Постанова 4803 № 183/2471/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1621/23 Справа № 183/2471/21 Суддя у 1-й інстанції - Дубовенко І.Г. Суддя у 2-й інстанції - Космачевська Т. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 квітня 2023 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: судді-доповідача Космачевської Т.В., суддів: Канурної О.Д., Халаджи О.В., розглянувши в письмовому провадженні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 жовтня 2022 року в цивільній справі номер 183/2471/21 за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» про стягнення різниці між належною до сплати вихідною допомогою та раніше нарахованою, В С Т А Н О В И В: В квітні 2021 року до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області звернулась ОСОБА_1 з позовом до Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» про стягнення різниці між належною до сплати вихідною допомогою та раніше нарахованою, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що з 06 червня 2002 року до 01 квітня 2011 року вона працювала у відповідача на посаді інженера з ремонту групи для ремонту цивільних споруд. Звільнена наказом №118-К від 01 квітня 2011 року у зв`язку з відмовою від продовження роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці. В день звільнення відповідач не надав їй копію наказу про звільнення та письмово не повідомив про нараховані суми вихідної допомоги, належні при звільненні. Вважаючи звільнення незаконним, вона зверталась до суду із позовом про поновлення на роботі. Під час розгляду судом справи про поновлення її на роботі, їй стало відомо, що при звільненні їй невірно проведено розрахунок належної до виплати вихідної допомоги. Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 травня 2016 року позивачці було відмовлено у задоволенні позову. Вказане рішення оскаржене нею, постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 травня 2018 року рішення від 16 травня 2016 року залишено без змін. 26 березня 2018 року ухвалою Верховного Суду відмовлено у відкритті касаційного провадження за її скаргою. 12 січня 2021 року позивач звернулася до експертної установи з метою визначення суми вихідної допомоги, яка підлягає нарахуванню їй, а 21 січня 2021 року вона подала до суду заяву про перегляд рішення суду від 16 травня 2016 року за нововиявленими обставинами , оскільки згідно висновку експерта №12/01/2021 від 15 січня 2021 року за результатами проведення економічної експертизи середньоденна заробітна плата позивача складає 195,78 грн, середньомісячна 4111,38 грн, а тому розмір вихідної допомоги відповідно становить 4111,38 грн, що на 600,01 грн більше, ніж виплачено ПАТ «Укртелеком» позивачу. Ухвалою суду від 16 лютого 2021 року їй було відмовлено у перегляді рішення за нововиявленими обставинами, через те, що обставини, на які вона посилалася не є нововиявленими, а є новими доказами. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 квітня 2021 року ухвалу суду від 16 лютого 2021 року залишено без змін. У зв`язку з тим, що вказаний висновок експерта згідно судового рішення є новим доказом, вона вимушена звернутися до суду з вказаним позовом. Позивачка просила суд стягнути з відповідача різницю між належною до сплати вихідною допомогою та нарахованою в сумі 600,01 грн, а також стягнути на її користь судові витрати. Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 жовтня 2022 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» про стягнення різниці між належною до сплати вихідною допомогою та раніше нарахованою - відмовлено. Із вказаним рішенням не погодилась ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 жовтня 2022 року та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Доводами апеляційної скарги наведено, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим. Суд першої інстанції належним чином не встановив які саме два місяці передували звільненню позивачки, розмір заробітної плати за ті місяці, за які було розраховано середньоденний заробіток (лютий та березень 2011 року) та число робочих днів у цих місяцях. Також судом не з`ясовано чи було враховано при визначенні розміру заробітної плати за останні 2 місяці оплату листків непрацездатності, що має значення для визначення розміру середньоденного заробітку відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08 грудня 1995 року №100. Судом не встановлено належним чином обставини справи, не надано оцінки висновку експерта №12/01/2021 від 15.01.2021 року, не викладено мотиви прийняття чи відмови у прийнятті зазначеного доказу. Позиція суду ґрунтується на рішенні Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області у цивільній справі №183/1066/16 від 16 травня 2016 року, таким чином не встановлено всіх обставин, що є необхідним для правильного вирішення спору. Підставою цього позову є розмір середньоденної заробітної плати на момент звільнення з роботи, який відображений в висновку експерта №12/01/2021 та складає 195,78 грн. Розмір середньоденної заробітної плати в наданому відповідачем розрахунку вихідної допомоги складає 180,07 гривень. Від відповідача Акціонерного товариства «Укртелеком» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити в задоволенні скарги ОСОБА_1 , рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 жовтня 2022 року залишити без змін. Вважає, що судом першої інстанції всебічно та обґрунтовано встановлено обставини справи, вірно застосовано норми матеріального та процесуального законодавства до спірних правовідносин. Зазначений позивачкою висновок експерта №12/01/2021 від 15.01.2021 року, на який вона посилається як на новий доказ, зводиться до переоцінки доказів у справі №183/1066/16 та незгоди з тією оцінкою, що надав їм суд під час розгляду справи. Від позивачки ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив, яка частково повторює аргументи, викладені в апеляційній скарзі, також зазначає, що доводи, викладені у відзиві стосовно висновку експерта як переоцінку доказів у справі №183/1066/16, є необґрунтованими, оскільки, в даних двох справах №183/1066/16 та №183/2471/21 однакові сторони, проте різні підстави та предмет позову. Предметом позову у справі №183/2471/21 є стягнення різниці між належною до сплати вихідної допомоги та нарахованої в сумі 600,01 грн, а підставою даного позову є розмір середньоденної заробітної плати на момент звільнення з роботи, який відображений в зазначеному вищу висновку експерта. Згідно з частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до частини 13 ст. 7 ЦПК України, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до статей 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до вимог частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено і це вбачається з матеріалів цивільної справи, що наказом/розпорядженням №169-К позивачку ОСОБА_1 прийнято на посаду інженера з ремонту групи для ремонту цивільних споруд у ВАТ «Укртелеком». Звільнена наказом № 118-К від 01 квітня 2011 року у зв`язку з відмовою від продовження роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці (а.с. 9, 50, 10, 51). З розрахункових листів та розрахунку вихідної допомоги від 08.02.2016 року при звільненні позивачки вбачається, що відповідачем виплачена вихідна допомога в розмірі 3511,37 грн (а.с. 13, 25, 58, 81). Висновком експерта №12/01/2021 за результатами проведення економічної експертизи по цивільній справі №183/10166/16 встановлено, що середньоденна заробітна плата позивача складає 195,78 грн, середньомісячна - 4111,38 грн (а.с. 28 33, 92-97). З рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області у справі №183/1066/16 від 16 травня 2016 року, яке залишене в силі постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 січня 2018 року, вбачається у березні 2016 року ОСОБА_1 зверталася до суду з позовом до ПАТ «Укртелеком», в якому просила визнати правильним розрахунок вихідної допомоги при звільненні у розмірі 4111,38 грн; зобов`язати відповідача провести донарахування вихідної допомоги в сумі 600,01 грн. Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 травня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ «Укртелеком» відмовлено, зокрема, з тих підстав, що розрахунок виплаченої позивачеві при звільнені вихідної допомоги, відповідачем зроблений вірно, вихідна допомога виплачена позивачеві в повному обсязі. Рішення набрало законної сили 24 січня 2018 року (а.с. 198-206). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що правильність розрахунку відповідачем розміру вихідної допомоги при звільненні ОСОБА_1 встановлено рішенням суду цивільній справі, що набрало законної сили. З вказаними висновками суду першої інстанції апеляційний суд погоджується, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Згідно з вимогами ч. 1, 2 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до вимог статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу. Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. З апеляційної скарги ОСОБА_1 вбачається, що на її думку судом першої інстанції не встановлено, які саме два місяці передували звільненню позивачки, розмір заробітної плати за ті місяці, за які було розраховано середньоденний заробіток (лютий та березень 2011 року) та число робочих днів у цих місяцях. Не враховано що, підставою цього позову є розмір середньоденної заробітної плати на момент звільнення з роботи, який відображений в висновку експерта №12/01/2021, не надано оцінки зазначеному висновку експерта, відповідно до якого: 1. визначений ПАТ «Укртелеком» розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 для розрахунку вихідної допомоги при звільненні з роботи, відповідно до п. 6 ст. 36 КЗпП України в розрахунку вихідної допомоги за №12F000-166 від 08 лютого 2016 року не відповідає вимогам п. 2, п. 3, п. 5, п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 року №100; 2. в результаті проведеного дослідження встановлено, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 на дату її звільнення з роботи 01.04.2011 року, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують звільненню з ПАТ «Укртелеком», згідно з вимогами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08 лютого 1995 року, складає 195,78 грн. Середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 , розрахована відповідно до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08 лютого 1995 року, складає 4111.38 грн. З цього приводу апеляційний суд зазначає наступне. Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області у справі №183/1066/16 від 16 травня 2016 року, залишеним в силі постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 січня 2018 року, встановлено, що у березні 2016 року ОСОБА_1 зверталася до суду з позовом до ПАТ «Укртелеком», в якому просила визнати правильним розрахунок вихідної допомоги при звільненні у розмірі 4111,38 грн; зобов`язати відповідача провести донарахування вихідної допомоги в сумі 600,01 грн. Цим рішенням у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ «Укртелеком» відмовлено, зокрема, з тих підстав, що розрахунок виплаченої позивачеві при звільнені вихідної допомоги, відповідачем зроблений вірно, вихідна допомога виплачена позивачеві в повному обсязі. Рішення набрало законної сили 24 січня 2018 року. Статтею 82 ЦПК України, зокрема, визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Судом першої інстанції було правильно встановлено, що правильність розрахунку відповідачем розміру вихідної допомоги при звільненні ОСОБА_1 встановлено рішенням суду в цивільній справі, що набрало законної сили. Доводи ОСОБА_1 , викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними, і не можуть бути взяті до уваги, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів, що були предметом дослідження в суді першої інстанції та не спростовують висновків суду першої інстанції. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Суд, у цій справі, враховує положення Висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Враховуючи наведене, апеляційний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення. За таких обставин, апеляційний суд вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив судове рішення, яке відповідає вимогам закону. Підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно з частиною 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, витрати ОСОБА_1 по сплаті судового збору, пов`язані з поданням апеляційної скарги, відшкодуванню не підлягають. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 жовтня 2022 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, як така, що ухвалена у малозначній справі, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Судді: