Постанова 4808 № 344/21128/21

Справа № 344/21128/21 Провадження № 22-ц/4808/471/23 Провадження № 22-ц/4808/472/23 Головуючий у 1 інстанції Бабій О. М. Суддя-доповідач Пнівчук ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 квітня 2023 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої Пнівчук О.В. суддів: Мальцевої Є.Є., Томин О.О. з участю секретаря Шандалович В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду від 09 лютого 2023 року та на додаткове рішення Івано-Франківського міського суду від 03 березня 2023 року, Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради на рішення Івано-Франківського міського суду від 09 лютого 2023 року, в складі суді ОСОБА_2 , у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про виселення та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради про визнання недійсним ордеру, визнання незаконним та скасування рішення, визнання незаконним та скасування розпорядження про приватизацію, визнання недійсним свідоцтва про право власності, припинення права власності, скасування рішення про державну реєстрацію права власності, в с т а н о в и в: У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_3 про виселення з належної їй на праві приватної власності кімнати АДРЕСА_1 . В обґрунтування позову зазначила, що вона відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 05.11.2021 є власником кімнати № НОМЕР_1 (об`єднана із кімнатою АДРЕСА_1 , у якій вона зареєстрована та проживає разом із своїм малолітнім сином ОСОБА_4 . В одній із кімнат проживає відповідач ОСОБА_3 , хоча має інше житло де зареєстрований. Позивачка, посилаючись на те, що проживання ОСОБА_3 у належній їй кімнаті порушує її права власника та права малолітньої дитини на вільне розпорядження та користування вказаною кімнатою, створює незручності, відповідач не є членом їх сім`ї та проживає там незаконно, просила ухвалити рішення яким виселити відповідача з належної їй на праві власності кімнати № 372. 25 січня 2022 року відповідач звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради про визнання недійсним ордеру серії ЛБ № 153 від 10.07.2020, визнання незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради № 1125 від 05.08.2021, визнання незаконним та скасування розпорядження про приватизацію № 131-р від 05.11.2021, визнання недійсним свідоцтва про право власності від 05.11.2021. яке видано ОСОБА_1 та її сину ОСОБА_4 , припинення права власності, скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстраційні записи про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . Вимоги зустрічного позову обґрунтовував тим, що станом на 10.07.2020 позивач мала дійсний ордер на кімнату 371, а щодо кімнати 372, то на момент видачі ордеру № 153 дана кімната була зайнята, у ній проживав ОСОБА_3 , який заселився туди на підставі ордеру № 97 серії ЛБ від 07.10.2013, виданого директором ТДВ «БМФ «Івано-Франківськбуд». Факт видачі ордеру підтверджується Журналом реєстрації видачі ордерів на проживання в будинку по АДРЕСА_2 . Те, що відповідач проживає в кімнаті 372 підтверджується копіями квитанцій про оплату за проживання у гуртожитку, тому ордер, який видано ОСОБА_1 слід визнати недійсним. Рішення виконавчого комітету про об`єднання кімнат 371 та 372 є незаконним, оскільки такого об`єднання кімнат не було. ОСОБА_1 не могла подати для присвоєння адреси документи про право власності та копію технічного паспорту, оскільки таких документів на момент прийняття оскаржуваного рішення не існувало. ОСОБА_1 ніколи не заселялася та не проживала у кімнаті 372, оскільки в ній на законних підставах проживав і проживає відповідач, а тому в неї не виникло право на приватизацію цієї частини житлового приміщення. Оскільки ордер ОСОБА_1 видано на житлове приміщення яке не було вільним, то такий ордер, свідоцтво про право власності і записи в державному реєстрі слід визнати недійсними та скасувати. Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 29 березня 2022 року первісний позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_3 об`єднано в одне провадження. Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 26 травня 2022 року до участі у справі залучено Орган опіки та піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради. Рішенням Івано-Франківського міського суду від 09 лютого 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про виселення відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано недійсним ордер на житлове приміщення серії ЛБ № 153 виданий 10 липня 20220 року ОСОБА_1 на право зайняття житлового приміщення в будинку АДРЕСА_3 . Визнано незаконним та скасовано п. 1.31 рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про від 05 серпня 2021 року № 1125 про присвоєння поштової адреси об`єднаним кімнатам № НОМЕР_2 у гуртожитку, загальною площею 34,5 м.кв., житловою площею 28,8 м.кв. (замовники: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 ) на АДРЕСА_4 . Визнано незаконним та скасовано розпорядження заступника міського голови - директора Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики від 05 листопада 2021 року № 131-р Про приватизацію квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян. Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності на кімнату у гуртожитку яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , загальною площею 34,5 м.кв., видане ОСОБА_1 та ОСОБА_4 05 листопада 2021 року. Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , законним представником якого є ОСОБА_1 , Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради, по 992 грн. 40 коп. судового збору з кожного. В задоволенні решти вимог позову відмовлено. Додатковим рішенням Івано-Франківського міського суду від 03 березня 2023 року стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , законним представником якого є ОСОБА_1 , Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2250 грн з кожного. Не погоджуючись з рішенням суду від 09 лютого 2023 року та додатковим рішенням від 03 березня 2023 року, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, а також неправильно застосовані норми матеріального права. Апелянт зазначила, що ОСОБА_3 на праві власності належить 1/3 частка трьохкімнатної квартири АДРЕСА_5 . За вказаною адресою зареєстровано його місце проживання. Кімната АДРЕСА_1 не була віднесена до числа службових приміщень, а тому не могла надаватись ОСОБА_3 для виконання ним його службових обов`язків. Таким чином, як на день видачі ордеру ОСОБА_3 у 2013 році так і на день видачі 10.07.2020 року ордеру ОСОБА_1 на право заняття нею кімнат АДРЕСА_6 , ОСОБА_3 проживав у квартирі АДРЕСА_5 , а не кімнаті АДРЕСА_1 . Надані ОСОБА_3 копії квитанцій про оплату не підтверджують факту його постійного проживання в кімнаті АДРЕСА_7 , він міг періодично ночувати в кімнаті, використовував кімнату для відпочинку, зберігання власних речей. Покази свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які не є членами сім`ї ОСОБА_3 не можуть бути доказами його постійного проживання в кімнаті АДРЕСА_7 . Суд дав невірну оцінку її поясненням щодо проживання ОСОБА_3 в спірній кімнаті, оскільки вона надавала пояснення про те, що під проживанням відповідача мала на увазі те, що він встановив на двері кімнати свій замок, зберігає там речі та періодично відвідує кімнату, саме такі дії були підставою для звернення з позовом про його виселення з даної кімнати. Виданий відповідачу у 2013 році ордер свідчить не про вселення його в кімнату, а про його право на вселення в кімнату. ОСОБА_3 з попереднього місця реєстрації не виписувався, а відтак не вселявся в кімнату № НОМЕР_3 для постійного проживання. Апелянт зазначила, що вона з сином ОСОБА_7 станом на 10.07.2020 проживала у кімнаті № 371 житловою площею 12,8 м.кв. Згідно рішення МВК № 3 552 від 24.09.2010. вона перебувала на квартирному обліку при виконавчому комітеті в списках позачергової черги складом сім?ї 2 особи (довідка № 573776 від 27.08.2021) та мала право на поліпшення своїх житлових умов. 10 липня 2020 року директор ДП «Лізингбуд» ОСОБА_3 , знаючи що кімната № НОМЕР_1 зайнята нею, а кімната № 372 вільна, видав ордер на право зайняття кімнат №371-372. Зазначеній обставині суд не дав належної оцінки. Вважає, що висновок суду про те, що ОСОБА_1 не могла надати весь пакет документів необхідних для присвоєння поштової адреси, ґрунтується на припущеннях. Висновок суду про те, що вона ніколи не проживала у кімнаті АДРЕСА_8 , а тому у неї не виникло права на приватизацію на її приватизацію є помилковим. Зазначила, що проживала у кімнаті № НОМЕР_1 з 10 вересня 2013 року, і мала законне право проживати також у кімнаті 372 з 10 липня 2020 року, а з 05 серпня 2021 року - у житловому приміщенні, поштова адреса якого була: АДРЕСА_4 . Розпорядження заступника міського голови директора Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики від 05.11.2021 року про приватизацію квартири у її власність прийнято в межах повноважень згідно чинного законодавства, а відтак у суду були відсутні підстави для скасування свідоцтва про право власності на кімнату АДРЕСА_9 . Рішення суду про відмову у задоволенні її позову про виселення ОСОБА_3 з кімнати АДРЕСА_1 суперечить фактичним обставинам справи. Так, ОСОБА_3 мав би право проживати у спірній кімнаті якби він на підставі ордера від 07.10.2013 року реалізував своє право, виписався з квартири АДРЕСА_5 та вселився у кімнату АДРЕСА_1 , однак відповідач у вказаній кімнаті ніколи не проживав, а лише періодично відвідував її, натомість позивачка зареєструвала своє місце проживання у зазначеній кімнаті та набула права власності на неї, а тому її вимоги про виселення відповідача з кімнати є належним способом захисту її цивільних прав. Апелянт просила рішення Івано-Франківського міського суду від 09 лютого 2023 року та додаткове рішення цього суду від 03 березня 2023 року скасувати, позовні вимоги про виселення задовольнити, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовити. Не погодившись із рішенням від 09 лютого 2023 року, представник Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради подав апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що рішення суду є необгрунтованим, оскільки органом приватизації не було здійснено жодних порушень встановленого законодавством порядку передачі квартири, жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян та будь-яких інших нормативно-правових актів. Апелянт вважає, що суд дійшов помилкового висновку про те, що ОСОБА_1 ніколи не проживала в кімнаті № 372, яка об`єднана з кімнатою № 371, оскільки кімната № НОМЕР_3 є зайнятою ОСОБА_3 , а тому у позивачки не виникло право на приватизацію. Зазначили, що ордери на вселення в спірне житлове приміщення ОСОБА_1 видавалися дочірнім підприємством «Лізингбуд» ТДВ «Будівельно-монтажна фірма «Івано-Франківськбуд», a саме за підписом ОСОБА_3 . Вважають, що позивач свідомо видав ОСОБА_1 ордер від 10.07.2020 року № 153 серії ЛБ на право зайняття кімнат №371-372, із зазначенням загальної та житлової площ, оскільки кімната № 372 була фактично вільною, а тому його твердження під час розгляду цієї справи в суді першої інстанції про помилку кімнатами не можуть братись до уваги. Сам позивач з 1988 року і на день розгляду справи в суді зареєстрований на АДРЕСА_10 та з 12 березня 2007 року до 10 липня 2020 року у цій квартирі йому належала 1/3 частки. Тобто, на момент видачі ордеру ОСОБА_1 кімната АДРЕСА_7 не була занятою. Виданий 07 жовтня 2013 року директором БМФ «Івано-Франківськбуд» ордер серії ЛБ №97 на право зайняття ОСОБА_3 кімнати АДРЕСА_1 , свідчить не про вселення позивача в цю кімнату для проживання, а лише про його право (на день видачі ордеру) вселитись у кімнату. В абзаці 3 пункту 69 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов вказано, що ордер дійсний протягом 30 днів. 3 моменту видачі позивачу ордеру від 07 жовтня 2013 року до сьогодні він своє право на вселення в кімнату АДРЕСА_7 не реалізував, а тому такий ордер є недійсний. ОСОБА_1 10 вересня 2013 року було видано ордер на кімнату АДРЕСА_9 і вона була там зареєстрована. У зв?язку з видачею їй 10 липня 2020 року ордеру на кімнати № 371-372, в липні 2020 року ОСОБА_1 зареєструвалась за адресою АДРЕСА_3 . За зверненням ОСОБА_1 виконавчий комітет своїм рішенням від 05 серпня 2021 року №1125 присвоїв об?єднаним кімнатам №371-372 номер 371 і ОСОБА_1 з 17 вересня 2021року зареєстрована в кімнаті №371. ОСОБА_1 правомірно вселилась та зареєстрована в кімнаті АДРЕСА_9 , на підставі поданих документів. Апелянтом, як органом приватизації, було прийнято рішення у вигляді розпорядження, про передачу спірного жилого приміщення у гуртожитку у спільну сумісну власність ОСОБА_1 та ОСОБА_4 та видано 05 листопада 2021 року свідоцтво про право власності. Розпорядження заступника міського голови - директора Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради від 05.11.2021 р. №131-р Про приватизацію квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян видано в межах та у спосіб, визначений чинним законодавством України та на підставі дійсних документів. Тому підстави для визнання такого розпорядження незаконним відсутні. ОСОБА_3 не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що оспорюване рішення органу приватизації та видане на підставі нього свідоцтво про право власності на житло суперечить нормам законодавства України, чинного на момент видачі відповідного розпорядження. Відповідно безпідставно скасовано свідоцтво про право власності видане ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на кімнату АДРЕСА_9 . Свідоцтво про право власності видане без жодних процедурних чи інших порушень. Відтак вимога щодо визнання його недійсним не може підлягати задоволенню. Вищенаведене свідчить про те, що ОСОБА_8 своє право на вселення в спірне житлове приміщення не реалізував, на момент видачі йому ордера на кімнату та розгляду справи був зареєстрований в іншому житлі. ОСОБА_1 на підставі ордеру зареєстрована в об`єднаній кімнаті №371 на момент подачі документів до органу приватизації, а відтак набула право на приватизацію. Просили рішення Івано-Франківського міського суду від 09 лютого 2023 року скасувати. У відзиві на апеляційні скарги ОСОБА_3 зазначив, що рішення суду є законним та обґрунтованим. Вказав, що враховуючи те, що кімната № НОМЕР_1 ОСОБА_9 була зайнята на підставі чинного ордера №94 серії ЛБ від 10 вересня 2013 року, а кімната № 372 була зайнята ОСОБА_3 на підставі чинного ордеру №97 серії ЛБ від 07 жовтня 2013 року, новий ордер на вказані кімнати № 371, 372 видаватися не міг, а тому суд першої інстанції обґрунтовано визнав недійсним ордер, виданий ОСОБА_1 10 липня 2020 року на житлове приміщення кімнат № НОМЕР_2 . Суд першої інстанції правильно визнав рішення Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 05.08.2021 року, яким об`єднаним кімнатам АДРЕСА_11 було присвоєно адресу АДРЕСА_4 , оскільки ОСОБА_1 не могла подати для присвоєння адреси на розгляд виконавчого комітету, який відбувся 05.08.2021 року, документи про право власності та копію технічного паспорту, оскільки таких документів на той час фізично не існувало. ОСОБА_3 вказав також, що ОСОБА_1 ніколи не заселялася та не проживала у кімнаті АДРЕСА_7 , оскільки в цій кімнаті проживає він. Вказані обставини підтверджені як показаннями свідків так і наявними в матеріалах справи доказами. Це фактично також підтверджує сама позивач яка подала до нього позов про виселення. Вважає обґрунтованим висновок суду про те, що у позивачки не виникло право на приватизацію цієї частини житлового приміщення. Посилаючись на зазначені обставини ОСОБА_3 просив апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення суду без зміни. У засіданні апеляційного суду апелянт ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_10 , представник Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради Бойчук І.І. підтримали доводи поданих ними апеляційних скарг. ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_11 доводи апеляційних скарг заперечили, просили рішення суду залишити без зміни. Представники виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради - Яшан В.В. та Органу опіки та піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Бітківська Д.Є. доводи апеляційних скарг визнали. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення з наступних підстав. Відповідно до положень ч.1,2 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суд суду першої інстанції зазначеним вимогам відповідає. Постановляючи рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_3 проживає в кімнаті АДРЕСА_1 на законних підставах, а відтак підстави для його виселення відсутні. Задовольняючи зустрічний позов та визнаючи недійсним ордер ЛБ № 153 від 10 липня 2020 року на право зайняття ОСОБА_1 АДРЕСА_6 , суд вказав що кімната № 372 зайнята ОСОБА_12 , ордер на його вселення дійсний, а тому на зайняте приміщення не міг бути виданий новий ордер. Визнаючи незаконним та скасовуючи рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 05 серпня 2021 року про присвоєння поштової адреси об`єднаним кімнатам № НОМЕР_1 , АДРЕСА_7 суд виходив із того, що вказані кімнати не є фізично об`єднаними, а також позивачка до заяви не могла подати весь пакет необхідних документів.. Оскільки ОСОБА_1 ніколи не проживала в кімнаті № 371, ордер на її вселення у кімнати № 271, 372 визнано недійсним, то відтак у ОСОБА_1 не виникло право на приватизацію кімнати № 372, то суд визнав незаконним та скасував розпорядження директора Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради від 05.11.2021 про приватизацію спірного житла ОСОБА_1 та свідоцтво про право власності видане ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на кімнату АДРЕСА_9 . З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів з огляду на наступне. Судом встановлено, що ОСОБА_1 протягом тривалого часу разом із матір`ю проживала в гуртожитку (різних кімнатах) за адресою АДРЕСА_2 . 10 вересня 2013 року ОСОБА_9 директором ДП «Лізингбуд» видано ордер № 94 серії ЛБ на зайняття житлового приміщення в будинку по АДРЕСА_4 , житлова площа 12,80 кв.м., загальна площа 19, 34 кв.м.4. 07 жовтня 2013 року директором ТДВ «БМФ «Івано-Франківськбуд» видано ОСОБА_3 ордер № 97 серії ЛБ на зайняття житлового приміщення в будинку по АДРЕСА_12 , житлова площа 16,00 кв.м., загальна площа 23, 99 кв.м. Рішенням Івано-Франківської міської ради від 18.10.2013 № 1234-38 приміщення гуртожитку на АДРЕСА_2 , які належать ТДВ «БМФ «Івано-Франківськбуд» прийнято безоплатно в комунальну власність територіальної громади міста. Право поселення та реєстрації залишено за ТДВ «БМФ «Івано-Франківськбуд» у ряді приміщень третього поверху (згідно додатку). 10 липня 2020 року ДП «Лізингбуд» видано ОСОБА_1 , ордер №153 серія ЛБ на сім`ю у складі двох осіб ( її та сина ОСОБА_4 ) на право зайняття житлового приміщення в будинку по АДРЕСА_3 , житлова площа 28,80 кв.м., загальна площа 34,10 кв.м. Рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про від 05 серпня 2021 року № 1125 (п. 1.31) присвоєно поштову адресу об`єднаним кімнатам АДРЕСА_13 у гуртожитку, загальною площею 34,5 м.кв., житловою площею 28,8 м.кв. (замовники: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 ) АДРЕСА_4 . Рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 21.10.2021 року № 1431 надано дозвіл на передачу житлових приміщень у гуртожитках міста у власність, зокрема: житлове приміщення №371 житловою площею 28,8 м.кв. на АДРЕСА_2 , ОСОБА_1 , склад сім`ї 2 особи (вона та син ОСОБА_7 ). Розпорядженням заступника міського голови - директора Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики від 05 листопада 2021 року № 131-р за результатами розгляду заяви наймача ОСОБА_1 на приватизацію жилого приміщення в гуртожитку прийнято рішення згідно якого приміщення в якому вона мешкає за адресою: АДРЕСА_4 передано в приватну власність. Згідно Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 05.11.2021 серії СТЕ №076621 кімната в гуртожитку по АДРЕСА_4 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_4 (сину) в рівних долях. Частиною 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені в ч. 2 ст. 16 ЦК України і їх перелік не є вичерпним. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Частиною 1 ст. 316 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Відповідно до ст. 58 ЖК Українита Правила обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень, па підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення. Статтею 59 ЖК України передбачено, що ордер на жиле приміщення може бути визнано недійсним у судовому порядку у випадках подання громадянами не відповідаючих дійсності відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, порушення прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері жиле приміщення, неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення, а також в інших випадках порушення порядку і умов надання жилих приміщень. Відповідно до ст. 18 ЖК України, управління житловим фондом здійснюється власником або уповноваженим ним органом у межах, визначених власником. Положеннями ст. 129 ЖК України передбачено, що на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації, орган місцевого самоврядування видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу в гуртожитку. Встановлено, що позивачка, посилаючись на те, що кімната в гуртожитку по АДРЕСА_4 належить на праві спільної сумісної власності їй та її сину ОСОБА_4 - в рівних долях, просила виселити ОСОБА_3 із кімнати № 372, у якій він проживає без законних підстав. Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні вказаних позовних вимог правильно зазначив, що такі твердження позивачки спростовуються копією ордеру № 97 від 07 жовтня 2013 року, який виданий ОСОБА_3 на право зайняття житлового приміщення кімнати АДРЕСА_1 , який у встановленому законом порядку недійсним не визнавався. Зібраними доказами в справі підтверджено, що ОСОБА_3 з 10.02.1988 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_10 , однак з часу отримання ордера проживає у кімнаті АДРЕСА_1 . Вказана обставина підтверджена поясненнями свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_14 а також і самою позивачкою у позовній заяві, де вона зазначає що у одній із кімнат проживає ОСОБА_3 . Крім того, ОСОБА_3 здійснював оплату за проживання в спірній кімнаті. Посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на те, що під проживанням відповідача мала на увазі те, що ОСОБА_3 встановив на двері кімнати замок, зберігає там свої речі та періодично відвідує кімнату, не заслуговують на увагу, оскільки в обґрунтування своїх позовних вимог позивачка на вказані обставини не посилалася. Та обставина, що ОСОБА_3 на праві власності належить 1/3 частка трьохкімнатної квартири АДРЕСА_5 , де він зареєстрований не дає підстав для висновку, що останній не проживав у спірній кімнаті гуртожитку. Окрім того, матеріали справи не містять доказів того, що з часу отримання ОСОБА_3 у жовтні 2013 року ордеру на право зайняття житлового приміщення в кімнаті №372, ОСОБА_1 , проживаючи в кімнаті АДРЕСА_14 та перебуваючи на обліку, як особа яка потребує поліпшення житлових умов та знаючи, що спірна кімната вільна, ставила питання про надання їй зазначеної кімнати чи щодо неправомірного зайняття кімнати ОСОБА_3 . Доводи апелянтів про те, що виданий відповідачу у 2013 році ордер свідчить не про вселення його в кімнату, а про його право на вселення в кімнату та що він не зареєстрований у кімнаті гуртожитку, а відтак не вселявся в кімнату № НОМЕР_3 для постійного проживання спростовуються встановленими по справі обставинами щодо проживання у зазначеній кімнаті. Встановлено, що ДП «Лізингбуд» 10 липня 2020 року видано ОСОБА_1 , ордер №153 серія ЛБ на сім`ю у складі двох сіб ( її та сина ОСОБА_4 ) на право зайняття житлового приміщення в будинку по АДРЕСА_2 , кімнати АДРЕСА_13 , у тому числі на кімнату АДРЕСА_7 , у якій проживав ОСОБА_3 на підставі ордера виданого 07 жовтня 2013 року. Таким чином ОСОБА_1 видано ордер на частину приміщення яке не було вільним, а відтак суд обґрунтовано задовольнив зустрічний позов ОСОБА_3 про визнання ордера видано ОСОБА_1 10 липня 2020 року недійсним. Посилання апелянтів на те, що суд не дав належної оцінки тому що ордер, виданий ОСОБА_1 10 липня 2020 року підписано самим ОСОБА_3 , тобто він свідомо видав ордер на вільне приміщення, не заслуговують на увагу, оскільки ОСОБА_3 посилається на допущену ним помилку щодо номера кімнати, будь-яких інших обставин які б свідчили про те, що він свідомо видав ОСОБА_1 ордер на приміщення кімнати в якій проживає судом не встановлено. Колегія суддів погоджується з висновком суду щодо задоволення вимоги зустрічного позову про визнання незаконним та скасування п. 1.31 рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про від 05 серпня 2021 року № 1125 про присвоєння за заявою ОСОБА_1 поштової адреси об`єднаним кімнатам АДРЕСА_6 . Судом вірно встановлено, що кімнати мають окремі входи, тобто не є фізично об`єднаними. Окрім того також встановлено, що приймаючи оскаржуване рішення виконавчий комітет керувався Законом України «Про місцеве самоврядування»та Положенням «Про порядок присвоєння (зміну) та реєстрації адрес об`єктам нерухомості міста Івано-Франківська». Пунктом 2.6.2 Порядку передбачено перелік необхідних документів, що подаються заявником для присвоєння адреси існуючим об`єктам. ОСОБА_1 , звернувшись із заявою до міського голови 23.06.2021 не могла надати весь пакет необхідних документів, зокрема: технічний паспорт на кімнату 371 в гуртожитку вона отримала 13.09.2021, свідоцтво про право власності на кімнату 371 вона отримала 05.11.2021. Зазначені обставини апелянтами не спростовано, а тому рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради № 1125 від 05.08.2021 як таке, що прийнято з порушенням чинних норм та правил судом першої інстанції обґрунтовано скасовано. Що стосується зустрічного позову в частині визнання незаконним та скасування розпорядження заступника міського голови директора Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради від 05 листопада 2021 року щодо приватизації спірного житлового приміщення, колегія суддів виходить із наступного. Положеннями ч.1 ст. 4 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», передбачено, що приватизація жилих приміщень у гуртожитках здійснюється відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»та прийнятих відповідно до нього нормативно-правових актів з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму. Згідно ч.4 ст.5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» право на приватизацію житлових приміщень у гуртожитку з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які на законних підставах проживають у них. Судом встановлено, та не заперечується сторонами, що ОСОБА_1 ніколи не проживала в кімнаті 371 гуртожитку, ордер на право зайняття житлової площі в кімнатах 371-372 визнано недійсним, кімната № НОМЕР_3 не є вільною, право на проживання в ній має ОСОБА_3 . З огляду на встановлені обставини, суд дійшов правильного висновку про те, що у позивачки не виникло право на приватизацію кімнати 372 в гуртожитку, а відтак обґрунтовано визнав недійсним та скасував розпорядження заступника міського голови директора Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради від 05 листопада 2021 року про приватизацію спірного житлового приміщення. Оскільки ордер на право зайняття житлового приміщення, рішення про присвоєння поштової адреси та розпорядження про приватизацію визнано недійсними, то суд обґрунтовано визнав недійсним та скасував видане на їх підставі свідоцтво про право власності на кімнату у гуртожитку яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 34,5 м.кв., видане ОСОБА_1 та ОСОБА_4 05 листопада 2021 року. При цьому колегія суддів зауважує, що у користуванні позивачки та її сина залишається кімната 371, право на проживання в якій за позивачкою залишається на підставі ордеру від 10 вересня 2013 року № 94 серії ЛБ, а отже ні позивачка, ні її малолітній син не позбавлені житла. Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги ОСОБА_1 та Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення та додаткове рішення суду без змін. Керуючись ст. 374, 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, суд, п о с т а н о в и в: Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду від 09 лютого 2023 року та додаткове рішення Івано-Франківського міського суду від 03 березня 2023 року - без зміни. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 21 квітня 2023 року. Головуюча О.В. Пнівчук Судді: Є.Є. Мальцева О.О. Томин