Ухвала КЦС ВС № 185/11055/22

Ухвала Іменем України 17 квітня 2023 року м. Київ справа № 185/11055/22 провадження № 61-4158ск23 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В., розглянув касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 лютого 2023 року у справі за позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманого грошового забезпечення, ВСТАНОВИВ: У грудні 2022 року Військова частина НОМЕР_1 звернулася до суду з зазначеним вище позовом, у якому просила стягнути з відповідача безпідставно отримане грошове забезпечення. Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 проходив військову службу у базі зберігання інженерних боєприпасів та майна Військової частини НОМЕР_1 . 01 березня 2022 року відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 № 134 «Про виплату грошового забезпечення військовослужбовцям військової частини за лютий 2022 року» проведено необхідні розрахунки та нараховано грошове забезпечення військовослужбовцям військової частини. Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 01 квітня 2022 року № 260 «Про результати проведення службового розслідування» встановлено, що відповідач самовільно залишив військову частину 26 лютого 2022 року. Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 01 квітня 2022 року № 266 «Про виплату грошового забезпечення військовослужбовцям військової частини за березень 2022 року» військовослужбовцям бази зберігання інженерних боєприпасів та майна військової частини НОМЕР_1 , які самовільно залишили військову частину, здійснено перерахунок грошового забезпечення за лютий та позбавлено премії повністю. В подальшому наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 28 червня 2022 року № 784 «Про результати проведення службового розслідування» встановлено, що у зв`язку з перерахунком грошового забезпечення за лютий та позбавленням премії повністю виникла переплата грошового забезпечення, зокрема відповідачу, у розмірі 9 485,21 грн. У зв`язку з зазначеним просили стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 9 485,21 грн, отримані без належної правової підстави. Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2022 року, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 лютого 2023 року відмовлено у відкритті провадження по цивільній справі за позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманого грошового забезпечення. Роз`яснено позивачу, що розгляд справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду. Ухвала суду першої інстанції, з висновками якої погодився апеляційний суд, мотивована тим, що спір підлягає вирішенню у порядку адміністративного судочинства як такий, що пов`язаний з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди, збитків, необґрунтованих виплат тощо, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої коштів, шкоди, збитків відбувається після її звільнення з державної служби. У березні 2023 року Військова частина НОМЕР_1 , шляхом формування документа в системі «Електронний суд», звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 лютого 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

1. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 30 березня 2023 року касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 лютого 2023 року залишено без руху. Запропоновано заявникові звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строку на касаційне оскарження, в якій навести підстави для його поновлення та надати докази на їх підтвердження та надати до суду докази надсилання листом з описом вкладення копій касаційної скарги та доданих до неї матеріалів іншим учасникам справи. Зазначено строк виконання ухвали та попереджено про наслідки її невиконання. У наданий судом строк, Військова частина НОМЕР_1 звернулася до Верховного Суду з клопотанням на виконання вимог ухвали Верховного Суду про залишення касаційної скарги без руху, у змісті якої просить поновити строк на касаційне оскарження судових рішень. Також заявником до клопотання додано докази на підтвердження направлення копії касаційної скарги на адресу іншого учасника справи.

2. Касаційна скарга подана до Верховного Суду з пропуском строку на касаційне оскарження, проте у змісті клопотання, наданого до Верховного Суду на виконання вимог ухвали Верховного Суду від 30 березня 2023 року, заявник просить його поновити, посилаючись на те, що останній пропущено з поважних причин, оскільки повний текст оскаржуваної постанови Київського апеляційного суду від 16 лютого 2023 року заявником отримано лише 22 лютого 2023 року, на підтвердження чого надає докази. Відповідно до статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу. Ураховуючи наведені заявником обставини, а також надані на їх підтвердження докази, Верховний Суд вважає, що строк на касаційне оскарження пропущено з поважних причин, а тому його слід поновити.

3. Відповідно до вимог абзацу 6 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження). Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши зміст оскаржуваних рішень, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а наведені у ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності оскаржуваних судових рішень. Згідно зі статтею 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба є діяльністю на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування. При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень. Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин одна щодо іншої не є рівноправними, і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншій стороні певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Ці функції суб`єкт владних повноважень повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір. Так, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник, зокрема між двома суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта, а останній, відповідно, зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень. Подібні правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17, провадження № 12-58гс18 та від 21 серпня 2019 року у справі № 362/5657/17, провадження № 14-331цс19. Предметом спору в цій справі є стягнення з військовослужбовця грошового забезпечення, отриманого без належної правової підстави. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21, провадження № 14-32цс22, зазначено, що військова служба є різновидом публічної, тому спори з приводу проходження військової служби, зокрема з приводу соціального захисту військовослужбовців, належать до юрисдикції адміністративних судів. У випадку зобов`язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов`язків, перед судом обов`язково постане питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи. Водночас у рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС України, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення. Указані спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби. Як зазначалося раніше, у справі що переглядається, Військова частина НОМЕР_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення грошового забезпечення військовослужбовця. На обґрунтування позову Військова частина НОМЕР_1 посилалася на те, що переплата відбулася внаслідок дій відповідача, які мають ознаки кримінального правопорушення передбаченого частини п`ятої статті 407 КК України. Зазначену виплату здійснено в результаті недобросовісності з боку набувача та не має прямого відношення до статусу військовослужбовця у відповідача. У випадку зобов`язання особи, яка перебуває (перебувала) на посаді державної (публічної) служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових (посадових) обов`язків, перед судом постає питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди (збитків), а й оцінки правомірності дій такої особи. Водночас встановлення правомірності дій, рішень чи бездіяльності службової або посадової особи передбачене в адміністративному процесі відповідно до приписів статті 19 КАС України, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення. Цей спір підлягає вирішенню у порядку адміністративного судочинства як такий, що пов`язаний з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди, збитків, необґрунтованих виплат тощо, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої коштів, шкоди, збитків відбувається після її звільнення з державної служби. Вказані правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 818/1688/16, провадження № 11-892апп18, від 22 січня 2020 року у справі № 813/1045/18, провадження № 11-574апп19, Верховного Суду у постановах від 05 лютого 2020 року у справі № 761/19799/17, провадження № 61-40378св18, від 07 серпня 2020 року у справі № 199/160/19, провадження № 61-7126св20, від 30 вересня 2020 року у справі № 204/2763/18, провадження № 61-6497св19, від 15 жовтня 2020 року у справі № 320/8119/17, провадження № 61-2135св20, від 18 листопада 2020 року у справі № 756/12568/18, провадження № 61-3646св20, від 25 листопада 2020 року у справі № 202/124/19, провадження № 61-7056св20, від 27 травня 2021 року у справі № 203/3782/19, провадження № 61-16996св20, від 21 лютого 2022 року у справі 932/14855/19, провадження № 61-17804св21, від 26 квітня 2022 року справі № 185/8266/20-ц, провадження № 61-20229св21. Доводи поданої касаційної скарги не дають підстав для висновку про недотримання судами попередніх інстанцій норм процесуального права при постановленні оскаржуваних судових рішень. Правильність застосування судами вказаних вище норм не викликає розумних сумнівів. При цьому суди попередніх інстанцій при визначенні предметної і суб`єктної юрисдикції правильно застосували правові висновки Верховного Суду, які є релевантними правовідносинам у цій справі. На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга Військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 лютого 2023 року є необґрунтованою, а у відкритті касаційного провадження належить відмовити відповідно до положень частини четвертої статті 394 ЦПК України. Інші доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанції не спростовують, на законність судових рішень не впливають та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Керуючись статтею 390, частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Клопотання Військової частини НОМЕР_1 про поновлення строку на касаційне оскарження задовольнити. Поновити Військовій частині НОМЕР_1 строк на касаційне оскарження ухвали Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2022 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 16 лютого 2023 року. У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 лютого 2023 року у справі за позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманого грошового забезпечення, відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявникові. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: Д. Д. Луспеник Б. І. Гулько Г. В. Коломієць