Постанова Київський апеляційний суд № 752/20075/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД № справи: 752/20075/17 № апеляційного провадження: 22-ц/824/3612/2023 Головуючий у суді першої інстанції: Плахотнюк К.Г. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 квітня 2023 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого - Немировської О.В. суддів - Махлай Л.Д., Ящук Т.І. секретар - Ольшевський П.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Кредитної спілки «Альянс Україна» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє як законний представник малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , треті особи: Голосіївський районний відділ Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Корсак Анжела Юріївна про визнання договору дарування квартири недійсним, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 на заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 18 листопада 2019 року, встановив: у вересні 2017 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 09 жовтня 2014 року між ОСОБА_1 та малолітніми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , в інтересах яких діє ОСОБА_2 . Заочним рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 18 листопада 2019 року позовні вимоги було задоволено, визнано недійсним договір дарування квартири, вирішено питання про судові витрати. Не погоджуючись з рішенням, представник ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , - ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та постановити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи. У відзиві на апеляційну скаргу позивач КС «Альянс Україна» просив апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення представника ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , - ОСОБА_5 , дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилався на те, що рішенням Ленінського районного суду м.Вінниця від 04 березня 2010 року було стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_6 на користь КС «Альянс Україна» заборгованість за кредитним договором в розмірі 2 494 427 грн. 19 коп. та судовий збір. Вказував, що в ході виконання судового рішення 06 березня 2014 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено відомості про арешт нерухомого майна ОСОБА_1 на підставі постанови Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції в м. Києві. Зазначав, що 09 жовтня 2014 року боржник ОСОБА_1 відчужив належну йому квартиру АДРЕСА_1 на користь малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , в інтересах яких діяла ОСОБА_2 шляхом укладення договору дарування квартири. Позивач посилався на те, що вказаний правочин було укладено між відповідачами з метою уникнення звернення стягнення на належне боржнику майно в ході виконання рішення про стягнення заборгованості, а тому він підлягає визнанню судом недійсним. Заочним рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 18 листопада 2019 року позовні вимоги було задоволено, визнано недійсним договір дарування квартири, вирішено питання про судові витрати. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний договір дарування квартири не був спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків. У своїй апеляційній скарзі представник скаржника посилається на те, що судом першої інстанції було розглянуто справу за відсутності ОСОБА_2 , яка є законним представником ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , і її не було повідомлено належним чином про день та місце розгляду справи. Як вбачається з матеріалів справи, ухвала суду першої інстанції разом з копією позовної заяви була направлена ОСОБА_2 , тоді як відповідачем у даній справі є ОСОБА_2 . Судові повістки про виклик до суду також надсилались судом першої інстанції на ім`я ОСОБА_2 . Матеріали справи не містять доказів про те, що відповідача ОСОБА_2 було повідомлено про розгляд справи. Вказані обставини позбавили відповідача можливості брати участь в судовому розгляді та висловити свої заперечення щодо заявлених позовних вимог. Частиною 3 ст. 376 ЦПК України визначено, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Враховуючи те, що відповідач ОСОБА_2 не була належним чином повідомлена про розгляд справи і апеляційна скарга обґрунтована відповідною обставиною, заочне рішення підлягає скасуванню із ухваленням у справі нового судового рішення. Як вбачається з матеріалів справи, 02 липня 2010 року Ленінським районним судом м.Вінниці було видано виконавчий лист на виконання рішення від 04 березня 2010 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь КС «Альянс Україна» заборгованості в загальному розмірі 2 496 292 грн. 69 коп. Постановою ВДВС Голосіївського РУЮ у м.Києві від 14 липня 2010 року відкрито виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_1 на користь КС «Альянс Україна» заборгованості. 26 листопада 2011 року в ході здійснення виконавчих дій було винесено постанову про арешт майна боржника та заборону його відчуження. 09 жовтня 2014 року між ОСОБА_1 та малолітніми ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в інтересах яких діяла законний представник - мати ОСОБА_2 , було укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1 . Станом на момент звернення позивача до суду з позовом рішення суду про стягнення заборгованості ОСОБА_1 виконано не було. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові. Для приватного права апріорі властивою є така засада як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20). Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України). Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України). Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)». Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року в справі № 747/306/19 (провадження № 61-1272св20). Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України). Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21). У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ. Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/ припинення прав взагалі). В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного. Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов). Необхідно розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів. Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що: «позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України». Тобто, Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як: фіктивного (стаття 234 ЦК України); такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України); такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України). Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили (див. подібний висновок в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 листопада 2020 року в справі № 569/6427/16 (провадження № 61-39814 св18). Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Відповідного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 12 квітня 2023 року (справа №754/18852/21). В даному випадку матеріали справи свідчать про те, що Договір дарування квартири було укладено боржником ОСОБА_1 на користь своїх малолітніх дітей після ухвалення судом рішення про стягнення заборгованості та в період дії заборони на відчуження майна, що свідчить порушення права позивача на задоволення своїх вимог. Доводи апеляційної скарги про те, що в ході здійснення виконавчих дій було винесено постанову лише про накладення арешту на автомобіль ОСОБА_1 , спростовуються матеріалами справи. Так, в матеріалах справи міститься копія постанови старшого державного виконавця ВДВС голосіївського району м.Києва Лопатецької Ю.В. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, з якої вбачається, що виконавцем було встановлено заборону здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику в межах суми боргу (а.с.7, том 1). Доводи апеляційної скарги про обрання позивачем невірного способу захисту свого порушеного права з посиланням на постанову Верховного Суду від 17 серпня 2022 року (справа №450/441/19) є безпідставними, оскільки з позовом до суду позивач звернувся у вересні 2017 року. Крім того, позивач не позбавлений можливості звернутись до суду з окремими вимогами про скасування реєстраційних дій внаслідок встановлення недійсності правочину. Також не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог посилання скаржника на незалучення до участі у справі в якості третьої особи Служби у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації, оскільки даний спір не є спором щодо управління батьками майном дитини, як про те вказує апелянт. Неспроможними є і доводи апеляційної скарги про те, що позивач не позбавлений права задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на інше майно, оскільки будь-яких доказів на підтвердження наявності у боржника майна, як і доказів на підтвердження повного або часткового виконання рішення суду, до матеріалів справи не надано. Саме по собі посилання апелянта на те, що заборона відчуження майна була внесена до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо ОСОБА_1 , а не ОСОБА_1 , також не свідчить про відсутність підстав для визнання договору недійсним та добросовісності боржника при укладенні правочину, оскільки дані щодо реєстраційного номеру облікової картки платника податків та місця реєстрації ОСОБА_1 були вказані вірно. Статтею 376 ЦПК України встановлено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За таких обставин апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог. Враховуючи часткове задоволення вимог апеляційної скарги підстав для стягнення з позивача на користь відповідача судових витрат відсутні. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382 ЦПК України, суд постановив: апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 задовольнити частково. Заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 18 листопада 2019 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов Кредитної спілки «Альянс Україна» задовольнити. Визнати недійсним Договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 09 жовтня 2014 року між ОСОБА_1 та законним представником малолітніх ОСОБА_3 , ОСОБА_7 - ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Корсак Анжелою Юріївною, зареєстрований в реєстрі за №864. Судові витрати покласти на відповідача. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови виготовлено 25 квітня 2023 року. Головуючий Судді