Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 755/1351/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 755/1351/23 Суддя (судді) першої інстанції: Виниченко Л.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 квітня 2023 року м. Київ Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача Кузьменка В.В., суддів: Василенка Я.М., Ганечко О.М., за участю секретаря Кірієнко Н.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про скасування рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27 березня 2023 року, В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 в особі представника Коваля О.П. звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва із адміністративним позовом до Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, в якому просив: - скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління міграційної служби України у м. Києві та Київській області від 13.01.2023 про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Республіки Іран ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 27 березня 2023 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Доводи апелянта аналогічні, викладеним у позовній заяві та обґрунтовані зокрема тим, що рішення відповідача про примусове повернення з України позивач вважає незаконним та таким, що винесене з порушенням законодавства, позаяк органом державної міграційної служби не було взято до уваги те, що позивач з 2007 року проживає в Україні, здобув вищу освіту, має родину та постійне місце проживання на території України. Син позивача ОСОБА_2 є уродженцем м. Біла Церква, Київської області та громадянином України, а тому залишення в силі рішення відповідача може призвести до погіршення усталеного способу життя позивача, дитини та розриву сімейних відносин. Позивач та його представник в судовому засіданні підтримали вимоги апеляційної скарги та просили її задовольнити. Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги, спірне рішення суду першої інстанції просив залишити без змін. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Приписи пункту 3 частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Як вбачається з матеріалів справи, 13.01.2023 головним спеціалістом Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області Шерепо С.С. відносно громадянина Ірану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МКМ № 012461, відповідно до якого 13.01.2023 о 11 год. 50 хв. за адресою: м. Київ, вул. Ольгинська, 3, виявлено громадянина Ірану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який порушив правила перебування іноземців на території України, а саме: проживання без документів на право проживання в Україні. Місце скоєння правопорушення: АДРЕСА_1 , чим вчинив адміністративне правопорушення передбачене ч. 1 ст. 203 КУпАП. На підставі протоколу про адміністративне правопорушення від 13.01.2023 заступником начальника ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області Петровим Д.В. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення серії ПН МКМ № 012424 відносно громадянина Ірану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якій зазначено, що 13.01.2023 о 11 год. 50 хв. за адресою: м. Київ, вул. Ольгинська, 3, виявлено громадянина Ірану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який порушив правила перебування іноземців на території України, а саме: проживання без документів на право проживання в Україні. Місце скоєння правопорушення: АДРЕСА_1 , чим порушив ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та вчинив адміністративне правопорушення передбачене ч. 1 ст. 203 КУпАП. Вказаною постановою на громадянина Ірану ОСОБА_1 накладене адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 5100,00 грн. 13 січня 2023 року головним спеціалістом відділу адміністративної діяльності управління міграційного контролю, протидії нелегальній міграції та реадмісії ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області Світланою Шерепо за результатами розгляду матеріалів щодо громадянина Ірану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ухвалено рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Ірану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та зобов`язано покинути територію України у термін до 23.01.2023. Як убачається зі змісту спірного рішення, 13.01.2023 співробітниками ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області виявлено громадянина Ірану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який порушив Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а саме проживання без документів на право проживання в Україні. У ході опитування громадянину Ірану ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пояснив, що в Україну прибув з метою навчання в Національному медичному університеті імені О.О. Богомольця на факультеті підготовки іноземних громадян, за спеціальністю лікар-терапевт. На території України проживає син громадянин України ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після закінчення законного терміну перебування не виїхав і цим самим порушив вимоги Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». З метою оформлення дозволу на імміграцію в Україну, продовження строків перебування, набуття статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту в Україні до компетентних органів не звертався. Усвідомлював, що своїми діями умисно порушує законодавство України. Встановлені обставини, а саме: нелегальне становище громадянина Ірану ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , свідчать про те, що ним порушені вимоги ст. ст. 4, 9, 15 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Вказаним рішенням громадянина Ірану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зобов`язано покинути територію України у термін до 23.01.2023. Не погоджуючись із вказаними рішенням, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що мотиви позивача щодо необхідності скасування спірного рішення через можливе погіршення його усталеного способу життя та розриву сімейних відносин не заслуговують на увагу, оскільки чинним законодавством не передбачено виключень із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України і не звільняють позивача від необхідності дотримання міграційного законодавства України, а факт батьківства позивача не спростовує встановлені відповідачем порушення в його діях, що свідчить про правомірність оскаржуваного рішення органу міграційної служби. Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Статтею 26 Конституції України закріплено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в`їзду в Україну та виїзду визначається Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Відповідно до п. 7 частини першої статті 1 вказаного Закону іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в`їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні. Частиною першою статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» закріплено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення. При цьому, в силу положень частини п`ятої ст. 26 вказаного Закону іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення. У свою чергу, Порядок дій посадових осіб територіальних органів, територіальних підрозділів Державної міграційної служби України під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства (далі - іноземців), їх документування та здійснення заходів з безпосереднього примусового повернення та примусового видворення за межі України визначає Інструкція про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23 квітня 2012 року № 353/271/150 (далі - Інструкція). Згідно з пунктом 1.5 Інструкції іноземці можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну зокрема на підставі рішення територіальних органів, територіальних підрозділів ДМС, про примусове повернення або примусово видворенні на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду про примусове видворення. Пункт 1.6 Інструкції вказує, що підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців за межі України є: - дії іноземців, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; - дії іноземців, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку; - якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні. З аналізу вищевикладених норм вбачається, що чинним законодавством визначено вичерпний перелік підстав, за яких приймається рішення про примусове повернення іноземців за межі України. Як свідчать матеріали справи, 13.01.2023 співробітниками ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області виявлено громадянина Ірану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який порушив Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а саме проживання без документів на право проживання в Україні. У силу вимог пункту 1 Порядку підтвердження достатнього фінансового забезпечення іноземців та осіб без громадянства для в`їзду в Україну, перебування на території України, транзитного проїзду через територію України і виїзду за її межі та визначення розміру такого забезпечення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 4 грудня 2013 року № 884 громадяни держав з безвізовим порядком в`їзду можуть тимчасово перебувати на території України не більше ніж 90 днів протягом 180 днів, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України. При цьому, строк перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, паспортні документи або документи, що підтверджують особу без громадянства, яких зареєстровано посадовою особою Державної прикордонної служби України, продовжується територіальними органами або підрозділами Державної міграційної служби України відповідно до Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2012 року №

150. Згідно з пунктом 8 вказаного Порядку заяви про продовження строку перебування на території України (далі - заяви) подаються іноземцями та особами без громадянства і приймаючою стороною не раніше, ніж за десять та не пізніше ніж за три робочі дні до закінчення такого строку до територіальних органів або підрозділів ДМС за місцем проживання. У свою чергу, механізм оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання врегульований спеціальним нормативно-правовим актом - Порядком оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 321 (далі - Порядок №321). За правилами пункту 1 Порядку №321 посвідка на постійне проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні. У відповідності до пунктів 16 та 17 Порядку №321 документи для оформлення посвідки (у тому числі замість втраченої або викраденої), її обміну подаються до державного підприємства, що належить до сфери управління ДМС, центру надання адміністративних послуг (далі - уповноважений суб`єкт), територіальних органів/територіальних підрозділів ДМС, за місцем проживання іноземця або особи без громадянства. Документи для оформлення посвідки подаються не пізніше ніж за 15 робочих днів до закінчення встановленого строку перебування/проживання в Україні. У той же час, згідно вимог частини першої статті 203 КУпАП порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні, за недійсними документами або документами, термін дії яких закінчився, або працевлаштування без відповідного дозволу на це, якщо необхідність такого дозволу передбачено законодавством України, або недодержання встановленого порядку пересування і зміни місця проживання, або ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, неприбуття без поважних причин до визначеного місця навчання або працевлаштування після в`їзду в Україну у визначений строк, а так само порушення правил транзитного проїзду через територію України, крім порушень, передбачених частиною другою цієї статті, - тягнуть за собою накладення штрафу від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Аналіз вищевикладених норм свідчить про те, що законодавством встановлено присічні строки перебування іноземців та осіб без громадянства на території України на підставі належним чином оформлених документів, у разі дотримання яких до таких осіб може бути застосована адміністративна відповідальність. У свою чергу, згідно з ст. 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 року №3773-VI іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн: де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров`ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки. Законність перебування іноземця, особи без громадянства на території України, підтверджується, у тому числі наданим візою дозволом в межах строку дії візи; посвідкою на тимчасове проживання; довідкою, що підтверджує факт звернення за становленням статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту; дозволом на імміграцію. Недотримання правил законного перебування іноземця або особи без громадянства на території України є прямим наслідком для визначення цих осіб нелегальними мігрантами та прийняття органом міграційної служби рішення про їх примусове повернення до країни громадянської належності. Таким чином, підставою для прийняття рішення про примусове повернення іноземця до країни громадянської належності є перебування іноземця на території України з порушенням чинного законодавства, у тому числі, за відсутності паспортного документа та документа, що дозволяє тимчасове перебування на території України, законних джерел існування тощо. Виключенням щодо можливості примусового повернення іноземця до країни громадянської належності є наявність обставин, що свідчать про загрозу його життю або свободі за віросповіданням, національністю, громадянством (підданством), належністю до певної соціальної групи або за політичних переконань, загроза у жорстокому, нелюдському або такому, що принижує гідність, поводження чи покарання тощо у разі повернення до країни походження. У той же час, колегія суддів звертає увагу на те, що Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 року № 2102-ІХ, у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України в Україні введено воєнний стану з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 року строком на 30 діб, який продовжено з 05 год 30 хв 26.03.2022 строком на 30 діб на підставі Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» № 133/2022 від 14.03.2022 року, затвердженого Законом України від 15.03.2022 року № 2119-ІХ. Надалі, Указом Президента України № 259/2022 від 18.04.2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України № 2212-ІХ від 21.04.2022, змінено статтю 1 Указу № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 год 30 хв 25.04.2022 строком на 30 діб. Указом Президента України № 341/2022 від 17.05.2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України № 2263-ІХ від 22.05.2022 року, частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 року № 2102-ІХ, продовжено строк воєнного стану в Україні з 05 год 30 хв 25.05.2022 року строком на 90 діб. У подальшому, відповідними Указами Президента України було продовжено строк дії воєнного стану в Україні, який введено станом на час розгляду апеляційної скарги. Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VІІІ (далі - Закон №389-VІІІ) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Згідно з частинами першою та двадцятою Закону № 389-VІІІ правовий статус та обмеження прав і свобод громадян та прав і законних інтересів юридичних осіб в умовах воєнного стану визначаються відповідно до Конституції України та цього Закону. У свою чергу, згідно Указу Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану». З огляду на вищевикладене вбачається, що в період воєнного стану в Україні тимчасово обмежено гарантоване статтею 33 Конституції України право кожного, хто на законних підставах перебуває на території України, на свободу пересування. Вказане свідчить про те, що порушення позивачем Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» обумовлено наявністю об`єктивних причин та обставин, які вплинули на можливість звернення для належного оформлення документів для законного перебування в Україні. Крім того, слід зазначити, що пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" установлено, що до іноземців та осіб без громадянства, які не змогли виїхати за межі України або не змогли звернутися до територіальних органів/підрозділів Державної міграційної служби України із заявою про продовження строку перебування на території України та/або про обмін посвідки на тимчасове/постійне проживання у зв`язку із введенням карантину, не застосовується адміністративна відповідальність за порушення законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, якщо такі порушення настали в період чи внаслідок встановлення карантину. Оформлення документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, у період дії карантину здійснюється за місцем звернення особи. Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 09 грудня 2020 року № 1236 установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 року до 30 квітня 2023 року на території України карантин, що також не могло не мати певного впливу на вжиття заходів позивачем з метою оформлення відповідних документів для перебування на території України на законних підставах. Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуване рішення було прийнято відповідачем в період дії карантину. Поряд з цим, в апеляційній скарзі позивач посилається на те, що він перебуває у цивільному шлюбі з громадянкою України ОСОБА_6 та мають спільного сина, що не заперечується відповідачем, а відтак відповідач при винесенні оскаржуваного рішення допустив втручання у сімейне життя, гарантоване статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. З приводу зазначеного колегія суддів враховує постанову Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 522/14416/18, в якій суд вказав, що чинне законодавство не передбачає виключень із загальних для всіх іноземців правил перебування на території Україні і наявність сім`ї не звільняє особу від необхідності дотримання міграційного законодавства України. Разом з тим, відповідно до статті 3 Сімейного кодексу України, сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Європейський суд з прав людини у рішенні від 21 червня 1988 року по справі "Боррехаб проти Нідерландів", яке в силу положень частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права, висвітлив правову позицію щодо захисту права на "сімейне життя" у випадку депортації іноземця з території держави-учасниці Конвенції. Позиція Суду ґрунтувалася на тому, що відмова у видачі особі нової посвідки на проживання і подальша депортація із країни призведуть до розриву сімейних зав`язків. У наведеній справі, Суд прийшов до висновку, що в такому випадку має місце порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS N005 (право на повагу до приватного і сімейного життя). Так, відповідно до положень статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Відповідно до рішень Європейського суду з прав людини у справі "Боррехаб проти Нідерландів" від 21 червня 1988 року та у справі "Каплан та інші проти Норвегії" від 24 липня 2014 року, роз`єднання сім`ї без доведення таким заходом втручання досягнення мети - захисту національної, громадської безпеки, запобігання правопорушень чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб, навіть за умови дотримання вимоги законодавства, не відповідає вимогам частини другої статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення не відповідає встановленим вимогам законодавства та критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, оскільки прийнято без врахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. З огляду на вказане, колегія суддів приходить до переконання, що втручання органу державної влади в сімейне життя позивача є неправомірним, та таким, що свідчить про порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, тому наявні підстави для визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Республіки Іран ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для скасування рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27 березня 2023 року, та задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Надаючи оцінку кожному окремому доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29). Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити. Керуючись ст.ст. 242, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27 березня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про скасування рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни - задовольнити. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27 березня 2023 року - скасувати, та ухвалити постанову, якою позовні вимоги задовольнити. Скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 13.01.2023 про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Республіки Ірану ОСОБА_1 ( ОСОБА_7 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 . Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Суддя-доповідач В. В. Кузьменко Судді: Я. М. Василенко О. М. Ганечко