Постанова Черкаський апеляційний суд № 706/532/21

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/652/23Головуючий по 1 інстанції Справа №706/532/21 Категорія: 305010200 Олійник М. Ф. Доповідач в апеляційній інстанції Фетісова Т. Л. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 квітня 2023 року м. Черкаси Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати: суддя-доповідачФетісова Т.Л. судді секретарГончар Н.І., Сіренко Ю.В. Любченко Т.М. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач (скаржник) - АТ «Українська залізниця», розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника відповідача адвоката Гамарц О.С. на рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 01.03.2023 (повний текст складено 01.03.2023, суддя в суді першої інстанції Олійник М.Ф.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця» про відшкодування шкоди, заподіяної смертю особи, в с т а н о в и в : в серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, яким просила стягнути з АТ «Українська залізниця» на її користь 500 000 грн. у відшкодування моральної шкоди, 9 950 грн. у відшкодування витрат на поховання та 40 620 грн. у відшкодування витрат на виготовлення та спорудження надгробного пам`ятника. В обґрунтування позову вказала, що 04.06.2019 потяг № 3441 (2ТЕ10М №2419, ТЧМ-6) на 104 км ПК2 ДН-2 ім. Т. Шевченка, ст. Розкошівка скоїв наїзд на ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який від отриманих травм помер. За фактом настання цієї події було внесено відомості до ЄРДР за №12019020000000252. Постановою слідчого від 30.07.2019 кримінальне провадження закрито з посиланням на те, що між наїздом на ОСОБА_2 та смертю останнього наявний причинно-наслідковий зв`язок. Так потяг, який скоїв смертельний наїзд на ОСОБА_2 , є власністю АТ «Українська залізниця», що підтверджується листом-відповіддю від 15.05.2021 за № 9Е-01/1405. Машиніст ОСОБА_3 , який 04.06.2019 скоїв наїзд на ОСОБА_2 , перебуває у трудових відносинах з АТ «Українська залізниця». Позивач є матір`ю загиблого, чим обумовлено завдання їй істотної моральної шкоди. З урахуванням наведеного вище, невідновності заподіяної шкоди, її тривалості та глибини страждань, вона оцінює розмір грошового відшкодування завданої їй моральної шкоди у сумі 500 000 грн. Позивач займалася організацією поховання загиблого сина та згідно з наданими чеками сплатила за це 9 950 грн. Крім того, вона сплатила за виготовлення та встановлення надгробного пам`ятника 40 620 грн. Рішенням Христинівського районного суду Черкаської області від 01.03.2023 позовні вимоги у справі задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача 70000 грн. у відшкодування моральної шкоди. 9950 грн. у відшкодування витрат на поховання та 40620 грн. у відшкодування витрат на виготовлення надгробного пам`ятника. Суд першої інстанції виходив із того, що власник джерела підвищеної небезпеки (потяга) має відшкодувати потерпілій особі моральну та матеріальну шкоду, завдану смертю сина внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, у розмірі, визначеному судом з урахуванням засад розумності та справедливості. Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції представник відповідача адвокат Гамарц О.С. подав 28.03.2023 апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та новим рішенням відхилити позовні вимоги. Вказує, що нещасний випадок стався внаслідок порушення сином позивача Правил безпеки громадян на залізничному транспорті. Крім того, він, на час наїзду потяга, перебував у стані алкогольного сп`яніння. У постанові про закриття кримінального провадження слідчий не виключив факт можливого раптового виходу на залізничну колію сина позивача. Нещасний випадок стався з вини сина позивача. Розмір коштів, які мають бути стягнуті з відповідача у відшкодування моральної шкоди, визначений судом, не відповідає належним чином засадам розумності та справедливості. Витрати на поховання та спорудження надгробного пам`ятника є завищеними. У відзиві на апеляційну скаргу сторона позивача просить апеляційну скаргу відхилити, рішення суду першої інтенції залишити без змін, оскільки вважає його законним та належним чином обґрунтованим. Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків. Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим . Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При розгляді справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження НОМЕР_1 . ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер у віці 21 року, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого виконавчим комітетом Сичівської сільської ради Христинівського району Черкаської області. Відповідно до копії довідки про причину смерті ОСОБА_2 за № 25 від 04.06.2019 причиною смерті останнього є гостра масивна крововтрата; сполучена травма голови та тіла з ампутацією нижніх кінцівок. 04.06.2019 за вказаним фактом було розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12019020000000252 за ч. 3 ст. 276 КК України. 