Ухвала КЦС ВС № 461/33/20

Ухвала 24 квітня 2023 року м. Київ справа № 461/33/20 провадження № 61-5467ск23 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 12 квітня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Кредитної спілки «Либідь», Львівської філії Кредитної спілки «Либідь» про стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, ВСТАНОВИВ: У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Кредитної спілки «Либідь» (далі - КС «Либідь»), Львівської філії КС «Либідь» про стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання. В обґрунтування позову зазначав, що 02 квітня 2012 року Галицьким районним судом м. Львова ухвалено рішення у справі № 2-851/11, яким стягнуто з КС «Либідь» на його користь 12 815,75 грн заборгованості за депозитними вкладами; 6 193,85 грн відсотків на суму вкладів депозитів; 2 257,13 грн відшкодування збитків, у зв`язку з інфляцією; 2 686,80 грн пені, а всього 23 953,53 грн. На виконання судового рішення, яке набрало законної сили 13 квітня 2012 року, Голосіївським районним відділом державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1. Однак, рішення суду не виконано та заборгованість не погашена, у зв`язку з чим, відповідно до пункту 2.7 договорів про внесення депозитного вкладу на депозитних рахунок, за період з січня до березня 2019 року нарахована пеня за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання у сумі 307 955,70 гривень. Ураховуючи викладене, просив суд стягнути з КС «Либідь» на свою користь пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання за січень-березень 2019 року у розмірі 307 955,70 грн, а також 4 173,00 грн компенсації за відрив від звичайних занять. Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 14 травня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з КС «Либідь» на користь ОСОБА_1 пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання за січень-березень 2019 року у розмірі 778,10 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні іншої частини позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення місцевого суду мотивовано тим, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України. Можливість стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається у межах позовної давності за основною вимогою з дня (місяця), з якого вона нараховується. Оскільки ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом 08 січня 2020 року, тому стягненню з відповідача підлягає пеня лише за період 12 місяців перед зверненням до суду, а саме з 08 січня 2019 року. Постановою Львівського апеляційного суду від 12 квітня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 14 травня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 на підтвердження заявлених вимог не надано суду належних та допустимих доказів того, що судове рішення суду про стягнення на його користь заборгованості за депозитними вкладами, відсотків, збитків та пені не виконувалося або не виконане. Так, зокрема, доказів про отримання ним в суді виконавчого листа; про пред`явлення цього виконавчого листа до виконання до відповідного відділу державної виконавчої служби, а також того, що такий виконавчий лист знаходиться на виконанні і рішення суду до цього часу не є виконаним повністю чи частково, тощо. Зважаючи на те, що позивачем не надано ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції доказів, якими він обґрунтовує підстави своїх вимог, апеляційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову. 13 квітня 2023 року ОСОБА_1 звернувсядо Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного суду від 12 квітня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Верховний Суд дійшов висновку, що відсутні підстави для відкриття касаційного провадження з огляду на таке. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Предметом позову у цій справі є стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання у загальному розмірі 312 128,70 грн, що є меншим, ніж двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (671 000,00 грн), а тому відповідно до вимог ЦПК України постанова Львівського апеляційного суду від 12 квітня 2022 року не підлягає касаційному оскарженню. Верховний Суд враховує рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року № R (95) 5, згідно яких державам-членам необхідно вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року). Касаційна скарга містить посилання на те, що рішення у цій справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, оскаржується до суду касаційної інстанції на підставі підпунктів «а», «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку й становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування. Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року у справі № 757/172/16-ц (провадження № 14-475цс18)). Наведені заявником обставини, які, на його переконання, потребують формування єдиної правозастосовчої практики, Верховний Суд визнає такими, що не стосуються фундаментальних питань права, а інші з них - зводяться до переоцінки доказів, які були предметом дослідження апеляційним судом. Верховний суд дійшов переконання, що заявник не зазначив у чому конкретно полягає значущість для держави і суспільства правового питання, яке на його думку, має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Такі посилання носять загальний характер і направлені виключно на обґрунтування формальних підстав для відкриття касаційного провадження у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Наведене дає підстави для висновку, що касаційна скарга не містить належного обґрунтування наявності підстав, передбачених підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, для перегляду малозначної справи судом касаційної інстанції. Щодо доводів заявника про те, що справа становить значний суспільний інтерес та має для нього виняткове значення, Верховний Суд зазначає, що поняття значного суспільного інтересу та винятковості справи є оціночним та потребує належного обґрунтування. Заявник не навів переконливих доводів та не надав відповідних доказів, які б свідчили про те, що справа становить значний суспільний інтерес та має для нього виняткове значення, а сама по собі вказівка про це у касаційній скарзі не дає підстав для відкриття касаційного провадження у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Оскільки, касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню, та судом не встановлено передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадків, за наявності яких судове рішення у справі з ціною позову, що є меншим, ніж двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, підлягає касаційному оскарженню, тому відсутні підстави для відкриття касаційного провадження. Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд,

УХВАЛИВ: У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 12 квітня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Кредитної спілки «Либідь», Львівської філії Кредитної спілки «Либідь» про стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді:О. В. Ступак І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний