Постанова 4818 № 641/879/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Постанова Іменем України 20 квітня 2023 м. Харків справа № 641/879/23 провадження № 22-ц/818/663/23 Харківський апеляційний суд у складі: головуючого Пилипчук Н.П., суддів Маміної О.В., Тичкової О.Ю., учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про захист порушеного права власності на нерухоме майно шляхом заборони вчинини певні дії, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в особі її представника ОСОБА_4 , на ухвалу Комінтернівського районного суду від 23 лютого 2023 року, постановлену суддею Маньковською О.О., - В С Т А Н О В И В : У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про захист порушеного права власності на нерухоме майно шляхом заборони вчинини певні дії. Ухвалою Комінтернівського районного суду від 23 лютого 2023 року, з урахуванням ухвали цього ж суду про виправлення описки від 27 лютого 2023 року, дану справу передано за підсудністю до Дзержинського районного суду м. Харкова. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в особі свого представника ОСОБА_4 , просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та повернути справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що спірне інженерне обладнання є складовою частиною належного їй нерухомого майна, а тому даний спір підлягає розгляду за місцем його знаходження. Вказує, що даний спір виник виключно з протиправних дій відповідачів, які порушують її права на об`єкт рухомого, а не нерухомого майна. Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 06 квітня 2023 року відповідно до вимог ч.1 ст.369 ЦПК України розгляд справи призначено в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Постановляючи ухвалу про передачу справи на розгляд до Дзержинського районного суду м. Харкова, суд першої інстанції виходив з того, що даний спір виник щодо нерухомого майна, а саме, квартири АДРЕСА_1 , яка належить позивачу на праві власності, а тому даний спір повинен розглядатися судом за місцем знаходженням цього нерухомого майна. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, виходячи з наступного. Статтею 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Аналогічні положення закріплені в частині 1 статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Територіальна підсудність - це компетенція із розгляду справ однорідними судами залежно від території, на яку поширюється їх юрисдикція. Основними видами територіальної підсудності є, зокрема загальна, альтернативна та виключна. Види підсудності передбачають в одних випадках пільги сторонам при виборі суду, в інших - створення найсприятливіших умов для вирішення справи, забезпечення незалежності та неупередженості суду, захист прав заінтересованих осіб. Загальна територіальна підсудність встановлюється як загальне правило і застосовується у тому випадку, коли вона не змінена або доповнена іншим видом територіальної підсудності. Згідно з нормами процесуального закону завданням інституту підсудності є розподіл цивільних справ між судами загальної юрисдикції для більш швидкого і правильного розгляду і вирішення справи, найбільш ефективного захисту прав, свобод та інтересів суб`єктів права. Дотримання судами процесуальних норм інституту підсудності є вимогою ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яке гарантує, що кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків або при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Статтею 27 ЦПК України передбачено, що позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом. Позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Тобто, загальне правило територіальної підсудності щодо пред`явлення позову за місцезнаходженням відповідача застосовується лише у випадку, коли інші правила підсудності не встановлені положеннями Цивільного процесуального кодексу України. Статтею 30 ЦПК України встановлена виключна підсудність. Так, частина 1 вказаною статті передбачає, що позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою. Перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Виключну підсудність встановлено, зокрема, для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна. Місцезнаходження нерухомого майна має бути підтверджено документально. У разі конкуренції правил підсудності мають застосовуватися правила виключної підсудності. При цьому, тлумачення частини 1 ст.30 ЦПК України повинно відбуватися з урахуванням принципу правової визначеності, який, в аспекті даного спору, полягає у забезпеченні здатності вірного тлумачення закону пересічною особою. Зокрема, встановлюючи підхід до тлумачення правових норм, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.07.1995 у справі "Толстой-Милославський" (Tolstoy Miloslavsky) проти Сполученого Королівства (скарга №18139/91), визначаючи зміст терміну "передбачений законом" сформулював наступну умову: положення національного законодавства повинні бути настільки ясними, зрозумілими і визначеними, щоб будь-яка людина, за необхідності скориставшись порадою юриста, могла б повністю зрозуміти зміст закону. З огляду на зазначений підхід Європейського суду з прав людини до тлумачення правових норм, положення частини 1 статті 30 ЦПК України означають, що спір має розглядатися за правилами виключної підсудності, коли нерухоме майно, право власності на таке майно або інші вимоги, що стосуються нерухомого майна, є предметом спору. Водночас, як свідчить правозастосовна практика Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 20 вересня 2018 року у справі №902/919/17, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Згідно з положеннями статті 181 ЦК України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. За таких обставин, виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, тобто спір може стосуватися як правового статусу нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані із нерухомим майном. При цьому, виключна підсудність встановлена з метою забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи. Зазначені у законі суди можуть здійснити такий розгляд, оскільки в районі їх діяльності знаходиться основна маса доказів. Як на тому наголошено у постанові Верховного Суду у справі №638/1988/17 від 10 квітня 2019 року правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов`язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об`єктом якого є нерухоме майно. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постановах у справі №460/4286/16-ц від 23 січня 2018 року та у справі №640/16548/16-ц від 16 травня 2018 року, до позовів, що виникають з приводу нерухомого майна, належать, зокрема, позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 Цивільного кодексу України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 Цивільного кодексу України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 Цивільного кодексу України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про захист порушеного права власності на нерухоме майно шляхом заборони вчинини певні дії, в якому просила заборонити відповідачам вчиняти дії по демонтажу неподільної речі інженерно-технічного обладнання по очищенню повітря та води, яке необхідне для обслуговування квартири АДРЕСА_1 , розташованому на технічному поверсі зазначеного будинку. В обгрунтування позову зазначає, що вказане інженерно-технічне обладнання було встановлено на підставі дозволу ТДВ «Житлобуд-2» на технічному поверсі, розташованому над належною їй квартирою. Між тим, колишні власника цієї квартири (відповідачі по справі) звернулися до неї з вимогою про демонтування вказаного обладнання, оскільки таке обладнання є її власністю. Крім того, демонтаж цього обладнання неможливий без нанесення шкоди належній їй квартирі, її конструктивним елементам. Більш того, у разі демонтажу вказаного обладнання її квартира залишитися без водокомунікацій, у зв`язку з чим втратить своє цільове призначення та стане непридатною для використання як об`єкт житлової інфраструктури. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що спір у даній справі виник з приводу нерухомого майна, оскільки позовні вимоги мають явний, очевидний правовий зв`язок із нерухомим майном, відповідно, і позов має розглядатися за правилами виключної підсудності. Згідно положень ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, колегія не вбачає підстав для скасування ухвали суду, яка постановлена з дотриманням вимог закону. Керуючись ст.ст. 374 ч.1п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі її представника ОСОБА_4 , залишити без задоволення. Ухвалу Комінтернівського районного суду від 23 лютого 2023 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 20 квітня 2023 року. Головуючий Н.П. Пилипчук Судді О.Ю. Тичкова О.В. Маміна