Постанова Київський апеляційний суд № 761/41955/16-ц

справа № 761/41955/16-ц головуючий у суді І інстанції Юзькова О.Л. провадження № 22-ц/824/3896/2023 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О. П О С Т А Н О В А Іменем України 05 квітня 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді Фінагеєва В.О., суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А., за участю секретаря Лобоцької В.П., розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 вересня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 3», Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада», Товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційно-обчислювальний центр «Рада» про визнання нечинним договору та визнання дій протиправними, - В С Т А Н О В И В: У листопаді 2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулися до суду з позовом та просили визнати такими, що порушують права позивачів дії щодо передачі повноважень обслуговування будинку АДРЕСА_1 , від ТОВ «Рада» до ТОВ «Рада 3» без участі балансоутримувача або рішення загальних зборів співвласників будинку, або без письмової згоди позивачів та інших співвласників будинку; визнати незаконною та такою, що порушує права позивачів бездіяльність ТОВ «Рада 3» щодо необхідності укласти типовий договір «Про надання житлово-комунальних послуг» між власниками кв. АДРЕСА_2 з одного боку та ТОВ «Рада 3» з іншого боку в період з 01 січня 2006 року по вересень 2016 року; визнати назву договору «Про участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території» від 03 жовтня 2000 року такою, що не відповідає назві і змісту типового договору, що затверджена постановами КМУ № 630 від 21 липня 2005 року, № 933 від 03 вересня 2009 року, № 1135 від 31 жовтня 2011 року «Про затвердження типового договору про надання послуг з управління будинком»; визнати, що договір від 03 жовтня 2000 року між ТОВ «Рада» та позивачами не відповідає вимогам Закону України «Про житлово-комунальні послуги», та відповідно до п. 1 Прикінцевих положень зазначеного закону такий договір, не приведений у відповідність із цим законом і, відповідно, втратив чинність із 01 січня 2006 року; визнати, що додаток № 1 від 01 червня 2006 року до договору від 03 жовтня 2000 року «Про участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території», який укладений між ТОВ «Рада 3» та ОСОБА_1 не відповідає вимогам Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та, відповідно, до п. 1 Прикінцевих положень зазначеного закону такий додаток, не приведений у відповідність із цим законом, не набрав чинності з 01 січня 2006 року; визнати нечинним Додаток № 1 до Договору «Про участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території» від 01 січня 2006 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Рада 3»; визнати незаконною та такою, що порушує права позивачів бездіяльність відповідачів щодо ненадання позивачам звітності з 2000 року по 2016 рік щодо використання за призначенням всіх грошових коштів позивачів, сплачених згідно рахунків ТОВ «Рада», ТОВ «Рада 3» та ТОВ «ІОЦ «Рада»; визнати протиправними і такими, що порушують права позивачів дії ТОВ «ІОЦ «Рада» щодо виставлення рахунків позивачам на сплату послуг за відсутності будь-яких договірних відносин між позивачами з одного боку та ТОВ «ІОЦ «Рада» з іншого боку згідно вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги»; стягнути на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 50 000 грн. - з ТОВ «Рада», 50 000 грн. - з ТОВ «Рада 3», 50 000 грн. - з ТОВ «ІОЦ «Рада»; стягнути на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 50 000 грн. - з ТОВ «Рада», 50 000 грн. - з ТОВ «Рада 3», 50 000 грн. - з ТОВ «ІОЦ «Рада»; визнати незаконними та такими, що порушують права мобілізованого військовослужбовця виставлення рахунків за послуги з вивезення побутового сміття та обслуговування ліфтів ТОВ «ІОЦ «Рада» та ТОВ «Рада 3» ОСОБА_2 співвласнику кв. АДРЕСА_3 мобілізованому в період з 04 вересня 2014 року по 03 вересня 2015 року в зону проведення АТО на Сході України; визнати, що Додаток № 1 від 01 січня 2006 року до договору від 03 жовтня 2000 року «Про участь у витратах на утримання будинку і прибудинкової території», який укладено між ТОВ «Рада 3» та ОСОБА_1 не набрав чинності 01 січня 2006 року, як такий, що не відповідає вимога Закону України «Про житлово-комунальні послуги»; визнати, що ТОВ «ІОЦ «Рада» не обиралась на конкурсній основі для надання послуг співвласникам кв. АДРЕСА_3 