Ухвала КЦС ВС № 545/3145/20

Ухвала 27 квітня 2023 року м. Київ справа № 545/3145/20 провадження № 61-6004ск23 Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Ступак О. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 08 червня 2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 22 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Виконавчого комітету Терешківської сільської ради Полтавського району, Виконавчого комітету Мачухівської сільської ради Полтавського району про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування, скасування відомостей про реєстрацію права власності; за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним, ВСТАНОВИВ: У листопаді 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , Виконавчого комітету Терешківської сільської ради Полтавського району (далі - ВК Терешківської сільської ради Полтавського району), Виконавчого комітету Мачухівської сільської ради Полтавського району (далі - ВК Мачухівської сільської ради Полтавського району ) про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування, скасування відомостей про реєстрацію права власності. В обґрунтування позову зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_4 , після смерті якої залишилось спадкове нерухоме майно, яке складається з 7/12 часток садибного (індивідуального) житлового будинку, що знаходиться на АДРЕСА_1 , розташованого на земельній ділянці з кадастровим номером 5324087701:01:002:0320; 1/6 частки від земельного паю розміром 3,61 в умовних кадастрових гектарах, розташованого у с. Щербані Полтавського району Полтавської області, яке належало їй після смерті чоловіка ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 . Враховуючи викладене та з урахуванням уточнень, просив визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_4 на: 7/24 часток садибного (індивідуального) житлового будинку, що знаходиться на АДРЕСА_1 , загальною площею 165,7 кв. м, житловою площею 85,4 кв. м, розташованого на земельній ділянці з кадастровим номером 5324087701:01:002:0320; 1/12 частку земельної частки (паю) розміром 3,61 в умовних кадастрових гектарах, що належала померлому ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) в агрофірмі ім. Шевченка від 08 грудня 1997 року серії ПЛ № 0037229; 1/12 частку приватизованої земельної ділянки з кадастровим номером 5324087700:00:042:0030 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 0, 2700 га, що розташована на території Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області; 1/12 частку приватизованої земельної частки, з кадастровим номером 5324087705:05:005:0019 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,6961 га, що розташована на території Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області; скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомості про реєстрацію права власності на спірне майно. У травні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним. В обґрунтування позову зазначав, що 26 листопада 2020 року ОСОБА_1 подарував своєму сину ОСОБА_3 житловий будинок, що знаходиться на АДРЕСА_1 , загальною площею 165,7 кв. м, житловою площею 85,4 кв. м, та земельну ділянку з кадастровим номером 5324087701:01:002:0320. У зв`язку з тим, що у дарувальника ОСОБА_1 не було правових підстав для розпорядження відчужуваним майном у повному обсязі, оскільки частина будинку та земельної ділянки належить йому, як спадкоємцю, тому зазначений договір дарування є фіктивним. Враховуючи викладене, просив суд визнати вказаний договір дарування недійсним, скасувати рішення та запис про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, внесений приватним нотаріусом Полтавського районного нотаріального округу Полтавської області Москівцем В. А. Ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 25 червня 2021 року зазначені цивільні справи об`єднані в одне провадження. Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 08 червня 2022 року позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано за ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , право власності на: 7/24 часток садибного (індивідуального) житлового будинку, що знаходиться на АДРЕСА_1 , загальною площею 165,7 кв. м, житловою площею 85,4 кв. м, розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 5324087701:01:002:0320; 1/12 частку приватизованої земельної ділянки з кадастровим номером 5324087700:00:042:0030 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 0, 2700 га, що розташована на території Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області, яка належала померлому ОСОБА_5 на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку ІУ-ПЛ №000598, виданого 24 грудня 2001 року Щербанівською сільською радою Полтавського району, зареєстрованого в книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю за № 308; 1/12 частку приватизованої земельної частки, з кадастровим номером 5324087705:05:005:0019 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,6961 га, що розташована на території Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області, що належала померлому ОСОБА_5 на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку ІУ-ПЛ №000598, виданого 24 грудня 2001 року Щербанівською сільською радою Полтавського району, зареєстрованого в книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю за №

308. Визнано за ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , право на 1/12 частку земельної частки (паю) розміром 3,61 в умовних кадастрових гектарах, що належала померлому ОСОБА_5 на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) в агрофірмі ім. Шевченка від 08 грудня 1997 року серії ПЛ № 0037229. Скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомості про реєстрацію права власності: запис про право власності, внесений державним реєстратором ВК Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області Голуб М. С. за номером 35926562 на об`єкт нерухомого майна - садибний (індивідуальний) житловий будинок на АДРЕСА_1 за реєстраційним номером № 2053558953240, власник - ОСОБА_1 ; запис про право власності, внесений державним реєстратором ВК Мачухівської сільської ради Полтавського району Полтавської області Коновал Л. С., за номером 35375143, на об`єкт нерухомого майна - земельну ділянку з кадастровим номером 5324087701:01:002:0320 площею 0,0944 га на АДРЕСА_1 , цільове призначення - «для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» за реєстраційним номером № 2025140953240, власник - ОСОБА_1 . Визнано недійсним договір дарування садибного (індивідуального) житлового будинку на АДРЕСА_1 та земельної ділянки з кадастровим номером 5324087701:01:002:0320 для будівництва і обслуговуванні житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) від 26 листопада 2020 року, серія та номер 2133, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , який посвідчений приватним нотаріусом Полтавського районного нотаріального округу Полтавської області Москівцем В. А. Скасовано запис про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, внесений приватним нотаріусом Полтавського районного нотаріального округу Полтавської області Москівцем В. А., індексний № 55370230 від 26 листопада 2020 року, підстава виникнення права власності - договір дарування житлового будинку та земельної ділянки, серія та номер 2133, виданий 26 листопада 2020 року, приватним нотаріусом Москівець В. А., згідно з яким за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на садибний (індивідуальний) житловий будинок на АДРЕСА_1 , який належав ОСОБА_1 . Скасовано запис про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, внесений приватним нотаріусом Полтавського районного нотаріального округу Полтавської області Москівцем В. А., індексний № 55370230 від 26 листопада 2020 року, підстава виникнення права власності - договір дарування житлового будинку та земельної ділянки, серія та номер 2133, виданий 26 листопада 2020 року приватним нотаріусом Москівець В. А., згідно з яким за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 5324087701:01:002:0320, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташовану на АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_1 . Додатковим рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 16 червня 2022 року вирішено питання про розподіл судових витрат. Постановою Полтавського апеляційного суду від 22 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 08 червня 2022 року та додаткове рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 16 червня 2022 року залишені без змін. Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що спірний будинок збудований під час зареєстрованого шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , тому є спільною сумісною власністю подружжя. Розмір часток кожного із співвласників на цей житловий будинок та земельну ділянку, на якій він розташований, становить по 1/2 частині, виходячи із засад рівності часток. Мати позивача ОСОБА_4 на день відкриття спадщини після померлого чоловіка ОСОБА_5 була непрацездатною, тому має право на обов`язкову частку у спадщині після померлого ОСОБА_5 , яка складає 1/6 частину від усього майна, враховуючи те, що на час смерті ОСОБА_5 право на спадкування за законом мали б його сини ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Встановивши вказане, суди дійшли висновку про задоволення позову та визнання за ОСОБА_2 права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом після матері у відповідних частках. 21 квітня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 08 червня 2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 22 березня 2023 року у цій справі. Касаційна скарга не може бути прийнята до розгляду та підлягає поверненню із таких підстав. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. Тож, положеннями вказаної норми передбачено, що підставою касаційного оскарження є неврахування в оскаржуваному судовому рішенні висновку Верховного Суду про застосування норми права саме у подібних правовідносинах. Особі, яка подала касаційну скаргу, необхідно звернути увагу, що у разі посилання у касаційній скарзі як на підставу, на якій подається касаційна скарга, на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі потрібно зазначити, яку саме норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в указаних у касаційній скарзі постановах Верховного Суду, застосував суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У випадку оскарження судових рішень з підстав невідповідності висновків суду постанові Верховного Суду, що не була врахована в оскаржуваному судовому рішенні (абзац 1 пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) або у зв`язку з необхідністю відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному у постанові Верховного Суду (абзац 2 пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) у касаційній скарзі, крім відповідної постанови Верховного Суду, повинно бути зазначено відповідний пункт частини другої статті 389 ЦПК України та обґрунтування і мотивування такої підстави. Зазначаючи у касаційній скарзі підставою касаційного оскарження судових рішень відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), особі, яка подала касаційну скаргу, необхідно вказувати щодо питання застосування якої саме норми права у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду. У випадку оскарження судових рішень на підставі частини четвертої статті 389 ЦПК України з посиланням на частину першу статті 411 ЦПК України, у касаційній скарзі необхідно зазначити певний пункт частини першої статті 411 ЦПК України, який є обов`язковою підставою для скасування судового рішення з його обґрунтуванням та мотивуванням доводів. У випадку оскарження судових рішень на підставі частини третьої статті 411 ЦПК України, у касаційній скарзі необхідно зазначити певний пункт частини третьої статті 411 ЦПК України, з обґрунтуванням наявності таких підстав. У поданій касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень заявник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує, зокрема, що суди недостатньо повно дослідили зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України). Проте, наявність підстав, передбачених пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України (якщо суд не дослідив зібрані у справі докази), може бути підставою для скасування судових рішень лише за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу. Саме по собі посилання у касаційній скарзі на пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України без зазначення та обґрунтування випадків (випадка), перелічених у пунктах 1, 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов`язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження. Крім того, посилання у касаційній скарзі на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права без зазначення та обґрунтування випадків (випадка), перелічених у пунктах 1, 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, а також формальне цитування постанов Верховного Суду, не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов`язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження. Наведене свідчить про невиконання заявником вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов`язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження. Верховний Суд роз`яснює заявнику положення статті 400 ЦПК України, відповідно до якої переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що коректне зазначення підстав касаційного оскарження та їх належне обґрунтування є обов`язковою умовою щодо оформлення касаційної скарги, яке необхідне для вирішення питання про відкриття касаційного провадження та для подальшого розгляду касаційної скарги. У пункті 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга не приймається до розгляду та повертається судом, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року). Враховуючи те, що заявник не виконав вимог процесуального закону при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження судових рішень, така скарга підлягає поверненню заявнику. Повернення скарги не перешкоджає повторному зверненню, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення. Керуючись статями 389, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 08 червня 2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 22 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Виконавчого комітету Терешківської сільської ради Полтавського району, Виконавчого комітету Мачухівської сільської ради Полтавського району про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування, скасування відомостей про реєстрацію права власності; за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним повернути заявнику. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя О. В. Ступак