Постанова Полтавський апеляційний суд № 638/5219/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 638/5219/21 Номер провадження 22-ц/814/1670/23Головуючий у 1-й інстанції Хайкін В.М. Доповідач ап. інст. Дряниця Ю. В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 квітня 2023 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Судді-доповідача: Дряниці Ю.В. Суддів: Пилипчук Л.І., Обідіної О.І. розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційними скаргами Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області та представника ОСОБА_1 - адвоката Малойвана Євгена Ігоровича на рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 09 вересня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі відокремленого підрозділу - Харківського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області про відшкодування моральної шкоди,- В С Т А Н О В И В : У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі відокремленого підрозділу - Харківського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області про відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 29.01.1974 року позивач був прийнятий на роботу на завод ім. Малишева. Санітарно-гігієнічною характеристикою умов праці на заводі ім. Малишева. встановлено шкідливі чинники, а саме: пил у визначених концентраціях та виробничий шум. Всі ці виробничі фактори призвели до незворотних патологічних змін у організмі позивача і як наслідок, йому встановлено другу групу інвалідності та 70 % втрати професійної працездатності внаслідок професійного захворювання. Позивачу первинно встановлено стійку втрату професійної працездатності у зв`язку із профзахворюванням в жовтні 2005 року, згідно висновку МСЕК. Просив суд стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі відокремленого підрозділу - Харківського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області на користь ОСОБА_1 в якості відшкодування моральної шкоди заподіяної внаслідок професійного захворювання та часткової втрати працездатності у розмірі 220000, 00 грн. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 09 вересня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі відокремленого підрозділу - Харківського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області про відшкодування моральної шкоди - задоволено частково. Стягнуто з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі Харківського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, заподіяну внаслідок професійного захворювання та часткової втрати працездатності в розмірі 100000 (сто тисяч) грн. 00 коп. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі Харківського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області на користь держави витрати по сплаті судового збору у розмірі 1001 (одна тисяча одна) грн. 00 коп. Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржили позивач та відповідач, посилаючись на неправильне застосування місцевим судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи. Позивач просить рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове, про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Вказує, що місцевий суд не врахував у повному обсязі ступінь втрати позивачем працездатності внаслідок професійного захворювання. Відповідач у апеляційній скарзі посилався на те, що Фонд є неналежним відповідачем у справі оскільки позивач звернувся до суду за захистом своїх прав у 2021 році, тобто після набрання чинності Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», який не передбачає права на відшкодування моральної шкоди за рахунок коштів Фонду. Звертає увагу суду на те, що на час звернення позивача до суду Закону покладає відповідальність за відшкодування моральної шкоди на роботодавця. Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, приходить до висновку про часткове задоволення апеляційних скарг з наступних підстав. Згідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно п.2,3 ч.1, ч. 2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є недоведеність обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим судом, позивач є пенсіонером, отримує пенсію за віком та є інвалідом ІІ групи (загальне захворювання). ОСОБА_1 29.01.1974 року прийнятий на роботу на завод ім. Малишева модельщиком по дерев`яним моделям в цех №580; 15.04.1974 року переведений в цех №580 формувальником-складальником; 01.07.1974 року переведений в цех №580 формувальником-складальником; 01.12.1974 року переведений в цех №580 формувальником машинної формовки; 01.06.1975 року переведений в цех №580 формувальником машинної формовки; 01.02.1977 року переведений в цех №580 вибивальником лиття; 01.01.1989 року переведений в цех №580 на посаду майстра; 18.01.1990 року переведений в цех №580 стропальником дільниці формування; 03.02.1994 року переведений у відділ №1 стрілком оперативної групи; 21.11.1995 року звільнений за власним бажанням. Вказане підтверджується копією трудової книжки. Згідно санітарно-гігієнічної характеристики умов праці вибивальника відливок - в минулому чавунно-літійного цеху №580 ДП «Завод ім. Малишева» ОСОБА_1 від 23.05.2005 року за вих. №32/902, за даними відомчої лабораторії ДП «Завод ім. Малишева» виявлено пил в концентраціях: в 1976 р.- 9,2 мг/м3 при ГДК 2,0 мг/м3; виробничий шум 93 дБА при ГДК 85 дБА, в 1979 р. - 6,1 мг/м3 при ГДК 2,0 мг/м3; виробничий шум 97 дБА при ГДК 85 дБА, в 1984 р. - 8,5 мг/м3 при ГДК 2,0 мг/м3; виробничий шум 98 дБА при ГДК 85 дБА, в 1989 р.