Постанова 4811 № 2-788/11

Справа № 2-788/11 Головуючий у 1 інстанції: Гінда О.М. Провадження № 22-ц/811/3221/22 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 квітня 2023 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Копняк С.М., суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П., секретар судового засідання - Зеліско-Чемерис К.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 17 серпня 2011 року, у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, В С Т А Н О В И В: у вересні 2010 року публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі АТ «Універсал Банк») звернулося в суд з вказаним позовом, в якому просило стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованість за кредитним договором в сумі 38 571,36 доларів США, що еквівалентно в національній валюті України за офіційним курсом НБУ станом на дату розрахунку 304 744 грн 60 коп. та судові витрати. Позов мотивовано тим, 05 березня 2008 року між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 018-2008-556 з терміном повернення кредиту до 01 березня 2038 року. Згідно договору банком надано кредит у сумі 31 680,00 доларів США під 12,45 % річних. Виконання кредитного договору забезпечено договорами поруки, укладеними з позивачем та відповідачами ОСОБА_1 і ОСОБА_3 . Свої зобов`язання за кредитним договором відповідачі не виконують. Станом на 16 липня 2010 року заборгованість боржника становить 38 571,36 доларів США, що еквівалентно в національній валюті за офіційним курсом НБУ 304 744 грн 60 коп., з них прострочена заборгованість по кредиту 159,03 доларів США, що еквівалентно в національній валюті України за офіційним курсом НБУ станом на дату розрахунку 1 256 грн 46 коп., сума дострокового стягнення кредиту 31 404,41 доларів США, що еквівалентно в національній валюті України за офіційним курсом НБУ станом на дату розрахунку 248 119 грн 96 коп., відсотки 6 959, 37 доларів США, що еквівалентно в національній валюті України за курсом НБУ станом на дату розрахунку 54 984 грн 59 коп., підвищені відсотки 48,55 доларів США, що еквівалентно в національній валюті України за офіційним курсом НБУ станом на дату розрахунку 383 грн 58 коп. Відповідач прийняв на себе зобов`язання сплачувати кредит та проценти за користування кредитом відповідно графіку, однак прострочив погашення отриманого кредиту та процентів за його користування, а тому банк вправі достроково розірвати даний кредитний договір. Дану суму просить стягнути, як з позичальника, так і з поручителів. Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 17 серпня 2011 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 солідарно на користь публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» заборгованість по Кредитному договору № 018-2008-556 від 05 березня 2008 троку в розмірі 38 571, 36 доларів США, що еквівалентно в національній валюті України за офіційним курсом НБУ 304 744 грн 60 коп., з них: прострочена заборгованість по кредиту 159,03 доларів США, що еквівалентно в національній валюті України за офіційним курсом НБУ станом на дату розрахунку 1 256 грн 46 коп.; сума дострокового стягнення кредиту 31 404,41 доларів США, що еквівалентно в національній валюті України за офіційним курсом НБУ станом на дату розрахунку 248 119 грн 96 коп., відсотки 6 959, 37 доларів США, що еквівалентно в національній валюті за курсом НБУ станом на дату розрахунку 54 984 грн 59 коп.; підвищені відсотки - 48,55 доларів США, що еквівалентно в національній валюті України за офіційним курсом НБУ станом на дату розрахунку 383 грн 58 коп., а також 1 700,00 грн судового збору та 120,00 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Рішення суду мотивовано тим, що оскільки відповідачі добровільно не виконують у строк взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, з них слід солідарно стягнути суму заборгованості за таким договором. В грудні 2022 року ОСОБА_1 оскаржила рішення суду першої інстанції, подавши апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Франківського районного суду м. Львова від 17 серпня 2011 року, в частині стягнення заборгованості з поручителів, та в цій частині постановити нове рішення про відмову в стягненні з них заборгованості. Апеляційна скарга мотивована тим, що 26 березня 2009 року на адресу позичальника та поручителів банком скеровано вимогу про сплату заборгованості за кредитним договором, в якій встановлено 30 денний строк з моменту її отримання для виконання останньої, однак така адресатами не отримана. Поряд з цим, пред`явивши таку вимогу, банк змінив строк виконання зобов`язання для позичальника, тому строк пред`явлення позову до поручителів слід обраховувати з 26 березня 2009 року, і такий строк закінчився 26 вересня 2009 року, а позов банк подав лише у вересні 2010 року, що має своїм наслідком припинення поруки. Сторони, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явились. Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Колегія суддів вважає, що, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення. У відповідності до приписів частини другої статті 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, що 05 березня 2008 року між АТ «Універсал Банк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 018-2008-556, відповідно до умов якого позивач зобов`язався надати відповідачу кредит у сумі 31680 доларів США для придбання майна, з розрахунку 12,45 % річних, терміном до 01 березня 2023 року. 05 березня 2008 року між АТ «Універсал Банк» та ОСОБА_3 укладено договір поруки № 018-2008-556-Р/1, яким забезпечується виконання зобов`язань за кредитним договором. 05 березня 2008 року між АТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 укладено договір поруки № 018-2008-556-Р, яким забезпечується виконання зобов`язань за кредитним договором. Ці договори поруки за своїм змістом є ідентичними. Згідно з пунктом 4.2. договору поруки, така припиняється із припиненням всіх зобов`язань боржника за основним договором, що забезпечується такою порукою. Відповідальність поручителя і боржника є солідарною (пункт 1.4 договору поруки). Відповідно до пункту 2.2. договору поруки у випадку невиконання боржником своїх зобов`язань за основним договором кредитор має право пред`явити свої вимоги безпосередньо до поручителя, які є обов`язковими до виконання поручителем на 10-й робочий день з дати відправлення йому такої вимоги (рекомендованим листом з повідомленням про вручення). Поручитель зобов`язаний виконати свої зобов`язання за договором на користь кредитора в термін, визначений пунктом 2.2. договору, шляхом переказу/перерахування коштів у сумі заборгованості боржника за основним договором на рахунки, вказані кредитором (пункт 2.3. договору поруки). Згідно з пунктом 5.3. договору поруки його сторони притримуються загальних умов щодо строків позовної давності. Відповідно до пункту 5.8. договору поруки листування між сторонами за цим договором здійснюється шляхом направлення або надання однією стороною відповідних повідомлень (рекомендованих листів) іншій стороні на її адресу, що визначена як адреса для листування у розділі 6 цього договору. Підтвердженням факту відправлення повідомлення (рекомендованого листа) є поштова квитанція або інший поштовий документ, що підтверджує факт відправки або вручення або отримання повідомлення. Сторони погодили, що адреса кредитора для листування зазначена в цьому договорі, вважається місцем виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором. З матеріалів справи убачається, що 26 березня 2009 року кредитором скеровано позичальнику ( ОСОБА_2 ) вимогу про сплату протягом 30 днів з моменту її отримання прострочену заборгованість за кредитним договором. У випадку невиконання цієї вимоги, термін повернення кредиту банку буде вважатися таким, що настав на 31 день з моменту отримання цієї вимоги. Вказана вимога позичальником не була отримана, та повернута банку за закінчення терміну зберігання. Аналогічна вимога 26 березня 2009 року надсилалась і ОСОБА_1 , яка також не була отримана, та повернута банку за закінчення терміну зберігання. Проте, така надсилалась їй за адресою місця проживання/місця листування, зазначеною в договорі поруки: АДРЕСА_1 . 08 липня 2010 року ОСОБА_1 надіслано вимогу про погашення заборгованості на адресу її місця реєстрація: АДРЕСА_2 , яка нею отримана особисто 12 липня 2010 року. З наявної в матеріалах справи копії паспорта ОСОБА_1 убачається, що така з січня 2005 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 . З вказаним позов банк звернувся до суду у вересні 2010 року. В апеляційному порядку оскаржується, а відтак і здійснюється перевірка рішення суду першої інстанції лише в частині вирішення позовних вимог до одного з поручителів, а саме ОСОБА_1 . Зобов`язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема, з договорів. Відповідно до положень статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання. Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Одним з видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. Якщо в зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою. Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частини перша статті 554 ЦК України). Отже, порука є спеціальним заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання, чим обумовлюється додатковий характер поруки стосовно основного зобов`язання. Обсяг зобов`язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким встановлено обсяг зобов`язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель. Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. При цьому, припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності. Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України (в редакції, яка діяла на час ухвалення рішення судом першої інстанції) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (провадження № 14-265цс18) викладено такі висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах:

1. Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

2. Отже, порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, встановлено договором чи законом строк її дії, його сплив припиняє відповідне право кредитора.

3. Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). Натомість, календарна дата або вказівка на подію, яка має неминуче настати, є терміном (частина друга статті 252 ЦК України).

4. Умови договорів поруки про їхню дію до повного припинення всіх зобов`язань боржника за основним договором або до виконання поручителем зобов`язань боржника за основним договором, тобто до настання першої з цих подій, не встановлюють строк припинення поруки у розумінні статті 251 ЦК України. Тому у цьому випадку має застосовуватися припис частини четвертої статті 559 цього кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

5. З огляду на преклюзивний характер строку поруки та зумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію забезпеченого порукою зобов`язання застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред`явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання. При цьому, строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові в позові у разі звернення до суду. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов`язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений вказаним приписом, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін. За умови пред`явлення банком до боржника та поручителя вимог про дострокове виконання зобов`язання повернути кредит змінюється в односторонньому порядку строк виконання основного зобов`язання, і порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить вимоги до поручителя протягом шести місяців від зміненої дати виконання основного зобов`язання (висновок Верховного Суду України, викладений, зокрема, у постановах від 21 січня 2015 року у справі № 6-190цс14, від 27 січня 2016 року у справі № 6-990цс15, від 22 червня 2016 року у справі № 6-368цс16, від 24 вересня 2014 року у справі № 6-106цс14). У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 червня 2020 року у справі № 138/240/16-ц (провадження № 61-14987св19) вказано, що у разі прострочення виконання позичальником своїх зобов`язань відбувається автоматична зміна строку виконання основного зобов`язання та така зміна не залежить від волевиявлення однієї зі сторін та не надає банку право звернутися з вимогою про дострокове повернення всієї суми кредиту у порядку, визначеному частиною другою статті 1050 ЦК України. Отже, якщо сторони договору визнали безумовною підставою для зміни строку виконання основного зобов`язання саме виникнення у позичальника прострочення з погашення заборгованості, а не направлення банком письмового повідомлення позичальнику про припинення строку користування кредитом, то така зміна не залежить від волевиявлення однієї зі сторін та не надає банку право звернутися з вимогою про дострокове повернення всієї суми кредиту у порядку, визначеному частиною другою статті 1050 ЦК України. За викладених обставин Об`єднана палата Касаційного цивільного суду вважала, що наявні підстави для відступлення від правового висновку, викладеного Верховним Судом у складі колегії судів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року у справі 756/11460/15-ц (провадження № 61-18170св18) та від 05 лютого 2020 року у справі № 534/711/16-ц (провадження № 61-11080св19), про те, що обумовлена в пункті 9.2 кредитного договору зміна строку виконання основного зобов`язання можлива лише за наявності одночасно двох умов: виникнення у позичальника прострочення з погашення заборгованості та письмове повідомлення його банком про припинення строку користування кредитом. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2019 року у справі № 344/3627/16-ц (провадження № 61-21032св18) вказано, що: «загальноприйнятим у світовій практиці є застосування щодо юридично-значимих повідомлень принципу «доставки (одержання)» повідомлень, якщо сторони прямо не передбачили застосування принципу «відправлення». Зокрема: (а) у підпункті 3 пункту I.-1:109 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказано, що повідомлення вступає в силу у момент досягнення адресата, якщо з нього не слідує більш пізній момент вступу у силу; (б) згідно пунктів 2, 3 Принципів європейського контрактного права з урахуванням положень пунктів (4) та (5), будь-які повідомлення набирають чинності з моменту, коли вони отримані адресатом. Повідомлення вважається одержаним адресатом, коли його вручено їй за місцем його діяльності або за поштовою адресою, або, якщо він не має місця діяльності або поштової адреси, - за місцем його постійного проживання; (в) відповідно до пункту 4 статті 1 Конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг від 28 травня 1988 року письмове повідомлення може бути не підписане, але в ньому обов`язково повинна зазначатись особа, яка його зробила або від імені якої воно зроблене. «Письмове повідомлення» включає телеграми, телекси і будь-які інші види телекомунікаційних повідомлень, які можна відтворити у формі документа, але не обмежується ними. Письмове повідомлення вважається наданим, коли воно отримане адресатом. Підхід стосовно застосування принципу «доставки (одержання)» юридично-значимих повідомлень висловлений і в українській судовій практиці. У постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі 6-2988цс15 вказано, що: «[…] розглядаючи питання про дотримання під час проведення торгів положень пункту 3.11 Тимчасового положення, суди мають установити, чи було письмово повідомлено, зокрема, боржника про дату, час, місце проведення прилюдних торгів та про стартову ціну, за якою майно пропонується до продажу. При цьому під письмовим повідомленням слід розуміти не тільки направлення відповідних відомостей зазначеним особам у письмовому вигляді, а й отримання цими особами необхідних відомостей. Отже, загальний зміст поняття «повідомлення» передбачає не тільки направлення відомостей, з якими особу слід ознайомити, а й отримання цією особою зазначених відомостей». У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором (див. постанову Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 344/10723/15-ц (провадження № 61- 2662св18)). У справі, що переглядається: - аналіз змісту укладеного з ОСОБА_1 договору поруки, а саме пункту 4.2. свідчить, що у ньому сторонами не встановлений строк поруки за цим договором; - укладений між АТ «Універсал Банк» та ОСОБА_4 кредитний договір не містить умов про те, що у разі порушення позичальником своїх обов`язків за цим договором, вважається, що настав обов`язок повного погашення заборгованості за кредитом; - вимоги про погашення поточної заборгованості, надіслані в березні та травні 2009 року позичальнику ( ОСОБА_4 ) та поручителям ( ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ), в яких міститься вказівка про те, у разі її незадоволення, вважається, що строк виконання зобов`язання за кредитним договором настав, ними не отримані, адже поштова кореспонденція повернута банку з позначкою «за закінченням терміну зберігання»; - вимога про погашення поточної заборгованості, надіслана поручителю ОСОБА_1 в липні 2010 року за адресою зареєстрованого місця проживання, отримана нею в липні 2010 року, що нею в апеляційній скарзі не оспорюється, як і не оспорюється розмір заявленої банком до стягнення заборгованості за кредитним договором, а в суді першої інстанції, позов частково визнано позичальником та поручителем ОСОБА_3 , представником якої був сам позичальник; - з позовом до суду, банк звернувся у вересні 2010 року, тобто протягом шести місяців після отримання досудової вимоги поручителем ОСОБА_1 ; - рішення суду першої інстанції позичальником та поручителем ОСОБА_3 оскаржувалося в апеляційному порядку, однак апеляційна скаргу ОСОБА_4 (позичальника) повернута апелянту ухвалою апеляційного суду від 28 грудня 2011 року, а у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 відмовлено ухвалою апеляційного суду від 23 грудня 2022 року. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (стаття 81 ЦПК України). Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. За таких обставин, а також наявних у справі доказів, повно та всебічно досліджених судом першої інстанції, колегія суддів не вбачає підстав для висновку, що порука ОСОБА_1 припинилась. Посилання в апеляційній скарзі на неврахування судом першої інстанції висновків, викладених в постановах Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року (справа № 6-6цс14) та від 20 квітня 2016 року (справа № 6-2662цс15) колегія суддів вважає безпідставних, адже такі фізично не могли бути враховані судом першої інстанції у зв`язку із їх відсутністю на час ухвалення оскаржуваного рішення у 2011 році. Окрім того, такі є не релевантними до справи, що переглядається, адже у цих справах наявні різні фактичні обставини, встановлені судами. Щодо висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 22 червня 2016 року (справа № 6-368цс16), на який також міститься посилання в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення вказаному висновку, за встановлених обставину справі, що переглядається, не суперечить. Тобто, доводи апеляційної скарги щодо припинення поруки не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду. Щодо солідарного стягнення заборгованості. Відповідно до статті 216 ЦПК України (в редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року) суд, ухвалюючи рішення на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, повинен зазначити, в якій частині рішення стосується кожного з них, або зазначити, що обов`язок чи право стягнення є солідарним. У статті 540 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати обов`язок у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства. Відповідно до статті 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання. Тлумачення статей 540 та 541 ЦК України дає підстави для висновку, що при існуванні множинності осіб у зобов`язанні виникають часткові зобов`язання. Тому стягувач у частковому зобов`язанні має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати свій обов`язок у рівній частці. Натомість солідарне зобов`язання виникає у випадках, встановлених договором або законом, зокрема, у разі неподільності предмета зобов`язання. Згідно із частиною першою статті 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Відповідно до частини першої статті 553, частин першої третьої статті 554 (в редакції, яка діяла на час ухвалення рішення суду першої інстанції) ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки. Право особи заявити однорідні позовні вимоги до кількох відповідачів передбачена у процесуальному законі незалежно від того, чи існує між цими відповідачами солідарне зобов`язання. Тому можливим є пред`явлення позову до кількох відповідачів стосовно стягнення заборгованості за одним кредитним договором солідарно з позичальника та поручителів - кожним окремо, якщо останні не є солідарними боржниками між собою. При цьому необхідно ураховувати, що норми права, що регулюють інститут поруки, не передбачають солідарної відповідальності поручителів між собою за різними договорами поруки, якщо цими договорами не передбачено іншого. Порука кількох осіб може визначатися як спільна в разі укладення договору поруки кількома поручителями та встановлення умовами договору волевиявлення цих осіб щодо спільного забезпечення зобов`язання. Лише в такому випадку поручителі відповідають перед кредитором солідарно з боржником та солідарно між собою (спільна порука). Укладені з відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_3 договори поруки не передбачають солідарної відповідальності поручителів між собою, а тому зазначені особи не несуть спільної солідарної відповідальності перед позивачем. Разом із тим, у разі укладення кількох договорів поруки, які забезпечують виконання одного зобов`язання, виникає кілька самостійних зобов`язань, сторони яких (поручителі) перебувають у правовідносинах з одним боржником, проте не пов`язані правовідносинами між собою. У такому разі кожен поручитель відповідає перед кредитором боржника в обсязі та відповідно до умов договору поруки, стороною якого він є. Таким чином, оскільки у справі, яка переглядається, предметом спору є різні самостійні договори поруки, за якими кожен з поручителів поручився відповідати перед кредитором разом з позичальником як солідарний боржник за порушення умов одного й того ж договору, з огляду на відсутність положень про солідарну відповідальність поручителів у нормах чинного цивільного законодавства, колегія суддів вважає, що підстав для солідарного стягнення з поручителів кредитної заборгованості згідно із вимогами частини третьої статті 554 ЦК України немає. З урахуванням того, що кожен із поручителів несе окрему солідарну відповідальність з боржником перед кредитором відповідно до окремо укладених договорів поруки, такі поручителі не є солідарними боржниками між собою, а кожен з них несе окрему солідарну відповідальність з боржником. Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 2-701/2010 (провадження № 61-4865св20), в якій, вирішуючи подібний спір, суд касаційної інстанції указав, у тому числі, що кожен із поручителів несе окрему солідарну відповідальність з боржником перед кредитором відповідно до окремо укладених договорів поруки, такі поручителі не є солідарними боржниками між собою, а кожен з них несе окрему солідарну відповідальність з боржником. Наведеного суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не врахував. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина четверта статті 367 ЦПК України). Відповідно до вимог пунктів 1, 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, або змінює рішення. Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За приписами частини першої статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина друга статті 376 ЦПК України). Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (частина четверта статті 376 ЦПК України). За встановлених обставин, колегія суддів вважає за можливе апеляційну скаргу задовольнити частково та змінити рішення суду першої інстанції в частині способу стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 як солідарних боржників, в решті ж рішення суду (щодо вирішення спору по суті) - залишити без змін, як таке, що ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. У частині першій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Тому при повному або частковому задоволенні позову до кількох відповідачів судовий збір, сплачений позивачем, відшкодовується пропорційно до розміру задоволених судом позовних вимог до кожного з відповідачів. Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено. В порушення наведеної норми процесуального права суд першої інстанції стягнув з відповідачів на користь позивача судові витрати в солідарному порядку. У цьому зв`язку слід змінити рішення суду першої інстанції в частині вирішення питання про розподілу судових витрат. Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. З урахуванням висновків суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги, а саме те, що оскаржуване рішення змінено в частині способу стягнення заборгованості по кредитному договору та в частині розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, підстави для розподілу судових витрат за розгляд справи судом апеляційної інстанції, відсутні. Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 376, 382 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Франківського районного суду м. Львова від 17 серпня 2011 року в частині способу стягнення заборгованості по кредитному договору з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 як солідарних боржників змінити. Стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» заборгованість по Кредитному договору № 018-2008-556 від 05 березня 2008 троку в розмірі 38 571,36 доларів США, що еквівалентно в національній валюті України за офіційним курсом НБУ 304 744 грн 60 коп., з них: прострочена заборгованість по кредиту 159,03 доларів США, що еквівалентно в національній валюті України за офіційним курсом НБУ станом на дату розрахунку 1 256 грн 46 коп.; сума дострокового стягнення кредиту 31 404,41 доларів США, що еквівалентно в національній валюті України за офіційним курсом НБУ станом на дату розрахунку 248 119 грн 96 коп., відсотки 6 959, 37 доларів США, що еквівалентно в національній валюті за курсом НБУ станом на дату розрахунку 54 984 грн 59 коп.; підвищені відсотки - 48,55 доларів США, що еквівалентно в національній валюті України за офіційним курсом НБУ станом на дату розрахунку 383 грн 58 коп. Стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» заборгованість по Кредитному договору № 018-2008-556 від 05 березня 2008 троку в розмірі 38 571,36 доларів США, що еквівалентно в національній валюті України за офіційним курсом НБУ 304 744 грн 60 коп., з них: прострочена заборгованість по кредиту 159,03 доларів США, що еквівалентно в національній валюті України за офіційним курсом НБУ станом на дату розрахунку 1 256 грн 46 коп.; сума дострокового стягнення кредиту 31 404,41 доларів США, що еквівалентно в національній валюті України за офіційним курсом НБУ станом на дату розрахунку 248 119 грн 96 коп., відсотки 6 959, 37 доларів США, що еквівалентно в національній валюті за курсом НБУ станом на дату розрахунку 54 984 грн 59 коп.; підвищені відсотки - 48,55 доларів США, що еквівалентно в національній валюті України за офіційним курсом НБУ станом на дату розрахунку 383 грн 58 коп. Рішення Франківського районного суду м. Львова від 17 серпня 2011 року в частині вирішення питання про розподіл судових витрат змінити. Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» сплачений судовий збір в розмірі 1 700,00 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120,00 грн. у рівних частинах з кожного по 566 грн 66 коп. та 40 грн 00 коп., відповідно. В решті рішення суду залишити без змін. Поновити дію рішення Франківського районного суду м. Львова від 17 серпня 2011 року у незміненій під час апеляційного перегляду частині. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 13 квітня 2023 року. Головуючий С.М. Копняк Судді: О.М. Ванівський Р.П. Цяцяк