Постанова 4812 № 472/166/21

26.04.23 22-ц/812/271/23 Справа № 472/166/21 Головуюча у 1-й інстанції Орленко Л. О. Провадження №22ц/812/271/23 Доповідачка в апеляційній інстанції Ямкова О. О. П О С Т А Н О В А Іменем України 26 квітня 2023 року м. Миколаїв Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі: Головуючої судді: Ямкової О. О., суддів: Колосовського С. Ю., Локтіонової О. В., із секретарем: Лівшенком О. С., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану від його імені представницею ОСОБА_2 , на рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 29 листопада 2022 року, ухваленого під головуванням судді Орленко Л. О. в залі судових засідань в смт. Веселинове Миколаївської області о 9 годині 35 хвилин зі складанням його повного тексту, по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики в солідарному порядку В С Т А Н О В И Л А: У березні 2021 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 та ОСОБА_4 про стягнення з них в солідарному порядку суми позики, що була передана нею в користування відповідача ОСОБА_1 за договором позики від 18 червня 2020 року, у забезпечення якого того ж дня укладено договір застави транспортного засобу із заставодавицею ОСОБА_4 .. У зв`язку з невиконанням боржником ОСОБА_1 своїх зобов`язань просила про стягнення в солідарному порядку з боржника та заставодавиці суми в загальному розмірі 570 987 грн 42 коп., що складається з: суми позики в 537 800 грн, 3% річних в розмірі 10 277 грн 14 коп. та втрат від інфляції на суму 22 910 грн 28 коп.. У відзиві на позов відповідачі, від імені яких діє представниця ОСОБА_2 , вважали позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, оскільки отримані кошти повернуті ОСОБА_1 у встановлений договором строк, тобто до 1 липня 2020 року, але не позивачці, а її чоловіку, з яким відповідач ОСОБА_1 разом займався аграрним бізнесом. Ніяких коштів від ОСОБА_3 він не отримував і підписав такий договір на вимогу її чоловіка під примусом. Саме внаслідок психологічного тиску відповідач ОСОБА_1 погодився на укладення договору позики на суму за усними домовленостями, що стосувалися відносин з продажу зернових культур, і тому договір є безпроцентним. Хоча в договорі і зазначено про те, що передані грошові кошти є особистою власністю ОСОБА_3 , але це не відповідає дійсності, оскільки всіма фінансовими питаннями займався її чоловік ОСОБА_5 .. Однак після взаєморозрахунків між чоловіками, ні позивачка, ні її чоловік не написали розписку про отримання грошових коштів, та не повідомили про це приватного нотаріуса під різними формальними приводами. Тому, через вчинення подружжям ОСОБА_5 недобросовісних дій, відповідачі звернулись до правоохоронних органів з приводу відшкодування шкоди, а також щодо розголошення персональних даних та недостовірної інформації. Також ними подано до суду позов про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. Клопотали про зупинення провадження по справі, до набрання законної сили рішенням суду по справі про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. У відповіді на відзив позивачка, від імені якої діє представниця ОСОБА_6 , не погодилася з доводами, зазначеними у відзиві на позовну заяву та зазначила про безпідставність посилань на удаваність договору позики, порушення прав відповідачів та здійснення на них тиску, оскільки підписуючи договори відповідачі своїми підписами посвідчили, що розуміють значення своїх дій, діють добровільно та зміст договорів відповідає дійсності. Вказувала, що доводи про неотримання грошових коштів спростовуються змістом договору, який підписано позичальником, та що укладений договір позики не можна відносити до виконання розрахунків з ОСОБА_5 , оскільки шлюб між позивачкою та її колишнім чоловіком розірвано ще у липні 2007 року, та спільного бізнесу вони не ведуть. Звертала увагу суду на відсутність належних та допустимих доказів в обґрунтування позиції відповідачів, та вважала недоцільним задоволення клопотання про зупинення провадження по справі. Посилалась на відповідну судову практику щодо належного підтвердження виконання боргових зобов`язань. Ухвалою Веселинівського районного суду Миколаївської області від 20 жовтня 2021 року в задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення провадження по справі відмовлено. 24 січня 2022 року представниця відповідачів ОСОБА_2 звернулась з клопотанням про зупинення провадження у цій справі до набрання законної сили рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва по цивільній справі за поданим позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним. 2 лютого 2022 року представниця позивачки ОСОБА_6 звернулась з заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на все майно ОСОБА_1 та ОСОБА_7 в межах суми позову 570 987 грн 42 коп. Ухвалою Веселинівського районного суду Миколаївської області від 7 лютого 2022 року в задоволенні заяви представника позивачки про забезпечення позову відмовлено. Ухвалою Веселинівського районного суду Миколаївської області від 29 листопада 2022 року в задоволенні клопотання представниці відповідачів про зупинення провадження по справі відмовлено. Рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області від 29 листопада 2022 року позов ОСОБА_3 задоволено частково, ухвалено про стягнення з ОСОБА_1 548 077 грн 14 коп. заборгованості, яка складається з суми позики за договором в розмірі 537 800 грн суми та 3% річних в сумі 10 277 грн 14 коп.. В іншій частині вимог та в стягненні боргу солідарно з ОСОБА_4 відмовлено. Ухвалюючи рішення суд виходив з того, що сторони, укладаючи договір позики, визначили строк та порядок її повернення, внаслідок чого через невиконання зобов`язань відповідачем ОСОБА_1 сума боргу підлягає поверненню зі сплатою трьох відсотків річних за порушення строків виконання цього зобов`язання, та без нарахування збитків від інфляції, у зв`язку з прив`язкою еквівалента зобов`язання до іноземної валюти. А також з того, що солідарна відповідальність за зобов`язанням не може бути застосована до майнового поручителя. В апеляційній скарзі, поданій 2 березня 2023 року, як остаточно уточненої, відповідач ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокатка Гриненко Т. В., посилаючись на порушення судом норм матеріального права, неповноту встановлених обставин, які мають значення для справи, просить скасувати рішення суду в частині задоволених позовних вимог про стягнення суми позики та 3% річних. В іншій частині просить залишити рішення без змін. На думку апелянта судом першої інстанції неправильно досліджені докази, та не взято до уваги, що у день укладення договору позики біля офісу приватного нотаріуса виникла суперечка та з цього приводу викликалась поліція, якою зафіксовано присутність у офісі нотаріуса чоловіка позивачки ОСОБА_3 , що свідчить про відсутність позичкових правовідносин між учасниками справи. Зазначене лише підтверджує факт укладення відповідачем договору позики під тиском, що чинився відносно нього та ОСОБА_4 , а також про те, що укладення договору стосувалося виключно його фінансових відносин з чоловіком позивачки ОСОБА_5 , а сама ОСОБА_3 йому ніколи не передавала будь-яких грошових коштів. Між тим, через введення воєнного стану в країні, відповідачі були позбавлені можливості з`явитися до суду та надати особисті пояснення за цими обставинами справи, які є суттєвими. Внаслідок чого суд досліджував докази одноособово і дійшов невірного висновку про наявність між сторонами правовідносин за договором позики. Звертав увагу суду на те, що його клопотання про зупинення провадження по справі залишені без задоволення. У відзиві на апеляційну скаргу позивачка, від імені якої діє представниця - адвокатка Родіонова В. Є., вважала доводи апеляційної скарги необґрунтованими, а скаргу такою, що не підлягає задоволенню. Рішення суду в частині відмови у стягненні сум з ОСОБА_4 та відмови у стягненні з ОСОБА_1 збитків від інфляції учасниками справи в апеляційному порядку не оскаржено та не є предметом апеляційного перегляду. У судове засідання суду апеляційної інстанції учасники справи не з`явилися, повідомлені про розгляд справи належним чином. Представником позивачки надана заява про слухання справи за відсутності позивачки та її представниці. Відповідачкою ОСОБА_4 та її представником заяв та клопотань у справі з її апеляційного перегляду не надано. Від відповідача ОСОБА_1 у день слухання справи надійшло клопотання про її відкладення за станом його здоров`я, але до клопотання не надано доказу на підтвердження поважності причини неявки до суду. Від представниці відповідача адвокатки Гриненко Т. В. заяв та клопотань про відкладення слухання справи до суду апеляційної інстанції не надано. Інших клопотань стосовно неможливості розгляду справи відповідачем ОСОБА_1 та його представницею не заявлено. Відповідно до статті 372 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Тому колегія суддів виходить з того, якщо учасники справи, які належним чином повідомлені про дату та час її слухання, не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін або їх представників, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, оскільки поважність причин неявки відповідача ОСОБА_1 та його адвокатки судом апеляційної інстанції не встановлена, заявник реалізував своє право на викладення відповідних аргументів в апеляційній скарзі та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу у відсутності, як відповідача ОСОБА_1 та його представниці, так і інших учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення виходячи з наступного. При вирішенні справи судом встановлено, що 18 червня 2020 року між позивачкою ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_1 укладено нотаріально посвідчений договір позики, за умовами якого позичальник отримав від позикодавця грошові кошти в сумі 537 800 гривень, які на час передачі є еквівалентом 20 000 доларів США, зі строком їх повернення до 1 липня 2020 року (т. 1 а.с.7). За змістом пункту 5 договору сторони стверджують, що у момент укладення цього договору вони усвідомлюють значення своїх дій, розуміють природу цього правочину, свої права та обов`язки за цим договором, при укладенні договору відсутній будь-який обман чи інше приховування фактів, які б мали істотне значення та були свідомо приховані ними, договір укладається ними у відповідності зі справжньою їхньою волею, без будь-якого застосування фізичного чи психічного тиску, на вигідних для сторін умовах і не є результатом впливу тяжких обставин, вчиняється з наміром створення відповідних правових наслідків, не є фіктивним та удаваним. У пункті 9 договори позики сторони підтвердили, що ОСОБА_3 передала у приміщенні приватного нотаріуса до підписання цього договору, а ОСОБА_1 прийняв грошові кошти в сумі 537 800 грн. Своїми підписами сторони підтвердили факт передачі грошових коштів у сумі, зазначеної у пункті 1 договору позики. Крім того, підписуючи договір позики, відповідач ОСОБА_1 засвідчив, що відповідно до пунктів 6, 7 договору йому відомо про те, що грошові кошти отримані ним у позику належать позикодавцеві особисто, та не є спільною сумісною власністю, та що без власноручно написаної позикодавцем розписки про повернення боргу, борг вважається таким, що не повернутий. Також, у забезпечення виконання зобов`язань за вищевказаним договором позики, того ж дня, 18 червня 2020 року, між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено договір застави транспортного засобу автомобіля BMW X5, 2002 року випуску державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , належний заставодавцю на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , виданого 30 травня 2019 року (т. 1 а.с.8-10). Посилаючись на укладення договору позики, невиконання зобов`язання позичальником ОСОБА_1 у встановлений строк за цим договором та відсутністю предмета застави, на який звернуто стягнення на підставі виконавчого напису нотаріуса, вчиненого ним на договорі застави, як забезпечення позичкового зобов`язання, позикодавець ОСОБА_3 звернулася до суду із цим позовом на захист порушених прав та просила про стягнення суми позики із застосуванням відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання. Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно з частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. За статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов. У відповідності до положень статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Частиною 1 статті 1049 ЦК України визначається, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені у договорі. На підставі наведеного та з врахуванням встановлених обставин, визначаючи суму боргу в гривні, що пред`явлена до стягнення позивачкою, суд першої інстанції керувався умовами нотаріально посвідченого договору, які визначені на власний розсуд сторін і погоджені ними, а тому є обов`язковими до виконання. Твердження відповідача про неотримання ним грошових коштів від позивачки та наявність інших правовідносин з іншою особою, з якою ОСОБА_3 розлучилася ще у 2007 році, суперечать не лише змісту нотаріально посвідченого та укладеного між ними договору, а і положенням статті 1051 ЦК України, за якими неможна спростовувати письмово укладений та нотаріально посвідчений договір за допомогою наданих відповідачем та його представником доказів, які, в свою чергу, належним чином досліджені у судових засіданнях, але обґрунтовано не взяті до уваги судом першої інстанції. У цьому разі не є слушними і доводи відповідача щодо виконання ним обов`язку за договором позики перед іншою особою, оскільки вони не відповідають, як порядку виконання зобов`язань, визначених сторонами у пунктах 2, 3 та 4 договору позики, так і нормам матеріального права, які регулюють правовідносини з виконання зобов`язання за договорами позики. Так, у відповідності до положень статті 545 та частини 2 статті 1047 ЦК України укладення договору позики та його умов підтверджується розпискою позичальника або іншим документом, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Тому, якщо боржником видано кредиторові борговий документ, то кредитор, в свою чергу, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. За такого, саме наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. Натомість, відповідачем ОСОБА_1 до суду не надано жодних доказів на підтвердження виконання ним зобов`язань за договором позики або ухилення кредитора від прийняття виконаного ним, як боржником, зобов`язання. Відповідачем лише заперечується наявність між сторонами узгоджених зобов`язань за договором позики та стверджується про виконання ним якихось інших зобов`язань на користь іншої фізичної особи, яка не є учасником судового розгляду. Між тим, сама наявність будь-яких інших домовленостей між відповідачем та будь-якої іншою фізичною особою, яка є відмінною від позикодавці ОСОБА_3 , не має правового значення для належного виконання зобов`язань за договором, умови якого узгоджені сторонами в індивідуальному порядку та посвідчені нотаріально. До того ж відповідно до висновків Верховного Суду зробленими у постанові від 18 липня 2018 року по справі № 143/280/17 поясненнями сторони та показаннями свідка не може доводитися факт виконання зобов`язання за договором позики. За такого, керуючись умовами укладеного договору та відсутністю розписки або будь-якого документу, що підтверджував би виконання відповідачем свого обов`язку, що узгоджується з правовим висновком викладеним ВС у своєї постанові від 19 грудня 2018 року при розгляді справи № 544/174/17, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення суми боргу за договором позики в розмірі 537 800 грн. Відповідно до вимог статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до частини 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у встановлений договором строк. Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначеним змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до положень статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Враховуючи наведене, в межах доводів апеляційної скарги, розмір 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання судом першої інстанції визначено правильно, за обраний позивачкою період, шляхом проведення перевірки здійсненого нею розрахунку, а тому, на думку колегії суддів, обґрунтовано здійснено висновок про можливість стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, додатково нарахованої позикодавцею суми в розмірі 10 277 грн 14 коп. Рішення суду в частині відмови у стягненні збитків від інфляції та стягнення суми боргу в солідарному порядку сторонами не оскаржено, а тому не є предметом апеляційного перегляду. На підставі наведеного рішення суду першої інстанції в частині розміру основного боргу за договором та стягнення 3% річних є правильним, та таким, що відповідає обставинам справи та нормам матеріального права, внаслідок чого, на думку колегії суддів, не підлягає зміні чи скасуванню. Оцінюючи доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 щодо його неможливості надати особисті пояснення, то зазначене спростовується протоколами судового засідання в режимі відеоконференції за участю відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_4 та їх представниці ОСОБА_2 від 20 жовтня 2021 року (т. 1 а.с.165-187) та від 24 січня 2022 року за участю їх представниці ОСОБА_2 , що діяла в інтересах обох відповідачів (т. 2 а.с.37-43). Доводи щодо процесуальних порушень щодо строку вирішення клопотання про зупинення провадження по справі не вплинуло на правильне вирішення судом першої інстанції спору по суті. Інші доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та обставин справи, які належним чином встановлені та досліджені судом першої інстанції, а тому не впливають на обґрунтованість його висновків. Підстави для перерозподілу судових витрат у відповідності до положень статті 141 ЦПК України відсутні. Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокатка Гриненко Т. В., залишити без задоволення, а рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 29 листопада 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів, у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України. Головуюча О. О. Ямкова Судді О. В. Локтіонова С. Ю. Колосовський