Постанова 4808 № 352/346/23

Справа № 352/346/23 Провадження № 22-ц/4808/510/23 Головуючий у 1 інстанції Хоминець М. М. Суддя-доповідач Фединяк В.Д. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 квітня 2023 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів: головуючого Фединяка В.Д. ( суддя-доповідач) суддів: Василишин Л.В., Максюти І.О. секретаря Мельник О.В. з участю ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Тисменицького районного суду від 03 березня 2023 року, постановлену в складі судді Хоминець М.М. в м. Тисмениці, за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Головне Управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області, про встановлення факту, що має юридичне значення, ВСТАНОВИВ: У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа: Головне Управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області. Заява мотивована тим, що реєстраційною службою Тисменицького районного управління юстиції Івано-Франківської області йому видано свідоцтво номер НОМЕР_1 про право власності на чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 16922672658. Згідно повідомленням Івано-Франківської філії Державного підприємства Український державний науково-дослідний інститут проектування міст Міністерства розвитку та територій «Діпромісто» ім.Ю.М.Білоконя No1-01130 за результатами аналізу документації та обстеження будівлі за адресою АДРЕСА_1 встановлено, що будівля побудована згідно проектної документацій та введена в експлуатацію, що підтверджується Декларацією про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстровану в Інспекції держархбудконтролю в Івано-Франківській області від 10.06.2013р. NI14313161 і дана будівля за Державним класифікатором будівель і споруд класифікується як «Будівлі житлові» код 1110.1 (Будинки одноквартирні масової забудови). В цілях забезпечення однозначного віднесення об`єктів класифікації до певних класифікаційних угрупувань, полегшення та зручності використання класифікатором на рівні класифікаційного угрупування вводяться «підкласи», тобто, даються пояснення, що за будівлі чи споруди включає чи не включає конкретний клас. За вищезазначеною Декларації до 1110 введено підклас «1» - « будинки одноквартирні масової забудови» Таким чином, за вищенаведеними правочинами, проектною, містобудівною документаціею, повідомлення Івано-Франківської філі ДП УДНДИМ «Діпромісто» ім. М. Білоконя, Декларацією зареєстровано Інспекціеюархбудконтролю в Івано-Франківській області від 10.06.2013р No1431311616, технічним паспортом помешкання та фактичними обставинами належна йому на праві власності будівля входить в число будинків житлових одноквартирних масової забудови малоповерхового житлового комплексу введеного в експлуатацію 10.06.2013 р. Просив встановити факт, що помешкання належне на праві власності ОСОБА_1 , ідентифікаційний податковий номер НОМЕР_2 , яке знаходиться за адресо: АДРЕСА_1 (до 01.01.2020р Тисменицький район), Івано-Франківська область , 77423 згідно рішення про державну реєстрацію прав і обтяжень ( з відкриттям розділу), індексний номер:6324417 від 28.09.2013р, свідоцтва про право власності на житло, номер НОМЕР_1 видане 28.09.2013р. ОСОБА_2 , державним рестраторомРесстраційної служби Тисменицького районного управління юстиції Івано-Франківської області має статус житлового будинку. Ухвалою Тисменицького районного суду від 03 березня 2023 року відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Головне Управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області, про встановлення факту, що має юридичне значення, в зв`язку з тим, що заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. На зазначену ухвалу ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування оскаржуваної ухвали з направленням справи для вирішення питання про відкриття провадження у справі, посилаючись на порушення норм процесуального права. Вказує, що належний йому об`єкт права власності за адресою АДРЕСА_1 має статус відмінний від «квартири», як це зазначено в Державному рестрі речових прав на нерухоме майно. Без встановлення факту, що належне йому помешкання за зазначеною адресою мас статус «житлового будинку» неможливо внести зміни в Державний реєстр речових прав нерухомого майна і дана обставина є перешкодою скористатися правом звернутися з заявою до контролюючого органу за своєю податковою адресою для проведення звірки даних щодо об`єкту житлової нерухомості власності платника податку на пільги, а отже має юридичне значення. Встановлення факту, що належне йому помешкання за вищезазначеною адресою є житловим будинком , не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право та без встановлення факту, що помешкання за АДРЕСА_1 (з 01.01.2020р.Івано-Франківський район) є житловим будинком, не має іншої можливості внести зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив. Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. У судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав доводи апеляційної скарги, просить задовольнити скаргу. Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які беруть участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи та перевіривши відповідно до ст. 367 ЦПК України наведені у скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги з таких підстав. Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що факт, який просить встановити заявник, щодо статусу його житла в порядку ст. 315 ЦПК України не встановлюється, тому заява ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Ухвалене судомо першої інстанції рішення не повністю відповідає вимогам закону і матеріалам справи. Згідно вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено право на справедливий суд, не встановлено вимоги до держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Там, де такі суди існують, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (пункт 25 рішення у справі «Делькур проти Бельгії» від 17 січня 1970 року та пункт 65 рішення у справі «Гофман проти Німеччини» від 11 жовтня 2001року). Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. Тобто Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства. Відповідно до положень статей 55, 124 Конституції України та ст.4 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. З матеріалів справи убачається, що у лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа: Головне Управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області. Просив встановити факт, що помешкання належне на праві власності ОСОБА_1 , ідентифікаційний податковий номер НОМЕР_2 , яке знаходиться за адресо: АДРЕСА_1 (до 01.01.2020р Тисменицький район), Івано-Франківська область , 77423 згідно рішення про державну реєстрацію прав і обтяжень ( з відкриттям розділу), індексний номер:6324417 від 28.09.2013р, свідоцтва про право власності на житло, номер НОМЕР_1 видане 28.09.2013р. ОСОБА_2 , державним рестратором Ресстраційної служби Тисменицького районного управління юстиції Івано-Франківської області має статус житлового будинку, а не квартири. За статтею 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення суд розглядає в порядку окремого провадження (пункт 5 частини другої статті 293 ЦПК України). За частиною першою статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Перелік юридичних фактів, що підлягають установленню в судовому порядку, визначений у частині першій статті 315 цього Кодексу, не є вичерпним. У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) вказано, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, при цьому має бути з`ясована мета його встановлення; встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлено спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови. Згідно з статтею 318 ЦПК України у заяві про встановлення юридичного факту повинно бути зазначено: 1) який факт заявник просить встановити та з якою метою; 2) причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; 3) докази, що підтверджують факт. Отже, у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, повинно бути зазначено, зокрема, який факт заявник просить установити та з якою метою. Встановлення певних фактів має на меті підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи, або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав, або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. У окремому провадженні можуть бути встановлені факти, що мають юридичне значення, якщо чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України). За статтею 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. У частині другій статті 315 ЦПК України зазначено, що в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо за законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Згідно з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 761/16799/15-ц, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. За змістом листування заявника з Івано-Франківською філією Державного підприємства Український державний науково-дослідний інститут проектування міст «Дніпроміст» імені Ю.М. Білоконя від 17.02.2022 № 1-01/30 (а.с.26) встановлено, що ОСОБА_1 ставиться питання щодо можливого державного класифікатора будівель та споруд зайняту ним квартиру класифікувати як будинок одноквартирний масової забудови. Отже, ОСОБА_1 обґрунтовуючи свою заяву посилається на те, що належна йому на праві власності чотирикімнатна квартира АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 16922672658 згідно Державним класифікатором будівель і споруд класифікується як «Будівлі житлові» код 1110.1(Будинки одноквартирні масової забудови) для зменшення плати за комунальні послуги. Статтями 140, 144 Конституції України визначено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території. Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» визначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить організація за рахунок власних коштів і на пайових засадах будівництва, реконструкції і ремонту об`єктів комунального господарства та соціально-культурного призначення, жилих будинків, шляхів місцевого значення, а також капітального та поточного ремонту вулиць і доріг населених пунктів та інших доріг, які є складовими автомобільних доріг державного значення (як співфінансування на договірних засадах). Згідно зі статтями 1, 5 Закону України «Про основи містобудування», Містобудування (містобудівна діяльність) - це цілеспрямована діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, громадян, об`єднань громадян по створенню та підтриманню повноцінного життєвого середовища, яка включає прогнозування розвитку населених пунктів і територій, планування, забудову та інше використання територій, проектування, будівництво об`єктів містобудування, спорудження інших об`єктів, реконструкцію історичних населених пунктів при збереженні традиційного характеру середовища, реставрацію та реабілітацію об`єктів культурної спадщини, створення інженерної та транспортної інфраструктури. При здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені: охорона культурної спадщини, збереження традиційного характеру середовища населених пунктів; охорона культурної спадщини, збереження традиційного характеру середовища населених пунктів; урахування державних та громадських інтересів при плануванні та забудові територій. Відтак, ОСОБА_1 наполягає на встановлення судом факту, вирішення якого згідно з чинним законодавством віднесено до компетенції органів місцевого самоврядування та державних органів. За приписами статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України. При цьому, як зазначено у пункті 4.5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 5 жовтня 2005 року № 6-рп/2005, розглядаючи положення частини четвертої статті 5 Конституції України «ніхто не може узурпувати державну владу» у системному зв`язку з положеннями частин другої, третьої цієї статті, іншими положеннями Основного Закону України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що узурпація державної влади означає неконституційне або незаконне її захоплення органами державної влади чи органамимісцевого самоврядування, їх посадовими особами, громадянами чи їх об`єднаннями тощо. Гарантією недопущення узурпації державної влади є, зокрема, закріплені Конституцією України принципи здійснення державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (частина перша статті 6) та положення, згідно з яким органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19). Про це йдеться і в Рішенні Конституційного Суду України у справі про фінансування судів від 24 червня 1999 року N 6-рп/99 (абзац перший пункту2 мотивувальної частини). Зміст наведених правових норм і Рішення Конституційного Суду України у їх системному зв`язку дає підстави для висновку, що виключно визначеним законом органом (посадовою особою) і ніяким іншим органом або посадовою особою не можуть здійснюватись повноваження і прийматись рішення, які згідно Конституції України належать до компетенції вказаного органу, в тому числі і судами, які не відносяться до гілок законодавчої або виконавчої влади. З огляду на положення Конституції України, Цивільного процесуального кодексу України щодо компетенції суду, останній не може підміняти інший орган місцевого самоврядування або державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цих органів. Відповідно ч 4. ст. 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду. Відповідно до п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Частиною 5 ст.186 ЦПК України відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Проте суд в порушення ч.5 ст.186 ЦПК України не роз`яснив заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи за його заявою. Крім цього, відповідно вимог п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», судом не вирішено питання повернення сплаченої суми судового збору в разі відмови у відкритті провадження у справі (а.с.27). Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Згідно п.4ст.379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. За таких обставнин, оскаржувана ухвала не відповідає вимогам зазначеного закону, тому підлягає скасуванню з направлення справи суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст.186, 315, 379, 382-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Тисменицького районного суду від 03 березня 2023 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Повний текст спостанови складено 26 квітня 2023 року. Судді: В.Д.Фединяк Л.В.Василишин І.О.Максюта