Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 140/6376/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 квітня 2023 рокуЛьвівСправа № 140/6376/22 пров. № А/857/1381/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Іщук Л.П., суддів Обрізка І.М., Шинкар Т.І., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2022 року, ухвалене суддею Мачульським В.В. у м. Луцьку, у справі № 140/6376/22 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Міністерства внутрішніх справ України, в якому просить визнати протиправною бездіяльність щодо розгляду заяви про призначення одноразової грошової допомоги у зв`язку із частковою втратою працездатності без установлення інвалідності відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850 Про затвердження порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності працівника міліції; зобов`язати повторно розглянути заяву щодо призначення, нарахування та виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку із частковою втратою працездатності без установлення інвалідності відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850 Про затвердження порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності працівника міліції. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2022 року позов задоволено. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що листом Департаменту фінансово-облікової політики МВС України МВС України від 10.08.2022 № 22475/15-2022 матеріали повернуто, як такі, що не відповідають вимогам чинного законодавства. Встановлено, що підпунктом 3 пункту 3 Порядку визначено, що грошова допомога призначається і виплачується у разі часткової втрати працездатності працівником міліції без установлення йому інвалідності внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків. При цьому, відповідно до довідки про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках від 23.02.2022 серія 12 ААА №026436, яка видана ОСОБА_2 , причиною встановлення 25% втрати професійної працездатності зазначено захворювання, пов`язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ, що суперечить вимогам Порядку. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечено її доводи, просить залишити рішення суду першої інстанції без змін. Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 в період з 30.09.1994 по 30.12.2014 проходив службу в органах внутрішніх справ та відповідно до витягу з наказу начальника Управління МВС у Волинській області від 30.12.2014 №434 о/с звільнений зі служби за п.63 б (через хворобу) з посади інспектора ДПС взводу з обслуговування стаціонарного посту №1 роти ДПС ДАІ підпорядкованої УМВС. Відповідно до свідоцтва про хворобу №556 від 23.12.2014 Військово-лікарською комісією УМВС України у Волинській області у позивача встановлено наявність захворювання, пов`язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ та зазначено про непридатність до військової служби в мирний час, обмежену придатність у воєнний час. Згідно довідки МСЕК про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серії 12 ААА № 026436 від 23.02.2022 ОСОБА_1 встановлено 25% втрати професійної працездатності, захворювання пов`язане з проходженням служби в ОВС. На звернення позивача щодо призначення одноразової грошової допомоги у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з проходженням служби в ОВС, листом від 22.08.2022 № 7/152 УМВС України у Волинській області повідомило позивача про те, що листом від 10.08.2022 №22475/15-2022 Департамент фінансово-облікової політики МВС України повернув матеріали щодо призначення одноразової грошової допомоги, мотивуючи невідповідністю надісланих матеріалів вимогам Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності працівника міліції затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850, що унеможливлює прийняття рішення за ними згідно з вказаним Порядком. Позивач, вважаючи дії відповідача щодо неприйняття рішення за його заявою про призначення одноразової грошової допомоги у зв`язку із частковою втратою працездатності без установлення інвалідності, звернувся до суду із даним адміністративним позовом. Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно правового спору, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений, як Конституцією, так і Законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Правовідносини з приводу виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва працівника міліції були врегульовані Законом України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року №565-ХІІ (далі Закон № 565-ХІІ). Відповідно до частини 7 статті 23 Закону України Про міліцію від 20.12.1990 №565-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин ( далі - Закон №565), у разі отримання працівником міліції поранення (контузії, травми або каліцтва) під час виконання ним службових обов`язків, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому розмір одноразової грошової допомоги не повинен бути меншим за 20-кратний прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб, та більшим за 100-кратний прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб. З 07 листопада 2015 року Закон №565-ХІІ втратив чинність у зв`язку з набранням чинності Законом України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року №580-VІІІ (далі Закон №580-VІІІ). Абзацом третім пункту 15 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону №580-VІІІ визначено, що право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України «Про міліцію», зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію». Отже, норми статті 23 Закону №565-ХІІ мають переживаючу дію, а колишні працівники міліції мають право на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням їм інвалідності на підставі цього Закону в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. З метою реалізації положень статті 23 Закону України «Про міліцію» Кабінет Міністрів України 21 жовтня 2015 року прийняв постанову №850, якою затвердив Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції (далі - Порядок №850). Відповідно до пункту 1 Порядку №850 порядок та умови визначають механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги (далі - грошова допомога) у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції. Відповідно до підпункту 2 пункту 2 Порядку №850 днем виникнення права на отримання грошової допомоги у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії. Відповідно до підпункту 3 пункту 3 Порядку № 850 грошова допомога призначається і виплачується у разі часткової втрати працездатності працівником міліції без установлення йому інвалідності внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, залежно від ступеня втрати працездатності, який установлюється медико-соціальними експертними комісіями, - у розмірі, що визначається у відсотках 100-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення ступеня втрати працездатності. При цьому розмір грошової допомоги не повинен бути меншим за 20-кратний прожитковий мінімум, установлений законом для працездатних осіб, та більшим за 100-кратний прожитковий мінімум, установлений законом для працездатних осіб. Згідно з п.7 Порядку №850 працівник міліції, якому призначається грошова допомога у разі встановлення інвалідності чи часткової втрати працездатності без установлення інвалідності, подає за місцем служби такі документи: заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв`язку з установленням інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності за формою згідно з додатком до цих Порядку та умов; довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках). До заяви додаються копії: довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією; постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв`язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; акта розслідування нещасного випадку та акта, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) працівника міліції, зокрема про те, що воно не пов`язане з учиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, за формою, що затверджується МВС; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім`я та по батькові і місце реєстрації; документа, що підтверджує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (сторінки паспорта громадянина України - для особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідному контролюючому органу і має відповідну відмітку у паспорті громадянина України). Згідно з п.8 Порядку №850 керівник органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, подає Міністерству внутрішніх справ в 15-денний строк з дня реєстрації документи, зазначені в пунктах 6 або 7 Порядку № 850, висновок щодо виплати грошової допомоги, а також у разі загибелі (смерті) працівника міліції: витяг з наказу про виключення загиблого (померлого) працівника міліції із списків особового складу; витяг з особової справи про склад сім`ї загиблого (померлого) працівника міліції. Згідно з п.9 Порядку №850 МВС в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 Порядку №850 документів приймає рішення про призначення або, у випадках, передбачених пунктом 14 Порядку №850, - про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови. З урахуванням наведених норм, апеляційний суд зазначає, що виплата одноразової грошової допомоги здійснюється відповідно до Порядку №850, яким передбачено певні умови, за яких така виплата здійснюється. Обов`язок прийняття рішення про призначення чи відмову в призначенні грошової допомоги покладено на Міністерство внутрішніх справ України. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 13 березня 2018 року у справі №822/2597/17, від 21 червня 2018 року у справі №822/31/18, від 28 серпня 2018 року у справі №804/6297/17, від 28 серпня 2018 року у справі №822/3475/17, від 7 вересня 2018 року у справі №357/9387/16-а, від 19 вересня 2018 року у справі №750/2250/17, від 19 вересня 2018 року у справі №530/1280/17, від 19 вересня 2018 року у справі №806/1200/16, від 18 жовтня 2018 року у справі №369/13187/17, від 18 жовтня 2018 року у справі №809/395/18, від 29 жовтня 2018 року у справі №806/881/18, від 14 листопада 2018 року у справі №821/182/18, від 11 грудня 2018 року у справі №379/497/17, від 31 січня 2019 року у справі №822/1883/18, від 20 лютого 2019 року у справі №822/1883/18 та від 31 березня 2020 року у справі №824/1046/17-а. При цьому, слід наголосити на обов`язковості прийняття Міністерством внутрішніх справ України рішення з цього питання. Натомість, як вбачається з повідомлення УМВС України у Волинській області від 22.08.2022 № 7/152, Департамент фінансово-облікової політики МВС України листом від 10.08.2022 №22475/15-2022 повернув матеріали щодо призначення одноразової грошової допомоги, мотивуючи невідповідністю надісланих матеріалів вимогам Порядку №850, що унеможливлює прийняття рішення за ними згідно з вказаним Порядком. Таким чином, рішення про призначення або про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 . Міністерством внутрішніх справ України не прийняте. Апеляційний суд зазначає, що чинне законодавство передбачає чіткий алгоритм дій щодо порядку та умов призначення і виплати відповідної одноразової грошової допомоги, а також чітко регламентовані повноваження Міністерства внутрішніх справ України за результатами розгляду матеріалів про призначення одноразової грошової допомоги, а саме: прийняття рішення про призначення одноразової грошової допомоги або про відмову у призначенні такої допомоги. Безпідставне та протиправне відтермінування суб`єктом владних повноважень прийняття рішення про призначення і виплату позивачеві відповідної одноразової грошової допомоги прямо суперечить принципу правової визначеності. До такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 22.09.2022 у справі №380/12913/21. Враховуючи наведене, відповідач, повертаючи матеріали щодо призначення одноразової грошової допомоги позивача та не прийнявши відповідне рішення, діяв всупереч вимогам частини 2 статті 19 Конституції України та п.9 Порядку №850, тобто не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити також, що захист порушених прав особи має бути ефективним. Звернувшись з цим позовом, ОСОБА_1 просив зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву про призначення, нарахування та виплати одноразової грошової допомоги і суд першої інстанції задовольнив його позов. Разом з тим, з врахуванням того, що рішення, обов`язок винесення якого встановлений п.9 Порядку №850, відповідачем не прийняте, апеляційний суд вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про задоволення позову. Стосовно доводів апелянта про безпідставність висновків суду про зобов`язання повторно розглянути подані документи про призначення допомоги, оскільки при поверненні матеріалів ОСОБА_1 відповідач діяв у спосіб, що визначений Конституцією та законами України, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 4 статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Позиція Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 245 КАС України, а саме, щодо можливості зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, була висловлена у постановах від 14 серпня 2018 року у справі №820/5134/17, від 28 лютого 2020 року у справі №806/3304/18, від 16 листопада 2020 року у справі № 640/5615/19, від 4 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20, від 14 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20 та від 23 грудня 2021 року у справі №480/4737/19. Верховний Суд у постанові від 11.02.2020 у справі №0940/2394/18 сформулював такий висновок: у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єкт звернення дотримав усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання відповідним заявником усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення, суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення з урахуванням оцінки суду. Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти під час прийняття рішення на власний розсуд. З урахуванням наведеного та за відсутності рішення МВС, з якого можна встановити наявність чи відсутність умов для призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача буде зобов`язання МВС України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення, нарахування та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850 та прийняти відповідне рішення. При обґрунтуванні постанови і спростуванні доводів апелянта колегія суддів враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Також враховується позиція Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформована, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58), згідно якої принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. За наведених обставин, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального або порушення норм процесуального права, що відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін. Підстави для нового розподілу судових витрат відповідно до ст.139 КАС України відсутні. Керуючись статтями 311, 315, 316, 321, 322, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 140/6376/22 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Головуючий суддя Л. П. Іщук судді І. М. Обрізко Т. І. Шинкар