Ухвала КЦС ВС № 296/8558/21

Ухвала 05 квітня 2023 року м. Київ справа № 296/8558/21 провадження № 61-1311св23 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Червинської М. Є., суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Поліський національний університет, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Поліського національного університету про визнання права на приватизацію квартири, зобов`язання здійснити розгляд заяви про оформлення передачі квартири у приватну власність за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 12 липня 2022 року у складі судді Шалоти К. В. та постанову Житомирського апеляційного суду від 28 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Микитюк О. Ю., Галацевич О. М., Григорусь Н. Й., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати за ним право на приватизацію квартири АДРЕСА_1 , зобов`язати відповідача здійснити розгляд заяви про оформлення передачі вказаної квартири у приватну власність. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що із серпня 2006 року працює в університеті за контрактом на посаді завідувача кафедри. Згідно з договором від 11 квітня 2007 року відповідач передав йому в найм квартиру АДРЕСА_1 строком на 10 років за умови перебування у трудових відносинах з університетом. Після закінчення договору відповідач зобов`язався передати йому право власності на квартиру. Рішенням вченої ради університету від 24 травня 2017 року надано згоду на передачу квартири у власність позивачу. 03 грудня 2020 року та 12 лютого 2021 року позивач звертався до відповідача про передачу квартири у приватну власність шляхом приватизації, однак його заява фактично не була розглянута. У зв`язку з цим просив позов задовольнити. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Корольовський районний суд міста Житомира рішенням від 12 липня 2022 року в задоволенні позову відмовив. Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що визнання у судовому порядку за позивачем права на приватизацію спірної квартири, яке по суті не заперечується відповідачем, не є ефективним способом захисту прав позивача, оскільки фактично не створює для позивача чи іншої особи будь-яких правових наслідків, а тому вказана позовна вимога не підлягає задоволенню. При цьому суд вважав помилковими твердження позивача, що саме університет є належним органом приватизації, який наділений повноваженнями приймати рішення про передачу квартири у приватну власність, оскільки органом приватизації є не державна установа, у повному господарському віданні яких знаходиться житлове приміщення, а спеціальний уповноважений на це орган, який лише створюється такою державною установою. Враховуючи, що заява позивача про оформлення передачі спірної квартири у приватну власність була адресована не органу приватизації, а саме ректору університету, який її і розглянув, а позивачу надано відповідь по суті питання, що ставилося у поданій заяві, суд дійшов висновку про відсутність будь-якої бездіяльності відповідача щодо нерозгляду заяви позивача, і, як наслідок, підстав для задоволення позову в частині зобов`язання відповідача здійснити розгляд заяви про оформлення передачі вказаної квартири у приватну власність. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Житомирський апеляційний суд постановою від 28 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 12 липня 2022 року залишив без змін. Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції зробив правильний висновок, що спірні правовідносини регулюються Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», умовами договору найму від 11 квітня 2007 року, Законом України «Про вищу освіту», і що право позивача на набуття у власність спірної квартири не може розумітися як таке, що підлягає реалізації без дотримання інших норм законодавства України, що регулюють спеціальний порядок передачі у власність майна, що закріплено за закладом вищої освіти на праві оперативного управління чи господарського відання. Також місцевий суд обґрунтовано виходив з того, що відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» університет не є спеціально уповноваженим органом, наділеним повноваженнями приймати рішення про передачу квартири у приватну власність. Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи У січні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 12 липня 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 28 листопада 2022 року і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі. Підставою касаційного оскарження вказував те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 296/4642/19, від 02 лютого 2022 року у справі № 524/3501/20, від 22 липня 2020 року у справі № 295/15557/17. Касаційна скарга мотивована неврахування судами того, що ОСОБА_1 розпочав процедуру приватизації, а неможливість подання заяви про приватизацію до органу приватизації відповідача зумовлена відсутністю такого органу у відповідача та невжиття ним заходів щодо його створення для забезпечення реалізації договірних відносин, взятих на себе відповідачем згідно договором найму. Тобто відповідач створив ситуацію, за якої житло неможливо приватизувати без рішення суду. Оскільки за умовами укладеного між сторонами договору найму відповідач взяв на себе обов`язок передачі права власності позивачу на спірну квартиру, то, відповідно, він повинен вживати певних заходів для реалізації свого зобов`язання. Отримавши від позивача заяву про приватизацію спірної квартири та знаючи норми статутних документів університету, про необхідність отримання згоди засновників закладу вищої освіти на передачу у власність майна, що перебуває у повному господарському віданні, фізичній особі, відповідач не вжив жодних заходів для отримання такої згоди. Таким чином, висновок суду щодо ненадання позивачем доказів щодо погодження подання на передачу спірної квартири є необґрунтованим, оскільки таке погодження від фізичної особи при проведенні приватизації не вимагається. У лютому 2023 року Поліський національний університетподаввідзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки ці судові рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам. Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції. 10 лютого 2023 року справа надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 23 березня 2023 року справу призначено до судового розгляду. Фактичні обставини справи Суди попередніх інстанцій встановили, що із серпня 2006 року ОСОБА_1 працює на посаді завідувача кафедри паразитології, ветеринарно-санітарної експертизи та зоогігієни Житомирського національного агроекологічного університету (змінено назву на Поліський національний університет), що підтверджується особовим листом з обліку кадрів. 11 квітня 2007 року між Державним вищим навчальним закладом «Державний агроекологічний університет» і ОСОБА_1 був укладений договір, за умовами якого університет передає, а позивач приймає у володіння та користування для проживання строком на 10 років житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2 . По закінченню договору, якщо ОСОБА_1 протягом дії договору перебував у трудових відносинах з університетом, останній зобов`язався передати йому право власності на квартиру у порядку, встановленому, чинним законодавством. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 07 лютого 2018 року № 113148861 власником квартири АДРЕСА_1 є Державний вищий навчальний заклад «Державний агроекологічний університет», форма власності - державна. 24 травня 2017 року вчена рада університету надала згоду на передачу квартири у власність ОСОБА_1 . Рішенням Корольовського районного суду міста Житомира від 08 грудня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Житомирської області від 26 березня 2018 року, у справі № 296/8497/17 задоволено позов ОСОБА_1 до Житомирського національного агроекологічного університету. Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_3 . Постановою Верховного Суду від 20 травня 2020 року рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 08 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Житомирської області від 26 березня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. 05 грудня 2020 року ОСОБА_1 надіслав на ім`я ректора університету заяву, в якій просив оформити передачу квартири у приватну власність. Листом в. о. ректора університету від 16 грудня 2020 року ОСОБА_1 повідомлено, що ні ректор як посадова особа, ні університет як заклад освіти не наділені повноваженнями щодо оформлення передачі квартири у приватну власність. 15 лютого 2021 року та 17 квітня 2021 року ОСОБА_1 надіслав на ім`я ректора університету заяви, в яких, зокрема, просив повторно розглянути його заву від 03 грудня 2020 року щодо оформлення передачі квартири в приватну власність (приватизацію) квартири.

Позиція Верховного Суду Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Як відомо з обставин цієї справи, позивач вважає, що має право на приватизацію квартири, яка перебуває в його (членів його сім`ї) користуванні на підставі договору найму від 11 квітня 2007 року, однак відповідач у встановленому законом порядку не розглядає його заяву про оформлення передачі у приватну власність квартири з посиланням на те, що університет як заклад освіти не наділений повноваженнями щодо оформлення передачі квартири у приватну власність. Питання приватизації житла регулює Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду». Статтею 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначено, що приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ. Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» не підлягають приватизації: квартири-музеї; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані на територіях закритих військових поселень, підприємств, установ та організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам`яток садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, що перебувають в аварійному стані (в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей); квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані в зоні безумовного (обов`язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 22 липня 2020 року у справі № 295/15557/17 (провадження № 61-48216св18) дійшов, зокрема, таких висновків: «Відповідно до вимог статей 1, 3, 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», приватизація державного житлового фонду здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина, який постійно мешкає у квартирі (будинку), відносно якої вирішується питання про передачу у власність. Згідно з пунктом 17 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень в гуртожитках у власність громадян, затвердженого Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396, громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається в орган приватизації, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію. Згідно з пунктом 18 Положення, громадянином до органу приватизації подаються: оформлена заява на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі; довідка про склад сім`ї та займані приміщення; копія ордера про надання жилої площі (копія договору найму жилої площі у гуртожитку); документ, що підтверджує невикористання ним житлових чеків для приватизації державного житлового фонду; копія документа, що підтверджує право на пільгові умови приватизації; заява - згода тимчасово відсутніх членів сім`ї наймача на приватизацію квартири (будинку), жилих приміщень у гуртожитку, кімнат у комунальній квартирі. Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» і Положення встановлюють порядок передання квартир у приватну власність, згідно з яким наймач та члени його сім`ї повинні звернутися до органу приватизації з відповідною заявою, орган приватизації зобов`язаний у місячний термін із дня одержання заяви прийняти рішення про передання житла у власність, після чого оформити відповідне свідоцтво. Пунктом 18 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян передбачено список документів, які подає особа до органів приватизації. Зокрема, громадянином до органу приватизації подаються: оформлена заява на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі; довідка про склад сім`ї та займані приміщення; копія ордера про надання жилої площі (копія договору найму жилої площі у гуртожитку); документ, що підтверджує невикористання ним житлових чеків для приватизації державного житлового фонду; копія документа, що підтверджує право на пільгові умови приватизації; заява - згода тимчасово відсутніх членів сім`ї наймача на приватизацію квартири (будинку), жилих приміщень у гуртожитку, кімнат у комунальній квартирі. Отже, з системного аналізу норм Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, слід дійти висновку, що вказаними нормативно-правовими актами визначена певна процедура здійснення передачі квартир державного та комунального житлового фонду у власність громадян. Вказана процедура здійснюється лише визначеними на те органами і до числа уповноважених на це установ суд не належить, оскільки не наділений повноваженнями на прийняття рішення про приватизацію квартири. Суд встановив, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів про те, що позивач та члени його сім`ї зверталися до Житомирського національного агроекологічного університету, як до органу приватизації про передачу їм у власність спірної квартири із дотриманням вимог Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян. Крім того, за змістом наведених вище нормативно-правових актів, якими врегульовано порядок приватизації державного житлового фонду, особа, яка бажає скористатись таким правом, звертається до відповідного органу із заявою, до якої додає необхідні документи, а цей орган приймає відповідне рішення, яке у випадку незгоди з ним заявника може бути предметом оскарження в суді. З урахуванням того, що уповноважений орган щодо приватизації спірної квартири рішення про відмову в задоволенні листів від 14 листопада 2017 року та від 18 грудня 2017 року про передачу у приватну власність квартири не приймав, колегія суддів вважає, що за таких обставин належним способом захисту порушених прав позивача є звернення з позовною заявою про зобов`язання розглянути заяви позивача про приватизацію, прийняття відповідного рішення за результатами такого розгляду. Разом із тим, позивачем не доведено звернення із заявою та необхідними документами до уповноваженого органу щодо приватизації квартири, тобто вжиття всіх необхідних заходів для приватизації майна, передбачених законодавством, подані позивачем докази не можуть свідчити про порушення Житомирським національним агроекологічним університетом житлових прав позивача. Позовні вимоги про визнання права власності на нерухоме майно з підстав, наведених у позові, є необґрунтованими та передчасними, а відмова у задоволенні позову не позбавляє особу права на передачу у власність спірної квартири в порядку Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», який розповсюджується на спірні правовідносини, в тому числі, що випливають із цивільно-правових угод». Разом з цим Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 23 вересня 2020 року у справі № 463/1832/18 (провадження № 61-12431св19) за позовом фізичних осіб до Львівського національного університету імені Івана Франка, Міністерства освіти і науки України про зобов`язання вчинити дії, передбачені Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», щодо передачі їм (позивачам) у приватну власність в порядку приватизації квартири дійшов таких висновків: «Статтею 70 Закону України «Про вищу освіту» врегульовано статус матеріально-технічної бази і правовий режим майна закладів вищої освіти, а статтею 80 Закону України «Про освіту» визначено, що входить до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти, та обмеження з приводу його використання (розпорядження). Отже згаданими нормативними актами встановлено заборону на приватизацію об`єктів та майна державних і комунальних закладів освіти та використання їх не за освітнім призначенням та передбачено, що майно закріплюється за державним або комунальним закладом вищої освіти на праві господарського відання і не може бути предметом застави, а також не підлягає вилученню або передачі у власність юридичним і фізичним особам без згоди засновників закладу вищої освіти та вищого колегіального органу самоврядування закладу вищої освіти, крім випадків, передбачених законодавством. Таким чином, з урахуванням особливого складу сторін цього спору, колегія суддів доходить висновку, що законодавчо встановлено обмеження з приводу передачі майна закладів вищої освіти іншим особам, в тому числі шляхом приватизації, отже, вказаний довід касаційної скарги не заслуговує на увагу». Водночас у постанові від 09 червня 2021 року у справі № 296/2561/18 (провадження № 61-5068св20) за позовом заступника керівника Житомирської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України, Центру професійно-технічної освіти м. Житомира (далі - ЦПТО м. Житомира)до фізичної особи, Управління житлового господарства Житомирської міської ради про визнання незаконним та скасування розпорядження про приватизацію, визнання недійсним свідоцтва про право власності та скасування державної реєстрації права власності Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов таких висновків: «У пункті 9 статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» зазначено, що державний житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні або оперативному управлінні державних підприємств, організацій та установ, за їх бажанням може передаватись у комунальну власність за місцем розташування будинків з наступним здійсненням їх приватизації органами місцевої державної адміністрації та місцевого самоврядування згідно з вимогами цього Закону. Отже, державний житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні або оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ може передаватись у комунальну власність за їх бажанням. При цьому, Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» не містить заборон приватизації такого житлового фонду без передачі до комунальної власності. Крім того, Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» не визначає підпорядкованість вирішення питання приватизації певному органу приватизації в залежності від належності житлового фонду, а лише перелічує уповноважені органи приватизації» . Крім того, у постанові від 25 жовтня 2018 року у справі № 522/21927/15-ц (провадження № 61-23672св18) за позовом фізичних осіб до Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова (далі - ОНУ ім. І. І. Мечникова) про визнання права та зобов`язання не чинити перешкод у приватизації квартири Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду виходив з такого: «Апеляційний суд, встановивши, що майно, яке закріплене за вищим навчальним закладом, не підлягає вилученню або передачі у власність юридичним і фізичним особам без згоди засновників вищого навчального закладу та вищого колегіального органу самоврядування вищого навчального закладу, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для зобов`язання ОНУ ім. І. І. Мечникова надати згоду на приватизацію площі, яку займають позивачі та надання необхідної документації для проведення приватизації. Крім того, Міністерство освіти і науки України є засновником Одеського національного університету, отже, не був залучений до участі у справі, предметом якої є розпорядження майном, яке без згоди засновника не підлягає передачі у власність юридичним і фізичним особам». Таким чином, у зазначених справах Верховний Суд дійшов протилежних за змістом висновків щодо можливості/неможливості приватизації житлового приміщення, яке на праві власності належить державі та знаходиться у повному господарському віданні закладу освіти відповідно до закону. Як зазначалося вище, Верховний Суд у справі № 295/15557/17 з аналогічним з цією справою відповідачем вказав, що позивач та члени його сім`ї мають звертатися до університету як до органу приватизації про передачу їм у власність спірної квартири із дотриманням норм Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян. Належним способом захисту порушених прав позивача є звернення з позовною заявою про зобов`язання розглянути заяви позивача про приватизацію, прийняття відповідного рішення за результатами такого розгляду. При цьому у справі № 296/2561/18 Верховний Суд зазначив, що державний житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні або оперативному управлінні державних підприємств, організацій установ, може передаватись у комунальну власність за їх бажанням. Водночас Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» не містить заборон приватизації такого житлового фонду без передачі до комунальної власності. Крім того, Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» не визначає підпорядкованість вирішення питання приватизації певному органу приватизації залежно від належності житлового фонду, а лише перелічує уповноважені органи приватизації. Водночас Верховний Суд у справі № 522/21927/15-ц вказав на неможливість вирішення питання про визнання права на приватизацію без залучення Міністерства освіти і науки України як засновника вищого навчального закладу та розпорядника державного майна. Відповідно до пункту 10 частини першої статті 57 Закону України «Про вищу освіту» науково-педагогічні, наукові та педагогічні працівники закладу вищої освіти всіх форм власності мають право одержувати житло, у тому числі службове, в установленому законодавством порядку. Згідно з частиною другою статті 70 Закону України «Про вищу освіту» майно закріплюється за державним або комунальним закладом вищої освіти на праві господарського відання і не може бути предметом застави, а також не підлягає вилученню або передачі у власність юридичним і фізичним особам без згоди засновників закладу вищої освіти та вищого колегіального органу самоврядування закладу вищої освіти, крім випадків, передбачених законодавством. Результат аналізу зазначених норм права свідчить про те, що у випадках, передбачених законодавством науково-педагогічні, наукові та педагогічні працівники закладу вищої освіти мають право на одержання житла. Оскільки Верховний Суд у постанові від 23 вересня 2020 року у справі № 463/1832/18 (провадження № 61-12431св19) фактично сформулював позицію про неможливість приватизації житлового приміщення державної форми власності, яке перебуває в повному господарському віданні вищого навчального закладу, тому є підстави для відступу від такого висновку. Крім того, у цій справі, позивач, посилаючись на висновки Верховного Суду наведені у постанові від 22 липня 2020 року у справі № 295/15557/17 (провадження № 61-48216св18) згідно з якими університет є органом приватизації, а належним способом захисту порушених прав позивача є звернення з позовною заявою про зобов`язання розглянути заяви позивача про приватизацію та прийняття відповідного рішення за результатами такого розгляду, вказував на безпідставність відмов відповідача у розгляді його заяв щодо оформлення передачі квартири у приватну власність. Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, зокрема, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. В спірному випадку державний житловий фонд знаходиться у повному господарському віданні університету, який не створив уповноваженого приватизаційного органу. Таким чином потребує і уточнення висновок Верховного Суду викладений у справі № 295/15557/17 щодо належного органу приватизації та способу захисту в спірних правовідносинах, у випадку коли відповідач не забезпечив створення такого органу. Відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати. Однакове застосування закону забезпечуватиме реалізацію верховенства права, рівність перед законом та правову визначеність. Єдність у практиці застосування одних і тих самих норм права поліпшуватиме громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також сприятиме утвердженню довіри до судової влади в цілому. Ухвалення протилежних чи суперечливих судових рішень, особливо судом вищої інстанції, може призвести до порушення права на справедливий суд, закріпленого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень. Згідно з частиною другою статті 403 ЦПК України та з урахуванням наведеного, є підстави для передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Керуючись статтями 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Справу № 296/8558/21 за позовом ОСОБА_1 до Поліського національного університету про визнання права на приватизацію квартири, зобов`язання здійснити розгляд заяви про оформлення передачі квартири у приватну власність за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 12 липня 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 28 листопада 2022 року передати на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов