Постанова 4872 № 915/187/21

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 квітня 2023 року м. ОдесаСправа № 915/187/21 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Аленіна О.Ю. суддів: Колоколова С.І., Філінюка І.Г. при секретарі судового засідання: Герасименко Ю.С. перекладач: Миснікова Тетяна Іванівна За участю представників учасників справи: від Миколаївського учбово-виробничого підприємства Українського товариства глухих: Ревенко І.Л. (директор) від Всеукраїнської громадської організації інвалідів Українське товариство глухих - адвокат Євсев`єв Г.А. та голова Чемчина Ірина розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Миколаївської міської ради на рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.12.2021 (суддя Мавродієва М.В., м. Миколаїв, повний текст складено 20.12.2021) у справі №915/187/21 за позовом Миколаївської міської ради до 1) Миколаївського учбово-виробничого підприємства Українського товариства глухих; 2) Всеукраїнської громадської організації інвалідів Українське товариство глухих про зобов`язання передати у власність територіальної громади гуртожитку ВСТАНОВИВ У лютому 2021 року Миколаївська міська рада звернулась до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Миколаївського учбово-виробничого підприємства Українського товариства глухих (надалі також Миколаївське УВП УТОГ) та Всеукраїнської громадської організації інвалідів Українське товариство глухих (надалі також ВГОІ УТОГ) про зобов`язання Миколаївського учбово-виробничого підприємства Українського товариства глухих передати у власність територіальної громади м.Миколаєва в особі Миколаївської міської ради гуртожиток за адресою: м.Миколаїв, вул.Південна, буд.37. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач послався на відмову відповідачів передати будівлю гуртожитку у комунальну власність міста внаслідок чого мешканці позбавлені можливості реалізувати право на приватизацію займаних ними кімнат в гуртожитку відповідно до положень Закону України Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 08.12.2021 у задоволенні позову відмовлено повністю. В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції послався на не доведення позивачем обставин і не надання ним доказів будівництва гуртожитку державним чи комунальним підприємством за державні кошти або подальше включення його до статутних капіталів організацій, створених у процесі приватизації чи корпоратизації. У зв`язку з цим суд першої інстанції дійшов висновку, що дія Закону України Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків не поширюється на спірний гуртожиток. Не погодившись із даним рішенням до Південно-західного апеляційного господарського суду звернувся позивач з апеляційною скаргою в якій просить рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.12.2021 по справі № 915/187/21 скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов Миколаївської міської ради до Миколаївського учбово-виробничого підприємства Українського товариства глухих, Всеукраїнської громадської організації інвалідів «Українське товариство глухих» про зобов`язання передати у власність територіальної громади гуртожиток. Свої вимоги скаржник обґрунтовує неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи, у зв`язку з чим, на підставі статті 277 ГПК України, рішення підлягає скасуванню, з огляду на наступні підстави. Так, скаржник зазначає, що Українське товариство глухих було створене державою, а гуртожиток побудовано за загальнодержавні кошти та передано Відповідачу 1, тоді як надані відповідачами докази жодним чином не підтверджують того, що гуртожиток було побудовано приватними або колективними власниками за їх власні або залучені кошти. Виходячи з цього, висновок суду першої інстанції про непоширення дії Закону України Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків на спірний гуртожиток є необґрунтованим та помилковим. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.09.2022 рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.12.2021 у справі №915/187/21 скасовано, позов Миколаївської міської ради задоволено, зобов`язано Миколаївське учбово-виробниче підприємство Українського товариства глухих передати у власність територіальної громади м.Миколаєва в особі Миколаївської міської ради гуртожиток за адресою: м.Миколаїв, вул.Південна, буд.37, в позові до Всеукраїнської громадської організації інвалідів Українське товариство глухих відмовлено. Постановою Верховного Суду від 21.12.2022 у даній справі постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.09.2022 у справі №915/187/21 у частині позовних вимог до Миколаївського учбово-виробничого підприємства Українського товариства глухих скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, в іншій частині постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.09.2022 у справі №915/187/21 залишено без змін. У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №915/187/21 за апеляційною скаргою Миколаївської міської ради на рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.12.2021 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Аленіна О.