Постанова 4855 № 320/8308/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/8308/22 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 квітня 2023 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача: Бужак Н. П. Суддів: Костюк Л.О., Степанюка А.Г. За участю секретаря: Несін К.В. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Виконавчого комітету Української міської ради Обухівського району Київської області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 січня 2023 року, суддя Дудін С.О., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Української міської ради Обухівського району Київської області про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на посаді,- У С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Виконавчого комітету Української міської ради Обухівського району Київської області, в якому просила: - визнати протиправним та скасувати розпорядження Виконавчого комітету Української міської ради від 26.04.2022 №107-к "Про звільнення ОСОБА_1 з посади провідного спеціаліста з енергоменеджменту відділу житлово-комунального господарства та комунальної власності управління розвитку інфраструктури"; - поновити ОСОБА_1 на посаді провідного спеціаліста з енергоменеджменту відділу житлово-комунального господарства та комунальної власності управління розвитку інфраструктури виконавчого комітету Української міської ради. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачку спірним розпорядженням було звільнено з посади провідного спеціаліста з енергоменеджменту відділу житлово-комунального господарства та комунальної власності управління розвитку інфраструктури у зв`язку з прогулом без поважних причин. Так, ОСОБА_1 не погоджується з правомірністю прийняття відповідачем спірного розпорядження та зазначає, що перебуваючи за кордоном у зв`язку зі збройною агресією російської федерації проти України, вона направила відповідачу через мобільний додаток "Viber" заяву про відпустку без збереження заробітної плати, яка безпідставно не була прийнята відповідачем до розгляду. Також позивачка звернула увагу, що відповідно до табелю обліку робочого часу за березень-квітень 2022 року її відсутність на робочому місці була відмічена за кодом "НЗ" - нез`ясовані причини, а не через прогул, а тому підстави для застосування до неї дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з посади відсутні. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 31 січня 2023 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано розпорядження Виконавчого комітету Української міської ради від 26.04.2022 №107-к "Про звільнення ОСОБА_1 з посади провідного спеціаліста з енергоменеджменту відділу житлово-комунального господарства та комунальної власності управління розвитку інфраструктури". Поновлено ОСОБА_1 на посаді провідного спеціаліста з енергоменеджменту відділу житлово-комунального господарства та комунальної власності управління розвитку інфраструктури Виконавчого комітету Української міської ради з 27.04.2022. В частині поновлення ОСОБА_1 на посаді провідного спеціаліста з енергоменеджменту відділу житлово-комунального господарства та комунальної власності управління розвитку інфраструктури Виконавчого комітету Української міської ради рішення суду звернуто до негайного виконання. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Виконавчий комітет Української міської ради Обухівського району Київської області звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні. Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційну скаргу подано на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні. В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова. З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Конотопським МВ ГУМВС України в Сумській області 25.10.2010 (а.с.11-13). Розпорядженням виконавчого комітету Української міської ради від 06.04.2018 №37-к ОСОБА_1 було призначено на посаду спеціаліста І категорії з енергоменеджементу виконкому Української міської ради як таку, що успішно пройшла конкурс, з посадовим окладом в розмірі 3100 грн на місяць, з випробувальним терміном 1 місяць (а.с.88). Розпорядженням виконавчого комітету Української міської ради від 16.02.2021 №48-к встановлено перевести з 16.02.2021 спеціаліста І категорії з енергоменеджменту виконкому Української міської ради ОСОБА_1 на посаду провідного спеціаліста енергоменеджменту відділу житлово-комунального господарства та комунальної власності управління розвитку інфраструктури з посадовим окладом в розмірі 4900,00 грн (а.с.87). З матеріалів справи вбачається, що позивачкою через мобільний додаток "Viber" було направлено фотокопію своєї заяви від 28.02.2022 про надання відпустки без збереження заробітної плати з 28.02.2022 у зв`язку із запровадженням воєнного стану в Україні (а.с.34). 20.04.2022 Виконавчим комітетом Української міської ради було прийнято розпорядження "Про організацію трудових відносин з посадовими особами виконавчого комітету Української міської ради, структурних підрозділів Української міської ради" №93-к, пунктом 1 якого встановлено, що для посадових осіб виконавчого комітету Української міської ради, які в робочий час перебувають за кордоном, крім перебування у відрядженнях та відпустках оформлених в установленому порядку, відсутність на роботі має бути оформлена згідно чинного законодавства (а.с.23). 26.04.2022 Виконавчим комітетом Української міської ради було прийнято розпорядження №107-к, яким звільнено 26.04.2022 ОСОБА_1 , провідного спеціаліста з енергоменеджменту відділу житлово-комунального господарства та комунальної власності розвитку інфраструктури виконавчого комітету Української міської ради (а.с.24). При цьоиму, Виконавчий комітет Української міської ради у відповідь на адвокатський запит представника позивачки, адвоката Клечановської Ю., листом від 17.05.2022 вх.№1321/1-22 повідомив, що 01.03.2022 ОСОБА_1 через додаток "Viber" було направлено у відділ управління персоналом виконавчого комітету Української міської ради заяву про надання їй відпустки без збереження заробітної плати. Вищезазначену заяву розглянуто не було у зв`язку з відсутністю попереднього погодження позивачкою даного питання з керівництвом. Також у вказаному листі відповідач зазначив, що 20.04.2022 у зв`язку з перебуванням посадових осіб за межами України, відділом управління персоналом виконавчого комітету Української міської ради через додаток "Viber" було повідомлено ОСОБА_1 про наявність розпорядження міського голови №93-к від 20.04.2022 "Про організацію трудових відносин з посадовими особами виконавчого комітету Української міської ради, структурних підрозділів Української міської ради". Відповідач повідомив, що позивачку було повідомлено про її звільнення з відповідної посади через додаток "Viber", у зв`язку з перебуванням останньої за межами України (а.с.15-16). Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем спірного розпорядження, позивачка звернулась з даним позовом до суду про визнання його протиправним та скасування та поновлення позивачки на відповідній посаді, з приводу чого суд зазначає таке. Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У відповідності до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Статтею 5-1 Кодексу законів про працю України передбачено гарантії держави в правовому захисті працездатним громадянам від незаконного звільнення. Згідно зі статтею 3 Закону України від 07.06.2001 №2493-ІІІ «Про службу в органах місцевого самоврядування» (далі Закон - №2493-ІІІ) посадами в органах місцевого самоврядування є, зокрема, посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України. Статтею 4 Закону №2493 визначено, що служба в органах місцевого самоврядування здійснюється на таких основних принципах: служіння територіальній громаді; поєднання місцевих і державних інтересів; верховенства права, демократизму і законності; гуманізму і соціальної справедливості; гласності;пріоритету прав та свобод людини і громадянина; рівних можливостей доступу громадян до служби в органах місцевого самоврядування з урахуванням їх ділових якостей та професійної підготовки; професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі; підконтрольності, підзвітності, персональної відповідальності за порушення дисципліни і неналежне виконання службових обов`язків;дотримання прав місцевого самоврядування; правової і соціальної захищеності посадових осіб місцевого самоврядування; захисту інтересів відповідної територіальної громади;фінансового та матеріально-технічного забезпечення служби за рахунок коштів місцевого бюджету; самостійності кадрової політики в територіальній громаді. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 проходила службу у Виконавчому комітеті Української міської ради на посаді начальника відділу житлово-комунального господарства та комунальної власності управління розвитку інфраструктури Виконавчого комітету Української міської ради. Частиною третьої статті 7 Закону №2493 визначено, що на посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія Закону України "Про запобігання корупції" та законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом. Відповідно до статті 8 Закону №2493 основними обов`язками посадових осіб місцевого самоврядування є: додержання Конституції і законів України, інших нормативно-правових актів, актів органів місцевого самоврядування; забезпечення відповідно до їх повноважень ефективної діяльності органів місцевого самоврядування; додержання прав та свобод людини і громадянина; збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома у зв`язку з виконанням службових обов`язків, а також іншої інформації, яка згідно із законом не підлягає розголошенню; постійне вдосконалення організації своєї роботи, підвищення професійної кваліфікації; сумлінне ставлення до виконання службових обов`язків, ініціативність і творчість у роботі;шанобливе ставлення до громадян та їх звернень до органів місцевого самоврядування, турбота про високий рівень культури, спілкування і поведінки, авторитет органів та посадових осіб місцевого