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; визнати, що між співвласниками кв. АДРЕСА_3 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з одного боку та ТОВ «ІОЦ «Рада» з іншого боку немає типового договору згідно вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та відсутні будь - які договірні відносини. У травні 2017 року позивачі збільшили розмір позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди та просили: стягнути за період з 01 листопада 2002 року по 25 травня 2017 року: з ТОВ «Рада» на користь ОСОБА_2 моральну шкоду, завдану незаконними діями відповідача у розмірі 106 380 грн., з ТОВ «Рада 3» на користь ОСОБА_2 моральну шкоду, завдану незаконними діями відповідача у розмірі 106 380 грн., з ТОВ «ІОЦ «Рада» на користь ОСОБА_2 моральну шкоду, завдану незаконними діями відповідача у розмірі 50 000 грн.; стягнути з ТОВ «Рада» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану незаконними діями відповідача у розмірі 106 380 грн., з ТОВ «Рада 3» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану незаконними діями відповідача у розмірі 106 380 грн., з ТОВ «ІОЦ «Рада» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану незаконними діями відповідача у розмірі 50 000 грн. (а.с. 90-96, т.1). У вересні 2017 року позивачі збільшили позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди за період з 25 травня 2017 року по 20 вересня 2017 року та просили додатково стягнути з ТОВ «Рада», ТОВ «Рада 3» та ТОВ «ІОЦ «Рада» на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 2 360 грн. з кожного з відповідачів; на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 2 360 грн. з кожного з відповідачів (а.с.105-106, т. 1). У січні 2018 року позивачі збільшили позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди за період з 25 травня 2017 року по 22 січня 2018 року та просили збільшити суму моральної шкоди з ТОВ «ІОЦ «Рада» у зв`язку із продовженням надходження рахунків від відповідача на оплату житлово-комунальних послуг, на суму 4 840 грн. (а.с.135-136, т. 2). Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачі є співвласниками квартири АДРЕСА_2 , але фактично проживають та зареєстровані за адресою: АДРЕСА_4 . 03 жовтня 2000 року між позивачами з одного боку та ТОВ «Рада» Корпорації «Позняки-Жил-Буд» був укладений договір «Про участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території». Договірні відносини були нав`язані керівництвом Корпорації і були обов`язковою умовою отримання документів на квартиру. У 2002 році позивачі почали отримувати рахунки на комунальні послуги не від ТОВ «Рада», а від іншого підприємства ТОВ «Рада 3». Новоявлене Товариство не запропонувало співвласникам будинку укласти договори, а лише виставляло рахунки за послуги, які майже не надавались. При цьому, ні ТОВ «Рада» ні ТОВ «Рада 3» не були балансоутримувачами будинку. У 2003 році, ввівши позивача ОСОБА_1 в оману ТОВ «Рада 3», повідомивши, що є правонаступником ТОВ «Рада» примусили літню жінку підписати Додаток № 1 до договору «Про участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території». Позивач ОСОБА_2 зазначений Додаток не підписав, а тому не має договірних відносин з ТОВ «Рада 3». Проте, відповідач ТОВ «Рада 3» грубо сфальсифікувало дату початку дії Додатку № 1, про що позивачі дізнались у 2015 році. Сам договір від 03 жовтня 2000 року та Додаток № 1 до нього від 01 січня 2006 року не відповідають вимогам Закону України «Про житлово-комунальні послуги», не приведені у відповідність до типового договору, а тому втратили чинність 01 січня 2006 року. У 2013 році восени у власників будинку по АДРЕСА_1 в рахунках за комунальні послуги зверху дрібними буквами замість напису ТОВ «Рада 3» з`явився напис ТОВ «ІОЦ «Рада» і позивачі змушені були припинити сплачувати сумнівні рахунки невідомому Товариству. З ТОВ «ІОЦ «Рада» у позивачів немає жодних договірних стосунків і надсилання ним рахунків є незаконним, а сплата позивачами таких рахунків є лише результатом неуважності. Крім того, не дивлячись на те, що позивачі не проживають в буд. АДРЕСА_1 , про що ТОВ «Рада 3» добре відомо, відповідачем нараховувалась плата за послуги щодо вивезення сміття, користування ліфтом, прибирання в під`їзді. На неодноразові вимоги позивачів надати звіт по використанню їх коштів та коштів інших власників будинку ТОВ «Рада 3» не реагувало. Такі дії відповідачів спричинили значну моральну шкоду ОСОБА_2 , який є військовослужбовцем - захисником Вітчизни та брав участь у бойових діях в зоні проведення АТО, а також ОСОБА_1 пенсіонеру - інваліду. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 10 вересня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_2 , ОСОБА_1 відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через незаконність та необґрунтованість та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що необґрунтованість та незаконність рішення суду першої інстанції полягає в наступному. ТОВ «Рада 3» подало до суду на затвердження мирову угоду, у якій визнало факт, що протягом 1999 - 2018 років ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не отримували від відповідачів певні комунальні послуги для квартири АДРЕСА_2 . Згідно листа ТОВ «Рада 3» від 19 грудня 2017 року №03-0107, з якого вбачається, що ТОВ «Рада 3» у відповідності до приписів ч. 1 ст. 82 ЦПК України повідомляє позивачам обставину, що за період часу з 2014 року по 31 грудня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не мають перед ТОВ «Рада 3» боргів з оплати за будь-які послуги. Постановою Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі №761/16172/15-ц встановлено, що ТОВ «Рада 3» в своїх вимогах до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 посилалось на договір від 03 жовтня 2000 року, який втратив чинність 31 грудня 2005 року. Зі змісту листа Департаменту житлово-комунальної інфраструктури КМДА від 17 березня 2017 року №058/4/1-2330 вбачається, що земля навколо будинків на АДРЕСА_5 та 13 А не надана нікому у власність або користування, тобто, належить громаді м. Києва. Наведений факт свідчить про те, що протягом 2000-2017 років відповідачі ТОВ «Рада», ТОВ «Рада 3», ТОВ «ІОЦ «Рада» незаконно збирали зі співвласників будинку АДРЕСА_6 , в тому числі з позивачів, кошти за так зване «обслуговування» не існуючої прибудинкової території, яку фактично обслуговували комунальні служби. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 03 липня 2019 року у справі № 761/40912/18 відмовлено ТОВ «Рада 3» у позові до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення з них боргу за період часу з 01 грудня 2016 року по 31 серпня 2018 року за житлово-комунальні послуги, які ОСОБА_2 та ОСОБА_1 фактично не надавались у вказаний період часу. Позивач також посилається на висновок судового експерта № 05/10/17 від 05 жовтня 2017 року та вказує, що він свідчить про незаконність дій відповідачів та спричинення моральної шкоди позивачам. Крім того, позивач посилається на висновок соціально-психологічного дослідження моральної шкоди потерпілого ОСОБА_2 № 13-06-20 від 13 червня 2020 року та висновок соціально-психологічного дослідження моральної шкоди потерпілої ОСОБА_1 № 05-08-20 від 05 серпня 2020 року, якими також встановлено факт завдання відповідачами моральної шкоди позивачам. У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Рада 3» вказує на те, що свої вимоги апелянт обґрунтовує висновком соціально-психологічного дослідження моральної шкоди потерпілого № 05-08-20, проведеного у період з 05 серпня 2020 року по 14 серпня 2020 року. Проте, з даного висновку неможливо встановити причинно-наслідковий зв`язок між нібито хвилюваннями та стражданнями апелянта і діями відповідачів, які начебто їх викликали. Даний висновок фактично призначає відповідачів винуватцями незадовільного морального стану апелянта, якому до того ж у період проведення соціально-психологічного дослідження моральної шкоди було 86 років. Дії ТОВ «Рада 3», з якими апелянт пов`язує нібито нанесену їй моральну шкоду, полягали у стягненні із останньої заборгованості за житлово-комунальні послуги, якими відповідач не мав на меті нанести апелянту будь-яких страждань та душевних хвилювань. Між апелянтом та відповідачами склалися виключно відносини у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг. Дані правовідносини регулюються, зокрема, Законом України «Про житлово-комунальні послуги» та низкою нормативно-правових актів. Вищезазначений закон не передбачає відшкодування моральної шкоди. Таким чином, суд першої інстанції вірно з`ясував, які правовідносини виникли між сторонами та якими нормативно-правовими актами вони регулюються та чи передбачено законодавством можливість відшкодування моральної шкоди. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співвласниками квартири АДРЕСА_2 у розмірі 78/100 та 22/100 частин відповідно, про що свідчить свідоцтво про право власності, видане 17 лютого 2004 року Головним управлінням житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації). За наданими позивачами матеріалами 03 жовтня 2000 року між ТОВ «Рада» Корпорації «Позняки-жил-буд» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 було укладено договір про участь у витратах по утриманню будинку та прибудинкової території, предметом якого є забезпечення підприємством обслуговування та поточного ремонту житлового будинку та прибудинкової території за адресою: АДРЕСА_1 , де на 3 поверсі знаходиться квартира АДРЕСА_3 , що належить позивачам на праві приватної власності. Відповідно до п. 5.11 та 5.12 договору строк його дії складає три роки з дня підписання. Дія договору автоматично продовжується на наступний термін, якщо жодна із сторін в письмовій формі не заявить про його перегляд за один місяць до закінчення його дії. 01 січня 2006 року між ТОВ «Рада 3» та ОСОБА_1 підписано додаток №1 до Договору «Про участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території» від 03 жовтня 2000 року, який відповідно до розділу 4 є його невід`ємною частиною та набуває чинності з 01 червня 2006 року. Як вбачається з матеріалів справи, постановою Верховного Суду від 13 жовтня 2018 року, задоволено скаргу ОСОБА_2 , скасовано рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 11 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 17 жовтня 2017 року у справі за позовом ТОВ «Рада 3» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги та за зустрічним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ТОВ «Рада 3» про зобов`язання вчинити дії - повернути незаконно отримані кошти згідно неправомірно виставлених рахунків, справу передано на новий розгляд до Шевченківського районного суду міста Києва. Відповідно до зазначеної постанови встановлено, що ТОВ «Рада 3» не є балансоутримувачем будинку АДРЕСА_1 , проте є експлуатуючою організацією, яка надає послуги з утримання будинків та прибудинкових територій відповідно до умов укладених договорів із споживачами, згідно з тарифами, які затверджені розпорядженням Київської міської державної адміністрації, тобто, виконавцем послуг. 03 липня 2019 року Шевченківським районним судом міста Києва розглянуто цивільну справу за позовом ТОВ «Рада 3» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги та відмовлено у задоволенні позову. При цьому, судом встановлено, що відповідно до установчого договору про створення та діяльність ТОВ «Рада 3», укладеного між ЗАТ «Поздняки-Жил-Буд» та ОСОБА_3 та затвердженого протоколом загальних зборів учасників № 1 від 28 березня 2002 року, ТОВ «Рада 3» обслуговує будинок АДРЕСА_1 . Також, судом встановлено, що відповідно до листа ОСББ «Дмитрівська 13А» з 01 серпня 2017 року, обслуговування будинку АДРЕСА_1 здійснює ТОВ «Екжитлоком» на підставі договору № 1, укладеного 21 липня 2017 року між ОСББ «Дмитрівська, 13А» та ТОВ «Екжитлоком». З висновками суду першої інстанції погодився Київський апеляційний суд у постанові від 22 листопада 2019 року, яка винесена за результатами розгляду апеляційної скарги ТОВ «Рада 3». За результатами розгляду справи за позовом ТОВ «Рада 3» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги та за зустрічним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ТОВ «Рада 3» про зобов`язання вчинити дії - повернути незаконно отримані кошти згідно неправомірно виставлених рахунків 25 травня 2020 року відмовлено у задоволенні як первісного так і зустрічного позову. Під час розгляду даної справи учасниками процесу не заперечувалась та обставина, що рішення набрало законної сили. При цьому, судом встановлено, що на виконання вимог п. 5.12 договору від 03 жовтня 2000 року, укладеного між ТОВ «Рада» (правонаступником якого є ТОВ «Рада 3») про участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території, 03 вересня 2015 року за місяць до закінчення його дії, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до ТОВ «Рада 3» з вимогою переглянути умови договору на відповідність до чинного законодавства, чого, в свою чергу, ТОВ «Рада 3» здійснено не було, а тому договір є припиненим через відсутність його автоматичної пролонгації. Відповідно до приписів ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Таким чином, обставини встановлені судовими рішеннями про те, що ТОВ «Рада 3», яка є правонаступником ТОВ «Рада» здійснювали обслуговування будинку АДРЕСА_1 та припинення договору від 03 жовтня 2000 року «Про участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території», а, отже, і додатку № 1 до договору, який є його невід`ємною частиною, не підлягають доказуванню. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що обраний позивачами спосіб захисту не може бути застосований. Щодо відмови в частині стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що правовідносини, що склалися між позивачами та ТОВ «Рада», ТОВ «Рада 3», регулюються положеннями Книги п`ятої ЦК України - Зобов`язальне право, які не передбачають стягнення моральної шкоди в разі порушення стороною зобов`язань. Також, на переконання суду відсутні і підстави для стягнення моральної шкоди з ТОВ «ІОЦ Рада», зважаючи на те, що під час розгляду справи не було встановлено обставин неправомірності дій відповідача. Апеляційний суд частково не погоджується по суті з висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Звертаючись до суду з позовом, позивачі вказували про те, що вони є співвласниками квартири АДРЕСА_2 . 03 жовтня 2000 року між позивачами та ТОВ «Рада» було укладено договір «Про участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території». Позивачі зазначали, що вказаний договір був укладений проти їх бажання. При цьому, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до вимог ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У 2002 році співмешканці будинку по АДРЕСА_1 , почали отримувати рахунки не від ТОВ «Рада», а від ТОВ «Рада 3», яке є зовсім іншим товариством. ТОВ «Рада 3» не запропонувало співвласникам будинку укласти договір, а лише виставило рахунки за комунальні послуги, які майже не надавались. У зв`язку з зазначеним, позивачами було заявлено вимогу про визнання такими, що порушують права позивачів дії щодо передачі повноважень обслуговування будинку АДРЕСА_1 , від ТОВ «Рада» до ТОВ «Рада 3» без участі балансоутримувача або рішення загальних зборів співвласників будинку, або без письмової згоди позивачів та інших співвласників будинку. Разом з тим, зазначена вимога позивачів задоволенню не підлягає, оскільки позивачі не надали суду доказів, що такий перехід права від одного товариства до іншого в порядку правонаступництва порушує їх права. Як було зазначено вище, постановою Верховного Суду від 13 жовтня 2018 року встановлено, що ТОВ «Рада 3» не є балансоутримувачем будинку АДРЕСА_1 , проте є експлуатуючою організацією, яка надає послуги з утримання будинків та прибудинкових територій відповідно до умов укладених договорів із споживачами, згідно з тарифами, які затверджені розпорядженням Київської міської державної адміністрації, тобто виконавцем послуг. 03 липня 2019 року Шевченківським районним судом міста Києва встановлено, що на підставі установчого договору про створення та діяльність ТОВ «Рада 3», укладеного між ЗАТ «Поздняки-Жил-Буд» та ОСОБА_3 та затвердженого протоколом загальних зборів учасників № 1 від 28 березня 2002 року, ТОВ «Рада 3» обслуговує будинок АДРЕСА_1 . ТОВ «Рада 3» є правонаступником ТОВ «Рада». Вимога позивачів щодо визнання незаконною та такою, що порушує права позивачів бездіяльність ТОВ «Рада 3» щодо необхідності укласти типовий договір «Про надання житлово-комунальних послуг» між власниками кв. АДРЕСА_2 з одного боку та ТОВ «Рада 3» з іншого боку в період з 01 січня 2006 року по вересень 2016 року не підлягає задоволенню з наступних підстав. Зі змісту Закону України «Про житлово-комунальні послуги» вбачається, що укладення договору на надання житлово-комунальних послуг є обов`язком, а не правом сторін. Відповідно до п.1 ч.1 ст. 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Отже, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі чи підставою до відмови обслуговуючої організації в їх наданні. Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України викладеній у справі № 221/515/15-а від 20 квітня 2016 року. При цьому, не укладення між сторонами типового договору, свідчить про неналежне виконання своїх обов`язків як споживачем, так і надавачем житлово-комунальних послуг. Звертаючись до суду з вимогами про визнання незаконною та такою, що порушує права позивачів бездіяльність ТОВ «Рада 3» щодо необхідності укласти типовий договір «Про надання житлово-комунальних послуг», позивачі не звернули уваги, що задоволення позову в цій частині ніяким чином не може захистити чи поновити їх права, що в свою чергу свідчить про обрання неефективного способу захисту та є достатньою підставою до відмови в задоволенні позову. В даному випадку, ефективним способом захисту було б звернення позивачів з вимогою про визнання договору укладеним на умовах типового договору, однак, таких вимог позивачі не заявляли. Щодо вимог позивачів про: визнання назви договору «Про участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території» від 03 жовтня 2000 року такою, що не відповідає назві і змісту типового договору, що затверджена постановами КМУ № 630 від 21 липня 2005 року, № 933 від 03 вересня 2009 року, № 1135 від 31 жовтня 2011 року «Про затвердження типового договору про надання послуг з управління будинком»; визнання, що договір від 03 жовтня 2000 року між ТОВ «Рада» та позивачами не відповідає вимогам Закону України «Про житлово-комунальні послуги», та відповідно до п. 1 Прикінцевих положень зазначеного закону такий договір, не приведений у відповідність із цим законом і, відповідно, втратив чинність із 01 січня 2006 року; визнання, що додаток № 1 від 01 червня 2006 року до договору від 03 жовтня 2000 року «Про участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території», який укладений між ТОВ «Рада 3» та ОСОБА_1 не відповідає вимогам Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та, відповідно до п. 1 Прикінцевих положень зазначеного закону такий додаток, не приведений у відповідність із цим законом, не набрав чинності з 01 січня 2006 року; визнання незаконною та такою, що порушує права позивачів бездіяльність відповідачів щодо ненадання позивачам звітності з 2000 року по 2016 рік щодо використання за призначенням всіх грошових коштів позивачів, сплачених згідно рахунків ТОВ «Рада», ТОВ «Рада 3» та ТОВ «ІОЦ «Рада»; визнання, що між співвласниками кв. АДРЕСА_3 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з одного боку та ТОВ «ІОЦ «Рада» з іншого боку немає типового договору згідно вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та відсутні будь-які договірні відносини, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне. Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відтак, зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють, як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України. Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Правовий аналіз наведених положень ЦПК України, ЦК України, Закону України «Про житлово-комунальні послуги» дозволяє дійти висновку про те, що обраний позивачем спосіб захисту своїх прав, суперечить положенням статті 16 ЦК України. Відповідна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 357/4664/16-ц та від 07 грудня 2020 року у справі № 199/796/20. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 зазначено, що розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. В даному випадку, звернення до суду з вимогами щодо визнання назви договору такою, що не відповідає назві і змісту типового договору; визнання договору таким, що не відповідає вимогам закону та таким, що втратив чинність; визнання додатку до договору таким, що не відповідає вимогам закону та таким, що втратив чинність; визнання незаконною бездіяльність відповідача щодо ненадання звітності; визнання, що між сторонами відсутні будь-які договірні відносини є свідченням обрання позивачами неефективного способу захисту, оскільки задоволення позову в такий спосіб не здатне поновити чи захистити права позивачів. Так, вимоги позивачів про визнання назви договору такою, що не відповідає назві і змісту типового договору; визнання договору таким, що не відповідає вимогам закону та таким, що втратив чинність; визнання, що ТОВ «ІОЦ «Рада» не обиралась на конкурсній основі для надання послуг співвласникам кв. АДРЕСА_3 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , визнання додатку до договору таким, що не відповідає вимогам закону та таким, що втратив чинність взагалі не можуть бути предметом судового розгляду, оскільки зазначені обставини є очевидними і можуть бути об`єктивно засвідчені та встановлені будь-якою особою, яка має можливість прочитати назву укладеного між сторонами договору, чи відповідні норми закону, які вказують на втрату чинності певних договорів у разі настання події визначеної законом, впевнитись у відсутності певних документів. Задоволення цих вимог позивачів ніяким чином не впливає на їх права чи обов`язки. Зазначені позивачами вимоги, фактично є обставинами, які можуть бути встановлені в межах розгляду інших позовних вимог, які відповідають встановленим законом способам захисту та мають наслідком реальний захист прав позивачів у разі їх порушення. Вимоги позивачів про визнання незаконною бездіяльності відповідача щодо ненадання звітності також свідчать про обрання позивачами неефективного способу захисту, що є самостійною підставою до відмови в задоволенні позову. Задоволення цих вимог позивачів також ніяким чином не впливає на їх права чи обов`язки. Належним способом захисту в даному випадку могли б бути вимоги про зобов`язання відповідача надати на запит позивачів відповідні документи, якщо позивачі вважають, що мають право на їх отримання. Однак, таких вимог позивачі в суді не заявляли. Також позивачі просили суд визнати нечинним Додаток № 1 до Договору «Про участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території» від 01 січня 2006 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Рада 3». Зазначені вимоги задоволені бути не можуть, виходячи з наступного. 03 липня 2019 року рішенням Шевченківського районного судом міста Києва, яке набрало законної сили у відповідності до постанови Київського апеляційного суду від 22 листопада 2019 року, встановлено факт припинення договору від 03 жовтня 2000 року «Про участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території», а, отже, і додатку № 1 до даного договору, який є його невід`ємною частиною. Зазначений факт випливає з перехідних положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги». За таких обставин, не може бути визнано нечинним додаток, який вже є нечинним в силу вимог закону і не чинність якого встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили на момент розгляду зазначеної справи. Вимоги позивачів щодо визнання протиправними і такими, що порушують права позивачів дії ТОВ ІОЦ «Рада» щодо виставлення рахунків позивачам на сплату послуг за відсутності будь-яких договірних відносин між позивачами з одного боку та ТОВ «ІОЦ «Рада» з іншого боку згідно вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги»; визнання незаконними та такими, що порушує права мобілізованого військовослужбовця виставлення рахунків за послуги з вивезення побутового сміття та обслуговування ліфтів ТОВ «ІОЦ «Рада» та ТОВ «Рада 3» ОСОБА_2 співвласнику кв. АДРЕСА_3 мобілізованому в період з 04 вересня 2014 року по 03 вересня 2015 року в зону проведення АТО на Сході України апеляційний суд вважає такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав. Матеріали справи містять відомості про виставлення ТОВ «ІОЦ «Рада» позивачам рахунків на сплату послуг з утримання будинку та прибудинкової території. За договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя, відповідно до ч. 1 ст. 1000 ЦК України. Як вбачається з довіреності № 418/03 ТОВ «ІОЦ «Рада» є уповноваженою ТОВ «Рада 3» особою від імені товариства, серед іншого, виставляти рахунки та квитанції на оплату послуг, отримувати грошові кошти від споживачів послуг. Заявляючи зазначені позовні вимоги, позивачі не звернули уваги, що виставлення рахунків, з якими споживач не погоджується з будь-яких причин, в тому числі і з причини, що споживач є мобілізованим військовослужбовцем, само по собі не порушує прав позивачів, оскільки не створює обов`язків сплачувати такі рахунки та не має своїм наслідком стягнення коштів з споживачів в примусовому порядку. У разі обґрунтованості та законності позиції споживача комунальних послуг в частині відсутності обов`язку сплачувати безпідставно виставлені рахунки, право останнього буде забезпечене шляхом відмови в задоволенні позову, в разі подачі такого надавачем послуг. Відмовляючи у задоволенні позову в частині позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що правовідношення, що склалися між позивачами та ТОВ «Рада», ТОВ «Рада 3», регулюються положеннями Книги п`ятої ЦК України - зобов`язальне право, положеннями якої не передбачено стягнення моральної шкоди в разі порушення стороною зобов`язань. Апеляційний суд не погоджується з зазначеними висновками суду з огляду на їх помилковість. Статтею 16 Цивільного кодексу України закріплено, що одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів кожної особи є відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала за наявності її вини. Відповідно до вимог ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення, тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. У пунктах 3, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено судам, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема, у моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди; протиправність діяння її заподіювача; наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Зокрема, підлягають з`ясуванню наступні обставини: чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Моральна шкода обґрунтована позивачами тим, що ТОВ «ІОЦ «Рада» виставляє позивачам рахунки, в яких вказується необґрунтована вартість наданих послуг. Також, протиправна поведінка ТОВ «Рада 3», яка полягає в тривалому ігноруванні вимог закону та звернень позивачів укласти типові договори на надання житлово-комунальних послуг, завдала позивачам значної моральної шкоди, яка полягає в приниженні гідності позивачів. Крім того, ТОВ «Рада» завдало позивачам моральної шкоди тим, що передало будинок по АДРЕСА_1 на обслуговування ТОВ «Рада 3» без відома та згоди власників. Як доказ завдання позивачам моральної шкоди, останні надали суду висновок експертного дослідження № 05/10/17 від 05 жовтня 2017 року, який свідчить про незаконність дій відповідачів та спричинення моральної шкоди позивачам. Крім того, позивач посилається на висновок соціально-психологічного дослідження моральної шкоди потерпілого ОСОБА_2 № 13-06-20 від 13 червня 2020 року та висновок соціально-психологічного дослідження моральної шкоди потерпілої ОСОБА_1 № 05-08-20 від 05 серпня 2020 року, якими також встановлено факт завдання відповідачами моральної шкоди позивачам. За змістом ст. 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні. З наданих суду висновків соціально-психологічного дослідження № 05-08-20 та 13-06-20 вбачається, що вони складені ГО «Спілка фахівців соціологічних та психологічних досліджень». Заяву колегіально акцептували спеціаліст психологічної діагностики ОСОБА_4 та спеціалізована громадська організація Спілка фахівців соціологічних та психологічних досліджень. Висновок № 05-08-20 підписаний спеціалістом ОСОБА_4 та затверджений рішенням правління ГО «Спілка фахівців соціологічних та психологічних досліджень», яке засвідчене підписом Коновалової Н.В. Висновок № 13-06-20 підписаний спеціалістом ОСОБА_4 та затверджений рішенням правління ГО «Спілка фахівців соціологічних та психологічних досліджень», яке засвідчене ОСОБА_4. Не дивлячись на те, що за змістом вказаних висновків дослідження проводилось колегіально, в них не зазначено склад фахівців, які брали участь в дослідженні. Зі змісту наданих суду досліджень вбачається, що їх висновки ґрунтуються виключно на поясненнях позивачів без дослідження усіх наявних у справі доказів. Не може бути визнано належним доказом наявності моральної шкоди документ, складений спеціалістами, які не є атестованими судовими експертами, про що зазначив Верховний Суд в постанові від 27 серпня 2020 року у справі № 752/23814/17-ц. Верховний Суд звернув увагу, що висновки таких спеціалістів складаються лише на основі документів i пояснень позивача, без аналізу всіх доказів, які містяться у матеріалах справи, що очевидно свідчить про неповноту дослідження. Згідно з вимогами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що надані суду висновки соціально-психологічного дослідження не є належним доказом, а відтак, без наявності інших належних та допустимих доказів спричинення позивачам моральної шкоди з вини відповідачів, вимоги в частині стягнення відшкодування за таку моральну шкоду задоволені бути не можуть. Матеріали справи не містять будь-яких доказів, що діями чи бездіяльністю відповідачів, які полягали у виставлянні позивачам необґрунтованих рахунків, тривалому ігноруванні вимог закону та звернень позивачів укласти типові договори, передачі будинку по АДРЕСА_1 на обслуговування іншій обслуговуючій компанії без відома та згоди власників, останнім була спричинена моральна шкода. Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції в частині відсутності підстав до задоволення позову щодо стягнення матеріальної шкоди по суті є правильним. Однак, при цьому суд виходив з невірних мотивів, допустивши не відповідність своїх висновків обставинам справи, що у відповідності до вимог ст. 376 ЦПК України є підставою до зміни рішення в мотивувальній частині. В іншій частині висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи, ґрунтуються на наявних у справі доказах та вищевикладеними доводами апеляційної скарги не спростовуються, що у відповідності до вимог ст. 375 ЦПК України є підставою до залишення судового рішення без змін, а апеляційної скарги без задоволення. На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 вересня 2021 року змінити в мотивувальній частині виклавши її в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 вересня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повне судове рішення складено 07 квітня 2023 року. Головуючий Фінагеєв В.О. Судді Кашперська Т.Ц. Яворський М.А.