Постанова 4857 № 159/3854/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 квітня 2023 рокуЛьвівСправа № 159/3854/22 пров. № А/857/875/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: судді-доповідача Іщук Л. П., суддів Обрізка І. М., Шинкар Т.І., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2022 року (головуючий суддя Дмитрук В.В., м. Луцьк) у справі №159/3854/22 за позовом ОСОБА_1 до Ковельського відділу Управління Державної міграційної служби України у Волинській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, в с т а н о в и в : ОСОБА_1 звернулась в суд із адміністративним позовом до Ковельського відділу Управління Державної міграційної служби України у Волинській області, в якому просила визнати протиправною відмову у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ, та зобов`язання оформити та видати паспорт громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ. В обґрунтування своїх позовних вимог зазначає, що відмова в оформленні паспорта у формі книжечки є протиправною, оскільки законодавством передбачена можливість видачі паспорта як у формі картки, так і у формі книжечки. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2022 року в задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржила його в апеляційному порядку, вважає, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права, а також не досліджено обставини, що мають значення для справи. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що відповідач, всупереч Конституції України та законам України, порушує її права, відмовляючи в оформленні паспорта громадянина України у формі книжечки, незважаючи на діюче Положення про паспорт громадянина України, затверджене постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ. Зазначає, що отримання паспорта у формі ID-карти є її правом, а не обов`язком, у зв`язку з чим просить скасувати рішення суду першої інстанції. Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла переконання, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач звернулася із заявою до Ковельського відділу УДМС України у Волинській області про оформлення та видачу паспорта громадянина України, зразка 1994 року у вигляді книжечки без застосування засобів реєстру. В заяві також відмовлялася від оформлення паспорта типу ID, від надання згоди на обробку і зберігання персональних даних в ЄДДР, від зняття біометричних даних. Листом від 13.08.2022 №0717-382/0717.1-22 Ковельським відділом УДМС України у Волинській області повідомлено позивача про відсутність підстав для оформлення та видачі паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки, оскільки альтернативний вибір було зроблено нею при оформленні паспорта громадянина України у формі ID, при цьому ОСОБА_1 надано згоду на обробку персональних даних засобами ЄДДР. Унікальний номер запису в Реєстрі (УНЗР) відносно ОСОБА_1 вже сформовано (20040606-01542) і він не може бути змінений при наступних операціях у Реєстрі. Вважаючи дії відповідача щодо відмови в оформленні та видачі паспорта громадянина України, зразка 1994 року у вигляді книжечки протиправними, позивач звернулася до суду з цим позовом. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що використання позивачем паспорта громадянина України у вигляді ID-картки, при виготовленні якого нею було надано згоду на обробку персональних даних та присвоєно унікальний номер запису в Реєстрі, який є єдиним та присвоюватись повторно не буде, свідчить, що отримання паспорта громадянина України у вигляді ID-картки жодним чином не порушує права позивача та не є втручанням у її приватне і сімейне життя. Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи, визначені Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 № 5492-VI (далі - Закон № 5492-VI). Згідно підпункту «а» пункту 1 частини першої статті 13 Закону № 5492-VI документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: паспорт громадянина України. Частиною третьою статті 13 Закону № 5492-VI передбачено, що паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, проїзний документ біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, проїзний документ особи, якій надано додатковий захист, картка мігранта містять безконтактний електронний носій. Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 14 Закону № 5492-VI форма кожного документа встановлюється цим Законом. За приписами частин першої та четвертої статті 21 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов`язаний отримати паспорт громадянина України. Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Паспорт громадянина України оформляється особам, які не досягли вісімнадцятирічного віку, на чотири роки, а особам, які досягли вісімнадцятирічного віку, - на кожні 10 років. Паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Разом з тим, на даний час є чинним Положення про паспорт громадянина України, яке затверджене постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ (далі - Положення № 2503-ХІІ) та прийняте відповідно до статті 5 Закону України «Про громадянство України» від 18.01.2001 № 2235-III. Пунктом 3 Положення № 2503-ХІІ передбачено, що бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Згідно із пунктами 2, 3 Положення № 2503-ХІІ паспорт громадянина України видається кожному громадянинові України, після досягнення 16-річного віку. Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Відповідно до пункту 18 Положення № 2503-ХІІ для одержання, обміну паспорта і вклеювання до нього нових фотокарток громадянин подає документи і фотокартки не пізніш як через місяць після досягнення відповідного віку або зміни (переміни) прізвища, імені чи по батькові, встановлення розбіжностей у записах або непридатності паспорта для користування. Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що Положення № 2503-ХІІ поширюється як на тих осіб, які отримали паспорт у вигляді книжечки до прийняття Закону № 5492-VI, так і на тих, які отримали його на підставі рішення суду. При цьому підпунктами 1 - 4 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою КМ України № 302 від 25.03.2015 (далі - Порядок № 302) передбачено, що паспорт громадянина України (далі - паспорт) є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Кожен громадянин України, який досяг 14-річного віку, зобов`язаний отримати паспорт. Паспорт оформляється особам, які не досягли 18-річного віку, на чотири роки, а особам, які досягли 18-річного віку, - на кожні 10 років. Відповідно до підпункту 4 пункту 6 цього Порядку № 302 обмін паспорта здійснюється у разі, зокрема, закінчення строку дії паспорта. Як встановлено судом першої інстанції, 20.06.2018 позивач подала до Ковельського відділу Управління Державної міграційної служби України у Волинській області заяву-анкету №1982045 для внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру у зв`язку із оформленням паспорта громадянина України, на підставі чого їй було видано паспорт громадянина України у формі пластикової ІD-картки № НОМЕР_1 від 06.07.2018, строком дії до 06.07.2022. Позивачу присвоєно унікальний номер запису (УНЗР) в Єдиному державному демографічному реєстрі 20040606-01542. Таким чином, 06.07.2018 позивач ОСОБА_1 була документована паспортом громадянина України у формі ID-картки № НОМЕР_1 , первинне оформлення, термін дії - 4 роки. На момент звернення ОСОБА_1 із заявою щодо оформлення нового паспорта громадянина України виключно у формі паспортної книжечки, строк дії паспорта громадянина України ОСОБА_1 у формі ID-картки № НОМЕР_1 закінчився. Крім того, встановлено, що 23.09.2017 законний представник позивача ОСОБА_2 подав до Ковельського відділу Управління Державної міграційної служби України у Волинській області заяву-анкету №7070928 для внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру у зв`язку із оформленням ОСОБА_1 паспорта громадянина України для виїзду за кордон. З поданих заяв-анкет вбачається, що позивачем надано згоду на внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру, а саме: відцифрованого образу обличчя та відцифрованих відбитків пальців рук. З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що використання позивачем паспорта громадянина України у вигляді ID-картки та паспорта громадянина України для виїзду за кордон при виготовленні яких нею було надано згоду на обробку персональних даних та присвоєно унікальний номер запису в Реєстрі, який є єдиним та присвоюватись повторно не буде, свідчить, що отримання паспорта громадянина України у вигляді ID-картки жодним чином не порушує прав позивача та не є втручанням у її приватне і сімейне життя. Також колегія суддів погоджується з судом першої інстанції щодо невідповідності даної справи ознакам зразкової справи № 806/3265/17 (провадження № Пз/9901/2/18), у якій Велика Палата Верховного Суду раніше висловила правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах такої категорії. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі №806/3265/17 зазначено, що ознаками цієї типової справи є: а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення № 2503-ХІІ; б) відповідач - територіальні органи ДМС України; в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов`язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення № 2503-ХІІ. Крім того, за обставинами цієї зразкової справи позивач звернулася із заявою про видачу їй паспорта громадянина України у вигляді книжечки з можливістю вклеювання фотографії, без жодного електронного носія інформації, для зчитування якої необхідні додаткові пристрої, без зняття біометричної інформації та без внесення відомостей про неї до Єдиного державного демографічного реєстру; така заява мотивована тим, що через свої релігійні переконання позивач відмовляється від присвоєння їй цифрового ідентифікатора особистості у виді УНЗР, від зняття біометричної інформації щодо себе та її подальшого зберігання, використання, обробки в Єдиному державному демографічному реєстрі. Проте, за обставинами розглядуваної справи щодо позивача за її згодою вже внесена інформація до Єдиного державного демографічного реєстру на підставі її заяви; у вказаному Реєстрі щодо позивача є наявний УНЗР та ОСОБА_1 було видано паспорт громадянина України у формі пластикової ІD-картки. Отже, розглядувана справа, з огляду на різні підстави позову та фактичні обставини, не відповідає ознакам типової справи, зазначеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі № 806/3265/17, тому суд першої інстанції вірно встановив, що викладені у вказаній постанові правові висновки не можуть бути застосовані при розгляді цієї справи. Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції, на переконання суду апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку, що з урахуванням встановленого факту надання позивачем згоди на обробку своїх персональних даних та внесення їх до ЄДДР, відповідач, відмовляючи позивачу листом від 13.08.2022 №0717-382/0717.1-22 в оформленні та видачі паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки, не допустив протиправних дій. Суд апеляційної інстанції при обґрунтуванні даної постанови враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; і хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доказів, які б були безпідставно залишені без уваги судом першої інстанції. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування немає. Щодо нового розподілу судових витрат, то такий відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється. Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 159/3854/22 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя Л. П. Іщук судді І. М. Обрізко Т. І. Шинкар