Постанова 4824 № 752/13506/22

К И Ї В С Ь К И Й А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 квітня 2023 року місто Київ справа № 752/13506/22 апеляційне провадження № 22-ц/824/7037/2023 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Головачова Я.В., суддів: Нежури В.А., Соколової В.В., за участю секретаря судового засідання: Осінчук Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва у складі судді Шевченко Т.М. від 27 січня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, в с т а н о в и в : Короткий зміст позовних вимог У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення курсової різниці та трьох процентів річних на суму боргу за договором позики. Позов мотивовано тим, що 31 травня 2012 року між чоловіком ОСОБА_1 - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, згідно якого, ОСОБА_3 передав у власність останнього грошові кошти в розмірі 30 000 доларів США з кінцевим строком повернення позики до 31 травня 2015 року. Оскільки у встановлений договором строк відповідач не виконав умови договору позики, рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 26 жовтня 2021 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в розмірі 780 000 грн. Зазначала, що позика надавалась відповідачу в сумі 30 000 доларів США, однак станом на момент ухвалення рішення у справі 780 000 грн. становило вже 20 905 доларів США. Посилаючись на те, що ОСОБА_2 так і не повернув грошові кошти, позивач просила стягнути з відповідача на свою користь три проценти річних від простроченої суми боргу на підставі статті 625 ЦК України за період з 1 червня 2016 року по 1 жовтня 2022 року в розмірі 5 695,89 доларів США, а також курсову різницю суми позики, що була стягнута за рішенням суду і фактично наданими коштами в борг - в розмірі 9 095 доларів США. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 27 січня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 три проценти річних від простроченої суми заборгованості в розмірі 5 695,89 доларів США. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 5 408 грн. 73 коп. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем прострочено виконання грошового зобов`язання, а тому на підставі частини 2 статті 625 ЦК України з нього підлягають стягненню три проценти річних за визначений позивачем період в розмірі 5 695, 89 доларів США. Разом з тим, вимоги про стягнення курсової різниці є безпідставними, оскільки збитками по своїй суті не є. Короткий зміст вимог апеляційної скарги У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні курсової різниці і ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Скаржник зазначає, що договором позики було визначено суму боргу в розмірі 30 000 доларів США, однак за рішенням суду кошти були стягнуті в сумі 780 000 грн., що становило 20 905 доларів США, тобто позивач має абсолютне право на стягнення курсової різниці з метою отримання саме такої суми, яка була надана в позику. На підтвердження своєї позиції посилається на висновки Верховного Суду у постановах від 21 червня 2017 року № 910/2031/16, від 30 січня 2018 року № 303/5407/15-ц; постанову Великої Палати Верховного суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц. Аналіз доводів апеляційної скарги свідчить, що рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині вимог, у задоволенні яких було відмовлено, в іншій частині судове рішення не оскаржується, а тому в апеляційному порядку не переглядається. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи ОСОБА_2 не подав відзив на апеляційну скаргу. Позиція учасників справи, які з`явилися в судове засідання Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 в судовому засіданні, яке відбулося в режимі відеоконференції, підтримала апеляційну скаргу з наведених в ній підстав. ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином. З урахуванням положень частини 2 статті 372 ЦПК України його неявка не перешкоджає розгляду справи. Фактичні обставини справи, встановлені судом Судом установлено, що згідно з розпискою від 31 травня 2012 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_3 у борг грошові кошти в розмірі 30 000 доларів США та зобов`язався повернути їх в строк до 31 травня 2015 року. Факт передання коштів підтвердив ОСОБА_5 (том І а.с. 27, том ІІ а.с. 66). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, спадкоємицею якого є ОСОБА_1 . У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики в розмірі 780 000 грн. Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 26 жовтня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 19 липня 2022 року, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 31 травня 2012 року в сумі 780 000 грн. Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішення постановою Верховного Суду від 7 лютого 2023 року рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 26 жовтня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 липня 2022 року залишено без змін. Відомостей про добровільне виконання ОСОБА_2 рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 26 жовтня 2021 року матеріали справи не містять. Позиція суду апеляційної інстанції Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення в цій частині, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Відповідно до частини 1 статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Отже, гривня як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України. Разом з тим частина 2 статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Відповідно до Положення (стандарт) бухгалтерського обліку "Вплив змін валютних курсів", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 10 серпня 2000 року № 193 та Порядку відображення в обліку операцій в іноземній валюті, затвердженого Наказом Державного казначейства України від 24 липня 2001 року № 126, іноземна валюта - валюта інша, ніж валюта звітності. Курсова різниця - різниця, яка є наслідком відображення однакової кількості одиниць іноземної валюти в національну валюту України при різних валютних курсах. Курсові різниці визначаються за монетарними статтями балансу. Монетарні статті - статті балансу, що відображають грошові кошти в касі, на рахунках в установах банків, а також такі активи і зобов`язання, що будуть отримані чи сплачені у фіксованій чи визначеній сумі грошей або їх еквівалентів. До монетарних статей відносяться грошові кошти в іноземній валюті, що знаходяться в касі чи на банківському рахунку підприємства; дебіторська заборгованість за відправлені нерезиденту товари, по якій очікується дохід в іноземній валюті; кредиторська заборгованість, що виникла внаслідок отримання підприємством товарів у нерезидента на умовах наступної оплати та для погашення якої, як очікується, підприємство сплатить певну суму грошових коштів в іноземній валюті. Виходячи з поняття "курсова різниця", можна виділити чотири періоди, за які здійснюється перерахунок заборгованості в іноземній валюті для визначення курсових різниць. Це періоди між: датою відображення операції в бухгалтерському обліку і датою фактичного здійснення розрахунків; датою відображення операції в бухгалтерському обліку і датою складання бухгалтерської звітності за звітний період; датою складання бухгалтерської звітності за попередній звітний період і датою фактичного здійснення розрахунку; датою складання бухгалтерської звітності за попередній звітний період і датою складання бухгалтерського звіту за звітний період. Курсові різниці розраховуються за положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку. Наведене дає підстави дійти висновку, що курсові різниці застосовуються у фінансовій звітності підприємств при веденні бухгалтерського обліку. У цій справі позивач, як кредитор за договором позики, відповідно до вимог статей 6, 15, 16, 627 ЦК України та реалізуючи право на звернення до суду і принцип диспозитивності щодо можливості самостійно визначити позовні вимоги та спосіб захисту порушеного права, у 2017 році звернулася до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором позики від 31 травня 2012 року, визначивши заборгованість у валюті гривні України, вказавши, що саме 780 000 грн. є повним розміром заборгованості. Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 26 жовтня 2021 року позов задоволено у повному обсязі. Рішення набрало законної сили. Кредитор, який сам визначив заборгованість у валюті гривні України, погодився із судовим рішенням, яким таку заборгованість стягнуто з боржника, не має права на стягнення курсової різниці, оскільки визначив зобов`язання у національній валюті, у якій і прийняв його виконання. Відповідний правовий висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного суду від 30 травня 2018 року у справі № 750/8676/15-ц. Надаючи оцінку дослідженим у справі доказам, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача курсової різниці. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо можливості стягнення з відповідача курсової різниці, як частину неповернутого зобов`язання, вираженого в іноземні валюті, з таких підстав. Європейський суд з прав людини у рішенні від 28 жовтня 1999 року у справі "Брумареску проти Румунії" звертав увагу, що одним з найважливіших є принцип юридичної визначеності, який передбачає, що у випадку, коли суд виніс рішення у справі, питання більше не може ставитися під сумнів. Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. "вирішена справа"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися. Отже, кредитор, користуючись своїм процесуальним правом обирати валюту зобов`язання, пред`явив позов про стягнення заборгованості за договором з боржника у гривнях, з урахуванням чого валютою такого зобов`язання з цієї дати стала національна валюта - гривня. З наведеного слідує, що у випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти. У випадку зміни валюти зобов`язання з іноземної на національну - стягненням інфляційного збільшення боргу (частина 2 статті 625 ЦК України). Близького за змістом висновку щодо права кредитора на нарахування індексу інфляції у разі визначення ним зобов`язання в національній валюті - гривні дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 340/385/17. Таким чином, стягнення курсової різниці, як способу захисту цивільного права, закон не передбачає. Аргументи апеляційної скарги щодо застосування практики Верховного Суду у постановах від 21 червня 2017 року № 910/2031/16, від 30 січня 2018 року № 303/5407/15-ц; постанові Великої Палати Верховного суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, колегією суддів до уваги не приймається, оскільки спірні правовідносини не є подібними. Ураховуючи встановлені судом обставини, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 27 січня 2023 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий Судді: