: № НОМЕР_2 на суму 1566.45 доларів США та № НОМЕР_3 на суму 522,90 євро; грошового внеску в ЗАТ «ПроКредит Банк» на картковому рахунку № НОМЕР_4 на суму 0,04 грн. та 5.18 доларів США (а.с.190). ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_5 від 09 листопада 2009 року (а.с.59). Відповідно до копії Свідоцтва про право на спадщину за законом від 05 червня 2010 року (спадкова справа №176/2010 зареєстровано в реєстрі за №1-1182), спадкоємцем майна після смерті ОСОБА_10 є його мати ОСОБА_3 . Спадщина, на яку видано свідоцтво ОСОБА_3 складається з: ощадного рахунку № НОМЕР_6 в ПАТ «Універсал Банк», на якому знаходилося 1578,01 доларів США (а.с.98). На час розгляду справи борг позивачу відповідачами не повернутий. Мотиви та доводи, з яких виходив апеляційний суд та застосовані норми права переглядаючи основне рішення Відповідно до ч.ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Статтею 263ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, тобто ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Згідно зі ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, тощо. Зазначеним нормам рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає. Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що вимоги позивача - кредитора ОСОБА_1 є доведеними та обґрунтованими, проте, з позовом він звернувся з пропуском трирічного строку позовної давності. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду. Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно зі статтею 1046 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором (частина перша статті 1049 ЦК України). Частинами третьою, четвертою статті 545 ЦК України передбачено, що наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. Судом першої інстанції встановлено, що 17 травня 2005 року ОСОБА_6 отримав від ОСОБА_1 в борг грошові кошти в сумі 16 000 доларів США, які зобов`язувався повернути до 2010 року, про що власноруч написав розписку. Дану обставину сторони визнали. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 від 12 січня 2009 року (а.с.60). Спадщину після його смерті прийняли по частці діти: ОСОБА_5 та ОСОБА_4 . ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_5 від 09 листопада 2009 року (а.с.59). Спадщину після його смерті прийняла матір ОСОБА_3 . Оскільки укладання договору позики підтверджено розпискою, борг на час розгляду справи не повернутий, а тому суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про доведеність позовних вимог. Разом з тим, суд першої інстанції відмовив в задоволенні позову з підстав пропуску позивачем строку позовної давності. Колегія суддів не погоджується з підставами відмови в позові з наступних підстав. В позовній заяві в новій редакції, яку позивач подав до суду 20 січня 2020 року, він посилався на вимоги статей 61, 65 СК України, обґрунтовуючи позов, що договір позики був укладений в інтересах сім`ї. Суд першої інстанції при розгляді справи не досліджував, чи були отримані грошові кошти витрачені в інтересах сім`ї і чи підтверджено це відповідними доказами. Відповідно до частини першої статті 36 Сімейного кодексу України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя. Отже інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку і характер такого зв`язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім`ї. Законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім`ї. Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Отже, положення статті 60 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує. Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно із частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово (частина третя статті 65 СК України). Тлумачення частини четвертої статті 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньої участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов`язану особу (боржника). Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї з набуттям майна у спільну сумісну власність, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року в справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19) дійшла висновку, що правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов`язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї (пункт 61). Велика Палата Верховного Суду погодилася з відповідним висновком Верховного Суду України, викладеним у постановах від 27 квітня 2016 року у справі № 537/6639/13-ц (провадження № 6-486цс16) та від 14 вересня 2016 року у справі № 334/5907/14-ц (провадження № 6-539цс16), про солідарний характер відповідальності подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї, якщо інше не передбачене такими правочинами. За таких обставин суди повинні досліджувати, чи були отримані грошові кошти витрачені в інтересах сім`ї, чи підтверджено це відповідними доказами. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Тягар доведення обґрунтованості заявлених вимог за загальними правилами процесуального закону покладається саме на позивача. Якщо позивач, розпоряджаючись своїми правами на власний розсуд, доведе суду обґрунтованість пред`явлених вимог, то у випадку їх неспростування стороною відповідача у спосіб, визначений законом, такі вимоги підлягають задоволенню. Допитаний в судовому засіданні суду першої інстанції в якості свідка позивач ОСОБА_1 пояснив, що при передачі грошей ОСОБА_6 більше нікого не було. ОСОБА_6 торгував спиртом і гроші йому потрібні були для бізнесу. Однак, в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження того, що позичені кошти були витрачені в інтересах сім`ї. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення позову до ОСОБА_3 як дружини боржника, оскільки позивачем не надано достатніх доказів, які б могли свідчити про використання отриманих ОСОБА_6 у позику грошових коштів для задоволення потреб сім`ї. Також колегія суддів не погоджується із застосуванням судом першої інстанції строків позовної давності. Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 боржник ОСОБА_6 помер. Спадкоємцями першої черги майна померлого ОСОБА_6 , які прийняли спадщину, є його діти ОСОБА_5 та ОСОБА_4 . ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер. Спадкоємцем першої черги майна померлого ОСОБА_5 , яка прийняла спадщину, є його мати ОСОБА_3 . Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Згідно з частиною першою статті 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу. Аналіз наведених положень ЦК України дає підстави для висновку, що зобов`язання боржника за договором позики не є таким, що нерозривно пов`язане з його особою. Частиною першою статті 1282 ЦК України передбачено, що спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного в спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Згідно з частинами першою та другою статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу). Зі смертю позичальника зобов`язання з повернення позики включаються до складу спадщини, строки пред`явлення вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281, 1282 ЦК України. Відповідно до частин другої, третьої статті 1281 ЦК України кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги (частина четверта статті 1281 ЦК України). В постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц (провадження № 14-53цс18) та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 09 березня 2021 року у справі № 450/2021/15-ц (провадження № 61-18902св19), зазначено, що кредитор має пред`явити свою вимогу до спадкоємців протягом 6-ти місяців з дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, незалежно від настання строку вимоги, а якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, то не пізніше одного року від настання строку вимоги. Наслідком пропуску кредитором вказаних строків звернення з вимогою до спадкоємців є позбавлення кредитора права вимоги. Оскільки зі смертю позичальника зобов`язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред`явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України. Поняття «строк пред`явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців» не тотожне поняттю «позовна давність». Так, частина четверта статті 1281 ЦК України визначає наслідком пропуску кредитором спадкодавця строків пред`явлення вимог до спадкоємців позбавлення права вимоги такого кредитора, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті. Тоді як згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Відтак, визначені статтею 1281 ЦК України строки пред`явлення кредитором вимоги до спадкоємців і позовна давність є різними строками. Сплив перших має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права), а отже, і неможливість вимагати у суді захисту відповідного права. Натомість сплив позовної давності не виключає наявність у кредитора права вимоги та є підставою для відмови у позові за умови, якщо про застосування позовної давності у суді заявила одна зі сторін. Сплив визначених статтею 1281 ЦК України строків пред`явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов`язаннями, а також припинення таких зобов`язань. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року у справі № 405/5723/18 (провадження № 61-7659св21) вказано, що «саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. Проте суд апеляційної інстанції зазначеного не врахував та дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позову, не застосувавши до спірних правовідносин правову норму, яка підлягає застосуванню». Позивач ОСОБА_1 як в суді першої інстанції, так і в апеляційній інстанції пояснив, що про смерть боржника ОСОБА_6 йому стало відомо в тому ж році, тобто в 2009 році. Як вбачається з матеріалів справи позивач ОСОБА_1 після смерті позичальника не звертався у строк, визначений частиною другою статті 1281 ЦК України до нотаріуса із заявою про відкриття спадщини чи із вимогою кредитора до спадкоємців про сплату йому боргу спадкодавця ОСОБА_6 . Установивши, що позивачем достовірно було відомо про відкриття спадщини після смерті боржника ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , однак вимогу до спадкоємців боржника, він пред`явив поза спливом шестимісячного строку, встановленого частиною другою статті 1281ЦК України, який є преклюзивним і не підлягає поновленню, колегія судів вважає, що в задоволенні позову слід відмови саме з тих підстав, що ОСОБА_1 втратив право вимоги до спадкоємців боржника на підставі частини четвертої статті 1281 ЦК України. Щодо розподілу судових витрат У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України зазначено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. З огляду на висновок апеляційного суду про зміну мотивувальної частини судового рішення першої інстанції із залишенням без змін її резолютивної частини у частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 , судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Згідно ст. 376 ЦПК підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; недоведеність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 28 лютого 2023 року змінити з підстав, викладених у мотивувальній частині цієї постанови. Керуючись ст.ст. 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 28 лютого 2023 року змінити з підстав, викладених у мотивувальній частині цієї постанови. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 28 квітня 2023 року. Головуючий Н.К. Височанська Судді: І.Н.Лисак І.Б.Перепелюк