Постанова 4818 № 953/4411/22

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 квітня 2023 року м. Харків справа № 953/4411/22 провадження № 22-ц/818/616/23 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Тичкової О.Ю., суддів Маміної О.В., Пилипчук Н.П., за участю секретаря судового засідання Тітченко О.В. учасники справи: заявник ОСОБА_1 боржник ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 08 грудня 2022 року постановлену у складі судді Власова Ю.Ю, - УСТАНОВИВ: В серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до Київського районного суду м. Харкова із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 на її користь аліментів на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 від заробітку (доходу), але не менш ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дати подання до суду заяви про видачу судового наказу і до досягнення дитиною повноліття. Ухвалою судді Київського районного суду м. Харкова від 06 вересня 2022 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі судового наказу. Постановою Харківського апеляційного суду від 02.11.2022 ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 06 вересня 2022 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду. Ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 08.12.2022 відмовлено ОСОБА_1 у видачі судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 . Ухвала мотивована тим, що відповідно до пункту 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України визначено, що судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб. Зі змісту заяви ОСОБА_1 про видачу судового наказу вбачається, що заявником заявлено вимогу, яка не відповідає вимозі п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України. Не погодившись з ухвалою суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення норм процесуального права просила ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Апеляційна скарга мотивована тим, що апелянтом виконано усі заявлені вимоги передбачені ЦПК України для видачі судового наказу. Заявлена нею вимога про стягнення аліментів у частці від заробітку ОСОБА_2 із вказівкою на мінімальний розмір, встановлений сімейним кодексом, узгоджується із граничним розміром, що може бути стягнутий на підставі судового наказу, а тому відповідає вимогам ст. 161 ЦПК України. Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надано. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 3 ст. 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час виникнення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до п. 4 ч.1, частин 2, 4 ст. 376 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. Згідно ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржувана ухвала суду зазначеним вимогам закону не відповідає, тому підлягає скасуванню. Відмовляючи у видачі судового наказу, суд першої інстанції послався на те, що заява подана з порушенням вимог п.4. ч.1 ст. 161 ЦПК України. З вказаним висновком погодитись неможливо, оскільки він не відповідає вимогам матеріального і процесуального права. Статтею 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , її батьками є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с.14). Відповідно до частин 1, 2 статті 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених ст. 161 цього Кодексу. Вимоги до форми і змісту заяви про видачу судового наказу встановлені статтею 163 ЦПК України, а саме, заява про видачу судового наказу подається до суду у письмовій формі та підписується заявником або його представником. У заяві повинно бути зазначено: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України заявника та боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків заявника та боржника (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта заявника та боржника (для фізичних осіб - громадян України), а також офіційні електронні адреси та інші дані, якщо вони відомі заявнику, які ідентифікують боржника; 3) ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) представника заявника, якщо заява подається представником, його місце проживання або місцезнаходження; 4) вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються; 5) перелік доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. Стаття 165 ЦПК України передбачає, що суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо: заява подана з порушенням вимог статтей 163 ЦПК України, заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано; заявлено вимогу, яка не відповідає ст. 161 цього Кодексу; наявні обставини, передбачені частиною 1 статті 186 цього Кодексу; з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги, або пройшов строк, встановлений законом для пред`явлення позову в суд за такою вимогою; судом раніше виданий судовий наказ за тими самими вимогами, за якими заявник просить видати судовий наказ; судом раніше відмовлено у видачі судового наказу з підстав передбачених п. п. 3-6 ч. 1 цієї статті; із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу; заяву подано з порушенням правил підсудності. Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 165 ЦПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 161 цього Кодексу. Відмовляючи у видачі судового наказу з вказаних підстав, суд першої інстанції лише послався на невідповідність заяви вимогам статті 161 ЦПК України, при цьому не конкретизував у чому вбачається така не відповідність. У заяві ОСОБА_1 просить стягнути з ОСОБА_2 на свою користь аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 у розмірі заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків мінімального прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дати подання цієї заяви про видачу судового наказу і до досягнення дитиною повноліття. Відповідно до частини 5 статті 183 СК України той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину. Відповідно до п. 4, 5 ч. 1 ст. 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано: якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб; заявлено вимогу про стягнення аліментів на дитину у твердій грошовій сумі в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб. Відповідно до п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у частині 2 статті 182 СК України. Згідно з положеннями частини 2 статті 182 СК України мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Положеннями ЦПК України визначено процесуальний порядок розгляду цивільних справ й процесуальний закон не змінює мінімального розміру аліментів, визначеного СК України. Колегія суддів констатує, що прохальна частина заяви ОСОБА_4 про видачу судового наказу, викладена у відповідності до пункту 4 частини 1 статті 161 ЦПК України, а зазначення заявником мінімальної межі стягуваних на утримання дитини аліментів, який визначений законом (а не заявником), не може слугувати підставою для відмови у видачі судового наказу, відтак судом першої інстанції зроблено помилковий висновок про наявність підстав для відмови у видачі судового наказу. З огляду на вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд під час розгляду вимог у порядку наказного провадження про видачу судового наказу дійшов передчасного висновку про відмову у його видачі та допустив надмірний формалізм. При цьому у практиці Європейського Суду з прав людини існує точка зору, що "надмірний формалізм" може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення ЄСПЛ у справах "Белеш та інші проти Чеської Республіки" 2002 року, "Волчлі проти Франції" 2007 року). Вказані обставини та правові норми, які підлягають до застосування при їх врегулюванні дають підстави констатувати про наявність обґрунтованих підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , оскільки судова колегія погоджується з доводами скарги щодо порушення процесуальних норм при постановленні оскаржуваної ухвали суду. Отже, суд під час розгляду вимог у порядку наказного провадження та видачі судового наказу не розглядає обґрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті, а лише наявність підстави для видачі судового наказу та відповідність заяви про його видачу певній формі та змісту. Зазначене дає підстави для висновку про постановлення оскарженої ухвали з порушенням вимог процесуального права. За наведеного, колегія суддів дійшла висновку про скасування ухвали Київського районного суду м. Харкова від 08 грудня 2022 року на підставі пункту 4 частини 1 статті 379 ЦПК України з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись статтями 367, 368, 374, 379, 381, 382 ЦПК України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 08 грудня 2022 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 24 квітня 2023 року. Головуючий О.Ю.Тичкова Судді О.В.Маміна Н.П.Пилипчук