Ухвала КЦС ВС № 755/18856/21

Ухвала 24 квітня 2023 року м. Київ справа № 755/18856/21 провадження № 61-5110ск23 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 29 квітня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в м. Києві про зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 у листопаді 2021 року звернувся до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві, за результатами розгляду якого просив: зобов`язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві зареєструвати заяву про забезпечення ОСОБА_1 путівкою в 2022 році; зобов`язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві надати путівку у спеціалізований спінальний санаторій із супроводжуючим влітку; оплатити вартість проїзду позивача та супроводжуючої особи туди і назад в розмірі дійсному на час поїздки. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 01 березня 1984 року при спорудженні «Водогрязелечебницы» за адресою АДРЕСА_1 , він отримав трудове каліцтво, внаслідок якого став інвалідом 1-ї групи безстроково, з постійним стороннім доглядом, паралічем обох ніг, 100 % втратою професійної працездатності, втратою контролю над функціями тазових органів. Шевченківський районний суд м. Києва ухвалою від 29 квітня 2022 року відмовив ОСОБА_1 у відкритті провадження у справі, у зв`язку з тим, що справу належить розглядати за правилами адміністративного судочинства (пункт 1 частина перша стаття 186 ЦПК України). Київський апеляційний суд постановою від 14 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 29 квітня 2022 року залишив без змін. ОСОБА_1 у квітні 2023 року звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 29 квітня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просив скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов. Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, з урахуванням такого. Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Вказане правило застосовується судом касаційної інстанції і при оскарженні постанови суду апеляційної інстанції, яка прийнята за результатами апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе у тому числі таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне. Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції. Частиною першою статті 3 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачені статтею 19 ЦПК України, відповідно до частини першої якої суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Частиною першою статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частина перша статті 4 КАС України). Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Преамбулою Закону України №1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №1105-XIV) (у редакції чинній на момент розгляду справи) передбачено, що Закон відповідно до основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я. Згідно статті 9 Закону № 1105-XIV основними завданнями Фонду та його робочих органів, зокрема, є реалізація державної політики у сферах соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, медичного страхування; надання матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг відповідно до цього Закону. Фонд соціального страхування України фінансує витрати на медичну та соціальну допомогу, у тому числі і на додаткове харчування, придбання ліків, спеціальний медичний, постійний сторонній догляд, побутове обслуговування, протезування, медичну реабілітацію, санаторно-куротне лікування, придбання спеціальних засобів пересування тощо, якщо потребу в них визначено висновками МСЕК та індивідуальною програмою реабілітації інваліда (у разі її складення). Відповідно до статті 44 Закону № 1105-XIV Фонд розглядає справу про страхові виплати на підставі заяви потерпілого або заінтересованої особи за наявності усіх необхідних документів і приймає відповідні рішення у десятиденний строк, не враховуючи дня надходження зазначених документів. Юрисдикція адміністративних судів поширюється, зокрема, на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що спірні правовідносини виникли між фізичною особою та суб`єктом владних повноважень, а саме з Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в м. Києві з приводу виплат, тому відповідно до положень статті 19 КАС України цей спір підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства. Верховний Суд погоджується із відповідними висновками судів попередніх інстанцій, оскільки вони відповідають нормам чинного законодавства, якими регулюються спірні правовідносини. Оцінивши предмет спору та заявлений позивачем суб`єктний склад, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що цей спір підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства в порядку, та на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України у відкритті провадження в порядку цивільного судочинства відмовлено. Рішення судів першої та апеляційної інстанції відповідають висновкам викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 171/1584/18 (провадження № 14-432цс19), від 06 лютого 2019 року у справі № 462/2646/17 (провадження № 12-1272апп18). Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Згідно з частинами п`ятою та шостою статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження у випадку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, вирішує колегія суддів у складі трьох суддів. Ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження. Зазначені ОСОБА_1 у касаційній скарзі аргументи Верховний Суд вважає необґрунтованими та виключно його суб`єктивними судженнями, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів та незгоди з фактичними обставинами, встановленими судами першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях. Таким чином, зі змісту касаційної скарги, оскаржуваних судових рішень убачається, що скарга є необґрунтованою, правильне застосування судами пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, наслідки розгляду такої скарги не мають значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судових рішень, тому є підстави для відмови у відкритті касаційного провадження за цією касаційною скаргою. У зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження не підлягають окремому розгляду інші клопотання ОСОБА_1 . Керуючись частинами четвертою та шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 29 квітня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в м. Києві про зобов`язання вчинити дії. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: І. В. Литвиненко А. І. Грушицький Є. В. Петров