Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/1418/22

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/1418/22 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Липа В.А. Суддя-доповідач - Сторчак В. Ю. 19 квітня 2023 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Сторчака В. Ю. суддів: Полотнянка Ю.П. Граб Л.С. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 11 січня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області, третя особа - Державна судова адміністрація України про визнання протиправною бездіяльності, стягнення коштів, В С Т А Н О В И В : в січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області, третя особа - Державна судова адміністрація України про визнання протиправною бездіяльності, стягнення коштів. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 11 січня 2023 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.09.2020 по 06.12.2021. Стягнуто з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати належних йому сум з 15.09.2020 по 06.12.2021 в розмірі 150568,63 грн. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 понесений ним судовий збір в сумі 2131,00 грн. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просив змінити рішення суду першої інстанції та стягнути на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 330 061,67 грн. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Позивач вважає, що судом першої інстанції безпідставно не застосовані висновки Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 14 вересня 2020 року ОСОБА_1 звільнено з посади судді Романівського районного суду Житомирської області, що підтверджується записами у трудовій книжці. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 01 липня 2021 року у справі №240/19589/20 зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Житомирській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року, обчисливши її відповідно до ст.130 Конституції України та ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та виплатити недоотриману частину та різницю компенсації за дні невикористаних відпусток за вказаний період. На виконання судового рішення у справі №240/19589/20 на банківський рахунок позивача надійшли грошові кошти на суму 150 569,42 грн лише 06.12.2021. Вважаючи протиправною бездіяльністю непроведення відповідачем нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду за захистом порушеного права. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що з урахуванням принципу справедливості та співмірності, середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 150568,63 грн з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного. Статтею 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму. Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Відтак, законодавством установлений обов`язок роботодавця провести в день звільнення працівника виплату йому всіх сум, що належать від підприємства, установи, організації. Водночас за невиконання такого обов`язку встановлена відповідальність для роботодавця (виплата працівникові середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку) у випадку відсутності спору про розмір сум та у випадку, коли такий спір вирішено на користь працівника. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, постановах Верховного Суду від 16.07.2020 у справі №400/2884/18, від 16.07.2020 у справі №812/1259/17, від 16.07.2020 у справі №825/1540/17, від 30.04.2020 у справі №140/2006/19, від 13.08.2020 у справі №808/610/18. Статтею 52 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII) визначено, що суддею є громадянин України, який відповідно до Конституції України та цього Закону призначений суддею, займає штатну суддівську посаду в одному з судів України і здійснює правосуддя на професійній основі. Відповідно до ч. 2 ст. 135 указаного Закону суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Таким чином, після зарахування судді до штату суду він є працівником цього суду і отримує заробітну плату у вигляді суддівської винагороди. У разі звільнення - суддя припиняє трудові відносини із цим судом, а тому має право на повний розрахунок із ним відповідно до ст. 116 КЗпП України, оскільки спеціальним Законом №1402-VIII питання спірної компенсації не урегульоване. Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 на виконання судового рішення у справі №240/19589/20 розмір доплати суддівської винагороди становив 187042,76 грн (без відрахувань податків та зборів). При цьому, вказана сума коштів з відповідним відрахуванням податків та зборів виплачена позивачу 06.12.2021. Судом першої інстанції правильно зазначено, що оскільки звільнення позивача відбулось 14.09.2020, а сума доплати суддівської винагороди на виконання судового рішення у справі №240/19589/20 виплачена 06.12.2021, то має місце факт невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України. Враховуючи встановлений факт невиплати з вини ТУ ДСА України в Житомирській області належних звільненому ОСОБА_1 сум (187042,76 грн без відрахувань податків та зборів) у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України (14.09.2020), необхідним є зобов`язання відповідача виплатити позивачу його середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку, а саме, з 15.09.2020 по 06.12.2021. Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 №108/95-ВР порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100). Пунктом 2 Порядку №100 визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Відповідно до п. 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Згідно з п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. З огляду на викладене розрахунок середньоденної заробітної плати проводиться шляхом ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин). Згідно з наданою ТУ ДСА України в Житомирській області довідкою від 23.12.2021 середньоденна заробітна плата складала 4465,12 грн, кількість фактично відпрацьованих робочих днів протягом двох останніх місяців роботи на займаній посаді - 35 днів. Час затримки виплати належних звільненому ОСОБА_1 сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, а саме, з 15.09.2020 по 06.12.2021 складає 308 робочих днів. Відтак, середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку становить 1375256,96 грн (4465,12 грн х 308 робочих дні). Однак, вирішуючи питання щодо розміру суми середнього заробітку, який підлягає відшкодуванню, суд вважає за необхідне зазначити наступне. Колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що застосовуючи механізм розрахунку розміру середнього заробітку, викладений Судовою палатою Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19, стягненню б на користь позивача належало 330 061,67 грн., водночас звертає увагу на наступне. Однак, у справі №480/3105/19 визначення Верховним Судом розміру середнього заробітку за наведеною пропорцією мало наслідком зменшення відшкодування з 59255,90 грн до 11246,77 грн, тоді як розмір спірної своєчасно не виплаченої позивачу суми становив 57657,47 грн. Проте, у справі що розглядається, розмір своєчасно невиплаченої позивачу при звільненні суми ним не оспорюється, тоді як середній заробіток за спірний період сягає 1375256,96 грн, а в разі його зменшення у спосіб, зазначений у постанові Верховного Суду від 30.11.2020 у справі №480/3105/19, складе 330061,67 грн, що є неспівмірним. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц). Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16). Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати, визначені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, наступні фактори: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Отже, вирішуючи питання про стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд повинен урахувати принцип співмірності ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Вказана позиція узгоджується із згаданими вище висновками Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду. Судом встановлено, що розмір невиплаченої суддівської винагороди при звільненні складає 150569,42 грн (з відповідним відрахуванням податків та зборів). З урахуванням викладеного, суд вважає за необхідне розрахувати розмір компенсації наступним чином: 150569,42 грн / 1375256,96 грн (частина невиплаченої суддівської винагороди при звільненні / середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,109484, а 4465,12 грн (середньоденна заробітна плата позивача) х 0,109484 (істотність частки) х 308 (кількість днів затримки розрахунку) = 150568,63 грн. Правильність саме такого алгоритму розрахунку підтверджується також постановою Верховного Суду від 10.06.2021 у справі №580/2857/20. Водночас законодавством не встановлено обов`язку виплачувати такий середній заробіток з урахуванням індексації, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 150568,63 грн з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника. Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 11 січня 2023 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Сторчак В. Ю. Судді Полотнянко Ю.П. Граб Л.С.