Постанова 4873 № 910/10531/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "19" квітня 2023 р. Справа№ 910/10531/22 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Мальченко А.О. суддів: Агрикової О.В. Чорногуза М.Г. при секретарі судового засідання Линник А.М., розглянувши матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2023 у справі № 910/10531/22 (суддя С.М. Мудрий) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Таланлегпром» до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення 4 029 464,16 грн, за участю представників сторін: від позивача: Кириленко Н.В.; від відповідача: Становова Ю.В., - ВСТАНОВИВ: У жовтні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Таланлегпром» (далі також - Товариство, позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі також - Укрзалізниця, відповідач) про стягнення 4 029 464,16 грн, з яких: 3 598 720,10 грн сума основного боргу, 429 366,66 грн інфляційних втрат, 1 377,40 грн - 0,1 % річних. Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.01.2023 у справі № 910/10531/22 позовні вимоги задоволено, присуджено до стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Таланлегпром» 3 598 720,10 грн основного боргу, 429 366,66 грн - інфляційних втрат, 0,1 % річних в розмірі 1 377,40 грн та 60 441,96 грн судового збору. Рішення суду першої інстанції вмотивовано положеннями ст.ст. 11, 509, 551, 610, 614, 625, 626, 656, 712 ЦК України, ст.ст. 193, 233, 265 ГК України та встановленими судом обставинами виконання позивачем, як постачальником товару, зобов`язань зі своєчасної поставки, та неналежним виконанням відповідачем, як покупцем, зобов`язань з розрахунку за поставлений товар. Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Українська залізниця» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. В обґрунтування вимог за апеляційною скаргою, Укрзалізниця вказує на прийняття оскаржуваного рішення з порушенням вимог ст.ст. 42 76, 78, 86, 236 ГПК України та при неповному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи. Так, судом не враховано наявність істотних обставин, з якими ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України пов`язують можливість зменшення штрафних санкцій. Такими обставинами є знищення належного відповідачеві майна, внаслідок ведення бойових дій, тотальне недофінансування за усіма показниками діяльності товариства, недостатність доходної частини бюджету, необхідність постійного ремонту та підтримання в належному стані рухомого складу, необхідність закупівлі матеріально-технічних ресурсів. Відповідач підкреслює, що позивач не подав переконливих та належних доказів на підтвердження заявлених позовних вимог, що вказує на наявність підстав для скасування рішення суду. Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.02.2023 апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Українська залізниця» передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Чорногуза М.Г. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/10531/22. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2023 у справі № 910/10531/22 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва. 06.03.2023 матеріали справи № 910/10531/22 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді. У зв`язку з перебуванням головуючого судді Мальченко А.О. та судді Агрикової О.В. у відпустці з 13.03.2023 по 17.03.2023, судді Чорногуза М.Г. - у відпустці з 10.03.2023 по 17.03.2023, питання щодо подальшого руху даної апеляційної скарги вирішується після виходу колегії суддів з відпустки. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2023 у справі № 910/10531/22, призначено її до розгляду на 19.04.2023, Товариству з обмеженою відповідальністю «Таланлегпром» встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 10.04.2023. 07.04.2023 до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив Товариства на апеляційну скаргу Укрзалізниці, у якій позивач вказує на те, що апеляційна скарга не містить доводів про порушення судом норм матеріального права в частині стягнення з відповідача суми основного боргу. Позивач підкреслює відсутність підстав для зменшення заявлених до стягнення інфляційних втрат та 0,1 % річних, з огляду на відсутність будь-яких доказів збитковості або ж перебування її у складному матеріальному становищі. 19.04.2023 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції. Відповідно до вимог ч.ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, наявні у справі, врахувавши пояснення надані учасниками справи в судових засіданнях, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 10.08.2021 між філією «Центр забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Таланлегпром» (постачальник) було укладено договір поставки №ЦЗВ-02-01921-01. Відповідно до п.1.1 договору постачальник зобов`язується поставити та передати у власність, а замовник прийняти та оплатити продукцію, найменування, марка й кількість якої вказується в специфікації, яка є невід`ємною частиною договору, на умовах, що викладені у цьому договорі. Відповідно до п.1.2 договору найменування продукції: взуття різне, крім спортивного та захисного (черевики робочі). Виробник продукції: ТОВ «Таланлегпром» м. Київ, Україна, адреса виробництва: м. Ромни, Сумська обл., Україна (п.1.3 договору). Пунктом 4.1 договору передбачено, що ціна продукції визначається цим договором і приймається сторонами: в національній валюті України - гривні, на умовах CPT (перевезення оплачено до …) пункт призначення - відділ матеріальних ресурсів м. Фастів філії «ЦЗВ» АТ «Укрзалізниця», Київська обл., м. Фастів, вул.Шевченко,

48. Поставка здійснюється за цінами, передбаченими у специфікації до цього договору. Ціна продукції, узгоджена у специфікації до цього договору, включає: вартість продукції, тари, всі податки і збори, передбачені чинним законодавством, транспортні витрати постачальника згідно п.5.1 цього договору. Згідно з п.4.3 договору, сума договору на момент його підписання складає - 6 046 056,00 грн, крім того ПДВ 20% - 1 209 211,20 грн,а всього - 7 255 267,20 грн. Пунктом 13.7 договору передбачено, що строк дії цього договору встановлюється з моменту його підписання сторонами до 31.12.2021. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від обов`язку виконання у повному обсязі взятих за цим договором зобов`язань щодо поставки та оплати продукції в межах термінів, визначених умовами цього договору. У подальшому між сторонами були укладені додаткові угоди, а саме: - № 1 від 08.10.2021 відповідно до якої: специфікацію №1 цього договору анульовано, включено до договору специфікацію №2 на загальну суму 7 182 685,32 грн, пункт 4.3 договору викладено в наступній редакції: «сума договору складає - 5 985 571,10 грн, крім того ПДВ 20% - 1 197 114,22 грн, всього - 7 182 685,32 грн; - № 2 від 29.12.2021 відповідно до якої: включено до договору специфікацію №3 на суму 1 434 176,28 грн, пункт 4.3 договору змінено та викладено в наступній редакції: «сума договору складає: 7 180 718,00 грн, крім того ПДВ 20% - 1 436 143,60 грн, разом - 8 616 861,60 грн. Пункт 13.7 договору змінено та викладено в наступній редакції: строк дії цього договору встановлюється з моменту його підписання сторонами до 31.12.2022. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від обов`язку виконання у повному обсязі взятих за цим договором зобов`язань щодо поставки та оплати продукції в межах термінів, визначених умовами цього договору. - № 3 від 31.03.2022, відповідно до умов якої сторони пункт 13.7 договору виклали в наступній редакції: строк дії цього договору встановлюється з моменту його підписання сторонами до 30.06.2022. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від обов`язку виконання у повному обсязі взятих за цим договором зобов`язань щодо поставки та оплати продукції в межах термінів, визначених умовами цього договору. Пунктом 5.2 договору передбачено, що поставка продукції проводиться партіями протягом строку дії договору, тільки після письмової рознарядки замовника, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності замовника до прийому продукції. У матеріалах справи наявні рознарядки відповідача №ЦВЗ-20/4166 від 03.11.2021 та №ЦЗВ-20/4915 від 10.12.2021. Згідно з п. 5.3 договору датою поставки продукції вважається дата приймання цієї продукції замовником у відділі матеріальних ресурсів м. Фастів філії «ЦЗВ» АТ «Укрзалізниця», Київська обл., м. Фастів, вул. Шевченка, 48, що підтверджується належно оформленою видатковою накладною. На виконання умов договору позивачем поставлено відповідачеві товар на загальну суму 7 182 685,32 грн, що підтверджується підписаними сторонами видатковими накладними, а саме: - №6718 від 02.12.2021 на суму 2 384 391,84 грн, - №7284 від 28.12.2021 на суму 1 206 360,61 грн, - №5 від 06.01.2022 на суму 2 988 162,35 грн, - №67 від 11.01.2022 на суму 603 770,51 грн. Відповідно до п.6.1 договору оплата за кожну партію поставленої продукції за цим договором проводиться замовником протягом 45 банківських днів з дати оформлення та реєстрації податкової накладної, у відповідності до вимог чинного законодавства України та у відповідності з рахунком-фактурою на поставлену партію продукції, обумовлену згідно з п.5.2 при наявності документів зазначених в п.7.1 цього договору. У