30.07.2019 вказане кримінальне провадження було закрите у зв`язку з відсутністю в діях машиніста вантажного потягу складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 276 КК України. Відповідно до зазначеної постанови про закриття кримінального провадження під час досудового розслідування встановлено, що близько 01 год. 25 хв. 04.06.2019 на залізничній станції Розкошівка Теплицького району Вінницької області стався наїзд вантажного потягу № 3441 сполученням Христинівка - Вапнярка у складі локомотива 2ТЕ10М № 2419 на ОСОБА_2 , який, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, вийшов на залізничну колію. Внаслідок наїзду ОСОБА_2 від отриманих тілесних ушкоджень загинув на місці пригоди. Відповідно до висновку судової - медичної експертизи № 23 від 11.07.2019 під час наїзду потягу ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження у вигляді сполучної травми тіла, яка відноситься до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних в момент спричинення та перебувають у причинному зв`язку зі смертю останнього. Смерть ОСОБА_2 настала від вказаної вище сполучної травми тіла та супроводжувалась масивним крововиливом. Під час отримання вказаних тілесних ушкоджень ОСОБА_2 перебував у стоячому положенні повернутий спиною до потягу. У крові ОСОБА_2 виявлено алкоголь у концентрації 0,7 проміле, що свідчить про його перебування у стані сильного алкогольного сп`яніння на момент пригоди. Вказана пригода сталася в темний час доби, в неосвітленому місці, на залізничному сполученні, за межами місць, де дозволено переходити залізничні колії. У даній ситуації машиніст діяв згідно з вимогами чинних норм, тобто при виявленні факту наїзду почав застосовувати гальмування, в подальшому діяв згідно з відомчими інструкціями. Виявити завчасно загиблого на коліях не мав змоги у зв`язку з темним часом доби, неосвітленістю місця події, зокрема, не виключається факт раптового виходу ОСОБА_2 на залізничні колії. Вказана пригода сталась внаслідок грубих порушень правил безпеки на залізничному транспорті ОСОБА_2 , які призвели до загибелі останнього. У діях машиніста не вбачається порушень правил безпеки залізничного транспорту, які б перебували у причинному зв`язку з наслідками. З відповіді АТ «Українська залізниця» за № 9Е-01/1405 від 15.05.2021 на адвокатський запит вбачається, що тепловоз серії 2ТЕ10М № 2419 перебуває на інвентарному обліку регіональної філії «Одеська залізниця», виробничий підрозділ «Локомотивне депо Христинівка» (інв. № 1460501001261), що підтверджується відповідною довідкою. Відповідно до акта службового розслідування аварії від 18.06.2019 даний випадок пов`язаний з порушенням потерпілим ОСОБА_2 вимог п. п. 2.1, 2.2, 2.3, 2.5, 2.6 Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України, затверджених наказом Міністерства транспорту України за № 54 від 19.02.1998 (із змінами, внесеними згідно з наказом Міністерства транспорту та зв`язку № 1059 від 22.11.2007), зареєстрованих в Міністерстві юстиції України за № 193/2633 від 24.03.1998. З урахуванням вищенаведеного, мати ОСОБА_2 просила за рахунок власника джерела підвищеної небезпеки відшкодувати завдану їй моральну та матеріальну шкоду. Правовідносини, наявні між сторонами справи на підставі викладених фактичних обставин, мають таке правове регулювання. Статтею 1167 ЦК України встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті; моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, зокрема, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Відповідно до ч. 2 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю. Згідно з положеннями ч. ч.1, 2 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб; шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Відповідно до частини п`ятої статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі №461/8496/15-ц зазначено, що, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, слід враховувати вимоги статей 1166, 1187 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. Аналіз наведених вище положень закону дає підстави для висновку, що на особу, яка завдала шкоду, покладено обов`язок довести, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, спричинена внаслідок дії непереборної сили або умислу потерпілого, тобто не з вини відповідача. Разом із тим, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела. Незалежно від вини фізичної особи відшкодовується і моральна шкода внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, що узгоджується з пунктом 4 постанови пленуму ВССУ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки». Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом (ч. 2 ст. 1193 ЦК України). Також ч.1 ст.1172 ЦК України передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. Оскільки тепловоз серії 2ТЕ10М № 2419 (потяг № 3441) перебуває на інвентарному обліку виробничого підрозділу «Локомотивне депо Христинівка» регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця», тобто останнє на відповідній правовій підставі володіє ним, а машиніст вказаного тепловозу на момент події 04.06.2019 працював у виробничому підрозділі «Локомотивне депо Христинівка» регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця», тому відповідач АТ «Українська залізниця» має нести відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. Відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду, якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ч. 5 ст. 1187 ЦК України). Отже головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки. Таким чином в силу закону відповідач несе цивільно-правову відповідальність без вини як власник джерела підвищеної небезпеки. Такий правовий висновок зроблений Верховним Судом у постанові від 15.08.2019 у справі № 756/16649/13-ц. Далі, обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція вини заподіювача шкоди. Враховуючи викладене вище правове регулювання, а також встановлені при розгляді цієї справи фактичні обставини, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідач має відповідати за завдану джерелом підвищеної небезпеки шкоду внаслідок смерті особи, оскільки доказів того, що нещасний випадок внаслідок якого загинув син позивача трапився через його умисел чи дію непереборної сили матеріали справи не містять. Відповідно до положень ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Усі апеляційні посилання скаржника на те, що потерпілий перебував у стані алкогольного сп`яніння, водій потяга здійснив усі можливі дії для уникнення наїзду, а також щодо встановлених у постанові слідчого про закриття відповідного кримінального провадження обставин у сукупності з іншими матеріалами справи не свідчать про те, що наїзд трапився лише через одноосібні дії ОСОБА_2 , тобто з його вини, що могло б виключити відповідальність володільця джерела підвищеної небезпеки. Відтак, повинна мати місце відповідальність власника джерела підвищеної небезпеки за завдану шкоду. Одночасно, суд першої інстанції вірно врахував, що однією з причин нещасного випадку стала груба необережність потерпілого, який в порушення вимог Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України перебував на залізничній колії, що стало підставою для зменшення відшкодування позивачу завданої моральної шкоди та належним чином відповідає приписам ч. 2 ст. 1193 ЦК України щодо врахування ступеня вини потерпілого. Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що умисел потерпілого слід відмежовувати від грубої необережності, яка за нормами ч. 2 ст. 1193 ЦК України є підставою лише для зменшення розміру відшкодування за завдану шкоду. Під умислом прийнято розуміти психічне ставлення особи до своїх дій та їх наслідків, коли особа усвідомлює характер своїх дій, передбачає їх наслідки і бажає настання таких наслідків або свідомо їх допускає. Усвідомлення і передбачення становлять інтелектуальну ознаку умислу, а бажання настання наслідків або свідоме їх допущення - його вольову ознаку. При необережності, на відміну від умислу, вольова ознака полягає в тому, що особа або не передбачає наслідків своїх дій, хоча повинна і могла їх передбачати, або передбачала наслідки, але розраховувала на їх відвернення. У ході розгляду справи не встановлено, що шкоди було завдано лише внаслідок умислу потерпілого. Слід відхилити доводи скаржника про те, що розмір коштів, які мають бути стягнуті з відповідача у відшкодування моральної шкоди, визначений судом, не відповідає засадам розумності та справедливості, адже ступінь моральних страждань матері загиблої у нещасному випадку особи є безсумнівно вкрай високим, що належним чином обґрунтовано судом першої інстанції в цій справі та скаржником під сумнів не ставиться. Крім того, апеляційний суд враховує, що згідно ч. ч. 1, 3, 4 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права; якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб ; розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення; при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості ; моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Далі, відповідно до ст. 1201 ЦК України особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов`язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, ці витрати. Допомога на поховання, одержана фізичною особою, яка зробила ці витрати, до суми відшкодування шкоди не зараховується. Згідно з ст. 2 Закону України «Про поховання та похоронну справу» поховання померлого - це комплекс заходів та обрядових дій, які здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом або урни з прахом у могилу або колумбарну нішу, облаштування та утримання місця поховання відповідно до звичаїв та традицій, що не суперечать законодавству. Позивач ОСОБА_1 займалася організацією поховання загиблого сина та згідно з наданими письмовими доказами сплатила за це 9950 грн. Так згідно товарного чека № 36 від 04.06.2019, виданого ФОП ОСОБА_4 , позивач понесла витрати на ритуальну атрибутику для поховання, в тому числі одяг, на суму 8 600 грн. Згідно з накладною від 04.06.2019, виданою ФОП ОСОБА_5 , яка містить відомості про сплату коштів 04.06.2019, позивач понесла витрати на автобусне супроводження на суму 1350 грн. Крім того, позивач оплатила витрати на виготовлення та спорудження надгробного пам`ятника в розмірі 40 620 грн., що підтверджується товарним чеком № 894 від 30.05.2020, виданим ФОП ОСОБА_6 . Факт виготовлення та спорудження надгробного пам`ятника на могилі ОСОБА_2 підтверджується також накладною-замовленням №894 від 05.03.2020 та фотокарткою встановленого на місці поховання надгробного пам`ятника, копія накладної-замовлення та фотокартка долучені до матеріалів справи. Враховуючи зазначені обставини, а також положення ч.3 ст.1193 ЦК України про те, що вина потерпілого не враховується у разі відшкодування витрат на поховання, суд першої інстанції вірно зазначив, що позовні вимоги про відшкодування коштів на поховання, відшкодування коштів на виготовлення та спорудження надгробного пам`ятника підлягають задоволенню. Враховуючи, що розмір таких витрат позивачем підтверджено належними доказами, які долучено до матеріалів справи, посилання скаржника на те, що витрати на поховання та спорудження надгробного пам`ятника є завищеними апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані. Згідно ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Отже рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 01.03.2023 у даній справі належить залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. На підставі ст. 141 ЦПК України у зв`язку з відхиленням апеляційних вимог судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в апеляційному суді слід залишити за скаржником. Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : апеляційну скаргу - відхилити. Рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 01.03.2023 у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця» про відшкодування шкоди, заподіяної смертю особи - залишити без змін. Витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в апеляційному суді залишити за скаржником. Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством. Повну постанову складено 25.04.2023. Суддя-доповідач Судді