Постанова 4805 № 296/1548/23

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №296/1548/23 Головуючий у 1-й інст. Маслак В. П. Категорія 57 Доповідач Борисюк Р. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 квітня 2023 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді Борисюка Р.М., суддів Галацевич О.М., Микитюк О.Ю., з участю секретаря судового засідання Гарбузюк Ю.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №296/1548/23 за матеріалами позовної заяви ОСОБА_1 до голови Житомирської міської ради Сухомлина Сергія Івановича про визнання незаконними рішень та стягнення моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 21 лютого 2023 року, постановлену під головуванням судді Маслак В.П. у м. Житомирі, в с т а н о в и в : У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом, в якому просила визнати незаконними рішення, дії, бездіяльність голови Житомирської міської ради Сухомлина С.І. при розгляді заяви від 08.05.2020 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою та відшкодувати моральну шкоду у розмірі 85 000 грн. Зазначала, що ОСОБА_2 під час розгляду її заяви від 08.05.2020 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, відмовився здійснити контроль за додержанням земельного законодавства, строків розгляду заяви, чим позивачці завдано душевних страждань, які вона оцінює у 85000,00 грн, у зв`язку із чим вона змушена звернутися до суду із вказаним позовом для відновлення її конституційних прав. Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 21 лютого 2023 року у відкритті провадження - відмовлено. У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить вказану ухвалу суду скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Зазначає, що ухвала суду першої інстанції незаконна та необґрунтована, постановлена з порушенням норм матеріального і процесуального права. Висновки суду, є помилковими, оскільки суд істотно порушив норми процесуального права та змінив суть позовної заяви. Вважає, що суд неправильно застосував положення Цивільного процесуального кодексу України, а також не встановив, які правовідносини виникли між сторонами. Зазначає, що її позбавлено права на захист порушених інтересів. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Від ОСОБА_2 надійшла заява про розгляд справи без його участі. Належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась, а тому суд апеляційної інстанції розглянув справу у її відсутність, що відповідає положенням ч. 2 ст. 372 ЦПК України. Розглянувши справу в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне. Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що позовна заява ОСОБА_1 не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції мотивуючи таким. Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. (ч.1 ст. 19 ЦПК України). Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного Кодексу кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається у статті 16 ЦК України. Законодавець у ч. 1 ст. 16 ЦК встановив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом. Частиною 2 ст.16 ЦК встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом. До них належать: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Таким чином, правом звернення до суду із позовом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи законних інтересів та, відповідно, таке цивільне право або інтерес може бути захищено судом у спосіб, який, зокрема, не суперечить чинному законодавству, договору та має бути ефективним. За змістом частини 1 статті 19 Цивільного процесуального України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Справою адміністративної юрисдикції у розумінні п.1 частини першої ст.4 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. За правилами п.1 частини першої ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 186 Цивільного процесуального кодексу України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Як вбачається зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 , на її думку при розгляді її заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 08 травня 2020 року ОСОБА_2 , як посадова особа Житомирської міської ради (Житомирський міський голова), не здійснив контроль за додержанням земельного законодавства, строку розгляду заяви, чим позивачу завдано душевних страждань. Тому вона змушена звернутися до суду із вказаним позовом для відновлення її конституційних прав. Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Згідно зі ст.125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом. Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Окрім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і який виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Із наведеного вбачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, у цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин. Ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. У пункті 7 частини першої ст.4 КАС визначено, що суб`єкт владних повноважень це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. Відповідно до частини п`ятої ст.21 КАС України, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства. Відповідно до сталої практики Верховного Суду, відмова у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає оскарженню у порядку адміністративного судочинства, якщо рішення органу місцевого самоврядування/органу виконавчої влади, вимоги позивача або ж заперечення відповідача не пов`язані з визнанням права власності на земельну ділянку та оспорюванням права власності інших осіб (постанова ВП ВС від 30 травня 2018 року у справі № 826/5737/16). Таким чином, вказаний спір належить до компетенції адміністративного суду, оскільки стосується спору фізичної особи з посадовою особою органу місцевого самоврядування, предметом якого є перевірка законності дій та бездіяльності цієї особи, прийнятих або вчинених нею при здійсненні владних управлінських функцій. Враховуючи наведене, спір у даній справі є публічно-правовим та підпадає під юрисдикцію адміністративного суду. При цьому, вимога про стягнення моральної шкоди також підлягає розгляду адміністративним судом за правилами ч.5 ст.21 КАС України. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства. З урахуванням наведених вимог закону, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 на підставі наведених норм процесуального закону. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги ОСОБА_1 без задоволення, а ухвали суду - без змін. Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України суд, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 21 лютого 2023 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Судді