Ю., суддів Колоколова С.І., Савицького Я.Ф. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.01.2023 відкрито апеляційне провадження у справі №915/187/21 за апеляційною скаргою Миколаївської міської ради на рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.12.2021 та призначено справу до розгляду на 15.03.2023. У зв`язку з перебуванням судді Савицького Я.Ф. у відпустці, судове засідання 15.03.2023 у справі №915/187/21 не відбулось. Розпорядженням керівника апарату Південно-західного апеляційного господарського суду, у зв`язку з перебуванням судді Савицького Я.Ф. у відпустці призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №915/187/21. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.04.2023 справу №915/187/21 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючий суддя Аленін О.Ю., судді Колоколова С.І., Філінюка І.Г. Ухвалою суду апеляційної інстанції від 12.04.2023 прийнято справу №915/187/21 за апеляційною скаргою Миколаївської міської ради на рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.12.2021 до розгляду колегією суддів у складі: головуючого судді Аленіна О.Ю., суддів Колоколова С.І., Філінюка І.Г. та призначено до розгляду на 27.04.2023. Судом апеляційної інстанції отримано від Миколаївської міської ради клопотання в якому скаржник просить провести судове засідання за відсутності свого представника та зазначає, що підтримує апеляційну скаргу в повному обсязі. Ухвалою суду апеляційної інстанції від 27.04.2023, з метою забезпечення прав учасників справи, а саме директора Миколаївського учбово-виробничого підприємства Українського товариства глухих Ревенка І.Л. та голови Всеукраїнської громадської організації інвалідів Українське товариство глухих Чемчиної Ірини, які є особами з інвалідністю зі слуху та спілкується мовою жестів, залучено до участі у справі №915/187/21 кваліфікованого перекладача жестової мови (перекладача дактилолога першої категорії) Миснікову Тетяну Іванівну, яка діє на підставі посвідчення №081-22 від 01.01.2022. Під час судового засідання від 27.04.2023 представники відповідачів надали пояснення у відповідності до яких не погоджуються із доводами апеляційної скарги, просять залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови. Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Миколаївської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів зазначає, що з огляду на висновки Верховного Суду від 21.12.2022 у даній справі, суд апеляційної інстанції переглядає справу лише у частині позовних вимог до Миколаївського учбово-виробничого підприємства Українського товариства глухих. Як вбачається з наявних матеріалів справи, 24.02.1965 Виконавчий комітет Миколаївської міської ради депутатів трудящих прийняв рішення №162 про відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,25 га Миколаївському УВП УТОГ для будівництва п`ятиповерхового гуртожитку на 286 осіб по вулиці Чайковського у м. Миколаєві (пункт 1); зобов`язав забудовника надати на погодження технічній раді облвідділу у справах будівництва та архітектури проект прив`язки гуртожитку; здати геодезичну зйомку ділянки зі всіма підземними комунікаціями головному архітектору міста; укласти договір на забудову ділянки з міськкомунгоспом (пункт 2); доручив головному архітектору міста відвести ділянку в натурі та видати архітектурно-планувальне завдання (пункт 3); доручив Миколаївському міжміськбюро технічної інвентаризації оформити реєстрацію ділянки (пункт 4). 04.03.1965 відведено земельну ділянку умовною площею 0,21 га для будівництва гуртожитку учбово-виробничого підприємства глухих по вулиці Чайковського кут вулиці Носенко, про що геодезистом технічного бюро облвідділу у справах будівництва та архітектури і представником учбово-виробничого підприємства глухих складено відповідний акт відводу земельної ділянки, затверджений головним архітектором міста. З архітектурно-планувального завдання від 04.03.1965, виданого головним архітектором м. Миколаєва на підставі рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради депутатів трудящих від 24.02.1965 № 162, вбачається, що замовником будівництва гуртожитку виступив Миколаївський УВП УТОГ. Актом державної комісії прийнято в експлуатацію гуртожиток на 112 місць та 20 квартир Миколаївського УВП УТОГ по вул. Носенко, 37 (нині вул. Південна, 37). Рішенням Виконавчого комітету Миколаївської міської Ради депутатів трудящих від 30.05.1968 № 792 затверджено акт державної комісії з прийняття в експлуатацію гуртожитку на 112 осіб з 20 вбудованими квартирами по вулиці Носенко, 37 (пункт 1); будівлю гуртожитку передано на баланс Миколаївського УВП УТОГ. Згідно з рішенням виконкому Миколаївської міської ради народних депутатів від 26.11.1993 №592 визнано цей гуртожиток житловими будинками для тимчасового мешкання малих сімей. 30.08.2001 Миколаївському УВП УТОГ видано державний акт на право постійного користування землею, відповідно до якого на підставі рішення Миколаївської міської ради народних депутатів від 23.05.2001 № 30/16 у постійне користування Миколаївського УВП УТОГ надано земельну ділянку площею 0,1420 га для обслуговування гуртожитку по вул. Південній, 37, кадастровий номер 4810136900:01:003:0016. 29.05.2001 Миколаївська міська рада, розглянувши звернення Миколаївського УВП УТОГ про прийняття до комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва гуртожитку, прийняла рішення № 30/32 Про надання згоди на прийняття об`єктів права державної власності, відповідно до пункту 6 якого надала згоду на прийняття до комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва гуртожитків та об`єктів комунального призначення, що їх обслуговують, які знаходяться на балансі Миколаївського УВП УТОГ. 21.07.2005 Миколаївська міська рада, розглянувши звернення Миколаївського УВП УТОГ про прийняття до комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва першого під`їзду гуртожитку за адресою: вул. Південна, 37, та об`єктів комунального призначення, що їх обслуговують, прийняла рішення №22/32 Про надання згоди на прийняття об`єктів права державної та іншої власності, відповідно до пункту 5 якого надала згоду на прийняття до комунальної власності першого під`їзду гуртожитку, розташованого за адресою: м. Миколаїв, вул. Південна, 37, та об`єктів комунального призначення, що його обслуговують, які знаходяться на балансі Миколаївського УВП УТОГ. 04.03.2010 на виконання Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» та розпорядження Кабінету Міністрів України від 13.01.2010 № 83р Про схвалення Концепції Загальнодержавної цільової програми передачі гуртожитків у власність територіальних громад на 2010-2014 роки, Миколаївська міська рада прийняла рішення №44/23, яким затвердила Програму передачі гуртожитків до комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва на 2010-2014 роки, до якої згодом рішенням цієї ж ради від 11.10.2012 №21/26 внесені зміни, а саме: продовжено строк дії програми до 2015 року; додатки 2, 3 до програми викладено в новій редакції. Відповідно до цієї Програми спірний гуртожиток (вул. Південна, 37, 1968 року) включено до переліку гуртожитків, що підлягають передачі до комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва. Наявними матеріалами справи підтверджується, що між сторонами мало місце листування з приводу передачі до комунальної власності гуртожитку по вул. Південній, 37, а саме: - листом від 14.03.2019 № КО-2204-1/інг-О Миколаївська міська рада звернулася до ВГОІ УТОГ з проханням розглянути питання передачі до комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва гуртожитку по вул. Південній, 37, та надати відповідний пакет документів для підготовки акта приймання-передачі; - у відповідь ВГОІ УТОГ листом від 16.05.2019 № 07-02/71 повідомило, що питання буде винесено на розгляд чергового V пленуму Центрального правління ВГОІ УТОГ, який відбудеться 21-22.05.2019; - листом від 29.05.2020 № КО-2204-1/інг-О Миколаївська міська рада звернулася до ВГОІ УТОГ з проханням надати витяг з протоколу пленуму Центрального правління ВГОІ УТОГ з розгляду питання передачі до комунальної власності м. Миколаєва гуртожитку по вул. Південній, 37; - ВГОІ УТОГ листом від 25.06.2020 № 07-02/130 повідомило Миколаївську міську раду, що V пленумом Центрального правління ВГОІ УТОГ прийнято рішення про те, що гуртожитки, які перебувають у господарському віданні та на балансі підприємств чи регіональних організацій УТОГ, не підлягають приватизації та передачі у власність місцевих територіальних громад. З огляду на те, що передача гуртожитку не здійснена через відмову відповідачів, позивач звернувся із даним позовом до суду першої інстанції. Приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог та відмовив у їх задоволенні. Суд апеляційної інстанції зазначає, що за приписами ч.5 ст. 310 ГПК України висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи. Статтею 316 ГПК України визначено, що вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи. Так, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції від 27.09.2022 по даній справі, Верховний Суд зазначив, що суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про те, що спірний гуртожиток був побудований за загальнодержавні кошти та переданий на баланс Миколаївського УВП УТОГ, а надані відповідачами докази жодним чином не доводять ту обставину, що гуртожиток був збудований приватним або колективним власником за власні або залучені кошти. Натомість, як зазначено Верховним Судом, суд апеляційної інстанції не дослідив обставин наявності доказів того, що спірний гуртожиток було побудовано саме за державні кошти, а не кошти колективного власника громадської організації, а тому висновки суду апеляційної інстанції про використання державних коштів для будівництва спірного гуртожитку за відсутності у справі доказів, на підставі яких вони зроблені, свідчать про те, що висновок апеляційного господарського суду є передчасним. Верховним Судом зазначено, що під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене і, в залежності від встановлених обставин, вирішити спір відповідно до норм матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до цих правовідносин. З огляду на наведені висновки та вказівки суду касаційної інстанції, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду з цього приводу зазначає таке. Спір у цій справі стосується питання наявності підстав передання до комунальної власності територіальної громади м.Миколаєва в особі Миколаївської міської ради гуртожитку за адресою: м.Миколаїв, вул.Південна, буд.37. Відповідно до ч. 5 ст. 41 Конституції України примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Правові, майнові, економічні, соціальні, організаційні питання щодо особливостей забезпечення реалізації конституційного права на житло громадян, які за відсутності власного житла тривалий час на правових підставах, визначених законом, мешкають у гуртожитках, призначених для проживання одиноких громадян або для проживання сімей, жилі приміщення в яких після передачі гуртожитків у власність територіальних громад можуть бути приватизовані відповідно до закону, регулює Закон України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків". Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 1 зазначеного Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" сфера його дії поширюється на гуртожитки, що є об`єктами права державної та комунальної власності, крім гуртожитків, що перебувають у господарському віданні чи в оперативному управлінні військових частин, закладів, установ та організацій Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Державної спеціальної служби транспорту, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій (крім тих, що знаходяться поза межами військових частин, закладів, установ, організацій), державних навчальних закладів (крім тих, яким надано статус гуртожитків сімейного типу та призначених для проживання сімей викладачів і працівників), Національної академії наук України (крім тих, яким надано статус гуртожитків сімейного типу та призначених для проживання сімей). Дія цього Закону не поширюється на гуртожитки, побудовані або придбані за радянських часів (до 1 грудня 1991 року) приватними або колективними власниками за власні або залучені кошти (крім гуртожитків, що були включені до статутних капіталів організацій, створених у процесі приватизації чи корпоратизації, у тому числі тих, що у подальшому були передані до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб). Статтею 3 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", яка визначає засади забезпечення реалізації права на житло мешканців гуртожитків, визначено, що забезпечення реалізації конституційного права на житло мешканців гуртожитків, на яких поширюється дія цього Закону, здійснюється з дотриманням таких підходів: 1) всі гуртожитки, на які поширюється дія цього Закону, підлягають передачі у власність територіальних громад; 2) передача гуртожитків у власність територіальних громад відповідно до цього Закону здійснюється в порядку та строки, передбачені Загальнодержавною цільовою програмою передачі гуртожитків у власність територіальних громад, затвердженою законом;3) передача гуртожитків згідно із цим Законом у власність територіальних громад здійснюється відповідно до порядку, передбаченого Законом України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності" та прийнятих відповідно до нього підзаконних актів, з урахуванням особливостей цього Закону; 4) гуртожитки, включені до статутних капіталів товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), у тому числі ті, що в подальшому були передані до статутних капіталів (фондів) інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб, передаються у власність територіальних громад відповідно до Загальнодержавної цільової програми передачі гуртожитків у власність територіальних громад з урахуванням особливостей, визначених цим Законом; 5) рішення про передачу гуртожитків, на які поширюється дія цього Закону, у власність територіальних громад приймає орган, уповноважений управляти державним майном, інший орган, якому передано в користування державне майно, або суд. Частиною другою статті 4 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" передбачено, що мешканці гуртожитку, які на правових підставах, визначених цим Законом, проживають у гуртожитках, на які поширюється дія цього Закону (державної форми власності, а також у гуртожитках, включених до статутних капіталів товариств, у тому числі тих, що в подальшому були передані до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб), набувають право на приватизацію