Постанова 4851 № 440/961/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 квітня 2023 р.Справа № 440/961/23 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Калиновського В.А., Суддів: Кононенко З.О. , Макаренко Я.М. , за участю секретаря судового засідання Пукшин Л.Т розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.02.2023, головуючий суддя І інстанції: М.В. Довгопол, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039 по справі № 440/961/23 за позовом ОСОБА_1 до Горішньоплавнівського відділу державної виконавчої служби у Кременчуцькому районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції третя особа Головне управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправною та скасування постанови, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Горішньоплавнівського відділу державної виконавчої служби у Кременчуцькому районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якому просила суд: - визнати протиправною та скасувати постанову ВП №70882151 від 30.01.2023 про відкриття виконавчого провадження, винесену головним державним виконавцем Горішньоплавнівського відділу державної виконавчої служби у Кременчуцькому районі Полтавської області Лепчанським В.В; - зобов`язати Горішньоплавнівський відділ державної виконавчої служби у Кременчуцькому районі Полтавської області повернути Вимогу ГУ ДПС у Полтавській області №Ф-4168-51/2017-У від 26.05.2021 стягувачу без прийняття до виконання. Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 02.02.2023 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, Головне управління ДПС у Полтавській області. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 10.02.2023 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій вона просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі. Зазначила, що позивач вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-4168-51/2017 від 26.05.2021 не отримувала, відтак зазначена вимога вважається неузгодженою. Докази того, що 10.09.2021 відповідачем було отримано саме вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-4168-51/2017-У від 26.05.2021 відсутні. Зауважила, що в порушення ч. 8 ст. 79 КАС України суд першої інстанції прийняв до розгляду докази подані відповідачем поза межами встановленого законом та судом строки. Крім того зазначила, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження №70882151, а саме, вимога ГУ ДПС у Полтавській області №Ф-4168-51/2017-У від 26.05.2021, не відповідає вимогам статті 4 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки не містить строку пред`явлення рішення до виконання, а також повного найменування стягувача, а лише скорочене - "ГУ ДПС у Полтавській обл.". Тому, з урахуванням положень ч. 4 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження» орган держаної виконавчої служби, отримавши Вимогу ГУ ДПС у Полтавській обл. №Ф-4168-51/2017-У від 26.05.2021, з огляду на її невідповідність вимогам закону, повинен був повернути її стягувачеві без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня пред`явлення виконавчого документа. Однак, суд першої інстанції на вказані недоліки виконавчого документу уваги не звернув та прийшов до хибних висновків про законність оскаржуваної постанови. ГУ ДПС у Полтавській області подало відзив на апеляційну скаргу, в якому, наполягаючи на законності та обгрунтованості рішення суду першої інстанції, просило залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Відповідач надав до суду заяву про розгляд без участі Горішньоплавнівського відділу державної виконавчої служби у Кременчуцькому районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції. Представником позивача подано клопотання про відкладення розгляду справи, в якому зазначено, що вона не зможе з`явитися в судове засідання оскільки обов`язково має приймати участь у розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, яке перебуває на розгляді Автозаводського районного суду м. Кременчука та призначене до розгляду також на 26.04.2023 о 13 годині. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що національні суди повинні організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (SHULGA v. UKRAINE, № 16652/04, § 28, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року) і запобігання неналежній та такій, що затягує справу, поведінці сторін у процесі є завданням саме державних органів (MUSIYENKO v. UKRAINE, № 26976/06, § 24, ЄСПЛ, від 20 січня 2011 року). Беручи до уваги те, що представник позивача належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, доказів неможливості прибути в судове засідання не надала, враховуючи можливість розгляду справи за наявними у ній матеріалами без надання додаткових пояснень представником позивача, з метою дотримання скороченого строку розгляду справи, встановленого ст. 287 КАС України для цієї категорії справ, колегія суддів вважає, що клопотання задоволенню не підлягає. Відповідно до ч. 3 ст. 268 КАС України, справа розглядається за відсутності сторін. Згідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, колегія суддів, враховуючи неявку у судове засідання всіх учасників справи, вважає за можливе фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювати. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 26.05.2021 Головним управлінням ДПС у Полтавській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-4168-51/2017 /а.с. 56/, в якій зазначено ОСОБА_1 про необхідність сплати недоїмки з єдиного внеску у сумі 15903,96 грн. Вказану вимогу отримано представником адресата 10.06.2021, про що свідчить копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення /а.с. 56, зворот/. У зв`язку з несплатою позивачем недоїмки ГУ ДПС у Полтавській області складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-4168-51/2017-У від 26.05.2021 із зазначенням суми боргу, що підлягає стягненню із ОСОБА_1 у примусовому порядку, 15903,96 грн /а.с. 57/. Таку вимогу разом із заявою про примусове виконання від 03.09.2021 № 14242/5/16-3113-04-18 /а.с. 57, зворот - 58/ ГУ ДПС у Полтавській області надіслано до Горішньоплавнівського міського ВДВС Північно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції рекомендованим листом, який вручено адресату 10.09.2021, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення /а.с. 59/. Вказану заяву про примусове виконання зареєстровано у Горішньоплавнівському відділі державної виконавчої служби у Кременчуцькому районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 30.01.2023 за № 592 /а.с. 31/. При цьому судом встановлено, що Актом Горішньоплавнівського ВДВС від 29.01.2023 засвідчено, що під час здійснення інвентаризації виконавчих проваджень та матеріальних цінностей відділу виявлено виконавчий документ - вимогу № Ф-4168-51/2017-У від 26.05.2021, яка надійшла до відділу 10.09.2021, однак не була зареєстрована у встановленому законом порядку та не передана до примусового виконання державному виконавцю /а.с. 63, зворот/ і розпорядженням начальника Горішньоплавнівського ВДВС від 29.01.2023 № 11 вирішено зареєструвати в Автоматизованій системі виконавчого провадження у відповідності до вимог чинного законодавства вказаний виконавчий документ /а.с. 63/. 30.01.2023 державним виконавцем Горішньоплавнівського ВДВС Лепчанським В.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-4168-51/2017-У, виданої ГУ ДПС у Полтавській області від 26.05.2021, щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь держави 15903,96 грн /а.с. 33/. Не погодившись із вказаною постановою, позивач звернулася до суду із позовом. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що отримавши заяву ГУ ДПС у Полтавській області від 03.09.2021 про примусове виконання вимоги № Ф-4168-51/2017-У від 26.05.2021, державний виконавець Горішньоплавнівського ВДВС Лепчанський В.В. не мав законних підстав для повернення виконавчого документа, відтак правомірно виніс постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 70882151 від 30.01.2023. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, врегульовано Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII (надалі - Закон №1404-VIII). Згідно статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. В силу вимог пункту 7 частини 1 статті 3 Закону №1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами. Відповідно до положень абзаців 5 - 7, 11 -12 частини 4 статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 8 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI) вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з податковим органом шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку. У разі якщо згоди з податковим органом не досягнуто, платник єдиного внеску зобов`язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного податкового органу або оскаржити вимогу до податкового органу вищого рівня чи в судовому порядку. У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня отримання вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з податковим органом шляхом оскарження в адміністративному чи судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня отримання узгодженої вимоги, податковий орган надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби узгоджену вимогу про сплату недоїмки в електронній формі. Частиною 5 статті 25 Закону № 2464-VI передбачено, що вимога податкового органу про сплату недоїмки або рішення суду щодо стягнення суми недоїмки виконується державною виконавчою службою в порядку, встановленому законом. Частиною 1 статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів. Статтею 4 Закону №1404-VIII встановлені вимоги до виконавчого документа. Так, згідно з частиною 1 статті 4 Закону №1404-VIII у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред`явлення рішення до виконання. У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв`язку та адреси електронної пошти. Згідно з частиною 3 статті 4 Закону №1404-VIII виконавчий документ підписується уповноваженою посадовою особою із зазначенням її прізвища та ініціалів і скріплюється печаткою. Скріплення виконавчого документа печаткою із зображенням Державного Герба України є обов`язковим, якщо орган (посадова особа), який видав виконавчий документ, згідно із законом зобов`язаний мати таку печатку. Відповідно до частини 1 статті 12 Закону №1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: за заявою стягувача про примусове виконання рішення. За приписами частини 5 статті 26 Закону №1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. Частиною 4 статті 4 Закону №1404-VIII визначено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо: 1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання); 2) пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання; 3) боржника визнано банкрутом; 4) Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 5) юридичну особу - боржника припинено; 6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону; 7) виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень; 8) стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов`язковим; 9) виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем; 10) виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю; 11) Фондом гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення про початок процедури тимчасової адміністрації або ліквідації банку; 12) відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню, незалежно від дати укладення такої угоди. Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) підлягає здійсненню на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, Законом України Про виконавче провадження, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Належним чином оформлений виконавчий документ, поданий разом із заявою стягувача у строк, встановлений законом, є підставою для початку примусового виконання такого виконавчого документа та винесення виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження. Надаючи оцінку правомірності постанови про відкриття виконавчого провадження від 30.01.2023 щодо примусового виконання вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-4168-51/2017-У, виданої ГУ ДПС у Полтавській області від 26.05.2021, щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь держави 15903,96 грн, яка є предметом спору, колегія суддів зазначає наступне. Вимога про сплату боргу (недоїмки) із єдиного внеску має статус виконавчого документа та підлягає примусовому виконанню органами державної виконавчої служби у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". У відповідності до положень статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" податковий орган набуває повноважень надіслати до підрозділу державної виконавчої служби узгоджену вимогу про сплату недоїмки для примусового виконання у разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня отримання вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з податковим органом шляхом оскарження в адміністративному чи судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня отримання узгодженої вимоги. Суд зауважує, що докази сплати зазначених у вимозі про сплату боргу (недоїмки) № Ф-4168-51/2017 від 26.05.2021 суми недоїмки або узгодження вимоги з податковим органом шляхом оскарження в адміністративному чи судовому порядку, позивачем не надано. Враховуючи те, що позивачем не сплачено суму недоїмки з єдиного внеску, визначену у вимозі про сплату боргу (недоїмки) № Ф-4168-51/2017 від 26.05.2021, протягом десяти календарних днів з дня її отримання - 10.06.2021, ГУ ДПС у Полтавській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-4168-51/2017-У від 26.05.2021 із зазначенням суми боргу, що підлягає стягненню із ОСОБА_1 у примусовому порядку, 15903,96 грн, а також дати набрання чинності вимогою - 20.06.2021 /а.с. 57/. Колегія суддів вважає хибними доводи апеляційної скарги про те, що позивач не отримувала вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-4168-51/2017 від 26.05.2021, оскільки у поштовому відправленні в графі "...вручено": мається прізвище " ОСОБА_2 ", а отже зазначена вимога вважається неузгодженою, з огляду на наступне. Пунктом 42.2 статті 42 Податкового кодексу України передбачено, що документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику). Крім того, згідно абз. 3 п. 7 Порядку направлення контролюючими органами податкових вимог платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.06.2017 № 610, податкова вимога вважається надісланою (врученою) фізичній особі, якщо її вручено їй особисто чи її представникові, надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення або у порядку, визначеному абзацом третім пункту 6 цього розділу. Матеріали справи свідчать, що податкова вимога від 26.05.2021 № Ф-4168-51/2017 направлена контролюючим органом на податкову адресу платника податків, що співпадає з адресою, зареєстрованою в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, рекомендованим листом з повідомленням про вручення та отримана 10.06.2021 представником адресата/уповноваженою особою "Косарева" (а.с. 56 зворот). Аргументи апеляційної скарги про те, що у рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення міститься не підпис позивача і зазначене прізвище " ОСОБА_2 ", що не підтверджує факт отримання нею зазначеної податкової вимоги, судова колегія вважає необґрунтованими. Так, аналіз норм ст. 42 ПК України (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин), свідчить, що дотримання визначеного у цій статті порядку вручення платнику податку податкової вимоги передбачає, зокрема, її направлення за місцезнаходженням платника податку рекомендованим листом з повідомленням про вручення. При цьому обов`язок щодо належного направлення податкової вимоги вважається виконаним контролюючим органом за умови підтвердження направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення безвідносно до його отримання платником податку. Указана позиція відповідає висновкам Верховного Суду, висловленим у постановах від 02.12.2020 у справі №160/2705/19 та від 23.12.2021 у справі № 160/4774/20. Суд апеляційної інстанції також не приймає до уваги доводи скаржника про відсутність доказів того, що 10.09.2021 відповідачем було отримано саме вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-4168-51/2017-У від 26.05.2021, оскільки судом встановлено, що таку вимогу разом із заявою про примусове виконання від 03.09.2021 № 14242/5/16-3113-04-18 /а.с. 57, зворот - 58/ ГУ ДПС у Полтавській області надіслано до Горішньоплавнівського міського ВДВС Північно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції рекомендованим листом, який вручено адресату 10.09.2021, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення /а.