Постанова 4852 № 160/16012/22

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 21 квітня 2023 року м. Дніпросправа № 160/16012/22 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач), суддів: Суховарова А.В., Головко О.В., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу в м. Дніпрі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2022 року (суддя Жукова Є.О.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради, в якому просив: - визнати протиправними дії інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради щодо невиплати середнього заробітку, як працівнику призваному на військову службу; - зобов`язати виплатити середній заробіток, починаючи з 19 липня 2022 року та здійснювати його виплату в подальшому до закінчення обставин, що передбачають його виплату. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2022 року у задоволенні позову відмовлено. ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, не надання належної оцінки обставинам справи та нормам чинного законодавства, що призвело до неправильного вирішення спору. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що станом на 16 серпня 2022 року позивачу не було виплачено середній заробіток за період з 19 липня 2022 року, що на думку останнього є порушенням права встановленого ст.119 КЗпП України. 17 серпня 2022 року позивач письмово звернувся до начальника інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради з вимогою повідомити про причини та підстави невиплати середнього заробітку, встановленого ст.119 К3пП України починаючи з 19 липня 2022 року та просив виплатити середній заробіток за період з 19 липня 2022 року. Позивач зазначає, що листом від 05 вересня 2022 року за вих.№4/9-2488 інспекція з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради повідомила позивача про відсутність підстав для виплати середнього заробітку, оскільки Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносив» у ч.3 ст. 119 КЗпП України внесено зміни, а саме: слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада». Зазначено, що вказані зміни набрали чинності 19 липня 2022 року. Оскільки прикінцевими та перехідними положеннями зазначеного Закону не визначено особливостей застосування норми ч.3 ст. 119 КЗпП України, то з дня набрання чинності Закону за працівниками, призваними (прийнятими) до дня набрання чинності Законом на військову службу, слід зберігати лише місце роботи (посаду). Отже, позивач вважає, що вказані підстави є незаконними, а зазначені у листі від 05 вересня 2022 року за вих.№4/9-2488 висновки є помилковими. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач, посилаючись на безпідставність доводів апеляційної скарги та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. Зазначив, що діяв у відповідності до ч. 3 ст. 119 Кодексу законів про працю України з урахуванням внесених до неї Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІX (який набрав чинності 19 липня 2022 року) змін. Згідно з вказаними нормами, компенсація з бюджету середнього заробітку на підприємстві (в установі/ організації), де працювали особи на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності, здійснювалася по 18 липня 2022 року включно, тобто до набрання чинності Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІX. Відповідно до вимог статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження. Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів дійшла таких висновків. Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується паспортом Серії НОМЕР_1 , копія якого міститься в матеріалах справи. ОСОБА_1 наказом від 25 серпня 2020 року за № 114-к призначений на посаду головного спеціаліста-інспектора з паркування відділу контролю за паркуванням інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради. Наказом від 27 серпня 2021 року за №203-к позивача - ОСОБА_1 увільнено терміном на 3 роки від виконання службових обов`язків, у зв`язку з проходженням військової служби у збройних Силах України на контрактній основі, із збереженням за останнім на вказаний період місця роботи, посади та виплат. 17 серпня 2022 року позивач письмово звернувся до начальника інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради з вимогою повідомити останнього про причини та підстави невиплати середнього заробітку, встановленого ст.119 К3пП України починаючи з 19 липня 2022 року та просив виплатити середній заробіток за період з 19 липня 2022 року. Листом від 05 вересня 2022 року за вих.№4/9-2488 інспекція повідомила позивача про відсутність підстав для виплати середнього заробітку, оскільки Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносив» у ч.3 ст. 119 КЗпП України внесено зміни, а саме: слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада». Зазначено, що вказані зміни набрали чинності 19 липня 2022 року. Оскільки, прикінцевими та перехідними положеннями зазначеного Закону не визначено особливостей застосування норми ч.3 ст. 119 КЗпП України, то з дня набрання чинності Закону за працівниками, призваними (прийнятими) до дня набрання чинності Законом на військову службу, слід зберігати лише місце роботи (посаду). Не погодившись з вказаним рішенням, позивач звернувся з вказаним позовом до суду. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки з моменту набрання чинності Законом України від 01.07.2022 №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» не має правових підстав для продовження виплати роботодавцем середньої заробітної плати працівникам, які були призвані на військову службу до дня набрання чинності Законом, тому підстави для задоволення позовних вимог - відсутні. Надаючи оцінку спірним відносинам, суд апеляційної інстанції зазначає таке. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Відповідно до частин 1-3 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби. Статтею 2 Закону №2232-XII встановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Статтею 2 Закону №2232-XII встановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Згідно частини 2 статті 39 Закону №2232-XII громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України «Про освіту», частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», частиною другою статті 46 Закону України «Про вищу освіту». Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами 3, 4 статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України «Про освіту». Відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України (в редакції, чинній до 19.07.2022) за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Аналіз наведених правових норм дає підстави дійти висновку, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, незалежно від підпорядкування та форми власності, в яких вони працювали на час призову/прийняття на військову службу. Виплата середнього заробітку вказаним особам здійснюється підприємствами, установами, організаціями, на яких збереглося місце роботи такої особи. Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 16 січня 2020 року у справі №814/1905/17. У той же час, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. З огляду на вказане, Законом України № 2352-IX від 01.07.2022 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності 19.07.2022, внесені зміни до норм КЗпП України. Внесено зміни у частину третю статті 119 Кодексу законів про працю України і слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада». Відтак, саме з 19.07.2022 частина 3 статті 119 КЗпП України почала діяти в наступній редакції: за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Тобто, із набранням даного закону передбачено зупинення нарахування та виплати середнього заробітку працівникам, які увільнені від роботи на підставі частини 3 статті 119 Кодексу законів про працю України. Як свідчать матеріали справи, Інспекція з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради Листом від 05 вересня 2022 року за вих.№4/9-2488 повідомила позивача про відсутність підстав для виплати середнього заробітку, оскільки Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносив» у ч.3 ст. 119 КЗпП України внесено зміни, а саме: слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада». Зазначено, що вказані зміни набрали чинності 19 липня 2022 року. Оскільки, прикінцевими та перехідними положеннями зазначеного Закону не визначено особливостей застосування норми ч.3 ст. 119 КЗпП України, то з дня набрання чинності Закону за працівниками, призваними (прийнятими) до дня набрання чинності Законом на військову службу, слід зберігати лише місце роботи (посаду). Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Як слідує з Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1/99-рп, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Відповідно зміст суб`єктивного права особи, у тому числі права особи на звернення до суду, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права. Водночас, неприпустимість зворотної дії нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми не можуть застосовуватися до правовідносин, які існували до набрання ним чинності. Отже, приписи нового нормативно-правового акта не можуть змінити обсяг прав, який було встановлено попередніми нормативно-правовими актами. У абзацах четвертому, п`ятому пункту 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України (Перший сенат) від 12.07.2019 №5-р(І)/2019 зазначено, що за змістом частини першої статті 58 Конституції України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування. Закон не має зворотної дії в часі, оскільки не поширюється на безстрокові трудові договори, укладені до його прийняття, а передбачає припинення цих договорів з моменту набрання ним чинності та можливість продовження трудових правовідносин на умовах контракту між професійними творчими працівниками (художнім та артистичним персоналом) і державними та комунальними закладами культури. Таким чином, Закон спрямований на регулювання тих правовідносин, які виникнуть після набрання ним чинності, а трудові правовідносини, що виникли раніше, повинні бути приведені у відповідність із новим юридичним регулюванням. Враховуючи вищенаведене, до спірних відносин підлягає застосуванню ч. 3 ст. 119 КЗпП України в редакції з 19.07.2022, адже останні мають місце в період часу після набрання чинності вказаною нормою права. Таким чином, лише у період до 18.07.2022 включно за позивачем зберігалось право на отримання середнього заробітку за посадою. Закон України № 2352-IX від 01.07.2022 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» є чинним та обов`язковим до виконання. Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та надано їм належну юридичну оцінку, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення. Керуючись статтями 241-245, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Головуючий - суддя Т.І. Ясенова суддя А.В. Суховаров суддя О.В. Головко