Постанова 4851 № 480/942/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 квітня 2023 р. Справа № 480/942/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: П`янової Я.В., Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Сумській області на ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 07.06.2022, головуючий суддя І інстанції: Л.М. Опімах, м. Суми, повний текст складено 07.06.22 по справі № 480/942/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 24.05.2021 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії задоволено. Визнано протиправним та скасовано Наказ Головного управління Держгеокадастру у Сумській області від 12.01.2021 за № 18-178/16-21-СГ "Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки", яким відмовлено ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Гвинтівської сільської ради Буринського району Сумської області. Зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Сумській області затвердити проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Гвинтівської сільської ради Буринського району Сумської області. Головне управління Держгеокадастру у Сумській області звернулося до Сумського окружного адміністративного суду із заявою, в якій просило замінити сторону у виконавчому провадженні, а саме, боржника, - Головне управління Держгеокадастру у Сумській області на Буринську міську раду Конотопського району Сумської області. Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 07.06.2022 у задоволенні заяви Головного управління Держгеокадастру у Сумській області відмовлено. Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, Головне управління Держгеокадастру у Сумській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану ухвалу та заяву про заміну сторони у виконавчому провадженні задовольнити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги Головне управління Держгеокадастру у Сумській області зазначає, що з набранням чинності 27.05.2021 пункту 24 розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України, відповідно до якого землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, Головне управління Держгеокадастру у Сумській області, в силу закону, не має права здійснювати розпорядження такими землями, у тому числі затверджувати проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність. Зважаючи на те, що у даному випадку відбулося публічне правонаступництво у виді часткового передання адміністративної компетенції Головного управління Держгеокадастру у Сумській області до Буринської міської ради Конотопського району Сумської області, вважає, що наявні підстави для задоволення заяви про заміну сторони виконавчого провадження. ОСОБА_1 та Буринська міська рада правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались. Згідно з ч. 1 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Ураховуючи, що суд першої інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження, характер спірних відносин і предмет доказування не є складними і не вимагають проведення судового засідання, з огляду на практику Європейського суду з прав людини стосовно доцільності розгляду справи на основі письмових доказів у випадках, коли повинні вирішуватися тільки питання права (рішення від 26 травня 1988 року в справі Екбатані проти Швеції), суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що заміна сторони у виконавчому провадженні можлива лише при існуванні відкритого виконавчого провадження чи перебуванні виконавчого документу в провадженні органу, який здійснює примусове виконання рішень, проте докази наявності відкритого виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду в цій справі відсутні. Колегія суддів уважає, що суд першої інстанції не в повному обсязі встановив характер спірних правовідносин у цій справі, з огляду на таке. Відповідно до статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Аналогічні положення містяться в статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. За приписами ст. 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Згідно з ч. 1 ст. 379 КАС України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд може замінити сторону виконавчого провадження її правонаступником. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016, №1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадженням як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. За приписами ч. 5 ст. 15 Закону № 1404-VIII у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив. При цьому відповідно до практики Верховного Суду заміна сторони у відносинах, щодо яких виник спір (процесуальне правонаступництво), можлива на будь-якій стадії адміністративного процесу, як на стадії розгляду справи, так і на стадії виконання судового рішення, яке набрало законної сили, зокрема, і до видання виконавчого листа, і відбувається виключно за відповідним рішенням суду, а не державного виконавця (що стосується заміни сторони виконавчого провадження), незалежно від того, виданий судом виконавчий лист на момент звернення із заявою про правонаступництво та чи пред`явлений він (виконавчий лист) до примусового виконання. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.04.2018 у справі № 2а/0612/649/11, від 03.05.2018 у справі № 2-а-1864/10, від 13.12.2018 у справі № 2-а-1710/11, від 29.01.2020 у справі № 815/1303/17, від 29.08.2022 у справі № 160/10978/20. Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 11.10.2019 у справі № 812/1408/16 зазначив таке: «Публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов`язків одного суб`єкта права іншому. При цьому обов`язок щодо відновлення порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід про перехід до правонаступника обов`язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів. У спорах, які виникають з публічних правовідносин, де оскаржуються рішення (дії, бездіяльність) державного органу, пов`язані зі здійсненням функції від імені держави, стороною є сама держава в особі того чи іншого уповноваженого органу. Функції держави, які реалізовувалися ліквідованим органом, не можуть бути припинені та підлягають передачі іншим державним органам, за винятком того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі. Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постановах від 13 березня 2019 року (справа № 524/4478/17), від 20 лютого 2019 року (справа № 826/16659/15). Отже правонаступництво у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого або внаслідок припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції. У такому разі також відбувається вибуття суб`єкта владних повноважень із публічних правовідносин. Особливістю адміністративного (публічного) правонаступництва є те, що подія переходу прав та обов`язків, що відбувається із суб`єктами владних повноважень, сама собою повинна бути публічною та врегульованою нормами адміністративного права. При цьому можна виділити дві форми адміністративного (публічного) правонаступництва: 1) фактичне (або компетенційне адміністративне правонаступництво), тобто таке, де вирішуються питання передачі фактичних повноважень від одного до іншого органу, посадової особи (або повноважень за компетенцією) та 2) процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво. Фактичне (компетенційне) адміністративне (публічне) правонаступництво - це врегульовані нормами адміністративного права умови та порядок передання адміністративної компетенції від одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого, який набуває певні владні повноваження внаслідок ліквідації органу чи посади суб`єкта владних повноважень, припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення компетенції органу публічної адміністрації чи припинення повноважень посадової особи. Процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво - це унормована можливість заміни адміністративним судом (на будь-якій стадії процесу судового розгляду справи в суді першої, апеляційної та касаційної інстанцій (крім випадків перегляду справи за винятковими чи нововиявленими обставинами) сторони чи третьої особи іншим суб`єктом, коли права та обов`язки суб`єкта владних повноважень перейшли від сторони (в адміністративній справі) до іншого суб`єкта владних повноважень, а також можливість суб`єкта публічної адміністрації (правонаступника) вступити в судовий процес як сторона чи третя особа. При визначенні процесуального адміністративного (публічного) правонаступництва суд повинен виходити з того, хто є правонаступником у спірних правовідносинах, і враховувати таке: якщо під час розгляду адміністративної справи буде встановлено, що орган державної влади, орган місцевого самоврядування, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржуються, припинили свою діяльність, то суд повинен залучити до участі у справі їхніх правонаступників. У разі ж відсутності правонаступників суд повинен залучити до участі у справі орган, до компетенції якого належить ухвалення рішення про усунення порушень прав, свобод чи інтересів позивача. У разі зменшення обсягу компетенції суб`єкта владних повноважень, не пов`язаного з припиненням його діяльності, до участі у справі як другий відповідач суд залучає іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого передані або належать функції чи повноваження щодо вирішення питання про відновлення порушених прав, свобод чи інтересів позивача. Отже підставою для переходу адміністративної компетенції від одного суб`єкта владних повноважень до іншого (набуття адміністративної компетенції) є події, що відбулися із суб`єктом владних повноважень». Зазначені висновки, сформовані Верховним Судом у постанові від 12 червня 2018 року у справі № 2а-23895/09/1270, застосовуються у справі, що розглядається, адже у цій справі теж відбулася зміна суб`єкта, уповноваженого розпоряджатися землями і, як наслідок, процесуальне правонаступництво у справі. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» № 1423-IX від 28.04.2021, який набрав чинності 27.05.2021, розділ X Перехідні положення Земельного кодексу України доповнено пунктом 24, який набрав чинності 27.05.2021 та відповідно до якого: З дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук); б) оборони; в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення; г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності; д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності; е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті. Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки. Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом. Перехід земельних ділянок із державної власності у комунальну власність згідно з вимогами цього пункту не є підставою для припинення права оренди та інших речових прав, похідних від права власності, на такі земельні ділянки. Внесення змін до договору оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту із зазначенням нового органу, що здійснює розпорядження такою земельною ділянкою, не вимагається і здійснюється лише за згодою сторін договору. З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними. Особи, які отримали дозволи на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, зазначені у підпункті "е" цього пункту, а також органи, що їх надали, зобов`язані повідомити про це протягом місяця відповідні сільські, селищні, міські ради з дня набрання чинності цим пунктом. До 1 січня 2023 року зазначені землі та земельні ділянки не можуть бути передані у власність та користування будь-яким іншим особам, крім тих, яким надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою (крім передачі їх для розміщення об`єктів, передбачених статтею 15 Закону України "Про відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності"). У разі якщо до 1 січня 2023 року такі земельні ділянки не передані у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, такі земельні ділянки переходять у комунальну власність територіальної громади села, селища, міста, на території якої вони розташовані. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що, починаючи з 27.05.2021 (дня набрання чинності вказаним пунктом 24 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України), землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, у тому числі і землі не сформовані у земельні ділянки, крім земель, які зазначені у п. 24 розділі Х Земельного Кодексу України, та саме з 27.05.2021 органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними, у тому числі надавати дозволи на розроблення проектів землеустрою щодо відведення у власність таких земельних ділянок. Отже, оскільки вищевказана земельна ділянка розташована за межами населених пунктів у межах відповідної територіальної громади, на неї поширюються положення пункту 24 розділу Х Земельного кодексу України, у зв`язку з чим, колегія суддів приходить до висновку, що така земельна ділянка вважається землею комунальної власності. Матеріали справи не містять доказів того, що земельна ділянка, на яку позивач бажає отримати дозвіл на розроблення проекту землеустрою, належить до переліку земель, які не відносяться як винятки до земель комунальної власності. Таким чином у відносинах щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність відбулася зміна суб`єкта, уповноваженого розпоряджатися такими землями, а отже існують підстави для процесуального правонаступництва. Відтак колегія суддів уважає, що заява Головного управління Держгеокадастру у Сумській області про заміну сторони правонаступником підлягає задоволенню. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 29 серпня 2022 року у справі № 160/10978/20, від 03 листопада 2022 року у справі № 140/4359/21. Згідно з частиною 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Враховуючи викладене колегія суддів дійшла висновку, що ухвала Сумського окружного адміністративного суду від 07.06.2022 у справі № 480/942/21 підлягає скасуванню з прийняттям постанови про задоволення заяви Головного управління Держгеокадастру у Сумській області про заміну сторони у виконавчому провадженні. Керуючись ст. 242, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Сумській області - задовольнити. Ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 07.06.2022 по справі № 480/942/21 - скасувати. Прийняти постанову, якою заяву Головного управління Держгеокадастру у Сумській області про заміну сторони виконавчого провадження - задовольнити. Замінити боржника у виконавчому провадженні у справі № 480/942/21 з Головного управління Держгеокадастру у Сумській області (вул. Супруна, 32, м. Суми, Сумська область, 40022, код ЄДРПОУ 39765885) на Буринську міську раду Конотопського району Сумської області (вул. Першотравнева, 1, м. Буринь, Конотопський район, Сумська область, 41700). Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя Я.В. П`янова Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк