Ухвала КЦС ВС № 564/1600/22

Ухвала 14 квітня 2023 року м. Київ справа № 564/1600/22 провадження № 61-4503ск23 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , на рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 07 грудня 2022 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 21 лютого 2023 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди, ВСТАНОВИВ: У серпні 2022 року фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3 ) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди у розмірі 153 160 грн. Позов мотивований тим, що 01 жовтня 2020 року між нею, як ФОП ОСОБА_3 , та ОСОБА_1 був укладений цивільно-правовий договір, предметом якого було надання відповідачкою для позивачки послуг із продажу товарів, що належать позивачці. Однак відповідачка неодноразово привласнювала собі грошові кошти, що були отримані від продажу товарів, належні їй (позивачці). За результатами проведеної інвентаризації був складений акт від 07 листопада 2020 року, згідно з яким загальна сума привласнених коштів (розбіжність між документальними даними та фактичними даними) склала 168 910 грн. За привласнення частини грошових коштів в сумі 15 750 грн відповідачка на підставі вироку Костопільського районного суду від 31 березня 2022 року у справі № 564/512/21 була притягнута до відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 2 статті 185 КК України. Сума завданої шкоди в розмірі 10 750 грн, без урахування коштів в сумі 5 000 грн, що були вилучені у відповідачки в ході досудового розслідування та на які був накладений арешт, була стягнута з відповідачки за вказаним вироком суду. При розгляді вказаної кримінальної справи суд дав оцінку акту інвентаризації та розписці відповідачки, а також тому, що відповідачка не спростовувала факту завдання шкоди на загальну суму 168 910 грн та у відповідних поясненнях визнала факт заподіяння збитків та написання нею розписки, в якій вона зобов`язується відшкодувати завдану шкоду. Таким чином, на даний час сума привласнених відповідачкою та невідшкодованих позивачці коштів складає 153 160 грн. Зазначила, що в момент продажу товару позивачка набула право власності на кошти, отримані від продажу, однак відповідачка протиправно привласнила вказані кошти. Тобто неправомірні винні дії відповідачки перебувають у причинному зв`язку із завданою позивачці шкодою, тому просила позов задовольнити та стягнути вказані кошти з ОСОБА_1 . Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 07 грудня 2022 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 21 лютого 2023 року, позов ФОП ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 матеріальну шкоду в розмірі 151 250 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволення решти позовних вимог відмовлено. 27 березня 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , засобами поштового зв`язку, звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 07 грудня 2022 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 21 лютого 2023 року, в якій заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню. Відповідно до пункту 8 частини статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень resjudicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження. Пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина дев`ята статті 19 ЦПК України). Згідно з пунктом 1 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову в справах про стягнення грошових коштів визначається сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку. Предметом позову у цій справі є стягнення матеріальної шкоди. Вказана позовна вимога є майновою, оскільки позивач визначив її у грошовому вимірі. Тобто ціна позову становить 153 160 грн, яка станом на 01 січня 2023 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 684 грн х 100 = 268 400 грн). При цьому, Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну та предмет позову, складність справи, доводи касаційної скарги, а також значення справи для сторін і суспільства, практику розгляду справ з даної категорії. Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі «Зубац проти Хорватії», заява № 40160/1, від 05 квітня 2018 року). Європейський суд з прав людини зазначає, що застосування критерію малозначності справи у цій справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявник не продемонструвала наявності виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи (рішення у справі «Азюковська проти України», від 09 жовтня 2018 року, заява № 47921/08). Підстав, які б спростовували віднесення цієї справи до категорії малозначних, касаційна скарга не містить і суд касаційної інстанції їх не встановив. Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Наведене відповідає Рекомендаціям № R(95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. Зазначення у постанові Рівненського апеляційного суду від 21 лютого 2023 року про можливість її оскарження в касаційному порядку не є підставою для перегляду справи судом касаційної інстанції, оскільки такий перегляд не відповідатиме положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у частині права особи на розгляд справи судом, встановленим законом. З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити. За таких обставин не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України. Керуючись статтею 129 Конституції України, статями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , на рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 07 грудня 2022 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 21 лютого 2023 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди, відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає. Судді: В. В. Сердюк В. А. Стрільчук І. М. Фаловська