- 10,0 мг/м3 при ГДК 2,0 мг/м3; виробничий шум 97 дБА при ГДК 80 дБА, в 1990 р. - 2,0 мг/м3 при ГДК 2,0 мг/м3; виробничий шум 82 дБА при ГДК 80 дБА, в 1992 р.- 2,0-3,0 мг/м3 при ГДК 2,0 мг/м3; виробничий шум 82 дБА при ГДК 85 дБА. Відповідно до повідомлення про професійне захворювання (отруєння) від 25.08.2004 року за №1112, у ОСОБА_1 виявлено хронічний обструктивний бронхіт пилової етіології ІІІ ст. в фазі загострення; емфізема легень І-ІІ ст., легенева недостатність ІІ ступеня, захворювання професійне, діагноз: атеросклеротична дисциркуляторна енцефалопатія І ст. Працездатність обмежена, робота, яка пов`язана з впливом пилу, дратівливих токсичних алергенних речовин, неблагосприятливих метеофакторів, важка фізична праця протипоказана. Актом розслідування хронічного професійного захворювання від 09.09.2005 року встановлено, що у ОСОБА_1 виявлено професійне захворювання через шкідливі умови праці, а саме встановлено діагноз: ХОБ пилевої етіології ІІІ ст. в фазі загострення, емфізема легень І-ІІ ст. ЛН 2 ст., захворювання професійне, нейросенсорна тугоухість, супутній діагноз: атеросклеротична дисциркуляторна енцефалопатія І ст.. Згідно листа Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі відокремленого підрозділу - Харківського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області від 05.03.2021 року за вих. №15.02-14/1276, ОСОБА_1 перебуває на обліку з 01.04.2001 року як потерпілий внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, отриманих під час роботи на ДП «Завод імені В.О. Малишева», акт про нещасний випадок на виробництві за формою Н-1 від 26.07.1988 року та акт розслідування хронічного професійного захворювання від 09.09.2005 року. На час звернення потерпілому було встановлено 15% втрати професійної працездатності з 12.09.1988 безстроково, згідно довідки Комінтернівської МСЕК м. Харкова від 12.09.1988 року. Під час огляду 12.10.2005 року потерпілому встановлено 45% втрати професійної працездатності та 3 група інвалідності у зв`язку з професійним захворюванням з 12.10.2005 року по 31.10.2006 року, згідно довідки Харківської обласної МСЕК №4 від 12.10.2005 року серії ХАР-05 №000440. Потерпілим пройдено переогляди: 22.02.2006 року потерпілому встановлено 65% втрати професійної працездатності та 3 група інвалідності з 22.02.2006 року по 28.02.2007 року, згідно довідки МСЕК №4 від 22.02.2006 року; 14.02.2007 року потерпілому встановлено 70 % втрати професійної працездатності та 2 група інвалідності з 14.02.2007 року по 28.02.2008 року, згідно довідки МСЕК №4 від 14.02.2007 року; 06.02.2008 року потерпілому встановлено 70% втрати професійної працездатності та 2 група інвалідності з 01.03.2008 року по 28.02.2009 року, згідно довідки МСЕК №4 від 06.02.2008 року; 18.02.2009 року потерпілому встановлено 70% втрати професійної працездатності та 2 група інвалідності з 01.03.2009 року по 28.02.2010 року, згідно довідки МСЕК №4 від 18.02.2009 року; 03.03.2010 року потерпілому встановлено 70% втрати професійної працездатності та 2 група інвалідності з 01.03.2010 року безстроково, згідно довідки МСЕК №4 від 03.03.2010 року. Позивачу призначена та виплачена одноразова допомога в разі стійкої втрати професійної працездатності та щомісячні страхові виплати які він отримує по теперішній час. Відшкодування моральної шкоди потерпілому ОСОБА_1 не нараховувались та не виплачувались. Задовольняючи частково позовні вимоги, з урахуванням наведених обставин, місцевий суд дійшов висновку про те, що самим фактом втрати позивачем професійної працездатності у зв`язку з професійним захворюванням ОСОБА_1 спричинена моральна шкода, яка згідно ст. 237-1 КЗпП України має бути відшкодована. При цьому розмір відшкодування місцевим судом визначено у сумі 100 000 грн. Колегія суддів не в повному обсязі погоджується з таким висновком з огляду на наступне. У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я. У частині першій та другій статті 153 КЗпП визначено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Відповідно до статті 173 КЗпП шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку. Згідно статті 237-1 КЗпП відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. В частині 2 ст. 23 ЦК України закріплено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. В силу ч.4 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з відповідними змінами) роз`яснено, що згідно зі статтею 237-1КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Встановлюючи факт заподіяння позивачу моральної шкоди та наявності підстав для її відшкодування місцевий суд не врахував, що за даних обставин, доведеність факту втрати професійної працездатності ОСОБА_1 на 70% та встановлення стійкої втрати ним працездатності з точки зору погіршення здоров`я, зміни життєвого укладу, що вимагає додаткових зусиль для організації життя, є досить тяжкими наслідками, спричиненими професійним захворюванням, пов`язаним зі шкідливими умовами праці. Відповідно до п.4.1 рішення Конституційного Суду України № 1-9/2004 від 27 січня 2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Як наслідок, моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, спричинює порушення таких особистих немайнових прав, як право на життя, право на охорону здоров`я тощо. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання. Відповідно до роз`яснень, викладених у п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотних вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках. Отже, вирішуючи питання розміру відшкодування позивачу моральної шкоди, суд, виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, приймає до уваги те, що ОСОБА_1 були спричинені моральні страждання, отримання ушкодження здоров`я, безумовно, змінило його нормальний життєвий ритм, а отже позовні вимоги підлягають задоволенню у розмірі 150000 грн.. У зв`язку з вищевикладеним, колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги відповідача про необґрунтованість розміру моральної шкоди. Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що на час звернення позивача із цим позовом набула чинності редакція Закону №1105-ХІV, якою не передбачено здійснення страхової виплати на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки даний спір повинен вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на відшкодування, яке виникло у позивача з дня встановлення йому втрати професійної працездатності (12.10.2005 року). На час виникнення у позивача такого права була чинна редакція Закону №1105-ХІV, яка передбачала здійснення страхової виплати на відшкодування моральної шкоди саме за рахунок Фонду. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду 20 листопада 2019 року у справі №210/3177/17 (провадження № 14-288цс19) зроблено висновок, що «за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Відповідно до підпункту «е» пункту 1 частини 1 статті 21 Закону № 1105-XIV у редакції, чинній до 20 березня 2007 року, у разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Положеннями пункту 1, абзацу 3 пункту 5, пункту 9, абзацу 3 пункту 10, пункту 11 розділу I Закону № 717-V, який набрав чинності 20 березня 2007 року, скасовано право застрахованих громадян, які є потерпілими на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції Закону № 1105-XIV. Проте Конституційний Суд України вважає, що право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця) (абзац 9 пункту 5 мотивувальної частини рішення № 20-рп/2008 від 08 жовтня 2008 року). У світлі рішення Конституційного Суду України № 20-рп/2008 від 08 жовтня 2008 року Закон № 717-V не встановлював ретроспективно обов`язок роботодавця з відшкодування моральної шкоди, оскільки щодо юридичної відповідальності, зокрема і цивільно-правової, новий закон застосовується лише тоді, коли він пом`якшує або скасовує відповідальність особи. Оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду. Тобто спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону № 1105-ХІV повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Таким чином, і право на відшкодування моральної шкоди виникає в потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності». Отже, з наведено слідує, що місцевий судом вірно встановлено обставини справи, їм дана вірна правова оцінка, проте рішення місцевого суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди у розмірі 150000 грн.. Крім того, колегія суддів зауважує наступне. Відповідно до Закону №466 внесено зміни до п.п.164.2.14 статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди (норма набрала чинності з 23.05.2020 року). До загального місячного (річного) оподаткування доходу платника податків, з урахування змін, внесених Законом № 466, включається у вигляді відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі визначеному законом (п.п.164.2.14 п.164.2 ст.164 Податкового кодексу України). Враховуючи викладене, у разі якщо виплата немайнової (моральної) шкоди за рішенням суду здійснюється податковим агентом на користь фізичної особи - платника податків, то сума такої шкоди не включається до загального місячного (річного) оподаткованого доходу платника податку в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом. Отже, з 23 травня 2020 року звільняється від оподаткування податком на доходи фізичних осіб відшкодування моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом. Оскільки станом на 01 січня 2021 року розмір мінімальної заробітної плати становить 6000,00 грн., а сума стягнутої моральної шкоди в розмірі 150000 грн., що перевищує чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати (6000*4=24000,00 грн.), колегія суддів приходить до висновку, що стягнення в рахунок відшкодування моральної шкоди необхідно проводити з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів. Судові витрати підлягають розподілу відповідно до положень ст. 141 ЦПК України. Керуючись ст.ст.367, 374, п.п.3,4 ч.1 ст.376, ст.ст.382,383 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Малойвана Євгена Ігоровича - задовольнити частково. Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області - задовольнити частково. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 09 вересня 2021 року - скасувати. Ухвалити нове рішення, яким стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі Харківського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, заподіяну внаслідок професійного захворювання та часткової втрати працездатності в розмірі 150000 (сто п`ятдесят тисяч) грн. 00 коп. з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів. Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі Харківського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області на користь держави судовий збір в розмірі 1543,60 грн. (одна тисяча п`ятсот сорок три грн. 60 коп.) Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Суддя - доповідач: Ю. В. Дряниця Судді : Л. І. Пилипчук О.І. Обідіна