Постанова Закарпатський апеляційний суд № 308/12576/18

Справа № 308/12576/18 П О С Т А Н О В А Іменем України 18 квітня 2023 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В. суддів: Куштана Б.П., Кожух О.А. з участю секретаря судового засідання: Савинець В.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» та ОСОБА_1 і ОСОБА_2 в інтересах яких діє адвокат Більчик Олександр Юлійович, на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 листопада 2022 року, ухвалене суддею Лемак О.В. за позовом ОСОБА_2 і ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про стягнення пені за прострочення виконання договору банківського вкладу встановив: У листопаді 2018 року ОСОБА_2 , ОСОБА_1 звернулися до АТ КБ «Приватбанк» про стягнення пені згідно з Законом України «Про захист прав споживачів». Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 22 листопада 2013 року між позивачами і відповідачем було укладено два окремих договори депозитних вкладів, згідно яких позивачам було відкрито рахунки по цим договорам, відповідно до яких позивачі передали ПАТ КБ «ПриватБанк» грошові кошти в розмірі 15 000 і 20 000 доларів США, відповідно для їх розміщення на депозитних рахунках банка на термін вкладу 1 місяць з можливістю пролонгації на 12 місяців із зобов`язанням банку нараховувати відсотки на суму вкладів за ставкою обумовлених річних (5.5%). У зв`язку з невиконання умов депозитного договору позивачі звернулися в лютому 2015 року до Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська з позовом про зобов`язання повернути грошові кошти за договорами банківських депозитних вкладів, сплати відсотків і стягнення витрат. Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 06.07.2015 року у справі № 201/2807/15-ц у задоволені позову було відмовлено. Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29.10.2015 року позов задоволено, стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк на користь ОСОБА_2 за договором банківського вкладу № SAMDNWFD0070020273400 від 22 листопада 2013 року у валюті вкладу 15.825 доларів США, з яких: сума вкладу 15.000 доларів США, відсотки за вкладом - 825 доларів США, а також стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 за договором банківського вкладу № SAMDNWFD0070020279600 від 22 листопада 2013 року у валюті вкладу 20.000 доларів США, з яких: сума вкладу 20.000 доларів США, відсотки за вкладом 1.100 доларів США. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 квітня 2016 року дане рішення в цій частині залишене без змін. 18 квітня 2018 року відповідачем повернуто позивачам їх суми депозитних вкладів. Дані обставини також встановлені рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18.12.2017 у справі № 308/3993/17, яке залишено в силі постановою Апеляційного суду Закарпатської області від 30.05.2018. Посилаються на вимоги частини 5 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» позивачі вважають, що у відповідача перед вкладником ОСОБА_2 наявна заборгованість 3 % вартості послуги за кожний день прострочення по банківському вкладу за період з 05.11.2017 по 18.04.2018 у розмірі 2 088 860 грн (15000 доларів США суми заборгованості х 3% х 165 днів прострочення = 74250 доларів США, що за офіційним курсом НБУ (100 дол. США = 2813,2823 гривень) станом на 05.11.2018 становить 2 088 860 гривень). Аналогічний принцип нарахування заборгованості відповідача перед вкладником ОСОБА_1 (20000,00 доларів США суми заборгованості х 3 % х 165 днів прострочення (2017 рік - 57 днів; 2018 рік - 108 днів) = 99000 доларів США, що за офіційним курсом НБУ (100 дол. США = 2813,2823 гривень) станом на 05.11.2018 року становить 2 785 147 грн). З врахуванням вищенаведеного ОСОБА_2 та ОСОБА_1 просили суд стягнути з відповідача на їх користь пеню, передбачену частиною 5 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у вказаному розмірі. Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 листопада 2022 року позов задоволено частково. Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) суму пені на підставі ч. 5 ст. 10 ЗУ «Про захист прав споживачів» за договором банківського вкладу №SAMDNWFD0070020273400 від 22 листопада 2013 року в розмірі 314,52 грн. Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) суму пені на підставі ч. 5 ст. 10 ЗУ «Про захист прав споживачів» за договором банківського вкладу №SAMDNWFD0070020279600 від 22 листопада 2013 року в розмірі 419,74 грн. У іншій частині вимог - відмовлено. Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь держави судовий збір в розмірі 704,80 грн. В апеляційній скарзі АТ КБ «Приватбанк» просить рішення суду першої інстанції у частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог повністю. Вказує, що суд першої інстанції, задовольняючи позов частково, не врахував, що 29.10.2015 рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області у справі № 201/2807/15-ц було стягнуто грошові кошти за Договором №SAMDNWFD0070020273400 від 22 листопада 2013 року, та Договором №SAMDNWFD0070020279600 від 22 листопада 2013 року на користь позивачів. Вищевказаним рішенням суду було встановлено, що 14.04.2014 ОСОБА_3 звернулася до Банку із письмовою заявою про повернення грошових коштів за депозитним Договором, а 01.07.2014 ОСОБА_1 звернувся з аналогічною заявою до Банку, а відтак, з урахуванням вимоги про повернення коштів, договір є розірваним через 2 банківських дні після отримання заяви вкладника, що відповідає також ч.3 ст.651 ЦК України. А тому, вважає неправомірним стягнення пені за період з 05.11.2017 по І8.04.2018, тобто поза межами дії спірних Договорів. Таким чином, судом першої інстанції при ухваленні рішення не врахований висновок Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17 щодо відсутності споживчих правовідносин між сторонами (вкладником та банком) після дати розірвання депозитного договору. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Більчик О.Ю., просять скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення заявлених позовних вимог. Зазначають, щосудом першої інстанції правильно встановлено наявність факту неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань щодо повернення позивачам банківського вкладу та відповідних відсотків, а тому, має місце наявність підстав для стягнення з відповідача пені на підставі частини 5 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». Однак судом в оскаржуваному рішенні неправильно витлумачено Закон при нарахуванні пені згідно ч. 5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів». Зазначає, що 3 % вартості послуги за кожний день прострочення по банківському вкладу за період з 05.11.2017 по 18.04.2018 становить 165 днів прострочення (2017 рік - 57 днів; 2018 рік - 108 днів) такий становитиме наступний розмір: 15 000,00 доларів США суми заборгованості (за договором банківського вкладу №SAMDNWFD0070020273400 від 22.11.2013) х 3% х 165 днів прострочення = 74 250 доларів США, що за офіційним курсом НБУ (100 дол. США = 2813,2823 гривень) станом на 05.11.2018 становить 2 088 860 гривень; Тобто, загальна сума заборгованості відповідача перед вкладником ОСОБА_2 становить 2 088 860 гривень у вигляді пені, передбаченої частиною 5 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». Аналогічним буде принцип нарахування заборгованості відповідача перед вкладником ОСОБА_1 : 20 000,00 доларів США суми заборгованості (за договором банківського вкладу №SAMDNWFD0070020279600 від 22.11.2013) х 3 % х 165 днів прострочення (2017 рік - 57 днів; 2018 рік -108 днів) = 99 000 доларів США, що за офіційним курсом НБУ (100 дол. США = 2813,2823 гривень) станом на 05.11.2018 становить 2 785 147 гривень. Тобто, загальна сума заборгованості відповідача перед вкладником ОСОБА_1 становить 2 785 147 гривень у вигляді пені, передбаченої частиною 5 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». Вважають, що таке неправильне застосуванням норм матеріального права є підставою для скасування або зміни рішення, так як це порушення призвело до неправильного вирішення справи. У судове засідання позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та їх представник адвокат Білчик О.Ю. не з`явились. За правилами пункту 2 частини 8 статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи. Згідно частини 5 статті 130 ЦПК України вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі. Довідкою Закарпатського апеляційного суду від 18.01.2023 року підтверджено доставку "Судової повістки про виклик до суду" у формі електронного листа надісланого адвокату Білчик Олександру Юлійовичу на його електронну адресу: ІНФОРМАЦІЯ_1 , а.с.

225. Також надіслано даному адвокату "Судову повістку про виклик до суду" у формі SMS-повідомлення на його номер мобільного телефону, а.с.

226. Як зазначено у частині 1 статті 223 ЦПК України - неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. З метою запобігання безладному руху справи з врахуванням особливостей апеляційного процесу, та зважуючи на те що позивачі надали усі докази, які вважали за потрібне надати суду, тож такі у їх сукупності дозволяють суду вирішити заявлені позовні вимоги. Відтак, наведене на думку колегії суддів з приводу розгляду справи за відсутності позивачів та їх представника не призведе до порушення процесуальних прав учасників справи у спірних правовідносинах. За наведених обставин, колегія суддів вважає, що згідно приписів ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка позивачів та їх представника, не перешкоджає розгляду справи в даному судовому засіданні. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави апеляційних скарг, колегія суддів вважає що скарга банку є підставною, тоді як скарга позивачів є безпідставною з огляду на наступні доводи. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. А ч. 1 ст. 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Так з приписів ст. 76, ч.ч. 1, 2 ст. 77, ст.ст. 78, 79 і 80, ч.ч. 1, 4 ст. 81 ЦПК України вбачається, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що позаяк наявний факт неналежного виконання банком своїх зобов`язань стосовно повернення позивачам банківського вкладу та відповідних відсотків, тож наявні підстави для стягнення з відповідача пені передбаченої частиною 5 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». Водночас, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з тих підстав, що такий не відповідає обставинам справи та заявленим позовним вимогам. Апеляційним судом встановлено, щоміж позивачами і відповідачем були укладені договори депозитних вкладів «Стандарт», згідно з якими 22 листопада 2013 року ОСОБА_2 і ОСОБА_1 в регіональному відділенні ПАТ КБ "ПриватБанк" було відкрито особові рахунки по цим договорам та відповідно до яких позивачі передали ПАТ КБ "ПриватБанк" грошові кошти в розмірі ОСОБА_2 (договір банківського вкладу № SAMDNWFD0070020273400, особовий рахунок № НОМЕР_3 ) - 15.000 доларів США, ОСОБА_1 (договір банківського вкладу № SAMDNWFD0070020279600, особовий рахунок № НОМЕР_4 ) - 20.000 доларів США на строк 366 днів по 22.12.2013, період нарахування процентів по вкладу - 1 місяць, із зобов`язанням банку нараховувати відсотки на суму вкладів за ставкою обумовлених річних - 5.5%. Позивачі звернулися до банку із заявою про повернення їм вказаних сум депозитних вкладів після спливу строку дії договорів, але відповідач відмовився виконувати договірні зобов`язання, у зв`язку з чим вони вимушені були звернутися до суду. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 липня 2015 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відмовлено. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 жовтня 2015 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 липня 2015 року скасовано. Позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк (код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_2 (ІПН код НОМЕР_5 ) за договором банківського вкладу № SAMDNWFD0070020273400 від 22 листопада 2013 р. у валюті вкладу - 15.825 доларів США, з яких: сума вкладу 15.000 (п`ятнадцять тисяч) доларів США, та відсотки за вкладом 825 доларів США. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк (код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 за договором банківського вкладу № SAMDNWFD0070020279600 від 22 листопада 2013 року у валюті вкладу 20.000 доларів США, з яких: сума вкладу 20.000 доларів США, а відсотки за вкладом 1.100 доларів США. Позивачами після набрання рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 жовтня 2015 року законної сили отримано виконавчі листи, які було направлено до Соборного (Жовтневого) районного відділу ДВС міста Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області для здійснення примусового виконання рішення суду. Та 18 квітня 2018 року зазначені вище суми вкладів були повернуті ПАТ КБ «ПриватБанк, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Водночас, правовідносини з банківського вкладу врегульовані нормами ЦК України, законами «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» за № 2664-ІІІ, «Про банки і банківську діяльність» за № 2121-ІІІ, «Про захист прав споживачів» за № 1023-XII. Згідно з преамбулою Закону № 2664-III у ньому встановлені загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг. Його метою є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності та розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні. У частині 2 статті 627 ЦК України передбачено, що у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. Позовні вимоги стосуються правовідносин, які виникли з укладення договорів банківського вкладу. Згідно з підпунктом 7.1.1. пункту 7.1. статті 7 Закону № 2346-ІІІ вкладний (депозитний) рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів, що передаються клієнтом банку в управління на встановлений строк та під визначений процент (дохід) відповідно до умов договору. У статті 2 Закону № 2121-ІІІ вказано, що вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору. У частинах першій, другій статті 47 Закону № 2121-ІІІ визначено види діяльності банку, зокрема банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги (крім послуг у сфері страхування), а також здійснювати іншу діяльність, визначену в цій статті, як у національній, так і в іноземній валюті. Банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг. У пункті 1 частини 3 статті 47 цього Закону вказано, що до банківських послуг належать залучення у вклади (депозити) коштів та банківських металів від необмеженого кола юридичних і фізичних осіб. Відповідно до положень частини 1 статті 1 Закону № 2664-III фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг. Фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів (пункт 5);споживач фінансових послуг - фізична особа, яка отримує або має намір отримати фінансову послугу для задоволення особистих потреб, не пов`язаних із підприємницькою, незалежною професійною діяльністю (пункт 7-1). Згідно із частиною 1 статті 4 Закону № 2664-III фінансовими послугами вважаються, зокрема: залучення фінансових активів із зобов`язанням щодо наступного їх повернення; надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту та ін. За частиною 2 статті 4 Закону № 2664-ІІІ фінансові послуги, надання яких передбачається іншими законами, підлягають включенню до переліку, визначеного частиною першою цієї статті. Надання фінансових послуг, не включених до зазначеного переліку, забороняється. Отже, розміщення грошових коштів у вигляді вкладу (депозиту) та отримання процентів за вкладом є фінансовими операціями, які здійснюються у разі укладення договору банківського вкладу, і в сукупності становлять суть фінансової послуги, яка надається банком споживачу (вкладнику). Відповідно до преамбули Закону № 1023-XII він регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. У Законі № 1023-XII не визначено вичерпного переліку відносин, на які він поширюється, але з урахуванням характеру правовідносин, які ним регулюються, та керуючись загальними принципами цивільного судочинства і наявності в цивільних правовідносинах "слабкої сторони", якою є фізична особа - споживач, можна зробити висновок, що цим Законом регулюються відносини, які виникають з договорів купівлі-продажу, майнового найму (оренди), надання комунальних послуг, прокату, перевезення, зберігання, доручення, комісії, фінансово-кредитних послуг тощо. І особливістю таких правовідносин є участь у них спеціального суб`єкта - споживача. У статті 1 Закону № 1023-ХІІ визначено, що споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22 цієї статті); продукція - це будь-який виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3). Отже, Законом № 1023-ХІІ врегульовані договірні відносини за участі споживача. Відповідно до частини 5 статті 10 Закону № 1023-ХІІ у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Отже, пеня, передбачена частиною 5 статті 10 Закону № 1023-ХІІ, застосовується в разі порушення виконання договірного зобов`язання на користь споживача. Разом з тим після ухвалення судового рішення апеляційним судом Дніпропетровської області від 29 жовтня 2015 року (справа № 201/2807/15-ц), яке набрало законної сили 29 жовтня 2015 року, розірвано договори банківського вкладу, тому між сторонами, кожним із вкладників та банком, припинилися договірні правовідносини з договорів банківського вкладу. Тож, після ухвалення рішення про розірвання договорів банківського вкладу та набрання ним законної сили між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов`язання зі сплати коштів, наявність якого підтверджене судовим рішенням, застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання. Тобто з моменту набрання рішенням законної сили на вказані правовідносини не поширюється дія Закону № 1023-ХІІ, а відтак пеня відповідно до частини 5 статті 10 Закону № 1023-ХІІ не нараховується. Як вище було зазначено, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись у суд з позовом в якому просили стягнути пеню відповідно до частини 5 статті 10 Закону № 1023-ХІІ, обчислену саме за період з 05 листопада 2017 року по 18 квітня 2018 року, тобто за один рік, що передував зверненню до суду із цим позовом, у той час як рішення апеляційного суду, яким розірвано договори банківського вкладу, набрало законної сили 29 жовтня 2015 року. Оскільки між позивачами та банком припинено правовідносини з договорів банківського вкладу, то частина 5 статті 10 Закону № 1023-ХІІ не розповсюджується на спірні правовідносини й відповідно рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині задоволеного розміру стягнення пені згідно із частиною 5 статті 10 Закону № 1023-ХІІ за період з 05 листопада 2017 року по 18 квітня 2018 року з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 в сумі 419,74 гривань, та на користь ОСОБА_2 в сумі 314,52 гривень з ухваленням у цій частині нового судового рішення - про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог. Відповідні правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року в справі № 320/5115/17. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції послався на позицію Великої Палати Верховного Суду викладену в постанові від 25.01.2022 року у справі № 761//16124/15. Правовідносини у зазначеній справі полягають в тім, що 25 лютого 2014 року між ОСОБА_5 і ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» був укладений договір банківського вкладу «Інтернаціональний» в іноземній валюті «Інтернаціональний» № 51-в-16/286455 на суму 17 000,00 дол. США зі ставкою 12,75 % річних (далі - договір банківського вкладу від 25 лютого 2014 року). На виконання умов вказаного договору позивач вніс 17 000,00 дол. США через касу відділення банку № 15 готівкою на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_6 , що підтверджується касовою квитанцією № 4524, (пункт 9). 08 вересня 2014 року банк виплатив йому відсотки, нараховані до дня витребування вкладу, а починаючи з 09 вересня і до 18 вересня 2014 року здійснив сім послідовних часткових виплат на загальну суму 8 080,00 дол. США з належних йому 17 000,15 дол. США. Останню виплату було здійснено 18 вересня 2014 року, відтоді будь-які виплати за вкладом відповідач не здійснював. Решту вкладу відповідач не повернув, у зв`язку із чим позивач у жовтні 2014 року звернувся до суду з позовом про повернення вкладу, який рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 20 листопада 2014 року у справі № 761/29783/14-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 24 грудня 2014 року, був задоволений частково. Суд стягнув з відповідача заборгованість за невиплаченим депозитом за договором банківського вкладу від 25 лютого 2014 року (обліковується на поточному рахунку позивача № НОМЕР_7 ) у сумі 8 920,15 дол. США, відсотки та три проценти річних - 140 232,89 грн, (п. 10). За наведених обставин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що до спірних правовідносин споживача фінансових послуг та банку в разі невиконання банком рішення суду про стягнення відсотків за договором банківського вкладу на час звернення вкладника до суду підлягає застосуванню частина п`ята статті 10 Закону про захист прав споживачів, а тому погоджується з аналогічними за змістом правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду України від 28 вересня 2016 року у справі № 180/1179/15-ц (провадження № 6-1699цс16) та від 13 березня 2017 року у справі № 761/14537/15-ц (провадження № 6-2128цс16), та не вбачає підстав для відступу від них, (п. 66). Разом із тим Велика Палата Верховного Суду зауважила, що дійсний зміст приписів частини п`ятої статті 10 Закону про захист прав споживачів слід трактувати так, що пеня має бути виплачена виконавцем та має рахуватися від суми, що складає грошовий вимір відплатності відповідного договору. У такому разі згідно із частиною п`ятою статті 10 Закону про захист прав споживачів базою нарахування пені слід вважати розмір процентів на суму вкладу або дохід в іншій формі, що є платою фінансової установи за використання коштів споживача (статті 1058, 1061 ЦК України). Сама сума вкладу не може бути врахована в базі нарахування пені відповідно до приписів частини п`ятої статті 10 Закону про захист прав споживачів, (п. 67). Але ж з обставин справи, яка переглядається апеляційним судом вбачається, що договори банківського вкладу між сторонами були розірвані за рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 жовтня 2015 року (справа № 201/2807/15-ц), яке набрало законної сили з 29 жовтня 2015 року, та яким розірвано договори банківського вкладу, тому між кожним із вкладників та банком, припинилися договірні правовідносини з договорів банківського вкладу. Встановлена обставина свідчить про те, що споживчі правовідносини між кожним із вкладників та банком припинилися, а отже, до них не застосовується Закон № 1023-ХІІ. Крім цього, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 25.01.2022 року у справі № 761//16124/15 не відступала від своїх правових висновків, які було сформовано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року в справі № 320/5115/17. Відтак, висновки, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.01.2022 року у справі № 761//16124/15 не є релевантними по відношенню до правовідносин, які наявні у переглядаємій справі, тому не можуть бути застосованими апеляційним судом. Зважуючи на встановлене в контексті вимоги пунктів 1 - 4 частини 1 статті 376 ЦПК України, колегія суддів належним чином дослідивши усі надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшла обґрунтованого висновку про те, що права позивачів у спірних правовідносинах не є порушеними, а тому у задоволенні позову слід відмовити у цілому, та у зв`язку із цим доводи апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» є підставними та підлягають задоволенню, тоді як доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є безпідставними та підлягають відхиленню. Платіжним дорученням від 06.12.2022 р. за № PROM6BSVM4 стверджується, що за подання апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» сплатив судовий збір у сумі 13215,00 грн., а.с.

203. Відповідно до приписів статті 141 ЦПК України з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк» підлягає стягненню судовий збір у розмірі по 6607,50 грн. з кожного, за подачу апеляційної скарги. Виходячи з наведеного та керуючись нормами статей 141, 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд постановив: апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» задовольнити. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Більчик Олександр Юлійович, залишити без задоволення. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 серпня 2022 року в частині задоволених розмірів позовних вимог скасувати та постановити у цій частині постанову суду, якою відмовити ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у стягненні пені за прострочення виконання договору банківського вкладу в цілому. Рішення суду першої інстанції в частині відхилених розмірів позовних вимог, залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 та ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_5 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», код ЄДРПОУ: 14360570 судові витрати у сумі по 6 607,50 гривень з кожного, судового збору за подання апеляційної скарги. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови суду складено 26 квітня 2023 року. Суддя-доповідач: Судді: