Ухвала КЦС ВС № 526/276/21

Ухвала 10 квітня 2023 року м. Київ справа № 526/276/21 провадження № 61-4965ск23 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 9 грудня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 4 квітня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Миргородської районної державної адміністрації, Управління соціального захисту населення Миргородської районної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Державна казначейська служба України, про відшкодування майнової та моральної шкоди, зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Держави Україна в особі Миргородської районної державної адміністрації, Управління соціального захисту населення Миргородської районної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Державна казначейська служба України, про відшкодування майнової шкоди у розмірі 7 353 грн, моральної шкоди у розмірі 5 000 грнта зобов`язання Миргородської районної державної адміністрації здійснювати належний контроль за роботою Управління соціального захисту населення Миргородської районної державної адміністрації. Рішенням Гадяцького районного суду Полтавської області від 9 грудня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. Постановою Полтавського апеляційного суду від 4 квітня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 9 грудня 2021 року - без змін. 4 квітня 2023 року до Верховного Суду подана касаційна скарга ОСОБА_1 , в якій заявник просить скасувати рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 9 грудня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 4 квітня 2022 року і ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити. Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, суд дійшов наступних висновків. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Згідно з пунктами 1, 2 частини шостої, частиною дев`ятою статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 176 ЦПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» встановлено, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня 2023 року становить 2 684 грн. Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що ціна позову ОСОБА_1 складає 12 353 грн і не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 684 грн х 100 = 268 400 грн). Отже, справа в частині вимоги про стягнення грошових коштів є малозначною в силу вимог закону. Справу в іншій частині Верховний Суд також вважає малозначною, оскільки доходить висновку про її незначну складність у цій частині. Справа не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України. Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанцій, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною. При цьому Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства, які дали можливість дійти висновку про малозначність справи. Право на касаційне оскарження рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 9 грудня 2021 року та постанови Полтавського апеляційного суду від 4 квітня 2022 року заявник обґрунтовує тим, що справа становить значний суспільний інтерес. При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження у малозначній справі судом касаційної інстанції не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Касаційний суд, перевіривши доводи касаційної скарги, дійшов висновку, що обґрунтування, які вона містить, не підтверджують наявність випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню. При цьому Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства, які дали можливість дійти висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження. Зазначені заявником у касаційній скарзі обставини, передбачені підпунктом в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, обґрунтовані тим, що справа становить суспільний інтерес. Вказані доводи касаційної скарги не містять достатніх обґрунтувань для розгляду малозначної справи в касаційному порядку. Посилання заявника на те, що справа становить значний суспільний інтерес, є безпідставними. Заявником не наведено логічного обґрунтування таких тверджень і зазначене ним не є обставиною, яка впливає на визначення справи як такої, що становить значний суспільний інтерес. Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8). Зазначене відповідає і Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, згідно з якими державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року). Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 5 квітня 2018 року). Оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення, ухвалені у малозначній справі, і наявність випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, заявником належним чином не обґрунтовано, а судом не встановлено, відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі. Зазначення у постанові Полтавського апеляційного суду від 4 квітня 2022 року про можливість її оскарження в касаційному порядку не є підставою для перегляду справи судом касаційної інстанції, оскільки такий перегляд не відповідатиме положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у частині права особи на розгляд справи судом, встановленим законом. Касаційна скарга містить твердження заявника про направлення касаційної скарги на виконання вимог ухвали Верховного Суду від 15 листопада 2022 року, яке касаційним судом не приймається, з огляду на наступне. У жовтні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 9 грудня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 4 квітня 2022 року. На виконання вимог статті 33 ЦПК України касаційну скаргу передано судді Верховного Суду Шиповичу В. В. Ухвалою Верховного Суду від 15 листопада 2022 рокукасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 9 грудня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 4 квітня 2022 року повернено особі, яка її подала. За таких обставин подання заявником касаційної скарги 4 квітня 2023 року вважається його повторним зверненням до суду касаційної інстанції. Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 9 грудня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 4 квітня 2022 року. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: С. О. Карпенко В. М. Ігнатенко В. А. Стрільчук