Ухвала ККС ВС № 332/1652/18

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 квітня 2023 року м. Київ Справа № 332/1652/18 Провадження № 51-1987 ск 23 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженої ОСОБА_5 на вирок Заводського районного суду м. Запоріжжя від 29 вересня 2020 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 02 лютого 2023 року щодо ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Запоріжжя, громадянки України, мешканки АДРЕСА_1 , раніше не судимої, за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України. Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини Вироком Заводського районного суду м. Запоріжжя від 29 вересня 2020 року ОСОБА_5 визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України, та призначено їй покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах, пов`язані зі здійсненням владних повноважень, на строк 2 (два) роки, з застосуванням додаткового покарання у вигляді позбавлення спеціального звання. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2(два) роки й покладено обов`язки, передбачені ст. 76 КК України. Вирішено питання щодо речових доказів. Згідно з вироком ОСОБА_5 визнано винуватою та засуджено за вчинення кримінального правопорушення за наступних обставин. Наказом начальника Департаменту патрульної поліції Національної поліції України від 08.09.2017 року № 357 о/с ОСОБА_5 призначено поліцейським роти № 3 батальйону № 1 Управління патрульної поліції в Запорізькій області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України. Наказом начальника Департаменту патрульної поліції Національної поліції України від 28.02.2018 року № 164 о/с поліцейському роти № 3 батальйону № 1 УПП в Запорізькій області ДПП НПУ ОСОБА_5 присвоєно спеціальне звання капрал поліції. Перебуваючи на займаній посаді, ОСОБА_5 відповідно до п.1 ч.1 ст.2 Закону України «Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів» є працівником правоохоронного органу. 10 квітня 2018 року поліцейський роти № 3 батальйону №1 УПП в Запорізькій області ДПП НП України ОСОБА_5 у складі екіпажу «0015», до якого входив старший інспектор відділу моніторингу та аналітичного забезпечення УПП в Запорізькій області ДПП НП України ОСОБА_6 , на службовому автомобілі марки ТОYОТА PRIUS, н/з НОМЕР_1 , здійснювали чергування з охорони громадського порядку у м. Запоріжжі. Під час виконання своїх службових обов`язків близько 17:00 години по службовій радіостанції було отримано повідомлення про крадіжку урни за адресою: АДРЕСА_2 . Після цього ОСОБА_5 та ОСОБА_6 вирішили направитись на місце для відпрацювання прилеглої території з метою виявлення правопорушників. Прибувши за адресою АДРЕСА_2 , ОСОБА_5 було встановлено, що там перебуває патрульний екіпаж № 215 у складі інспекторів роти № 2 батальйону № 1 УПП в Запорізькій області ДПП НП України ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , якими були затримані особи, що здійснили крадіжку урни. Також на місці події перебувало велике скупчення людей, приблизно 20-25 чоловік, у зв`язку з чим ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було прийняте рішення залишитися на місці події для забезпечення охорони громадського порядку. Близько 18:00 години 10 квітня 2018 року до ОСОБА_5 підійшов громадянин ОСОБА_9 , який почав критикувати роботу органів поліції. У вказаний час у ОСОБА_5 раптово виник умисел на перевищення влади та службових повноважень шляхом застосування до ОСОБА_9 насильства. Зокрема, 10 квітня 2018 року близько 18:05 години ОСОБА_5 , реалізуючи свій злочинний умисел, маючи на меті показати свою перевагу як працівника правоохоронного органу, відвела ОСОБА_9 подалі від скупчення людей, а саме на відстань близько п`ятнадцяти метрів від будинку № 45, розташованого по вул. Павлокічкаській у м. Запоріжжі, де, перевищуючи владу та службові повноваження працівника поліції, діючи умисно, всупереч вимогам ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 43 Закону України «Про Національну поліцію», без попередження та за відсутності підстав, передбачених ст. 44 Законом України «Про Національну поліцію», застосувала до ОСОБА_9 насильство шляхом завдання останньому лівою рукою удару по обличчю. Після цього, продовжуючи свої умисні протиправні дії, ОСОБА_5 лівою ногою ще два рази ударила ОСОБА_9 по лівій нозі. У результаті вищевказаних протиправних дій ОСОБА_5 потерпілому ОСОБА_9 були спричинені легкі тілесні ушкодження, а саме крововилив та садно на слизовій оболонці верхньої губи справа, садно в області шиї справа. Дії ОСОБА_5 кваліфіковані за ч. 2 ст. 365 КК України, а саме як перевищення влади та службових повноважень працівником правоохоронного органу, тобто умисне вчинення працівником правоохоронного органу дій, які явно виходять за межі наданих йому прав та повноважень, що супроводжувалися насильством, за відсутності ознак катування. Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 02 лютого 2023 року апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_5 було залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без зміни. Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі захисник ОСОБА_4 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок Заводського районного суду м. Запоріжжя від 29 вересня 2020 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 02 лютого 2023 року і закрити кримінальне провадження. На обґрунтування своїх вимог захисник зазначає, що суди безпідставно дійшли висновку про доведеність вини ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України, оскільки судові рішення ґрунтуються виключно на суперечливих показах потерпілого щодо обставин, за яких ним були отримані тілесні ушкодження, й на інших неналежних та недопустимих доказах. Також вказує на неправильну оцінку судами доказів на предмет підтвердження окремих обставин, які підлягають доказуванню, та їх достатності для визнання особи винуватою в цілому. Наголошує на тому, що наданий потерпілим диск не є оригіналом відеозапису конфлікту, був зроблений невідомою особою та невідомим пристроєм і наданий до органів слідства потерпілим зі свого телефону. Зазначає, що телефон потерпілого не було визнано речовим доказом, а тому надані суду відеозаписи не можуть бути використані як допустимі докази. Посилається на те, що під час проведення слідчого експерименту за участю потерпілого ОСОБА_5 не була присутня й не мала можливості його переглянути, оскільки вказаний диск був пошкоджений. Стверджує, що суд першої інстанції та апеляційний суд безпідставно зазначили у своїх рішеннях, що ОСОБА_5 частково визнала свою вину, оскільки остання свою вину не визнавала взагалі. Мотиви суду Перевіривши доводи, наведені в касаційній скарзі, дослідивши додані до неї копії судових рішень, колегія суддів вбачає, що у відкритті касаційного провадження потрібно відмовити з огляду на таке. Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає. Згідно з вимогами ч. 1 ст. 433 КПК України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції. Крім цього, касаційний суд не може втручатися в аспекти оцінки судами нижчих інстанцій дослідженої ними сукупності належних, допустимих і достовірних доказів на предмет підтвердження чи не підтвердження ними обставин, які підлягають доказуванню в провадженні. Таку оцінку кожен суд здійснює незалежно і самостійно шляхом формування власного внутрішнього переконання як щодо кожної з обставин, що підлягають доказуванню, так і стосовно винуватості особи у вчиненні інкримінованого їй злочину в цілому. Тому колегія суддів касаційного суду відхиляє доводи касаційної скарги захисника щодо неправильної, на його думку, оцінки судами досліджених доказів за відсутності або безпідставності конкретних доводів щодо неналежності, недопустимості чи недостовірності окремих досліджених судом доказів. Як убачається зі змісту доданих до касаційної скарги копій судових рішень, суд першої інстанції, обґрунтовуючи висновок про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України, поклав в основу вироку зібрані у встановленому законом порядку та досліджені у судовому засіданні докази. За змістом вироку місцевого суду він безпосередньо дослідив показання самої обвинуваченої ОСОБА_5 про те, що вона намагалася схопити потерпілого за руку і випадково вцілила долонею лівої руки в його обличчя збоку, намагаючись збити з ніг, а також вдарила один раз правою ногою під коліно лівої ноги потерпілого з метою затримання, тобто ОСОБА_5 під час судового розгляду не заперечувала факт застосування нею до потерпілого насильства, яке, за її версією було застосовано у зв`язку з висловлюванням на її адресу погроз з боку потерпілого. Також суд дослідив показання потерпілого ОСОБА_9 , свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_7 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , а також дослідив письмові докази, серед яких протокол огляду наданого потерпілим диску, протокол пред`явлення особи для впізнання, протокол огляду мобільного телефону, протокол слідчого експерименту за участю потерпілого ОСОБА_9 , висновки експертів. Зокрема, потерпілий ОСОБА_9 показав, що 10 квітня 2018 року близько 17:00 години він їхав на велосипеді й біля свого будинку побачив велике скупчення людей. Підійшовши ближче, засумнівався, що всі ці люди є працівниками поліції, у зв`язку з чим висловив до усіх вимогу пред`явити посвідчення, на що ОСОБА_5 почала вимагати в нього пред`явити документи, відвела його у бік на відстань 10-15 метрів та вдарила його лівою рукою по обличчю та ногою по нозі. Намагалася спричинити й інші удари, але не влучила. Окрім того судом першої інстанції були досліджені письмові докази, які перелічені у змісті вироку і яким суд надав належну правову оцінку. Серед них: висновок спеціаліста № 149/с від 11 квітня 2018 року, відповідно до якого в результаті обстеження ОСОБА_9 у останнього було виявлено крововилив та садно на слизовій оболонці верхньої губи справа, садно в області шиї справа, які кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження; висновок експерта № 603 від 24 квітня 2018 року, з якого вбачається, що крововилив та садно на слизовій оболонці верхньої губи справа, садно в області шиї справа у ОСОБА_9 кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження, утворилися від дії тупих предметів та їх давність не суперечить терміну, вказаному освідуваним; протокол огляду від 18 квітня 2018 року, відповідно до якого було оглянуто наданий потерпілим диск CD-R, й переглядом відеозапису встановлено, що до жінки поліцейського підійшов чоловік, з яким вони відійшли у бік. Під час розмови жінка застосувала до чоловіка фізичний вплив, а саме нанесла декілька ударів рукою в обличчя та декілька ударів ногою по його ногам; протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 16 травня 2018 року, відповідно до якого потерпілий ОСОБА_9 впізнав на фотознімку під № 3 особу, якою є ОСОБА_5 , яка 10 квітня 2018 року спричинила йому тілесні ушкодження, а саме лівою рукою вдарила його в обличчя й два рази лівою ногою ударила по його нозі; протокол слідчого експерименту за участю потерпілого ОСОБА_9 від 16 травня 2018 року, під час якого потерпілий на місці за адресою м. Запоріжжя, вул. Павлокічкаська, 45 пояснив обставини вчинення відносно нього злочину, а саме застосування працівником поліції до нього фізичної сили та нанесення тілесних ушкоджень. Зокрема потерпілим ОСОБА_9 на місці вказано, де саме він отримав один удар в обличчя та декілька ударів по нозі. Також за участю статиста потерпілий показав механізм, послідовність та локалізацію ударів; протокол огляду від 23 травня 2018 року, відповідно до якого оглянуто мобільний телефон марки «Самсунг» Galaxy A5, який добровільно виданий потерпілим ОСОБА_9 . Під час перегляду одного з файлів, а саме VID_20180410_174420, встановлено відеозапис події, яка відбувалася 10.04.2018 року за участю працівників поліції та інших осіб. Переглядом відеозапису встановлено, що до патрульного поліцейського ОСОБА_5 підійшов ОСОБА_9 , між ними відбулася розмова. Також зафіксовано, що ОСОБА_5 під час спілкування з ОСОБА_9 нанесла йому удари ногою по його ногах. При цьому чоловік відходить та не вживає відносно неї жодних активних дій; протокол огляду диску CD-R від 25.05.2018 року, відповідно до якого переглядом встановлено розміщення на ньому файлу з назвою VID_20180410_174420. На цьому файлі зафіксовані працівники патрульної поліції й три автомобілі марки «Тойота Пріус». Подальшим переглядом встановлено, що на місці події перебувало велике скупчення людей, а також те, що до жінки-поліцейського підійшов невідомий чоловік (як встановлено в подальшому ОСОБА_9 ) та почав критикувати роботу органів поліції. Після цього жінка-поліцейський відвела його подалі від скупчення людей та застосувала до нього фізичний вплив, а саме нанесла йому декілька ударів рукою в область обличчя і декілька ударів ногою по ногах. Після цього ОСОБА_9 , підійшовши до слідчого слідчо-оперативної групи, прохав про відібрання у нього заяви про злочин. Зі змісту ухвали апеляційного суду від 02 лютого 2023 року вбачається, що обвинувачена ОСОБА_5 подавала апеляційну скаргу, доводи якої за змістом здебільшого є аналогічними доводам касаційної скарги захисника ОСОБА_4 . Суд апеляційної інстанції, спростовуючи доводи апеляційної скарги обвинуваченої ОСОБА_5 , обґрунтовано вказав, що висновок про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України, за обставин, викладених у вироку, ґрунтується на зібраних у встановленому законом порядку та досліджених у судовому засіданні доказах. Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу обвинуваченої щодо неправильного встановлення місцевим судом фактичних обставин кримінального правопорушення, неправильної оцінки доказів, щодо недоведеності винуватості засудженої у вчиненні інкримінованого їй злочину, апеляційний суд погодився з оцінкою доказів, наданою судом першої інстанції, навів в ухвалі докладні мотиви ухваленого рішення і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які б перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути провадження та надати правильну оцінку вчиненому. Зокрема суд апеляційної інстанції перевірив доводи ОСОБА_5 про недопустимість як доказу відеозапису з диску наданого потерпілим та протоколу його огляду й обґрунтовано визнав їх безпідставними. Відповідно до статей 86, 87 КПК України доказ визнається допустимим, якщо його отримано в порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, в тому числі внаслідок порушення права особи на захист та шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених КПК, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень. Як убачається зі змісту оскаржених судових рішень, наявні у справі CD-диски з відеозаписами обставин події були добровільно надані потерпілим ОСОБА_9 , виготовлені у зв`язку з необхідністю надання інформації, яка має значення у кримінальному провадженні та є самостійним джерелом доказу, похідним від інформації, що зберігається в електронному вигляді у виді файлів. Відповідно до ст. 99 КПК України документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об`єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, у тому числі матеріали звукозапису та електронні носії інформації. У ч. 3 ст. 99 КПК України законодавець вказує, що оригіналом документа є сам документ, а оригіналом електронного документа - його відображення, якому надається таке ж значення як документу. Відповідно до ст. 7 від 22 травня 2003 року № 851-IV Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» у випадку зберігання інформації на кількох електронних носіях кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа. Таким чином, записаний на носій інформації, зокрема оптичний диск, електронний файл у вигляді відеозапису є оригіналом електронного документу. Така позиція узгоджується з практикою Верховного Суду у постановах від 20 травня 2020 року (справа № 585/1899/17; провадження № 51-5456км18),від 07 вересня 2022 року (справа № 495/2212/18; провадження № 51-6118км21). При цьому, захисник у касаційній скарзі не заперечує достовірність події, зафіксованої на відеозапису, та не вказує про його штучне спотворення. Враховуючи наведене, на думку колегії суддів, указані дані відеозаписів є належними і допустимими доказами у кримінальному провадженні і місцевий суд обґрунтовано поклав їх в основу вироку як доказ на підтвердження винуватості ОСОБА_5 . Колегія суддів касаційного суду також погоджується з позицією апеляційного суду, який, спростовуючи доводи апеляційної скарги обвинуваченої ОСОБА_5 , зазначив, що доводи про те, що мобільний телефон потерпілого не є пристроєм, на який було здійснено оригінальний відеозапис, а також про те, що не встановлення такого пристрою, як і особи, яка здійснила цей запис, не ставлять під сумнів належність та допустимість протоколу огляду даного диску, обґрунтовано відхилив вказані доводи апеляційної скарги . Те, що сам мобільний телефон не був визнаний речовим доказом, також не може позначитися на допустимості протоколу огляду диску, оскільки доказове значення у справі має не сам мобільний телефон, який є лише носієм інформації, а відеозапис, який містився у цьому телефоні. Щодо тверджень захисника ОСОБА_4 про те, що ОСОБА_5 не була присутня під час слідчого експерименту за участю потерпілого ОСОБА_9 , а переглянути диск із цим слідчим експериментом не було можливості, оскільки він був пошкоджений, колегія суддів касаційного суду вважає їх необґрунтованими. Чинний КПК України не містить положень щодо обов`язкової присутності підозрюваного при проведенні слідчого експерименту за участю потерпілого, а посилання захисника на неможливість перегляду диску з указаним вище слідчим експериментом у зв`язку із його пошкодженням не є в цьому випадку істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, оскільки суд у своєму рішенні не посилався на дані цього диску, як на доказ винуватості ОСОБА_5 , пославшись лише на зміст відповідного протоколу. Доводи касаційної скарги про те, що засуджена не визнавала своєї винуватості в суді, й суд помилково зазначив, що вона нібито визнавала свою вину частково, не впливають на законність, обґрунтованість і вмотивованість оскаржуваних рішень. Запорізький апеляційний суд, переглянувши вирок в апеляційному порядку, дав належну оцінку доводам апеляційної скарги обвинуваченої ОСОБА_5 й обґрунтовано залишив її без задоволення, а вирокЗаводського районного суду м. Запоріжжя від 29 вересня 2020 року - без зміни. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України. Таким чином, оскільки з касаційної скарги захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженої ОСОБА_5 та копій судових рішень не убачається підстав для задоволення касаційної скарги, згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України у відкритті касаційного провадження потрібно відмовити. Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд постановив: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженої ОСОБА_5 на вирок Заводського районного суду м. Запоріжжя від 29 вересня 2020 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 02 лютого 2023 року. Ухвала є остаточною й оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3