с. 59/. При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що чинним законодавством визначено, що обов`язок щодо належного направлення податкової вимоги вважається виконаним контролюючим органом за умови підтвердження направлення рекомендованим листом, не визначаючи вимог щодо направлення такої вимоги з описом вкладення рекомендованого відправлення. В свою чергу актом Горішньоплавнівського ВДВС від 29.01.2023 засвідчено, що під час здійснення інвентаризації виконавчих проваджень та матеріальних цінностей відділу виявлено виконавчий документ - вимогу № Ф-4168-51/2017-У від 26.05.2021, яка надійшла до відділу 10.09.2021, однак не була зареєстрована у встановленому законом порядку та не передана до примусового виконання державному виконавцю /а.с. 63, зворот/ і розпорядженням начальника Горішньоплавнівського ВДВС від 29.01.2023 № 11 вирішено зареєструвати в Автоматизованій системі виконавчого провадження у відповідності до вимог чинного законодавства вказаний виконавчий документ /а.с. 63/. З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги про відсутність доказів того, що 10.09.2021 відповідачем було отримано саме вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-4168-51/2017-У від 26.05.2021 є необгрунтованими. Беручи до уваги те, що виконавчі документи, за якими стягувачем є держава або державний орган, можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців, строк пред`явлення до примусового виконання вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-4168-51/2017-У від 26.05.2021 закінчувався 20.09.2021 (три місяці з 20.06.2021). Зважаючи на те, що таку вимогу разом із заявою про примусове виконання від 03.09.2021 № 14242/5/16-3113-04-18 ГУ ДПС у Полтавській області надіслано до Горішньоплавнівського міського ВДВС Північно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції рекомендованим листом, який вручено адресату 10.09.2021, суд правомірно дійшов висновку, що строк пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання стягувачем не пропущено. Суд також вважає за необхідне зазначити, що тривалий час між датою пред`явлення виконавчого документа до виконання та датою реєстрації заяви про примусове виконання у Горішньоплавнівському ВДВС був зумовлений обставинами, незалежними від дій стягувача, а саме, несвоєчасною реєстрацією заяви про примусове виконання Горішньоплавнівським ВДВС, що підтверджено актом Горішньоплавнівського ВДВС від 29.01.2023 і розпорядженням начальника Горішньоплавнівського ВДВС від 29.01.2023 №

11. При цьому вказані обставини не визначені Законом України "Про виконавче провадження" як підстава для повернення виконавчого документа. Щодо доводів апеляційної скарги стосовно оформлення виконавчого документа, судова колегія зауважує, що у вимозі про сплату боргу (недоїмки) № Ф-4168-51/2017-У від 26.05.2021 містяться усі необхідні відомості, передбачені частиною 1 статті 4 Закону України "Про виконавче провадження". Щодо тверджень скаржника про те, що вимога не відповідає вимогам статті 4 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки не містить строку пред`явлення рішення до виконання, а також повного найменування стягувача, а лише скорочене - "ГУ ДПС у Полтавській області", суд акцентує увагу на тому, що у вимозі № Ф-4168-51/2017-У від 26.05.2021 зазначено, що вимога передається до органу державної виконавчої служби для стягнення у примусовому порядку протягом строку, визначеного Законом України "Про виконавче провадження", а повне найменування стягувача можливо встановити із змісту печатки, якою засвідчено вимогу. Отже, недоліки виконавчого документа, на наявність яких посилається позивач, не є суттєвими та не перешкоджають з`ясуванню усіх обставин, які мають значення для вирішення питання про відкриття виконавчого провадження. Щодо доводів апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме, ч. 8 ст. 79 КАС України (суд прийняв до розгляду докази подані відповідачем поза межами встановленого законом та судом строку), то колегія суддів зазначає, що наведені обставини не впливають на правильність вирішення судом даного спору по суті та не спростовують висновків суду. Виходячи з викладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що отримавши заяву ГУ ДПС у Полтавській області від 03.09.2021 про примусове виконання вимоги № Ф-4168-51/2017-У від 26.05.2021, державний виконавець Горішньоплавнівського ВДВС Лепчанський В.В. не мав законних підстав для повернення виконавчого документа, відтак правомірно виніс постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 70882151 від 30.01.2023. Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 30.01.2023, а також похідні вимоги про зобов`язання Горішньоплавнівського ВДВС повернути вимогу № Ф-4168-51/2017-У від 26.05.2021 без прийняття до виконання є необґрунтованими та не підлягають задоволенню. Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.02.2023 року по справі № 440/961/23 прийнято з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для його скасування не виявлено. З урахуванням того, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, колегія суддів вважає, що відсутні в розумінні ст.139 КАС України правові підстави для розподілу судових витрат (в т.ч. витрат на професійну правничу правову допомогу) по даній справі. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.02.2023 по справі № 440/961/23 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий суддя В.А. Калиновський Судді З.О. Кононенко Я.М. Макаренко