самоврядування; недопущення дій чи бездіяльності, які можуть зашкодити інтересам місцевого самоврядування та держави. Статтею 20 Закону №2493 передбачено, що крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, служба в органах місцевого самоврядування припиняється на підставі і в порядку, визначених Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", цим та іншими законами України, а також у разі: порушення посадовою особою місцевого самоврядування Присяги, передбаченої статтею 11 цього Закону; порушення умов реалізації права на службу в органах місцевого самоврядування (стаття 5 цього Закону); виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню на службі, чи недотримання вимог, пов`язаних із проходженням служби в органах місцевого самоврядування (стаття 12 цього Закону); досягнення посадовою особою місцевого самоврядування граничного віку перебування на службі в органах місцевого самоврядування (стаття 18 цього Закону). Так, згідно частини 1 статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір. За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення (частина перша статті 147 КЗпП України). Статтею 148 КЗпП України передбачено, що дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку. Згідно статті 149 КЗпП України за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Дисциплінарне стягнення може бути оскаржене працівником у порядку, встановленому чинним законодавством (стаття 150 КЗпП України). Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин. Колегія суддів зазначає, що предметом даного спору є правомірність та обґрунтованість розпорядження Виконавчого комітету Української міської ради від 26 квітня 2022 року №107-к "Про звільнення ОСОБА_1 з посади провідного спеціаліста з енергоменеджменту відділу житлово-комунального господарства та комунальної власності управління розвитку інфраструктури". Підставою звільнення позивачки з посади є пункт 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України. При цьому, у пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснено, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом четвертим частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу). Судом встановлено, що посадовими особами виконавчого комітету Української міської ради зафіксовано факт відсутності позивача на робочому місці, про що було складено відповідний акт, яким зафіксовано неоформлення позивачем у встановленому порядку трудових відносини відповідно до вимог чинного законодавства, відсутність на робочому місці без поважних причин та відсутність інформації у посадових осіб виконкому щодо причин нез`явлення позивача на робоче місце. Разом з тим, позивачка зазначає, що вона, перебуваючи за кордоном у зв`язку з веденням на території України воєнного стану, надіслала через додаток «VIBER» начальнику відділу управління персоналом заяву від 28.02.2022 про надання відпустки без збереження заробітної плати, яка відповідачем безпідставно не була врахована та 26.04.2022 через додаток «VIBER» позивачці надійшло розпорядження про її звільнення із займаної посади. Даний факт і не заперечувався відповідачем. Так, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російською федерацією проти України, на підставі пропозицій Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року на території України введено воєнний стан. У подальшому, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб. З роздруківки скріншоту з мобільного додатку "Viber" вбачається, що у чаті під назвою "Виконавчий комітет" було розміщено повідомлення, в якому працівникам Виконавчого комітету Української міської ради, які відсутні на робочому місці, було запропоновано надати заяву про відпустку без збереження заробітної плати з 28.02.2022, у зв`язку з запровадженням воєнного стану в Україні. У вказаному повідомлення було зазначено про необхідність відправлення фотокопії такої заяви у мобільний додаток "Viber" на мобільний номер телефону НОМЕР_2 (а.с.33). Матеріалами справи підтверджено, що позивачкою через мобільний додаток "Viber" 01.03.2022 року було направлено фотокопію заяви від 28.02.2028 про відпустку без збереження заробітної плати з 28.02.2022 у зв`язку із запровадженням воєнного стану в Україні. Окрім того, Виконавчий комітет Української міської ради листом від 17.05.2022 вх.№1321/1-22 підтвердив отримання такої заяви від позивачки, однак повідомив, що цю заяву не було розглянуто у зв`язку з відсутністю попереднього погодження позивачкою даного питання з керівництвом. Доводи відповідача, що відпустка надається за письмовою заявою працівника після погодження з керівництвом та винесенням розпорядження про надання відпустки є безпідставними, з огляду на наступне. Відповідно до пункту 11 глави 10 розділу ІІ Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях, затверджених наказом Міністерства юстиції №1000/5 від 18.06.2015, з розпорядчим документом з кадрових питань (особового складу) обов`язково ознайомлюють згаданих у ньому осіб, які на першому примірнику документа чи на спеціальному бланку проставляють свої підписи із зазначенням дати ознайомлення. Отже, надання відпустки безпосередньо пов`язано з ознайомленням із розпорядчим документом. При цьому, заява ОСОБА_1 про надання їй відпустки без збереження заробітної плати та розпорядження відповідача про звільнення позивачки із займаної посади надсилались сторонами альтернативними засобами зв`язку, зокрема, через додаток «VIBER». Таким чином, як вірно зауважено судом першої інстанції, відсутні причини, які б заважали відповідачу ознайомити позивачку із розпорядчим документом щодо надання їй відпустки через вказаний додаток. Отже, заява позивачки про надання їй відпустки протиправно не взята до уваги відповідачем та їй не надано жодної правової оцінки у розпорядженні міського голови про застосування дисциплінарного стягнення до позивачки. Також, відповідачем не вжито заходів для з`ясування причини відсутності позивачки на робочому місці, зокрема, не відібрано письмових пояснень щодо причин її відсутності на роботі. Так, матеріали справи свідчать, що керуючим справами (секретар) виконавчого комітету Української міської ради Білик Лілією, начальником відділу управління персоналу Української міської ради Куцою Юлією, головним спеціалістом-юристконсультом юридичного відділу Української міської ради Ярмоленко Іриною та начальником відділу документообігу, контролю та звернень громадян Української міської ради Федоренко Любов`ю було складено акт "Про відсутність на робочому місця ОСОБА_1 " від 26.04.2022, в якому вказано, що позивачка станом на 26.04.2022 не оформила установленому порядку трудові відносини відповідно до вимог чинного законодавства та відсутня на робочому місці без поважних причин. Інформація щодо причини її нез`явлення на робочому місці у посадових осіб виконкому відсутня (а.с.76). Разом з тим, колегія суддів зазначає, що прогулом без поважних причин вважається полишення роботи без відповідного попередження роботодавця в установленому порядку про розірвання трудового договору або залишення роботи до закінчення строку попередження без згоди на це роботодавця, якщо такий договір укладено на невизначений строк; залишення без поважних причин особою, з якою укладено строковий трудовий договір, роботи до закінчення строку трудового договору; самовільне залишення молодим спеціалістом (молодим робітником) роботи, на яку його направили після закінчення відповідного навчального закладу, до закінчення строку обов`язкового відпрацювання; самовільне використання без погодження з роботодавцем днів відгулів, чергової відпустки тощо. Не може вважатися прогулом відсутність працівника на робочому місці за умови, що він присутній на підприємстві. Якщо працівник не залишив місця розташування підприємства, його не можна звільнити за прогул. До такого працівника можуть застосовуватися інші види дисциплінарного або громадського стягнення чи впливу. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 21.09.2022 року у справі №260/1739/20. При цьому, необхідною підставою для звільненні працівника за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України є відсутність на роботі працівника без поважних причин. При цьому, поважність причин виключають вину працівника щодо відсутності на роботі. Крім того, самого по собі виявлення відсутності працівника на роботі не достатньо. Такий факт має бути зафіксовано, зокрема, актом про відсутність працівника на роботі, який необхідно оформити безпосередньо в день нез`явлення працівника на роботі, або ж на наступний робочий день, який слідує за днем прогулу. Таким чином, з аналізу вищезазначених правових норми слідує, що необхідною підставою для звільненні працівника за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України є відсутність на роботі працівника без поважних причин. Прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин. При цьому, поважність причин виключають вину працівника щодо відсутності на роботі. Крім того, самого по собі виявлення відсутності працівника на роботі не достатньо. Такий факт має бути зафіксовано, зокрема, актом про відсутність працівника на роботі, який необхідно оформити безпосередньо в день нез`явлення працівника на роботі, або ж на наступний робочий день, який слідує за днем прогулу. Відповідно до статті 149 КЗпП України передбачено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. Отже, пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантій, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Таким чином, на момент прийняття спірного розпорядження про звільнення ОСОБА_1 з посади провідного спеціаліста з енергоменеджменту відділу житлово-комунального господарства та комунальної власності управління розвитку інфраструктури", відповідач належним чином не пересвідчився у відсутності поважних причин неявки позивача на роботу, не відібрав у останнього письмових пояснень щодо причин відсутності на робочому місці. Також відповідачем не надано доказів здійснення телефонних дзвінків з метою встановлення місця знаходження позивачки та інформування її про проведення у відношенні неї службового розслідування. Окрім того, як вірно зауважено судом першої інстанції, матеріали службового розслідування не містять акту відмови позивачки від надання пояснень. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач позбавив позивачку законного права викласти своє ставлення до обставин, що стали підставою для призначення службового розслідування, навести свої доводи та міркування щодо них, спростувати їх, повідомити про докази, що їх спростовують тощо. Так, відповідач фактично позбавив позивачку права на захист під час проведення службового розслідування. Таким чинном, оскаржуване розпорядження про звільнення ОСОБА_1 прийнято відповідачем з істотним порушенням встановленої процедури застосування дисциплінарного стягнення, без отримання від позивача відповідних письмових пояснень, отже вказане розпорядження суб`єкта владних повноважень не можна вважати таким, що відповідає засадам розсудливості та обґрунтованості. Відтак, відповідачем не вжито заходів зі встановлення причин відсутності позивачки на роботі, що призвело до нез`ясованих поважних причин відсутності працівника на робочому місці та прийняття рішення про звільнення за прогул без поважних причин з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття. Дана правова позиція наведена у постанові Верховного Суду 03 листопада 2020 року у справі №291/1130/19. Окрім того, зі змісту оскаржуваного розпорядження вбачається відсутність відомостей про врахування ступеня тяжкості вчиненого позивачем проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких було вчинено проступок, і попередню роботу працівника, врахування яких відповідно до вимог статті 149 КЗпП України є обов`язковим при притягненні особи до дисциплінарної відповідальності та обранні виду стягнення. Так, під вчиненням дисциплінарного проступку мається на увазі невиконання чи неналежне виконання працівником з його вини обов`язків, покладених на нього законодавством, колективним договором, трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо за ці діяння не передбачається кримінальна відповідальність. Підставою застосування дисциплінарного стягнення є вчинення працівником протиправного винного діяння (дії чи бездіяльності), яке визнається дисциплінарним проступком. Протиправність поведінки працівника полягає в порушенні ним своїх трудових обов`язків, закріплених нормами трудового права, як-от: КЗпП, правилами внутрішнього розпорядку, статутами, положеннями, посадовими інструкціями, трудовим договором (контрактом), колективним договором, а також у порушенні або невиконанні правомірних наказів та розпоряджень роботодавця. Особливе значення при визначенні діяння працівника як дисциплінарного проступку має наявність у вчиненні цього діяння вини працівника, під якою розуміється певне психічне ставлення особи до своїх протиправних дій і їх шкідливих наслідків. Вина може виступати як умисел чи необережність. Колегія суддів зазначає, позивачка була відсутня на роботі протягом березня та квітня 2022 року з поважних причин, а саме у зв`язку із виїздом за кордон через військову агресію російської федерації проти України, що свідчить про відсутність її вини та, відповідно, про відсутність складу дисциплінарного проступку. Крім того, позивач вчинила дії щодо оформлення трудових відносин із відповідачем згідно чинного законодавства, проте відповідач не надав оцінки поданій нею заяви про надання відпустки. Разом з тим, для прийняття рішення про звільнення працівника із займаної посади за прогул необхідно встановити такі обставини: по-перше, встановити факт відсутності працівника на робочому місці протягом трьох годин або протягом цілого робочого дня; по-друге, з`ясувати причини такої відсутності та обґрунтовано вважати їх неповажними; по-третє, систематичність вчинення даного проступку, тобто повторно протягом року. Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі №817/253/17. Таким чином, відповідач, встановивши факт відсутності позивачки на робочому місці, не з`ясував поважності причин вчинення даного проступку, а тому відповідач діяв не у порядку та спосіб, встановлений законом. Окрім того, колегія суддів зауважує, що при визначенні міри дисциплінарного стягнення, відповідачем також не було надано належної оцінки ступеню тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Оцінюючи, чи відповідало застосоване до позивачки дисциплінарне стягнення критеріям обґрунтованості та пропорційності, слід зазначити, що такий вид дисциплінарного стягнення як звільнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу та повинен застосовуватись у виняткових випадках і за вчинення особливих дисциплінарних проступків. Водночас відповідач, усупереч вказаному, належним чином не обґрунтував необхідність застосування до позивачки найсуворішого виду дисциплінарного стягнення та неможливість застосування іншого, крім звільнення виду дисциплінарного стягнення, при тому, що останній за час перебування на посаді не притягувався до дисциплінарної відповідальності. Наявні у матеріалах справи докази не дають підстав кваліфікувати виявлене одиничне порушення як грубе порушення дисципліни чи посадових інструкцій, достатнє для застосування такого виду стягнення як звільнення. Також колегія суддів зазначає, що наказом Державного комітету статистики України від 05 грудня 2008 року №489 «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці» затверджено форму табелю обліку використання робочого часу, згідно з яким умовне позначення «прогул» має бути відмічене кодом «ПР», а неявка з нез`ясованих причин - «НЗ». Суд зауважує, що відповідно до витягу з табелю обліку робочого часу робітників та службовців за березень-квітень 2022 року щодо позивачки за вказані періоди проставлені відмітки з кодом «НЗ» (а.