матеріалах справи наявні зареєстровані позивачем податкові накладні. Податкова накладна №40 від 02.12.2021 зареєстрована позивачем у Єдиному реєстрі податкових накладних 24.12.2021, відтак відповідач повинен був розрахуватись за товар, поставлений згідно видаткової накладної №6718 від 02.12.2021, не пізніше 02.03.2022. Податкова накладна №535 від 28.12.2021 зареєстрована позивачем у Єдиному реєстрі податкових накладних 13.01.2022, а відтак відповідач повинен був розрахуватись за товар, поставлений згідно видаткової накладної №7284 від 28.12.2021, не пізніше 18.03.2022. Податкова накладна №10 від 06.01.2022 зареєстрована позивачем у Єдиному реєстрі податкових накладних 28.01.2022, а відтак відповідач повинен був розрахуватись за товар, поставлений згідно видаткової накладної №5 від 06.01.2022, не пізніше 04.04.2022. Податкова накладна №45 від 11.01.2022 зареєстрована позивачем у Єдиному реєстрі податкових накладних 26.01.2022, а відтак відповідач повинен був розрахуватись за товар, поставлений згідно видаткової накладної №67 від 11.01.2022, не пізніше 26.01.2022. Відповідачем здійснено часткову оплату за товар в розмірі 3 583 965,22 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками. Зокрема, у лютому 2022 року здійснено оплату на загальну суму 2 384 391,84 грн, у квітні 2022 року - 1 199 573,38 грн. Відповідно, несплаченими за поставлений товар залишись кошти у розмірі 3 598 720,10 грн. Предмет спору у справі, що переглядається є вимоги про стягнення заборгованості за поставлений товар у розмірі 3 598 720,10 грн, а також, інфляційних втрат у розмірі 429 366,66 грн та 1 377,40 грн - 0,1 % річних. Відповідач у наявних у справі заявах по суті, як і у апеляційній скарзі вказує на наявність підстав для відмови у стягнення суми інфляційних втрат та пені, з огляду на наявність форс-мажорних обставин, які унеможливлюють здійснення ним своєчасного розрахунку з контрагентом, або ж з огляду на наявність підстав для зменшення заявлених до стягнення сум до 1 грн в порядку ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України. Одночасно, апеляційна скарга не містить доводів та доказів щодо необґрунтованості стягнення судом суми основного боргу. Надаючи оцінку спірним правовідносинам сторін, суд першої інстанції мотивовано виходив з того, що згідно з п. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Відповідно до п. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Норма ст. 712 ЦК України встановлює, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. За приписами ст. 655 ЦК України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Здійснення позивачем поставки товару, а відповідачем його прийняття підтверджується видатковою накладною, яка підписані обома сторонами. Як встановлено судом, та не заперечується сторонами, позивачем, на виконання умов договору здійснено поставку відповідачеві товару на загальну суму 7182 685,32 грн, що також підтверджується підписаними сторонами видатковими накладними, а саме: № 6718 від 02.12.2021 на суму 2 384 391,84 грн, № 7284 від 28.12.2021 на суму 1 206 360,61 грн, №5 від 06.01.2022 на суму 2 988 162,35 грн, № 67 від 11.01.2022 на суму 603 770,51 грн. Судом з посиланням на п. 6.1 договору, вмотивовано вказано, що строк виконання відповідачем зобов`язань з оплати поставленого товару настав. Зокрема, Укрзалізниця мала б розрахуватись за товар, поставлений згідно видаткової накладної № 6718 від 02.12.2021 до 02.03.2022, за товар, поставлений згідно видаткової накладної №7284 від 28.12.2021 - до 18.03.2022, за товар, поставлений згідно видаткової накладної №5 від 06.01.2022, до 04.04.2022, за товар, поставлений згідно видаткової накладної №67 від 11.01.2022, до 26.01.2022. Матеріали справи не містять доказів внесення сторонами змін до договору в частині встановлення нових строків виконання замовником зобов`язань з розрахунку за поставлений йому товар. Укрзалізниця неодноразово вказувала на існування форс-мажорних обставин у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану та проведення загальної мобілізації, які продовжено на даний час. Зокрема, листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 на підставі статей 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Статуту ТПП України, засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України. Умовами договору погоджено, що сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов`язань за цим договором, якщо воно стало наслідком обставин непереборної сили (форс-мажор), а саме, зокрема: г) оголошена або неоголошена війна, інші військові дії (п. 8.1 договору). У цьому випадку строк виконання зобов`язання за договором змінюється за взаємною згодою сторін, про що сторонами укладається додаткова угода (п.8.2 договору). Згідно з п.8.3 договору у разі виникнення форс-мажорних обставин сторони протягом 5 календарних днів письмово сповіщають одна одну про наявність вказаних обставин з подальшим наданням підтверджуючих документів у строк до 30 (тридцяти) робочих днів. Якщо сторони без поважних причин не сповістили у зазначений строк про виникнення і наявність форс-мажорних обставин, то вони у подальшому не мають права вимагати зміни строків виконання цього договору. За п.8.5 договору, у разі наявності форс-мажорних обставин, строк яких перевищує 90 днів, сторони проводять взаємні переговори та консультації щодо вирішення питання продовження цього договору. Відповідачем зазначено, що у зв`язку із вимушеною евакуацією з міста Києва працівників АТ «Укрзалізниця», у тому числі філії «ЦЗВ», а також у зв`язку з перебоями у роботі відділень поштового зв`язку у перші дні російської інтервенції в Україні, АТ «Укрзалізниця» 01.03.2022 на своєму сайті https://www.uz.gov.ua/press_center/up_to_date_topic/page-72/583964/ оприлюднено та доведено до відома необмеженому колу осіб, зокрема, керівникам підприємств, установ, організацій - контрагентам та партнерам, повідомлення всім клієнтам, контрагентам та партнерам за укладеними договорами (контрактами, угодами) про настання з 24.02.2022 для АТ «Урзалізниця» обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), які об`єктивно унеможливити належне та своєчасне виконання зобов`язань, передбачених умовами укладених договорів (контрактів, угод тощо). При цьому, умова про надання підтверджуючих документів у строк 30 робочих днів є виконаною, оскільки повідомлення ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.1-7.1, яке засвідчує факт настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), є наявним у вільному доступі. Разом з цим, відповідачем не вчинено жодних дій, спрямованих на ведення переговорів щодо збільшення строків виконання зобов`язань за договором, у тому числі щодо оплати вже поставленого йому товару. Матеріали справи не містять доказів внесення змін до договору та погодження нових строків оплати товару. У зв`язку з цим, враховуючи положення Розділу 8 Договору «Обставини непереборної сили», а також оскільки за п. 8.1 договору сторони звільняються від відповідальності за неналежне часткове або повне невиконання зобов`язань за договором, а не від виконання зобов`язань за договором у цілому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що строк виконання зобов`язань Укрзалізниці в частині розрахунку за товар, поставлений за видатковими накладними №6718 від 02.12.2021, №7284 від 28.12.2021, №5 від 06.01.2022, №67 від 11.01.2022 - настав. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. За нормою ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайноставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. За нормою ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України). Враховуючи вищезазначене, оскільки матеріалами справи підтверджуються обставини поставки товару позивачем відповідачу, його прийняття на загальну суму 3 598 965,22 грн, з огляду на те, що строк виконання зобов`язання з оплати поставленого товару настав, суд першої інстанції дійшов вмотивованого висновку про наявність підстав для задоволення цих вимог у повному обсязі. У зв`язку з неналежним виконанням грошових зобов`язань за договором, позивач просить стягнути з відповідача договірну пеню в розмірі 1 377,40 грн та інфляційне збільшення заборгованості в розмірі 429 366,66 грн. Як убачається із позову, в обґрунтування нарахування договірної пені позивач посилається на ст. 625 ЦК України та п.10.6 договору. Так, статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Пунктом 10.6 договору передбачено, що сторони відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України встановили, що розмір відповідальності замовника за прострочення виконання грошового зобов`язання за цим договором становить 0,1 процента річних від прострочення суми грошового зобов`язання за цим договором. Отже, суд першої інстанції дійшов мотивованого висновку, що сторонами в п.10.6 договору погоджено нарахування не штрафної санкції (пені), а встановлено розмір річних на рівні 0,1% річних від простроченої суми, а не 3%, як це унормовано ч.2 ст. 625 ЦК України. Відповідно до правової позиції, викладеної у п. 6.56.-6.58. постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 904/5726/19 від 15.06.2021 у процесуальному законодавстві діє принцип «juranovitcuria» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (damihifactum, dabotibijus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення ГПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходять своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах. Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу «juranovitcuria». Відповідно, судом першої інстанції мотивовано здійснено розгляд вимог про стягнення 429 366,66 грн - інфляційних втрат, 0,1 % річних в розмірі 1 377,40 грн у розрізі правового врегулювання цих вимог ч.2 ст. 625 ЦК України. Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення інфляційних втрат та 0,1 % річних, колегією суддів встановлено, що він є арифметично правильним, відповідає розміру заборгованості, періодам нарахування, та здійснений відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України. Переглядаючи справу в апеляційному порядку, колегія суддів також враховує, що відповідач не заперечує існування суми основного боргу, не надав власного розрахунку, заявлених до стягнення інфляційних втрат та 0,1 % річних, натомість, у всіх заявах по суті наполягає на наявності підстав для зменшення заявлених до стягнення сум до 1 грн посилаючись на приписи ст.551 ЦК України, ст. 233 ГК України. Колегія суддів, переглядаючи справу в апеляційному порядку та відхиляючи доводи Укрзалізниці щодо можливості застосування ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, зауважує на такому. Відповідно до ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також ч. 3 ст. 551 ЦК України. Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Як убачається із матеріалів справи, за своєю природою заявлені до стягнення суми не є штрафними санкціями. Судом першої інстанції мотивовано наголошено на тому, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України не вважається мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19). Відповідно, за загальним правилом, відсутні підстави для застосування положень ст.551 ЦК України, ст. 233 ГК України для зменшення заявлених до стягнення інфляційних втрат та процентів річних. Одночасно, у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду наголосила, що справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин. Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу. Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах. Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру процентів річних, що підлягають стягненню з боржника за прострочення грошового зобов`язання, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання. Великою Палатою Верховного Суду наголошено, що за частинами 1 та 2 статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора. Тобто, можливість зменшення заявлених до стягнення сум стосується лише відсотків річних, а саме, 1 377,40 грн, оскільки сторони погодили розмір процентів річних на рівні 0,1%. Колегія суддів враховує, що сума основного боргу становить 3 598 720,10 грн. Вирішуючи питання зменшення заявлених до стягнення сум (крім суми основного боргу) колегія суддів враховує, що у постановах від 12.06.2019 у справі № 904/4085/18 та від 09.10.2019 у справі № 904/4083/18 Верховний Суд підкреслив, що зменшення розміру пені є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів. При цьому, обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання. Колегія суддів звертає увагу відповідача на те, що застосування судом цих норм можливе виключно, якщо відповідно до ст. 86 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи, фактичних обставин, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наявних у матеріалах справи доказів, тобто у сукупності з`ясованих судом обставин, у суду виникне стійке переконання, що заявлені до стягнення суми штрафних санкцій є надмірними, і застосування судом цих норм не порушить принцип верховенства права, закріплений ст. 2 ГПК України. Матеріали справи не містять доказів того, що заявлені до стягнення інфляційні втрати та 0,1% річних носять надмірний характер у порівнянні із сумою основного боргу. Попри посилання відповідача на запроваджений у країні військовий стан, ведення бойових дій, значні матеріальні втрати, а також відсутність коштів, матеріали справи не містять будь-яких доказів (податкової звітності, запитів на дотації із Державного бюджету, бухгалтерської звітності), які б підтверджували скрутне матеріальне становище відповідача. Колегія суддів також враховує, що обов`язок здійснення розрахунку виник у березні-квітні 2022 року, а із позовом позивач звернувся у жовтні, відповідно у відповідача був час звернутись до позивача із пропозиціями щодо врегулювання як питання оплати основної суми боргу, так і врегулювання питання щодо сплати інфляційних нарахувань та відсотків річних. Колегія суддів також зауважує, що не тільки відповідач опинився під впливом військового стану, а і позивач. Відповідно, звільнення відповідача від сплати інфляційних втрат та 0,1% річних, передбачених ст. 625 ЦК України також вплине на позивача у негативному ключі, може призвести до скорочення виробництва, робочих місць, податкових надходжень тощо. При цьому, відповідачем неправильно зауважено на тому, що саме на позивача покладається обов`язок доведення спричинення йому збитків, матеріальної або іншої шкоди внаслідок несвоєчасного виконання зобов`язань за договором. Як уже було зауважено, за правовою природою нараховані суми не є штрафними санкціями. А, доведення наявності підстав для зменшення заявлених до стягнення сум, з огляду на вимоги ст.551 ЦК України, ст. 233 ГК України, а також численну практику Верховного Суду щодо застосування цих норм права, покладається виключно на особу, яка спричинила майнові втрати, тобто на Боржника (Укрзалізниця), а не на особу, яка їх зазнала. Оскільки матеріали справи не містять доказів, які б вказували на необхідність застосування ч. 3 ст. 551 ЦК України та ч. 2 ст. 233 ГК України до заявлених позивачем вимог, колегія суддів відхиляє доводи відповідача про недотримання судом першої інстанції ч. 3 ст. 551 ЦК України та ч. 2 ст. 233 ГК України. Що стосується форс-мажорних обставин, як підстави для відмови у позові, колегія суддів зважує на те, що згідно зі статтею 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів (статті 617 ЦК України). Ця норма встановлює дві основні підстави звільнення особи, яка порушила зобов`язання, від відповідальності. Такими обставинами є випадок та непереборна сила. Доведення наявності випадку або непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору. Згідно з ст. 14-1 Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо. Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності. Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом. У той же час, Верховний Суд у постанові від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами. Форс-мажорні обставини не мають преюдиціального характеру і при їх визначенні сторона, яка посилається на них, як на підставу неможливості виконання зобов`язання повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов`язання. Доведення дії непереборної сили покладається на сторону, яка порушила зобов`язання. Відповідачем не надано доказів, що наведені вище обставини були форс-мажорними для даного конкретного випадку невиконання господарського зобов`язання за укладеним між сторонами договором в частині своєчасного та повного розрахунку за поставлений товар, а тому відхиляються судом. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наведені відповідачем обставини не звільняють останнього від обов`язку сплатити за отриманий товар, рівно як і від відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання на підставі статті 625 Цивільного кодексу України. Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Частиною 1 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи усі фактичні обставини справи, встановлені місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, а також доводи апеляційної скарги, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що судове рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається. Аналізуючи питання обсягу дослідження доказів і доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України», очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Колегія суддів Північного апеляційного господарського суду, з огляду на викладене зазначає, що Акціонерному товариству «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Українська залізниця», як під час розгляду справи судом першої інстанції, так і за наслідками апеляційного провадження надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують вказаного висновку. Колегія суддів також приймає доводи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, у тій мірі, в якій вони узгоджуються з викладеним у цій постанові. Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника. Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275 - 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Українська залізниця`на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2023у справі № 910/10531/22залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2023у справі № 910/10531/22- залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/10531/22 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України. Повний текст постанови складено 26.04.2023. Головуючий суддя А.О. Мальченко Судді О.В. Агрикова М.Г. Чорногуз