Постанова 4824 № 752/26853/21

Головуючий у І інстанції Колдіна О.О. Провадження №22-ц/824/2170/2023 Доповідач у ІІ інстанції Матвієнко Ю.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 квітня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Матвієнко Ю.О., суддів: Гуля В.В., Мельника Я.С., при секретарі: Ковтун М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 12 вересня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпромметторг» про визнання договору недійсним та стягнення грошових коштів, В С Т А Н О В И В : У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду м. Києваз позовом до ТОВ «Укрпромметторг» про визнання договору недійсним та стягнення грошових коштів, у якому просив суд визнати недійсним Договір купівлі-продажу майнових прав № 09Н/ЛС, укладений між ТОВ «Укрпромметторг» і ОСОБА_1 28.10.2019 року, предметом якого є майнові права на нежитлове приміщення (офіс) під будівельним № 9, розташоване в другому під`їзді житлового комплексу з об`єктами соціальної інфраструктури вздовж Лисогірського узвозу, навпроти груп будівель № 26А в Голосіївському районі м. Києва, загальною проектною площею 99,7 кв.м., з додатками до нього, а також стягнути з відповідача на свою користь 1 054 022 грн. 85 коп., сплачених за майнові права в порядку застосування реституції. Обгрунтовуючи вимоги, позивач посилався на те, що 28.10.2019 року між сторонами було укладено Договір купівлі-продажу майнових прав № 09Н/ЛС, предметом якого є майнові права на нежитлове приміщення (офіс) під будівельним № 9 , розташоване в другому під`їзді житлового комплексу з об`єктами соціальної інфраструктури вздовж Лисогірського узвозу, навпроти групи будівель № 26А в Голосіївському районі м. Києва, загальною проектною площею 99,7 кв.м. 30.03.2020 року між ТОВ «Укрпромметторг» та ОСОБА_1 була укладена Додаткова угода № 1 до Договору купівлі-продажу майнових прав №09Н/ЛС від 28.10.2019 року. На виконання вказаного Договору позивач сплатив відповідачу за майнові права грошові кошти на загальну суму 1 054 022,85 грн. 28.08.2020 року ТОВ «Укрпромметторг» надіслав ОСОБА_1 лист про збільшення поточної ціни майнових прав з 20 000,00 грн. за 1 кв.м. до 40 000,00 грн. за 1 кв.м. на підставі п. 2.1.5 Договору. Позивач вважає, що Договір купівлі-продажу майнових прав №09Н/ЛС від 28.10.2019 року укладений з порушенням вимог ст.203, ч.3 ст.509 ЦК України, відповідач діяв недобросовісно та в порушення вимог ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» включив в нього умови, які є несправедливими для позивача, наслідком чого є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду позивача, що є підставою для визнання договору недійсним та застосування наслідків недійсності правочину у вигляді повернення сплачених позивачем коштів у розмірі 1 054 022,85 грн. Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 12 вересня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, позивач ОСОБА_1 через представника - адвоката Романова О.О. подав на нього апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення про задоволення позову в повному обсязі. Обгрунтовуючи скаргу, позивач посилався на безпідставність висновків суду щодо відсутності в матеріалах справи будь-яких доказів, які б давали підстави вважати, що спірний договір є несправедливим, оскільки при підписанні зазначеного договору позивач ознайомився та погодився з його умовами. На думку позивача, ним повністю доведено допустимими та належними засобами доказування несправедливість умови Пункту 2.1.5., а так як це впливає і на інші пункти договору, то і несправедливість договору в цілому. Умови п.2.1.5. Договору порушують загальні засади цивільного законодавства згідно п.6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, а саме: принципи справедливості, добросовісності та розумності, а спірний договір є таким, що в порушення ч. 3 ст. 509 ЦК України не ґрунтується на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а тому в силу ч. 1 ст.203 ЦПК України суперечить чинному законодавству та підлягає визнанню недійсним на підставі ч. 1 ст.215 ЦК України. Також позивач зазначив, що визнання п.2.1.5. Договору недійсним потягне зміну інших умов Договору, які безпосередньо пов`язані із вказаним пунктом та ціною договору, зокрема: п.2.4.4., який зобов`язує Позивача як Покупця оплатити залишки квадратних метрів за зміненою Відповідачем як Продавцем в односторонньому порядку на підставі п.2.1.5. Договору ціною 1 кв.м. нерухомого майна; п.3.3., п.3.5., які зобов`язують Позивача як Покупця сплатити повну вартість майнових прав згідно умов даного Договору, в тому числі й умов, передбачених п.2.1.5. Договору; п.3.4.1., яким встановлено загальна кількість кв.м. - 99,7 та кінцевий термін їх оплати за ціною, в тому числі визначеною в порядку п.2.1.5. Договору, до 01.04.2020 року; п.4.1., п4.2., п.4.4., що передбачають відповідальність за порушення умов Договору, в тому числі п.2.1.5., для Позивача як Покупця; п. 5.2.2., п.5.3., які передбачають наслідки порушення Позивачем як Покупцем своїх обов`язків на оплату майнових прав, в тому числі й згідно ціни, передбаченої п.2.1.5. Договору, у вигляді дострокового припинення Договору; п.6.9., де закріплено правило про те, що якщо Позивач як Покупець не здійснить повну оплату майнових прав на умовах Договору, в тому числі й згідно ціни, передбаченої п.2.1.5. Договору, до дня отримання Замовником Сертифікату відповідності закінченого будівництвом Об`єкту проектній документації, то Відповідач як Продавець має право зареєструвати майнові права на Нежитлове приміщення на своє ім`я. Наведене підтверджує наявність правових підстав для визнання оспорюваного Договору недійсним в цілому на підставі ч. 6 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Таким чином, суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи; висновок суду щодо недоведеності Позивачем несправедливості умов оскаржуваного Договору, викладений у рішенні суду, не відповідає обставинам справи; суд для правильного вирішення спору не застосував норми матеріального права, які поширюються на спірні правовідносини, що в сукупності є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції та ухвалення по справі нового рішення по суті позовних вимог в порядку ст. 376 ЦПК України. У відзиві на апеляційну скаргу директор ТОВ «Укрпромметторг» В.Ткаченко просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, як законне та обґрунтоване. В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Романов О.О. апеляційну скаргу підтримав та просив про її задоволення з викладених у ній підстав. Інші учасники процесу, які повідомлялись про час та місце розгляду справи, до суду не з`явились; колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за їхньої відсутності за наявними матеріалами справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного. Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено, що 28.10.2019 року між ТОВ «Укрпромметторг» (Продавець) та ОСОБА_1 (Покупець) укладено Договір купівлі-продажу майнових прав № 09Н/ЛС, предметом якого є майнові права на нежитлове приміщення (офіс) під будівельним № 9, розташоване в другому під`їзді житлового комплексу з об`єктами соціальної інфраструктури вздовж Лисогірського узвозу, навпроти груп будівель № 26А в Голосіївському районі м.Києва, загальною проектною площею 99,7 кв.м. (а.с.14-16). На дату укладення Договору вартість майнових прав на нежитлове приміщення (офіс) становила 1 994 000 грн. 00 коп., в тому числі ПДВ - 332 333,33 грн., виходячи з вартості майнових прав в перерахунку на 1 кв.м. 20 000 грн. 00 коп. Сторони погодили графік внесення платежів на виконання умов договору щодо внесення оплати за нежитлове приміщення. Згідно п.3.4.1 Договору оплата повинна була бути внесена покупцем в повному обсязі до 01.04.2020 року. 30.03.2020 року між сторонами була укладена Додаткова угода № 1 до Договору купівлі-продажу майнових прав № 09Н/ЛС від 28.10.2019 року, відповідно до якої сторони внесли зміни до строку виконання зобов`язань і погодили, що загальна вартість майнових прав на нежитлове приміщення сплачується до 31.12.2020 року (а.с.17). Пунктом 2.1.5 Договору передбачено право продавця в односторонньому порядку встановлювати поточну ціну майнових прав на 1 квадратний метр нежитлового приміщення (офісу) та переглядати її в залежності від стану ринкових та/або інфляційних процесів щодо несплаченої кількості вимірних одиниць нежитлового приміщення (офісу), про що Продавець письмово повідомляє Покупця не пізніше ніж за 10 календарних днів. Покупець підписанням цього Договору дає на це свою згоду. 28.08.2020 року ТОВ «Укрпромметторг» на адресу ОСОБА_1 надіслано повідомлення про зміну поточної ціни майнових прав за Договором купівлі-продажу майнових прав № 09Н/ЛС від 28.10.2019 року та обов`язок покупця з 08.09.2020 року сплачувати, виходячи з розрахункової ціни майнових прав за 1 кв.м. в розмірі 40 000 грн. 00 коп. (а.с.29). Звертаючись до суду з позовом, позивач просив визнати недійсним Договір купівлі-продажу майнових прав № 09Н/ЛС від 28.10.2019 року, оскільки включення в умови договору положень щодо права продавця в односторонньому порядку змінювати ціну квадратного метра майнових прав призвело до дисбалансу прав сторін і є несправедливим, що є підставою згідно ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» для визнання даного договору недійсним. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності підстав вважати оспорюваний договір, укладений між сторонами, несправедливим, і колегія суддів погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного. Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Статтею 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. При цьому, згідно статті 627 Цивільного кодексу України та відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Як визначає п.3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Відповідно до положень частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до ст. 203 ЦК України умовами чинності правочинів є: законність змісту правочину; наявність у сторін (сторони) необхідного обсягу цивільної дієздатності; наявність об`єктивно вираженого волевиявлення учасника правочину та його адекватність внутрішній волі учасника правочину; відповідність форми вчиненого правочину вимогам закону; спрямованість волі учасників правочину на реальне досягнення обумовленого ним юридичного результату. Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Відповідно до п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Відповідно до п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Згідно ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими (ч.1). Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача (ч.2). Несправедливими є, зокрема, умови договору про: 1) звільнення або обмеження юридичної відповідальності продавця (виконавця, виробника) у разі смерті або ушкодження здоров`я споживача, спричинених діями чи бездіяльністю продавця (виконавця, виробника); 2) виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); 3) встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; 4) надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірванням або невиконанням ним договору; 5) встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором; 6) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається; 7) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника); 8) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір, укладений на невизначений строк із споживачем без повідомлення його про це, крім випадків, установлених законом; 9) установлення невиправдано малого строку для надання споживачем згоди на продовження дії договору, укладеного на визначений строк, з автоматичним продовженням такого договору, якщо споживач не висловить відповідного наміру; 10) установлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; 11) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; 12) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору; 13) визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; 14) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права визначати відповідність продукції умовам договору або надання йому виключного права щодо тлумачення договору; 15) обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов`язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов`язань додержанням зайвих формальностей; 16) встановлення обов`язку споживача виконати всі зобов`язання, навіть якщо продавець (виконавець, виробник) не виконає своїх; 17) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права передавати свої права та обов`язки за договором третій особі, якщо це може стати наслідком зменшення гарантій, що виникають за договором для споживача, без його згоди (ч.3). Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним (ч.4). В частині 6 вказаної вище правової норми передбачено право споживача на його вимогу визнати договір недійсним в цілому, якщо визнання його окремих положень недійсними зумовлює зміну інших положень договору, а саме: У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаний недійсним у цілому. В п.3.1. Договору купівлі-продажу майнових прав № 09Н/ЛС від 28.10.2019 року (а.с.14-16) передбачено, що на дату укладення цього Договору вартість майнових прав на нежитлове приміщення (офіс) складає 1 994 000 грн. 00 коп., в тому числі ПДВ 20% - 332 333 грн. 33 коп., виходячи з вартості майнових прав в перерахунку на 1 кв.м. 20 000 грн., в тому числі ПДВ 20% - 3 333 грн. 32 коп., яка сплачується Покупцем Продавцю відповідно до умов цього розділу Договору. Одночасно Пункт 2.1.5. цього Договору закріплює право Відповідача як Продавця: в односторонньому порядку встановлювати поточну ціну майнових прав на 1 квадратний метр Нежитлового приміщення (офісу) та переглядати її в залежності від стану ринкових та/або інфляційних процесів щодо несплаченої кількості вимірних одиниць Нежитлового приміщення (офісу) (кв.м.), про що Продавець письмово повідомляє Покупця не пізніше ніж за 10 календарних днів. Покупець підписанням цього договору дає на це згоду. На думку позивача, п.2.1.5. Договору надає право продавцю в односторонньому порядку на власний розсуд змінювати умови договору купівлі-продажу майнових прав в частині визначення ціни, виходячи із не чітких формулювань підстав, як то: в залежності від стану ринкових та/або інфляційних відносин, що може привести до значного збільшення ціни договору в порівнянні з тією ціною, яка була погоджена сторонами на момент його укладення, без згоди позивача та надання йому права розірвати Договір у разі незгоди із новою ціною. Дана умова Договору, на думку ОСОБА_1 , є жорстокою по відношенню до нього, враховуючи те, що