жилих приміщень у таких гуртожитках після їх передачі у власність відповідної територіальної громади згідно з цим Законом та Загальнодержавною цільовою програмою передачі гуртожитків у власність територіальних громад. Зазначене право поширюється на дітей законних мешканців гуртожитків, які народилися під час проживання їхніх батьків у гуртожитках, на які поширюється дія цього Закону. Згідно з ст. 14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" гуртожитки (як об`єкти нерухомого майна, житлові комплекси та/або їх частини), на які поширюється дія цього Закону, передаються у власність відповідних територіальних громад згідно з цим Законом у порядку та строки, визначені затвердженою законом Загальнодержавною цільовою програмою передачі гуртожитків у власність територіальних громад. Гуртожитки, включені до статутних капіталів товариств, передаються у власність територіальних громад відповідно до цього Закону в один із таких способів: 1) на безкомпенсаційній основі всі гуртожитки передаються: а) за згодою власника гуртожитку - за його рішенням; б) без згоди власника гуртожитку - за рішенням суду; 2) на частково-компенсаційній основі всі гуртожитки передаються: а) на договірних засадах з виплатою компенсації у розмірі, визначеному відповідно до частини четвертої цієї статті, - за рішенням власника гуртожитку та рішенням відповідної місцевої ради; б) відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, у розмірі, меншому за розмір, визначений відповідно до частини четвертої цієї статті, - за рішенням суду за позовом місцевої ради; 3) на компенсаційній основі, за умови попередньої повної компенсації в розмірі, визначеному відповідно до частини четвертої цієї статті, гуртожитки передаються: а) за згодою місцевої ради - за рішенням відповідної місцевої ради за поданням власника гуртожитку; б) без згоди місцевої ради - за рішенням суду за позовом власника гуртожитку. Рішення про передачу гуртожитків, включених до статутних капіталів товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), у власність територіальних громад приймається відповідно до цього Закону органами місцевого самоврядування, на території яких розташовані гуртожитки. Відповідно до ст. 18 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" органи місцевого самоврядування у житловій сфері щодо приватизації громадянами житла у гуртожитках, на які поширюється дія цього Закону, в тому числі приймають рішення про прийняття у власність відповідної територіальної громади гуртожитків (майнових комплексів) відповідно до цього Закону; приймають рішення про надання відповідним житловим комплексам статусу "гуртожиток" і одночасно про надання дозволу на приватизацію жилих і нежилих приміщень таких гуртожитків відповідно до цього Закону. Статтею 25-1 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" визначено судовий порядок вирішення спорів щодо забезпечення майнових прав територіальних громад та власників гуртожитків. Зокрема, встановлено, що спори, пов`язані з порушенням майнових прав територіальних громад та власників гуртожитків, на які поширюється дія цього Закону, незалежно від форми власності розглядаються та вирішуються в судовому порядку, якому може передувати (за згодою сторін) досудовий (договірний) розгляд, що здійснюється відповідно до законодавства. Спори про порушення майнових прав територіальних громад розглядаються судами за позовами органів місцевого самоврядування. З огляд на наведені законодавчі приписи, а також враховуючи те, що відповідачі не вчиняють дій з передачі у комунальну власність територіальної громади спірного гуртожитку, Миколаївська міськрада, на виконання своїх повноважень, звернулась до суду за захистом своїх порушених прав відповідно до ст. 4 ГПК України. Разом з цим, з огляду на приписи ч.ч. 3, 4 ст. 1 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" на позивача покладено відповідний обов`язок щодо надання належних та допустимих доказів на підтвердження того, що спірний гуртожиток було побудовано саме за державні кошти, а не кошти колективного власника громадської організації, оскільки побудова або придбання гуртожитків за радянських часів (до 1 грудня 1991 року) приватними або колективними власниками за власні або залучені кошти виключає поширення на них дії даного закону. Суд апеляційної інстанції зазначає, що поняття власності профспілкових та інших громадських організації введено з 01.01.1964, тобто, з моменту набрання чинності Цивільним кодексом УРСР згідно Закону УРСР від 18.07.1963. Так, статями 97, 98 Цивільного кодексу УРСР, який був чинним на час будівництва та введення в експлуатацію спірного гуртожитку, було визначено, що Профспілкові та інші громадські організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, що належить їм на праві власності, відповідно до їх статутів (положень). Право розпорядження майном, що є власністю профспілкових та інших громадських організацій, належить виключно профспілковим та іншим громадським організаціям. Власністю профспілкових та інших громадських організацій є майно, необхідне їм для здійснення статутних завдань. Також, можливість існування права власності профспілкових та інших громадських організацій на майно закріплена в Конституції УРСР 1978, стаття 10 якої крім аналогічної норми, яка була закріплена Конституцією УРСР 1937 про те, що основу економічної системи України становить соціалістична власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності, містить нову норму, що соціалістичною власністю є також майно профспілкових та інших громадських організацій, необхідне їм для здійснення статутних завдань. У силу статей 20, 28 Закону України Про власність громадські організації визнані суб`єктами права колективної власності, а об`єктами права власності громадських об`єднань були у тому числі жилі будинки, споруди виробничого і невиробничого призначення, та інше майно, необхідне для забезпечення діяльності, передбаченої їх статутами (положеннями). У відповідності до пункту 1.1. статуту Всеукраїнської громадської організації інвалідів Українське товариство глухих (затвердженого у новій редакції ХІХ з`їздом Українського товариства глухих 02.06.2016), Всеукраїнська громадська організація інвалідів Українське товариство глухих (скорочено Українське товариство глухих або УТОГ) є об`єднанням громадян, створеним у формі громадської організації осіб з інвалідністю зі слуху зі всеукраїнським статусом. Українське товариство глухих було створене у 1933 році згідно із постановою Центрального Виконавчого Комітету України і Ради Народних Комісарів України (протокол від 04.06.1933 №61/544) як Українське товариство глухонімих. У 1964 році постановою VII з`їзду УТОГ воно було перейменоване в Українське товариство глухих. З метою виконання своїх статутних завдань УТОГ має право: створювати в установленому законодавством порядку структурні підрозділи зі статусом чи без статусу юридичної особи, які необхідні для виконання статутних завдань; створювати підприємства зі статусом юридичної особи, через які здійснювати підприємницьку, зовнішньоекономічну та іншу виробничо-комерційну діяльність. При цьому, нормативна кількість осіб з інвалідністю зі слуху встановлюється президією ЦП УТОГ і повинна складати не менше 75% від кількості працюючих на підприємстві; будувати та утримувати житлові будинки та гуртожитки для проживання працівників УТОГ та членів їхніх сімей (пункт 2.5 Статуту Всеукраїнської громадської організації інвалідів Українське товариство глухих). Відповідно до пункту 18.9 статуту Всеукраїнської громадської організації інвалідів Українське товариство глухих нерухоме майно та земельні ділянки, що обліковуються на балансах структурних підрозділів і підприємств УТОГ, незалежно від джерела їх придбання, є виключно власністю Українського товариства глухих. В свою чергу, з наявного у матеріалах справи Статуту Миколаївського УВП УТОГ вбачається, що воно є унітарним підприємством, яке створено засновником в особі Центрального правління Українського товариства глухих згідно із прийнятою ним постановою від 12.12.1991 за №136 (пункт 1.1. статуту Миколаївського УВП УТОГ, затвердженого у новій редакції постановою президії Центрального правління ВГОІ УТОГ від 21.02.2018 за №32/18, надалі статут Миколаївського УВП УТОГ, т.1 а.с.199-204). Підприємство є юридичною особою приватного права, має у користуванні відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом, товарний знак та інші ознаки юридичної особи (пункт 2.1. статуту Миколаївського УВП УТОГ). Відповідно до пункту 3.1 статуту Миколаївське УВП УТОГ створене з метою навчання інвалідів зі слуху доступним для них професіям, їх раціонального працевлаштування, професійної, соціальної і трудової реабілітації; задоволення суспільних потреб у створюваних підприємством продукції та послугах; одержання підприємством прибутку, необхідного для вирішення власником своїх статутних завдань. Єдиним засновником та одноосібним власником Миколаївського УВП УТОГ є Всеукраїнська громадська організація інвалідів Українське товариство глухих (п.1.2 статуту Миколаївського УВП УТОГ). За приписами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 74 ГПК України). Статтями 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Як свідчать наявні матеріли справи, у порушення наведених законодавчих приписів позивач не надав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач Миколаївське УВП УТОГ належить до числа державних або комунальних підприємства та/або має частку державної або комунальної власності у статутному капіталі, натомість навпаки, як вже було вказано вище, відповідач є юридичною особою приватного права, яке засновано єдиним одноособовим власником Всеукраїнською громадською організацією інвалідів Українське товариство глухих. Колегія суддів також зазначає, що заперечуючи проти позову відповідачі зазначали, що закріплені