с.25-32). Так, матеріалами справи підтверджено, що табель обліку робочого часу робітників та службовців за березень-квітень 2022 року не містить відміток щодо відсутності позивачки на роботі через прогул. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про протиправність розпорядження Виконавчого комітету Української міської ради від 26.04.2022 №107-к "Про звільнення ОСОБА_1 з посади провідного спеціаліста з енергоменеджменту відділу житлово-комунального господарства та комунальної власності управління розвитку інфраструктури". Допущені відповідачем порушення процедури притягнення позивачки до дисциплінарної відповідальності є суттєвими та такими, що мають наслідком скасування оскаржуваного розпорядження про накладення на позивачку дисциплінарного стягнення та про звільнення її з посади, як такого, що не відповідає критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, зокрема обґрунтованості, безсторонності (неупереджено), добросовісності, розсудливості, пропорційності, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення. Таким чином, суд першої інстанції вірно зазначив, що оскаржуване розпорядження не відповідає принципу «належного урядування», сформованому у рішеннях Європейського суду з прав людини, що полягає в обов`язку державних органів діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб із дотриманням власних внутрішніх процедур, запроваджених з метою посилення прозорості і ясності дій, мінімізації ризику помилок. Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235 та статті 240-1 КЗпП України, а відтак встановивши, що звільнення позивачки відбулось із порушенням установленого законом порядку, єдиним можливим рішенням суду є поновлення такого працівника на займаній посаді. Враховуючи наведене, належним способом відновлення порушеного права буде зобов`язання відповідача поновити ОСОБА_1 на посаді провідного спеціаліста з енергоменеджменту відділу житлово-комунального господарства та комунальної власності управління розвитку інфраструктури виконавчого комітету Української міської ради. Отже, враховуючи встановлені обставини справи, виходячи з правового регулювання спірних відносин та наявних у матеріалах справи доказів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для задоволення позову у повному обсязі. Щодо строку звернення до адміністративного суду, колегія суддів зазначає наступне. Частиною п`ятою статті 122 КАС України встановлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Матеріали справи свідчать, що до позовної заяви позивачкою додано заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, у якій вона зазначає, що 25 травня 2022 року зверталась з позовом про оскарження спірного розпорядження до Обухівського районного суду Київської області. Проте, ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 06 вересня 2022 року у справі №372/1315/22 закрито провадження за позовом позивачки до Виконавчого комітету Української міської ради Обухівського району Київської області про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на посаді та зазначено, що справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства. Вказану ухвалу оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень 08 вересня 2022 року. У зв`язку із зазначеним, 09 вересня 2022 року звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Виконавчого комітету Української міської ради Обухівського району Київської області про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на посаді, що підтверджується відміткою підприємства поштового зв`язку на конверті. Отже, вказані обставини свідчать про наявність поважних причини пропуску строку на звернення до Київського окружного адміністративного суду з даною позовною заявою, з урахуванням чого суд вважає обґрунтованою заяву позивачки про поновлення строків звернення до суду. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, так як суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 січня 2023 року. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Української міської ради Обухівського району Київської області залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 січня 2023 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України. Суддя-доповідач: Бужак Н.П. Судді: Костюк Л.О. Степанюк А.Г.