Ухвала КГС ВС № Б8/142-12 (911/3449/21)

УХВАЛА 21 квітня 2023 року м. Київ cправа № Б8/142-12 (911/3449/21) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Картере В.І. - головуючий, Банасько О.О., Пєсков В.Г., розглянувши матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.03.2023 (колегія суддів у складі: Отрюх Б.В. - головуючий, Поляков Б.М., Грек Б.М.) та рішення Господарського суду Київської області від 19.10.2022 (суддя Лопатін А.В.) у справі № Б8/142-12 (911/3449/21) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вік-Р.С.Ф." в особі ліквідатора Віскунова Олександра Віталійовича до ОСОБА_1 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" про стягнення збитків у розмірі 111716,52 грн у межах справи № Б8/142-12 за заявою Управління Пенсійного фонду України у Миронівському районі Київської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вік-Р.С.Ф." про банкрутство, ВСТАНОВИВ: Акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" 13.04.2023 подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.03.2023 та рішення Господарського суду Київської області від 19.10.2022 у справі № Б8/142-12 (911/3449/21). Здійснивши перевірку касаційної скарги Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України"та доданих до неї матеріалів, Суд дійшов висновку, що в прийнятті касаційної скарги слід відмовити з наступних підстав. За приписами пункту 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року). Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Відтак, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (за змістом рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України"). Отже, у Верховного Суду є право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині 1 статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства. У касаційній скарзі Акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" зазначає, що справа № Б8/142-12 (911/3449/21) про стягнення збитків у розмірі 111716,52 грн є майновим спором, стороною у якому є боржник - у розумінні положень частини 2 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, розглядається в межах справи про банкрутство, не може вважатися малозначною, а норми пункту 1 частини 1 статті 287 ГПК України не містять заборони на касаційне оскарження судових рішень у даній справі. Щодо вказаних тверджень скаржника, колегія суддів вважає за необхідне зазначити. Відповідно до частини першої статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство), а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Згідно із частиною шостою статті 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство. Така сама норма закріплена у частині першій статті 2 Закону про банкрутство (до 21.10.2019), частині першій статті 2 КУзПБ (від 21.10.2019) згідно яких провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом (Кодексом), ГПК України, іншими законами України. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.02.2020 у справі № 918/335/17 дійшла висновку, що судові рішення у процедурі банкрутства можна поділити на дві групи: 1) перша група стосується розв`язання специфічних питань, притаманних саме процедурам банкрутства, тобто непозовному провадженню: про відкриття провадження у справі про банкрутство, про припинення дії мораторію щодо майна боржника, про закриття провадження у справі про банкрутство, про затвердження плану санації, про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, про призначення (розумій також і відсторонення) керуючого санацією, ліквідатора тощо. 2) друга група стосується виключно вирішення спорів. До неї належать судові рішення щодо розгляду спорів, у межах справи про банкрутство, стороною в яких є боржник. Такі спори розглядаються за позовом сторони, тобто в позовному провадженні. Хоча вони вирішуються тим судом, який відкрив провадження у справі про банкрутство, ці спори не стосуються непозовного провадження, яке врегульоване КУзПБ, а тому регламентуються правилами про позовне провадження, встановленими у ГПК України. Згідно із частиною першою, абзацом 1 частини другої статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує, зокрема, спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. Визначені частиною другою статті 7 КУзПБ спори розглядаються та вирішуються судом у відокремленому позовному провадженні за правилами ГПК України. Судові рішення, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій за результатами розгляду заяв, скарг, клопотань, поданих в межах основного провадження у справі про банкрутство, розглядаються судом без застосування усіх стадій судового розгляду, притаманних виключно розгляду справ позовного провадження. Такий підхід повністю відображає конструкції статей 7, 9 КУзПБ щодо порядку розгляду як основної справи про банкрутство, так і спорів, стороною в яких є боржник, які хоча і вирішуються в межах основної справи про банкрутство, проте є справами позовного провадження, відокремленими від основної справи про банкрутство. Таке розмежування є цілком виправданим з точки зору того, що справи відокремленого позовного провадження мають різний суб`єктний склад сторін спору, предмети і підстави позову, розглядаються та вирішуються господарським судом із застосуванням усього інструментарію позовного провадження, на відміну від спрощеного порядку розгляду заяв, скарг і клопотань в основній справи про банкрутство (див. висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/97/20). З урахуванням зазначених висновків, колегія суддів зазначає про помилковість тверджень скаржника про те, що справа № Б8/142-12 (911/3449/21) не є малозначною, оскільки оскаржувані судові рішення у вказаній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вік-Р.С.Ф." в особі ліквідатора Віскунова Олександра Віталійовича до ОСОБА_1 про стягнення збитків у розмірі 111716,52 грн в межах справи № Б8/142-12 стосуються вирішення спору однією із сторін якого є боржник та підлягає розгляду у відокремленому позовному провадженні хоча і в межах основної справи про банкрутство, проте за правилами ГПК України. Передбачені пп. "а"-"г" пункту 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України випадки касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є виключенням із загального правила і відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності". Використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи" тощо, не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи з високого статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". За змістом частини 7 статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення. На момент звернення з позовом до суду відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2021 встановлений у розмірі 2270,00 грн. Таким чином, сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2021 становить 227000,00 грн, а п`ятсот сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2021 становить 1135000,00 грн. Предметом спору в цій справі є стягнення збитків у розмірі 111716,52 грн, що значно менше ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2021. Акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" просить прийняти касаційну скаргу до провадження, виходячи з вимог пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України. Так, скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, та вказує, що позиція, викладена в оскаржуваних судових рішеннях, суперечить позиції Верховного Суду у справі № 583/3707/16-ц та у справі № 399/174/17. Однак саме лише зазначення про те, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, без належного та фундаментального обґрунтування таких доводів не може бути визнано судом підставою, що підпадає під дію підпункту "а" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України. Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми. Верховний Суд звертається до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо. Такі критерії, серед іншого, можливо використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям. Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (за змістом рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України"). Однак, в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин скаржником не обґрунтовано. Касаційна скарга Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" не містить належних обґрунтувань, які могли б підпадати під дію пп. "а" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України, а суд з власної ініціативи таких підстав не вбачає. До того ж зазначені у касаційній скарзі доводи зводяться до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного їх викладення. Суд зазначає, що незгода із рішенням суду попередньої інстанції не свідчить про його незаконність та не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь скаржника є звичайним передбачуваним процесом. За таких обставин Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.03.2023 та рішення Господарського суду Київської області від 19.10.2022 у справі № Б8/142-12 (911/3449/21) на підставі пункту 1 частини 1 статті 293 ГПК України, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню. Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № Б8/142-12 (911/3449/21) за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.03.2023 та рішення Господарського суду Київської області від 19.10.2022.

2. Касаційну скаргу разом з доданими до неї матеріалами надіслати скаржнику. Копію касаційної скарги залишити у Верховному Суді. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Головуючий В. Картере Судді О. Банасько В. Пєсков