Ухвала КГС ВС № 914/3502/21

УХВАЛА 19 квітня 2023 року м. Київ cправа № 914/3502/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Картере В.І. за участю секретаря судового засідання Ксензової Г.Є. розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фермерського господарства "Рисовський" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.11.2022 у справі № 914/3502/21 за позовом: Фермерського господарства "Рисовський" до відповідача: Солонківської сільської ради про стягнення 1 592 024,00 грн моральної та матеріальної шкоди Представники сторін в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином ВСТАНОВИВ: Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи Рішенням Арбітражного суду Львівської області 10.03.1994 (з урахуванням ухвали від 04.09.1996) у справі № 5/79 зобов`язано Зубрянську сільську раду народних депутатів до 13.11.1994 виділити Фермерському господарству "Рисовський" (далі - ФГ "Рисовський") 4 га землі із ділянки 17 га землі, яку додатково відведено Зубрянській сільській раді в запас земель із заготхудобовідгодівельного господарства "Львівське". На примусове виконання цього рішення арбітражним судом Львівської області було видано наказ від 13.10.1994 № 5/79. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 11.01.2013 у справі №5/79 замінено відповідача з Зубрянської сільської ради на її правонаступника - Пустомитівську районну державну адміністрацію. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 09.04.2013 у справі №5/79 здійснено заміну відповідача з Пустомитівської РДА її правонаступником - Головним управлінням Держземагентства у Львівській області. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 17.08.2016 у справі №5/79 замінено боржника Головне управління Держземагенства у Львівській області на його правонаступника - Головне управління Держгеокадастру у Львівській області у виконавчому провадженні щодо примусового виконання дублікату наказу від 13.10.1994 у цій справі. Рішенням Господарського суду Львівської області від 17.01.2020 у справі №914/1109/19 визнано бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Львівській області № 5/79 від 13.10.1994, що призвело до порушення прав ФГ "Рисовський". Ухвалою Господарського суду Львівської області від 31.12.2020 у справі №5/79 замінено боржника Головне управління Держгеокадастру у Львівській області на його правонаступника - Солонківську сільську раду у виконавчому провадженні щодо примусового виконання дублікату наказу від 13.10.1994 у цій справі. Ухвала суду обґрунтована тим, що земельна ділянка (4 га землі із ділянки 17 га землі, яку додатково відведено Зубрянській сільській раді в запас земель з заготхудобовідгодівельного господарства "Львівське") перебуває в розпорядженні Солонківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області. Рішенням Господарського суду Львівської області від 30.03.2021 у справі №914/2546/20 присуджено до стягнення з Головного управління Держгеокадастру у Львівській області на користь ФГ "Рисовський" 131 123,85 грн моральної шкоди; відмовлено в задоволенні решти позовних вимог про стягнення 585 596,00 грн матеріальної шкоди та 1 740 876,15 грн моральної шкоди. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 07.10.2021 (з урахуванням ухвали від 18.11.2021 про виправлення описки) у справі №914/2546/20 рішення Господарського суду Львівської області від 30.03.2021 в частині відмови у задоволенні позовних вимог у сумі 258 876,15 грн скасовано; прийнято в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги у зазначеній частині задоволено; присуджено до стягнення з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ФГ "Рисовський" 390 000,00 грн моральної шкоди; у решті рішення залишено без змін. Ухвалою Верховного Суду від 31.05.2022 закрито касаційне провадження у справі № 914/2546/20. Короткий зміст заявлених вимог У листопаді 2021 року ФГ "Рисовський" (позивач) звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Солонківської сільської ради (відповідач) про стягнення 1 023 360,00 грн матеріальної та моральної шкоди. Позовні вимоги обґрунтовані тривалим невиконанням уповноваженими органами рішення арбітражного суду Львівської області від 13.10.1994 у справі № 5/79, яким присуджено позивачу 4 га землі під розширення землі фермерського господарства. Наведене підтверджується тим, що рішенням суду від 17.01.2020 у справі № 914/1109/19 визнано бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Львівській області по виконанню наказу Господарського суду Львівської області від 13.10.1994 у справі № 5/79. У подальшому - у 2018 році повноваження щодо розпорядження земельною ділянкою, із якої і необхідно було надати земельну ділянку господарству за рішенням суду, перейшли до Солонківської сільської ради, яка також не виконала його. Наведені обставини, на думку позивача, порушують його право на підприємницьку діяльність та право на землю, у зв`язку з чим на підставі статей 116, 1167, 1173, 1174 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) ним здійснено нарахування моральної та матеріальної шкоди у заявлених до стягнення розмірах. 17.02.2022 позивач подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, у якій згідно з новим розрахунком просив стягнути з відповідача 773 024,00 грн матеріальної шкоди (неодержаного доходу) за період 2017-2021 роки та 819 000,00 грн моральної шкоди за період 2017-2022 роки (63 місяці), яка завдана як юридичній особі і як шкода, завдана особистим немайновим правам одноосібному власнику ФГ "Рисовський". 30.06.2022 позивач подав заяву про відмову від вимог про стягнення моральної шкоди за період з 2017 року до 06.06.2018. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Господарського суду Львівської області від 30.06.2022 (суддя Яворський Б.І.) у справі № 914/3502/21 прийнято відмову позивача від позовних вимог про стягнення моральної шкоди за період з 2017 до 06.06.2018 та закрито провадження у справі у цій частині; позовні вимоги задоволено частково; присуджено до стягнення із Солонківської сільської ради на користь ФГ "Рисовський" 304 525,00 грн моральної шкоди; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; присуджено до стягнення із Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області в дохід Державного бюджету України 4 567,86 грн судового збору. Місцевий господарський суд дійшов висновку про прийняття відмови позивача від позовних вимог про стягнення моральної шкоди за період до 06.06.2018 (обґрунтованої тим, що судом під час розгляду справи № 914/2546/20 дане питання вирішено) та закриття провадження у справі в цій частині на підставі пункту 4 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди частково, суд вказав, що факт порушення прав позивача невиконанням наказу від 13.10.1994 у справі № 5/79 встановлено судовими рішеннями у справі № 914/1109/20. Установивши, що частина земельної ділянки, яка мала бути передана позивачу, передана із державної у комунальну власність Солонківської сільської ради саме 06.06.2018, суд дійшов висновку, що правомірним є стягнення з відповідача 304 525,00 грн моральної шкоди за період з 06.06.2018 по квітень 2022 року. Водночас суд зазначив, що позивач просив стягнути моральну шкоду, заподіяну господарству та окремо Рисовському І.Г., однак позивачем у цій справі є виключно фермерське господарство, а докази того, що ОСОБА_1 уповноважував господарство представляти його інтереси і звертатися до суду за захистом його прав, відсутні. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення 773 024,00 грн матеріальної шкоди у виді упущеної вигоди, суд першої інстанції виходив із недоведеності позивачем підстав та розміру неодержаних доходів у заявленій до стягнення сумі. Суд зазначив, що надання позивачу земельної ділянки не може гарантувати отримання прибутку внаслідок її використання. Місцевий господарський суд також звернув увагу на те, що у матеріалах справи немає доказів, які би свідчили про ведення позивачем господарської діяльності, та встановив, що ФГ "Рисовський" перебуває у стані припинення з 2008 року. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 22.11.2022 (судді: Бонк Т.Б. (головуючий), Матущак О.І., Якімець Г.Г.) апеляційні скарги ФГ "Рисовський" та Солонківської сільської ради залишено без задоволення; рішення Господарського суду Львівської області від 30.06.2022 у справі №914/3502/21 залишено без змін. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу в апеляційному порядку, погодився з висновками місцевого господарського суду про завдання позивачеві моральної шкоди внаслідок неправомірної бездіяльності відповідача, а також щодо розрахунку її розміру, здійсненому за період із з 06.06.2018 по квітень 2022 року. При цьому, доводи відповідача про те, що Солонківська сільська рада не була учасником справ № 914/1109/20 та №914/2546/20, апеляційний господарський суд відхилив з підстав того, що ухвалою суду від 31.12.2020 у справі № 5/79 боржника Головне управління Держгеокадастру у Львівській області замінено на його правонаступника - Солонківську сільську раду у виконавчому провадженні щодо примусового виконання дублікату наказу від 13.10.1994 у справі № 5/79, відтак законна сила судового рішення поширюється на правонаступника усіма своїми правовими наслідками, зокрема й преюдиційністю та виконуваністю. Установивши, що суб`єктом звернення до господарського суду - позивачем у цій справі є виключно фермерське господарство, на користь якого в прохальній частині позовної заяви вказано про стягнення заявленої шкоди, апеляційний господарський суд також спростував доводи позивача про те, що до відшкодування підлягає моральна шкода, яка завдана окремо як фермерському господарству (ФГ "Рисовський"), так і ОСОБА_1 особисто. У частині вимог позивача про стягнення матеріальної шкоди у виді неодержаного доходу (упущеної вигоди) суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду про їх відхилення, зазначивши про те, що можливість одержання доходів є припущенням позивача та не може бути підставою для стягнення заявленої суми матеріальної шкоди; позивач не довів повного складу цивільного правопорушення, що є необхідною умовою для застосування такої міри відповідальності як відшкодування матеріальної шкоди. Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги. Підстава (підстави) відкриття касаційного провадження Позивач - ФГ "Рисовський" подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.11.2022 у справі № 914/3502/21 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким відшкодувати завдану матеріальну та моральну шкоду в повному обсязі. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди попередніх інстанцій, внаслідок неправильного застосування норм права, дійшли помилкових висновків про відмову відшкодовувати моральну та матеріальну шкоду. Скаржник доводить, що моральна шкода в сумі 304 525,00 грн, завдана особистим немайновим правам фізичної особи ОСОБА_1 як одноосібного власника ФГ "Рисовський", є складовою завданої моральної шкоди цьому фермерському господарству. Також стверджує про помилковість висновків судів щодо передчасності позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди, оскільки вбачає наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення та обґрунтованість розрахунку упущеної вигоди, здійсненого на підставі довідок статистики про урожайність, середні статистичні ринкові ціни та собівартість. На виконання вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України скаржник зазначив, що підставою касаційного оскарження є обставини, визначені пунктом 1 частини другої статті 287 цього Кодексу, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій не враховано правового висновку Верховного суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме стосовно процесуального обов`язку суду здійснити перевірку розрахунку при встановленні розміру неотриманих доходів (упущеної вигоди) (постанови від 13.10.2021 у справі № 908/2445/20, від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20, від 08.09.2020 у справі № 926/1904/19). Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі Солонківська сільська рада (відповідач) подала відзив, в якому просила касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, зважаючи на відсутність підстав для оскарження рішення (постанови) суду апеляційної інстанції відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки наведені скаржником постанови Верховного Суду стосуються зовсім інших правовідносин та не мають ніякого відношення до суті спору у цій справі. Касаційне провадження 02.01.2023 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ФГ "Рисовський". Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи №914/3502/21 між суддями від 09.01.2023 зазначену касаційну скаргу передано для розгляду колегії суддів у складі: Случа О.В. - головуючого, Зуєва В.А., Мачульського Г.М. Ухвалою Верховного Суду від 01.02.2023 заяву суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Случа О.В., Зуєва В.А. і Мачульського М. Г. про самовідвід у справі № 914/3502/21 задоволено; справу № 914/3502/21 передано для повторного автоматизованого розподілу з урахуванням спеціалізації суддів. У зв`язку із самовідводом суддів, автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 914/3502/21 визначено склад колегії суддів: Огороднік К.М. - головуючий, Жуков С.В., Картере В.І., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.02.2023. Ухвалою Верховного Суду від 13.02.2023 витребувано з Господарського суду Львівської області та Західного апеляційного господарського суду матеріали справи № 914/3502/21. Відкладено розгляд питання щодо прийнятності касаційної скарги ФГ "Рисовський" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.11.2022 до надходження до матеріалів справи до Верховного Суду. 21.02.2023 до Верховного Суду надійшли матеріали справи № 914/3502/21. Ухвалою Верховного Суду від 27.02.2023 касаційну скаргу ФГ "Рисовський" залишено без руху, надано скаржнику строк на усунення її недоліків. На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 27.02.2023 від скаржника надійшов лист про усунення недоліків касаційної скарги. Ухвалою Верховного Суду від 21.03.2023, серед іншого, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ФГ "Рисовський" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.11.2022 у справі № 914/3502/21; призначено скаргу до розгляду на 19.04.2023 о 11:00 год. У судове засідання 19.04.2023 явку повноважних представників сторони не забезпечили, про час та дату судового засідання були сповіщені належним чином. Оскільки, явка представників сторін не була визнана обов`язковою, а сторонами жодних клопотань не подавалось, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутністю представників учасників справи. При цьому, суд враховує приписи статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України, за якими своєчасний розгляд справи є одним із завдань судочинства, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права кожного на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Позиція Верховного Суду Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи скаржника та наявність зазначеної у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судового рішення у цій справі, Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ФГ "Рисовський" відповідно до вимог пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, з огляду на таке. Згідно з частиною першою статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. За змістом доводів касаційної скарги, ФГ "Рисовський" не погоджується з постановою апеляційного господарського суду в частині залишення без змін рішення суду першої інстанції щодо відмови у визнанні позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди повністю та часткової відмови у відшкодуванні моральної шкоди за період з 06.06.2018 по 2022 рік, завданій особистим немайновим правам одноосібного власника ОСОБА_1 . Як зазначалось вище, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача 304 525,00 грн моральної шкоди за період з 06.06.2018 по квітень 2022 року, завданої ФГ "Рисовський" як юридичній особі. Водночас судами відмовлено у відшкодуванні моральної шкоди у такому ж розмірі за вказаний період окремо фізичній особі ОСОБА_1 як одноосібному власнику цього господарства, оскільки з матеріалів справи з`ясовано, що позивачем у цій господарській справі є виключно фермерське господарство, яке ОСОБА_1 не уповноважував представляти його інтереси і звертатися до суду за захистом його прав. Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача матеріальної шкоди (неодержаних доходів), суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач не довів причинно-наслідкового зв`язку між неправомірними діями (бездіяльністю) відповідача та завданою позивачу матеріальною шкодою; отримання позивачем земельної ділянки ще не гарантує отримання прибутку за наслідками її використання; у матеріалах справи немає документів, які би свідчили про ведення позивачем господарської діяльності, натомість згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ФГ "Рисовський" перебуває у стані припинення з 2008 року; можливість одержання доходів є припущенням позивача та, у наведеному випадку, не може бути підставою для стягнення заявленої суми матеріальної шкоди у виді неодержаних доходів. Ураховуючи наведене, Верховний Суд зважає, що зазначені скаржником доводи (що є аналогічними тим, що наводились ним у апеляційній скарзі) були предметом оцінки судами попередніх судових інстанцій, такі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки. Разом з тим, частиною другою статті 300 ГПК України визначено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Таким чином, суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16). Зазначене узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, відповідно до якого встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів Верховного Суду не приймає і не розглядає доводи скаржника, які пов`язані з переоцінкою доказів та встановленням обставин справи, оскільки це не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції відповідно до приписів статті 300 ГПК України. Поряд з цим, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. Як уже зазначалося, позивач звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою на постанову апеляційного господарського суду у цій справі, обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, що полягає у неврахуванні судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваної постанови висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду. За змістом пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Перевіривши наявність підстав касаційного оскарження, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою позивача, яке було відкрите на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, керуючись таким. В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні. При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України"). У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц). На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19). При цьому слід виходити також із того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Відповідно неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини. Касаційна інстанція відхиляє посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норм права (стосовно процесуального обов`язку суду здійснити перевірку розрахунку при встановленні розміру неотриманих доходів), викладеного у постановах Верховного Суду від 13.10.2021 у справі № 908/2445/20, від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20, від 08.09.2020 у справі № 926/1904/19, оскільки зазначені постанови були прийняті, виходячи з інших підстав позову, за іншої, ніж у цій справі (№ 914/3502/21) фактично-доказової бази, хоча й у спорах, пов`язаних із відшкодуванням матеріальної і моральної шкоди, але за інших обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями, і за іншими поданими сторонами та оцінених судами згідно з вимогами процесуального закону доказами, залежно від яких й прийнято судове рішення, тобто зазначені справи і ця справа, в якій подано касаційну скаргу, є відмінними за істотними правовими ознаками. Як зазначалося вище, суди попередніх інстанцій у цій справі дослідили обставини справи та подані сторонами докази, надали оцінку аргументам обох сторін (зокрема така оцінка надана судом апеляційної інстанції за результатом перегляду справи за апеляційними скаргами і позивача, і відповідача), здійснили перевірку розрахунку заявлених до стягнення сум матеріальної і моральної шкоди за визначений позивачем період, установивши, що у наведеному випадку стягненню на користь позивача підлягає моральна шкода у сумі 304 525,00 грн за період з 06.06.2018 по квітень 2022 року та відсутні правові підстави для стягнення заявленої суми матеріальної шкоди у виді неодержаного доходу як необґрунтованої та недоведеної позивачем, а також стягнення моральної шкоди на користь фізичної особи ОСОБА_1 як одноосібного власника фермерського господарства у цьому господарському спорі. Доводи касаційної скарги позивача спрямовані на переоцінку поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, що відповідно до положень статті 300 ГПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. Таким чином, посилання скаржника на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, оскільки відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ФГ "Рисовський" на підставі пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу. Керуючись статтями 234 235, 240, 296, 300, 301 ГПК, Верховний Суд

УХВАЛИВ: Касаційне провадження за касаційною скаргою Фермерського господарства "Рисовський" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.11.2022 у справі № 914/3502/21закрити. Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя К.М. Огороднік Судді С.В. Жуков В.І. Картере