Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 344/2067/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 квітня 2023 рокуЛьвівСправа № 344/2067/23 пров. № А/857/4747/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: судді-доповідача -Шевчук С. М. суддів -Кухтея Р.В. за участю секретаря судового засідання Носа С.П. Максим Х.Б. розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01 березня 2023 року (рішення ухвалене за правилами провадження в окремих категоріях термінових справ з повідомленням сторін в м.Івано-Франківськ судом у складі головуючого судді Мелещенко Л.В., дата складення повного тексту рішення суду 01 березня 2023 року) у справі №344/2067/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови, суд ВСТАНОВИВ: І.

ОПИСОВА ЧАСТИНА ОСОБА_1 звернулася до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з адміністративним позовом до Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному від 28 січня 2023 року №ЕАР №6468729, якою на неї накладено адміністративне стягнення у сумі 340,00 грн за порушення вимог ч. 1 ст. 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01 березня 2023 року у задоволенні позову відмовлено повністю. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняте нове, яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судове рішення прийнято з неповним з`ясуванням судом обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи. На підтвердження доводів апеляційної скарги позивач вказує, що відповідачем невірно проведена кваліфікація даного правопорушення та не визначено, який саме пункт Правил дорожнього руху України позивач порушила. Також апелянт зазначає, що жодних доказів фіксації порушень правил дорожнього руху відповідач не надав, хоча в постанові зазначено, що до неї додаються відео з камер. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, з мотивів аналогічних тим, що викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні. Про розгляд апеляційної скарги відповідач повідомлені шляхом надіслання повістки та копій ухвал про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду на електронну пошту відповідача, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази. В судове засідання відповідач не прибув, причин неявки не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не направляв. У відзиві на апеляційну скаргу просив розгляд справи проводити без участі відповідача. Позивач повідомлений про розгляд апеляційної скарги шляхом надіслання повістки та копій ухвал про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду на поштову адресу позивача, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази. В судове засідання позивач не прибула, причин неявки не повідомила, клопотань про відкладення розгляду справи не направляла. Згідно відстеження поштового відправлення за №79007733088377 поштове відправлення знаходиться у точці видачі доставки з 17.04.2023 року, однак таке позивачу не вручене з незалежних від суду причин. При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до ч.2-3 ст.268 КАС учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду. Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій. Враховуючи наведене, позивач належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, у даній адміністративній справі виконано обов`язок щодо доведення правомірності прийнятого рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, надано до суду належні докази на підтвердження правомірності оскаржуваної постанови, та зокрема, докази вчинення позивачем відповідного адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення. ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що з постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕАР№ 6468729 від 28 січня 2023 року вбачається, що водій ОСОБА_1 в місті Івано-Франківську по вулиці Миколайчука, 2а, керувала транспортним засобом марки «Фольцваген Пасат», державний номерний знак НОМЕР_1 , в якого на розсіювачах світлових приладів нанесено тонування, що зменшує їх прозорість та світлопропускання, чим порушила пункт 31.4.3 Правил дорожнього руху України, керування водієм транспортним засобом, що має несправності зовнішніх світлових приладів (темної пори доби), з якими відповідно до встановлених правил експлуатація забороняється, переобладнаний з порушенням відповідних правил, норм і стандартів, та скоїла адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення (а.с. 5). 28 січня 2023 року Комунальним некомерційним підприємством «Прикарпатський наркологічний центр Івано-Франківської обласної ради» складено висновок щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, відповідно до якого у ОСОБА_1 ознак алкогольного, наркотичного сп`яніння не виявлено (а.с.6). Не погоджуючись із вказаною вище постановою про накладення адміністративного стягнення, позивач звернулася з цим позовом до суду. ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством. У статті 7 КпАП України передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Відповідно до ст. 9 КпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності. Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов`язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб`єкта владних повноважень, зокрема, поліцейського, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена чинним законодавством. Відповідно до ч. 1 ст. 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення порушення керування водієм транспортним засобом, що має несправності системи гальмового або рульового керування, тягово-зчіпного пристрою, зовнішніх світлових приладів (темної пори доби) чи інші технічні несправності, з якими відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється, або переобладнаний з порушенням відповідних правил, норм і стандартів, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Із змісту наведеної норми вбачається, що ч. 1 ст. 121 КпАП України передбачає відповідальність, зокрема, за переобладнання транспортного засобу з порушенням відповідних правил, норм і стандартів. Закон України «Про дорожній рух» регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов`язки і відповідальність суб`єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об`єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об`єднань). Відповідно до ст. 14 вказаного Закону учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів. До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, особи, які рухаються в кріслах колісних, велосипедисти, погоничі тварин. Учасники дорожнього руху зобов`язані, у тому числі, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам. Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 затверджено Правила дорожнього руху. Відповідно до п. 1.1 ПДР України останні відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил. Відповідно до п. 31.1 ПДР України технічний стан транспортних засобів та їх обладнання повинні відповідати вимогам стандартів, що стосуються безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища, а також правил технічної експлуатації, інструкцій підприємств-виробників та іншої нормативно-технічної документації. Згідно пп. «ґ» п. 31.4.3 ПДР України забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством за наявності таких технічних несправностей і невідповідності таким вимогам, зокрема, на розсіювачах світлових приладів нанесено тонування або покриття, що зменшує їх прозорість чи світлопропускання. Пунктом 6.1.2 ДБН 3649:2010 «Колісні транспортні засоби. Вимоги щодо безпечності технічного стану та методи контролювання» передбачено, що не дозволено застосовувати зруйновані та з тріщинами на світловідбивальних поверхнях або розсіювачах приладу зовнішнього світлового (далі - ПЗС), установлювати будь-які пристрої, що обмежують їхню видимість, наносити покриви на ПЗС (тонування, фарбування тощо), що зменшує світлопропускання, змінює їхню силу світла, світлорозподіл або колір. Із змісту доданого до відзиву на позовну заяву оптичного диску вбачається, що на розсіювачах задніх світлових приладів автомобіля «Фольцваген Пасат», державний номерний знак НОМЕР_1 , яким керувала ОСОБА_1 , нанесений покрив у вигляді тонувальної плівки, що з огляду на її темний відтінок зменшує світлопропускання та силу світла таких приладів. Указане, на переконання судової колегії, дає підстави стверджувати про порушення Позивачем вимог пп. «ґ» п. 31.4.3 ПДР України. Посилання позивача на те, що відсутні докази на основі яких приладів працівники поліції визначили рівень тонування, колегія суддів вважає помилковим, оскільки згідно п. 7.1.1 ДБН 3649:2010 «Колісні транспортні засоби. Вимоги щодо безпечності технічного стану та методи контролювання» відповідність вимогам 6.1.1 - 6.1.5, 6.1.6.1 - 6.1.6.3, 6.1.7.1 - 6.1.7.3, 6.1.7.5, 6.1.7.6 перевіряють візуально. Відтак законодавцем не встановлено вимоги щодо наявності спеціальних знань в особи, яка здійснює візуальну перевірку відсутності на ПЗС, зокрема, покриву (тонування, фарбування тощо). З урахуванням наведеного колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що приписи ст. 251 КпАП України визначають, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Згідно ст. 280 КпАП України орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до ст. 222 КпАП України органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення, зокрема, правил дорожнього руху (ч. ч. 1, 2, 3 ст. 122). Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Із змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді та ч. 3 ст. 2 КАС України, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень адміністративний суд не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, передбаченими ч. 2 ст. 2 КАС України. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 в місті Івано-Франківську по вулиці Миколайчука, 2а, керувала транспортним засобом марки «Фольцваген Пасат», державний номерний знак НОМЕР_1 , в якого на розсіювачах світлових приладів нанесено тонування, що зменшує їх прозорість та світлопропускання, чим порушила пункт 31.4.3 Правил дорожнього руху України За таких обставин, враховуючи, що належними та допустимими доказами підтверджується факт вчинення позивачкою правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КпАП України, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для скасування спірної постанови. Щодо доводів апелянта про те, що працівником поліції проводився розгляд справи поверхнево, то колегія суддів вважає такі безпідставними, оскільки як вбачається з наявного у матеріалах справи відеозапису з нагрудної камери поліцейського, працівником поліції роз`яснено позивачу суть правопорушення, його права та обов`язки, а також можливість оскарження винесеної постанови. Додатково колегія суддів враховує, що згідно з рішенням Європейського суду з прав людини в справі «O'Halloranand Francis v. The United Kingdom» будь-хто, хто вирішив володіти чи керувати автомобілем, знав, що таким чином він піддає себе режиму регулювання, котрий застосовується, оскільки визнавалося, що володіння і користування автомобілем може потенційно завдати серйозної шкоди. Можна вважати, що ті, хто вирішив володіти та керувати автомобілями, погодилися на певну відповідальність та обов`язки. Тому, враховуючи надані сторонами пояснення та зібрані у справі докази, колегія суддів вважає підтвердженим факт вчинення позивачкою спірного адміністративного правопорушення, а як наслідок вважає правомірною оскаржувану постанову у справі про адміністративне правопорушення. Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Відповідно до ст.139 КАС України, судові витрати новому розподілу не підлягають. Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01 березня 2023 року у справі №344/2067/23 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий суддя С. М. Шевчук судді Р. В. Кухтей С. П. Нос Повне судове рішення складено 20 квітня 2023 року