за ВГОІ УТОГ будівлі гуртожитків будувались за рахунок коштів останнього. Підприємства ВГОІ УТОГ ніколи не були акціонерними товариствами, акції не випускали, а їх статутні капітали при створенні (реорганізації) не формувались. Тому вони наполягали, що належні їм будівлі не могли бути включені до статутних капіталів товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації). Спірний гуртожиток побудовано до 01.12.1991 на власні кошти колективного власника ВГОІ УТОГ, яке не віднесено до суб`єктів державної чи комунальної власності. Як свідчать наявні матеріли справи та було вказано вище, замовником будівництва спірного гуртожитку та постійним землекористувачем земельної ділянки під ним було Миколаївське УВП УТОГ. Названий гуртожиток введено в експлуатацію та поставлено на баланс останнього. Згодом правовий режим гуртожитку не змінювався, приватизації чи корпоратизації ВГОІ УТОГ чи створених ним підприємств (у тому числі Миколаївського УВП УТОГ) не відбувалося, відчуження спірного гуртожитку, тобто переходу прав власності на нього від однієї особи до іншої, також не відбувалося. Також, відповідно до довідки №1461 від 24.12.2003 (т.1 а.с.270) Фонд комунального майна Миколаївської міської ради підтвердив, що будинок, розташований за адресою: вул.Південна, 37, не є комунальною власністю територіальної громади м.Миколаєва. У довідці №18 від 16.04.2021 (т.1 а.с.235) Миколаївське УВП УТОГ зазначило, що гуртожиток за адресою: м.Миколаїв, вул. Південна, 37, знаходиться на балансі Миколаївського УВП УТОГ. Вищенаведене свідчить про те, що будівництво спірного гуртожитку здійснювалось на замовлення Миколаївського УВП УТОГ та як вбачається з статуту останнього, воно є юридичною особою приватного права, має у користуванні відокремлене майно, єдиним засновником та одноосібним власником Миколаївського УВП УТОГ є ВГОІ УТОГ. З моменту введення в експлуатацію спірного гуртожитку він перебував на балансі Миколаївського УВП УТОГ. При цьому, доказів того, що спірний гуртожиток було побудовано саме за державні кошти, а не кошти колективного власника громадської організації, наявні матеріли справи не містять, а позивачем надано не було. Враховуючи вищевикладене колегія суддів вважає необґрунтованими та відхиляє доводи скаржника, які ґрунтуються на тому, що спірний гуртожиток побудовано за загальнодержавні кошти та передано відповідачу 1, оскільки, як вже було вказано вище, позивачем не надано, а наявні матеріали справи не містять доказів на підтвердження таких тверджень апелянта. Згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України"). Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок. Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржником порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.12.2021 відсутні, що зумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення без змін. Згідно з ч. 14 ст. 129 ГПК України у разі, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 зроблено висновок, що у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат. Відтак, у даному випадку, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи №915/187/21 у суді касаційної інстанції, здійснюється Південно-західним апеляційним господарським судом, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат. Відповідно до ст. 129 ГПК України, у зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг у даній справі покладаються на Миколаївську міську раду. Як слідує з матеріалів справи, постановою Верховного Суду від 21.12.2022 у даній справі касаційну скаргу Миколаївського учбово-виробничого підприємства Українського товариства глухих задоволено частково, постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.09.2022 у справі № 915/187/21 у частині позовних вимог до Миколаївського учбово-виробничого підприємства Українського товариства глухих скасувати, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Враховуючи, що позовна заява містить одну вимогу немайнового характеру, розмір судового збору, який підлягав сплаті Миколаївським учбово-виробничим підприємством Українського товариства глухих за подання касаційної скарги становив 4540,00 грн (2270*200%). Відтак, відповідно до положень ст. 129 ГПК України, з Миколаївської міської ради на користь Миколаївського учбово-виробничого підприємства Українського товариства глухих слід стягнути 4540,00 грн витрат по сплаті судового збору за подання касаційної скарги. Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.12.2021 по справі №915/187/21 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Стягнути з Миколаївської міської ради на користь Миколаївського учбово-виробничого підприємства Українського товариства глухих 4540,00 грн витрат по сплаті судового збору за подання касаційної скарги. Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України. Повний текст постанови складено та підписано 27.04.2023. Головуючий суддя Аленін О.Ю. Суддя Колоколов С.І. Суддя Філінюк І.Г.