збільшення ціни договору залежить фактично лише від власного розсуду відповідача як продавця. Враховуючи викладене, позивач, обґрунтовуючи свої вимоги, посилався на те, що відповідач в силу положень ч.1 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» не повинен був включати у Договір пункт 2.1.5. як такий, що є несправедливим по відношенню до позивача, протирічить принципу добросовісності та породжує істотний дисбаланс прав та обов`язків на шкоду позивача як споживача. Умови п.2.1.5. Договору порушують загальні засади цивільного законодавства згідно п.6 ч.1 ст. 3 ЦК України, а саме: принципи справедливості, добросовісності та розумності, а спірний договір є таким, що в порушення ч.3 ст.509 ЦК України не ґрунтується на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а тому в силу ч.1 ст.203 ЦПК України суперечить чинному законодавству та підлягає визнанню недійсним на підставі ч.1 ст.215 ЦК України. Слід зазначити, що визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів». Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу. Аналізуючи норму статті 18 цього Закону, можна дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі, якщо вони, по-перше, порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, завдають шкоди споживачеві. За частиною третьою статті 18 Закону № 1023-XII несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця (пункти 2, 3); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункт 4). Зі змісту оспорюваного Договору купівлі-продажу майнових прав № 09Н/ЛС від 28.10.2019 року вбачається, що у ньому передбачена можливість розірвання договору в разі порушення покупцем умов цього договору щодо строків та/або розмірів оплати вартості майнових прав на нежитлове приміщення більше ніж на 10 банківських днів. При цьому передбачено, що продавець повертає сплачені покупцем кошти протягом 60 календарних днів з дати припинення дії договору за вирахуванням неустойки (штрафу) в розмірі 5% від внесеної покупцем суми на підставі п. 3.1., 3.2. цього Договору (п.5.3 договору). Таким чином, зі змісту оспорюваного договору вбачається, що відповідач, як продавець, скористався наданим йому умовами договору (п.2.1.5) правом в односторонньому порядку змінити ціну договору, при цьому позивач, як покупець, міг не сплачувати майнові права за новою встановленою відповідачем ціною, наслідком чого могло стати розірвання договору за ініціативою відповідача, як продавця, із поверненням позивачу, як покупцю, сплаченої ним суми за вирахуванням неустойки у розмірі 5% від внесеної покупцем суми. Крім того, умовами договору передбачена можливість припинення договору за згодою сторін (п.5.2.5. договору), що також свідчить про наявність у позивача, як покупця, можливості захистити свої права у разі реалізації відповідачем, як продавцем, наданого йому п. 2.1.5 договору права на зміну в односторонньому порядку ціни договору. Вищенаведені обставини свідчать про те, що включення у договір умови щодо права продавця в односторонньому порядку переглядати ціну майнових прав в залежності від стану ринкових та/або інфляційних процесів щодо несплаченої кількості вимірних одиниць нежитлового приміщення (офісу), не призвело до істотного дисбалансу прав сторін і не стало несправедливим по відношенню до позивача, як покупця, оскільки умови договору передбачають можливість припинення договору та його розірванняу разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору, тобто умови договору містять механізм захисту прав позивача, як споживача, від дій відповідача, як виробника послуг по будівництву замовленого об`єкту нерухомості, шляхом відмови позивача від договору в разі зміни відповідачем ціни за надавані послуги, зважаючи на те, що збільшення ціни у порівнянні з визначеною на момент укладення договору може бути неприйнятним для споживача в силу ряду об`єктивних причин. Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Враховуючи те, що позивачем суду не надано належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження обставин, на які він посилався, як на підставу своїх вимог, законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову. Доводи апеляційної скарги позивача не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди позивача з висновками суду. При цьому,докази та обставини, на які посилається позивач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов`язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об`єктивну оцінку наявним у справі доказам, та з урахуванням недоведеності позовних вимог обґрунтовано відмовлено у задоволенні позову. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, і доводи апеляційної скарги позивача цього не спростовують, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін, а скарги ОСОБА_1 - без задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 12 вересня 2022 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: Судді: