Постанова Дніпровський апеляційний суд № 185/9172/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3514/23 Справа № 185/9172/22 Суддя у 1-й інстанції - Перекопський М.М. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 квітня 2023 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Барильської А.П., суддів: Деркач Н.М., Куценко Т.Р. секретар судового засідання: Заворотний К.Я. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства ДТЕК Павлоградвугілля на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 січня 2023 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства ДТЕК Павлоградвугілля про відшкодування моральної шкоди, - ВСТАНОВИВ: У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства ДТЕК Павлоградвугілля (далі ПрАТ ДТЕК Павлоградвугілля) про відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що він тривалий час знаходився у трудових відносинах з ПрАТ ДТЕК Павлоградвугілля та за час роботи на даному підприємстві отримав професійні захворювання, які обумовлені умовами, в яких він працював. Первинно позивачу було встановлено сукупний ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 60% довідкою МСЕК від 30 серпня 2016 року. Довідкою МСЕК від 21 серпня 2019 року позивачу повторно встановлено сукупний ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 60%, з яких 45% - по радикулопатії з ДПП (двусторонній плечолопатковий періартроз), 10% - по ХОЗЛ (хронічне обструктивне захворювання легень), 5% - туговухість, 01 вересня 2019 року позивачу встановлено третю групу інвалідності, безстроково. З вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, позивач втратив своє здоров`я та йому завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що його турбує фізичний біль, погане самопочуття, порушення душевної рівноваги, а тому просив суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача в рахунок відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров`я внаслідок виконання трудових обов`язків 234 000 грн., без урахування утримань з цієї суми податку з доходів фізичних осіб та військового збору. Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 січня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ ДТЕК Павлоградвугілля на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 120000 грн., з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів. Вирішено питання стосовно судових витрат. (а.с.99-100). В апеляційній скарзі відповідач ПрАТ ДТЕК Павлоградвугілля посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким зменшити розмір відшкодування моральної шкоди. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають дійсним обставинам. Вказували, що підставою для відшкодування шкоди може бути висновок лікаря-психіатра про стрес, депресію чи інші негативні вияви стану потерпілого, а тому зміни психологічного стану та наявність моральної шкоди може підтвердити лише судово-психіатрична експертиза. Зазначали, що вони забезпечили позивача спеціальним одягом, засобами індивідуального захисту та створили безпечні і нешкідливі умови праці у рамках існуючої технології видобутку вугілля. Довідка МСЕК, якою позивачу встановлено втрату професійної працездатності, не доводить факту спричинення йому моральної шкоди та її розміру (а.с.118-124). Позивач своїм правом, передбаченим ст.360 ЦПК України, на подачу відзиву на апеляційну скаргу, не скористався. Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з огляду на наступне. Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач тривалий час працював у відповідача, що підтверджується копією трудової книжки позивача, яка міститься в матеріалах справи. З Акту розслідування хронічного професійного захворювання вбачається, що позивачу було встановлено діагноз професійних хронічних захворювань, які були викликані наявністю шкідливих умов праці. Також з Акту вбачається, що особи, які порушили законодавство про охорону праці, не встановлені через тривалий час роботи в умовах дії шкідливих факторів та зміною керівників структурних підрозділів та керівників ділянок. У зв`язку із заподіянням шкоди здоров`ю позивач пройшов огляд медико-соціальною експертною комісією, за результатами якого 30.08.2016 року позивачу первинно встановлено сукупний ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 60%, з яких 45% - по радикулопатії з ДПП (двусторонній плечолопатковий періартроз), 10% - по ХОЗЛ (хронічне обструктивне захворювання легень), 5% - туговухість. Висновком МСЕК від 21 серпня 2019 року позивачу повторно встановлено сукупний ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 60%, з яких 45% - по радикулопатії з ДПП (двусторонній плечолопатковий періартроз), 10% - по ХОЗЛ (хронічне обструктивне захворювання легень), 5% - туговухість, безстроково. 01 вересня 2019 року позивачу встановлено третю групу інвалідності, безстроково. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції оцінивши глибину, характер та тривалість душевних страждань та нервових переживань, істотності недоотриманих благ, а також конкретні обставини по справі і розмір втрати професійної працездатності, призначення позивачу групи інвалідності, характер професійних захворювань та їх наслідки для здоров`я позивача, дійшов висновку про часткове задоволення позову та стягнення моральної шкоди в розмірі 120 000 грн., без відрахування податків та інших обов`язкових платежів. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Згідно статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Відповідно до частини другої статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Стаття 173 КЗпП України закріплює за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків. Частиною першої статті 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у тому числі у фізичному болю та стражданнях, яких зазнала особа у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. У відповідності до статті 4 Закону України Про охорону праці державна політика в області охорони праці, базується; зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань. У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. Суд першої інстанції, на підставі медичних документів, правильно визначив, що позивачу була заподіяна моральна шкода, його страждання носять постійний характер, а його здоров`я зазнало незворотні зміни, він втратив працездатність, та вимушений постійно проходити медичні обстеження, лікувальні процедури, що вносить істотні вимушені зміни у життєвих стосунках, внаслідок чого переносить моральні страждання. Зазначений висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає вимогам діючого законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз`ясненнями, наданими у постанові Пленуму Верховного Суду України в пункті 13 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31 березня 1995 року №4, з подальшими змінами та доповненнями. У пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди №4 від 31 березня 1995 року з подальшими змінами, передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). При визначені розміру компенсації позивачу ОСОБА_1 моральної шкоди, спричиненої втратою здоров`я на виробництві, судом врахована ступінь фізичних і моральних страждань позивача, їх тривалість і тяжкість, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, а також конкретні обставини по справі, і наслідки, що наступили. Відсутність прямого причинного зв`язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу. Отже, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду. У зв`язку з чим, доводи апеляційної скарги в цій частині колегія суддів не бере до уваги, з вищенаведених підстав. Інші доводи апеляційної скарги не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року). Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін. Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства ДТЕК Павлоградвугілля залишити без задоволення. Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 січня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складений 20 квітня 2023 року. Головуючий: А.П. Барильська Судді: Н.М. Деркач Т.Р. Куценко