Ухвала ККС ВС № 695/1190/16-к

УХВАЛА 18 квітня 2023 року м. Київ справа № 695/1190/16-к провадження № 51-2274ск23 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянувши касаційну скаргу прокурора на вирок Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 березня 2022 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 17 січня 2023 року щодо ОСОБА_4 , встановив: Прокурор звернувся до суду з касаційною скаргою на указані вище судові рішення щодо ОСОБА_4 , де ставить питання про їх скасування та призначення нового розгляду в суді першої інстанції. Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 427 КПК в касаційній скарзі має бути наведено обґрунтування вимог особи, яка подала касаційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає незаконність чи необґрунтованість судового рішення. Частиною 1 ст. 438 КПК визначено, що підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону (ст. 412 КПК), неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність (ст. 413 КПК) чи невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого (ст. 414 КПК). Посилаючись у касаційній скарзі на незаконність судового рішення, особа, яка подає касаційну скаргу, має вказати на конкретні порушення закону, що є підставами для скасування або зміни судового рішення, які, на її думку, були допущені судами при винесенні судових рішень, навести конкретні аргументи в обґрунтування кожної позиції. При цьому за приписами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Прокурор в касаційній скарзі, посилаючись на приписи статей 370, 374 КПК, стверджує, що суд першої інстанції при ухваленні виправдувального вироку взяв до уваги одні докази та необґрунтовано відхилив інші, проте не вказує які саме докази суд не проаналізував відповідно до вимог процесуального закону. Крім того, заперечує достовірність показань окремих свідків, що не є предметом перегляду судом касаційної інстанції в аспекті реалізації його повноважень, визначених ст. 433 КПК. Відповідно до приписів ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції може ухвалити рішення про погіршення становища виправданого не тільки за наявності таких вимог в касаційній скарзі, а й відповідних обґрунтованих доводів учасника кримінального провадження, змістом яких охоплюються належні підстави для такого рішення, оскільки, враховуючи вимоги ч. 3 ст. 26 КПК, Суд не може на власний розсуд відшуковувати в оскарженому рішенні відповідні підґрунтя для цього. Отже, стверджуючи в касаційній скарзі про те, що суд побудував рішення виключно на доводах та доказах сторони захисту, відкинувши докази сторони обвинувачення, а апеляційний суд не усунув таких порушень та недотримався приписів ст. 419 КПК, прокурору необхідно конкретно вказати належна оцінка яких саме доказів могла істотно вплинути на висновки судів попередніх інстанцій, які докази не взяті до уваги судом першої інстанції, або які докази, що суперечать тим, які взяті судом до уваги при ухваленні виправдувального вироку, спростовують висновок про недоведеність винуватості виправданого. Тобто прокурор мусить відобразити в доводах касаційної скарги аналіз як окремих доказів, так і протиріч між ними, які не усунуті судом апеляційної інстанції, а також синтез відомостей про обставини кримінального правопорушення, який спростовує висновки судів попередніх інстанцій та підтверджує версію події сторони обвинувачення. Натомість, на спростування висновків, викладених у виправдувальному вироку, в касаційній скарзі не наведено відповідного синтезу відомостей із досліджених судом доказів. За змістом оскарженої ухвали апеляційного суду вбачається, що аналогічні доводам касаційної скарги доводи його апеляційної скарги були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, однак касаційна скарга не містить обґрунтування того, які з доводів його апеляційної скарги залишені без відповіді, або яких порушень при їх оцінці припустився апеляційний суд, з огляду на межі апеляційного перегляду, визначені ст. 404 КПК, а також його порядок, встановлений ст. 405 цього Кодексу. Як на порушення приписів ч. 3 ст. 404 КПК прокурор указує, що апеляційний суд залишив без задоволення клопотання про повторне дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження. При цьому не наводить підстав для повторного їх дослідження, зокрема не вказує, які саме обставини кримінального провадження були досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушенням, які докази цим судом не оцінені у сукупності і взаємозв`язку із іншими, зміст яких із них не розкритий в судових рішеннях чи не проаналізований відповідно до приписів ст. 94 КПК, тощо. Отже, з огляду на те, що за відсутності належного обґрунтування, відмова в задоволенні клопотання про повторне дослідження обставин справи не може вважатися безумовним порушенням норм процесуального закону, касаційна скарга не містить відповідного обґрунтування щодо недотримання апеляційним судом положень ч. 3 ст. 404 КПК. В контексті викладеного вище, сама по собі незгода прокурора із оцінкою судами попередніх інстанцій доказів, зокрема, показань свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , яка не заснована на обґрунтуванні їх належної оцінки за правилами ст. 94 КПК, відмінної від тої, яку надано судами, і за результатами якої переконливим виглядало би припущення сторони обвинувачення про винуватість виправданого у вчиненні інкримінованих йому злочинів, з урахуванням положень ст. 433 КПК не може бути предметом перегляду судом касаційної інстанції, який не є судом факту. Відокремлене від оцінки інших доказів посилання на неправильну оцінку показань свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , загальне твердження про недотримання судами попередніх інстанцій положень ст. 94, 95, 96, 99 КПК, не містить належного обґрунтування підстав до застосування касаційним судом повноважень, визначених ст. 436 КПК, у їх взаємозв`язку із приписами статей 433, 438 КПК. Ставлячи вимогу до суду касаційної інстанції про призначення нового судового розгляду, прокурор не обґрунтовує, чому наявні, на його переконання, порушення, допущені судом першої інстанції, не можуть бути усунуті під час апеляційного перегляду. З огляду на положення статей 433, 437 КПК, наявність вказаних вище недоліків перешкоджає вирішенню питання про відкриття касаційного провадження та в подальшому прийняття одного з рішень, передбачених ст. 436 цього Кодексу. Відповідно до ст. 429 КПК суд касаційної інстанції, встановивши, що касаційну скаргу було подано без додержання вимог, передбачених ст. 427 КПК, постановляє ухвалу про залишення касаційної скарги без руху, в якій зазначаються недоліки скарги і встановлюється строк, необхідний для їх усунення, що не може перевищувати п`ятнадцяти днів із дня отримання ухвали особою, котра подала касаційну скаргу. Врахувавши вищенаведене, керуючись положеннями ст. 429 КПК, з огляду на те, що касаційну скаргу подано без додержання вимог, передбачених ст. 427 КПК, колегія суддів дійшла висновку, що скаргу необхідно залишити без руху і надати строк на усунення недоліків. Недоліки касаційної скарги, пов`язані з її змістом, можуть бути усунуті шляхом подання нової касаційної скарги. Керуючись ст. 429 КПК, Суд постановив: Касаційну скаргу прокурора залишити без руху та встановити строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків касаційної скарги - п`ятнадцять днів із дня її отримання. Роз`яснити, що касаційна скарга повертається в разі, якщо особа в установлений строк не усунула недоліків касаційної скарги, залишеної без руху. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3