Ухвала КАС ВС № 280/2679/21

УХВАЛА 20 квітня 2023 року м. Київ справа № 280/2679/21 адміністративне провадження № К/990/13447/23 Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Мельник-Томенко Ж.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 07.12.2021 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13.10.2022 у справі № 280/2679/21 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Державне бюро розслідувань, про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Державне бюро розслідувань, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 26.02.2021 № 32 о/с, про звільнення ОСОБА_1 з посади слідчого другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, з 04.03.2021, у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, з припиненням державної служби; - поновити позивача на посаді слідчого другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, або, у разі ліквідації її на день ухвалення судового рішення, на посаді із рівнозначними умовами, функціональними обов`язками та повноваженнями в Територіальному управлінні Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, з 05.03.2021; - стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05.03.2021 по день винесення рішення суду; - стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 200 000, 00 гривень; Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 07.12.2021, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 13.10.2022, у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Не погодившись із вказаними судовими рішеннями, позивачем 16.04.2023 подано до Верховного Суду касаційну скаргу. Відповідно до частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Вирішуючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження, Верховний Суд виходить із такого. Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Імперативними приписами частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 2, 3 статті 353 цього Кодексу. Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Із системного аналізу наведених положень процесуального закону можна зробити висновок, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга. В обґрунтування наявності підстав для відкриття касаційного провадження у справі позивач посилається на пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, скаржник вказує, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновку щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 28.12.2022 у справі № 340/376/20, а саме щодо застосування приписів статей 5, 87 Закону України «Про державну службу» стосовно необхідності застосування до спірних правовідносин положень Кодексу законів про працю України та обов`язку роботодавця з працевлаштування державних службовців, що вивільняються. Так, за висновками Великої Палати Верховного Суду, подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16, від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16). Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (постанови від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11, від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц, від 19.05.2020 у справі № 910/719/19). Так, у справі № 340/376/20 позивача звільнено з займаної посади відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» в редакції Закону від 19.09.2019 № 117-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади». У цій справі позивача звільнено на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» в редакції Закону «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14.01.2020 року № 440-IX. З огляду на наведене, колегія суддів Верховного Суду констатує, що правовідносини у цій справі та у справі № 340/376/20 мають різне правове регулювання і не є подібними. Отже, подаючи касаційну скаргу скаржником не викладено підстави для касаційного оскарження судових рішень, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, скаржник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» щодо обов`язку суб`єкта призначення або керівника державної служби попередити не пізніше ніж за 30 календарних днів державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі; пункту 1 Указу Президента України від 03.10.1992 №493 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерства та інших органів виконавчої влади», пунктів 2, 4, 15 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 № 731, пункту 1.4 Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2005 №34/2/5 у редакції наказу Міністерства юстиції України від 15.05.2013 №883/5 щодо обов`язку Державного бюро розслідувань із забезпечення реєстрації своїх розпорядчих актів в Міністерстві юстиції України. Верховний Суд наголошує на тому, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України скаржник повинен чітко вказати норму права щодо питання застосування якої у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду та яку, на думку скаржника, судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися. Суд звертає увагу скаржника, що оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду. Позивач у касаційній скарзі фактично описав обставини, які на думку заявника, вказують про порушення процедури звільнення у вигляді несвоєчасного попередження позивача про наступне звільнення, проте це не є належним зазначенням підстави касаційного оскарження, передбаченої частиною четвертою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Також, не можуть бути прийняті до уваги доводи скаржника про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень пункту 1 Указу Президента України від 03.10.1992 №493 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерства та інших органів виконавчої влади», пунктів 2, 4, 15 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 № 731, пункту 1.4 Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2005 №34/2/5 у редакції наказу Міністерства юстиції України від 15.05.2013 №883/5 щодо обов`язку Державного бюро розслідувань із забезпечення реєстрації своїх розпорядчих актів в Міністерстві юстиції України, оскільки такі взагалі не застосовувались судами попередніх інстанцій при розгляді справи. Верховний Суд зауважує, що відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального права. Таким чином, межі касаційного перегляду судових рішень обмежено підставами, на яких подається касаційна скарга, викладеними скаржником, та зазначеними в ухвалі суду підставами для відкриття касаційного провадження. Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Враховуючи приписи пункту 4 частини п`ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України, та не викладення позивачем підстав для касаційного оскарження судових рішень у даній справі, визначених частиною четвертою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, тому касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала. Одночасно Суд роз`яснює, що повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо буде усунуто обставини, які зумовили її повернення. Ураховуючи викладене та керуючись статтями 328, 332 Кодексу адміністративного судочинства України, УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 07.12.2021 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13.10.2022 у справі № 280/2679/21- повернути особі, яка її подала. Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими матеріалами. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає. ........................... Ж.М. Мельник-Томенко Суддя Верховного Суду