Постанова Вінницький апеляційний суд № 151/102/23

Справа № 151/102/23 Провадження № 33/801/330/2023 Категорія: 156 Головуючий у суді 1-ї інстанції Моцний В. С. Доповідач: Якименко М. М. ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 квітня 2023 року м. Вінниця Суддя Вінницького апеляційного суду Якименко М.М., з участю особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його адвоката Дегтярьова О.М., розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Чечельницького районного суду Вінницької області від 17 березня 2023 року, В С Т А Н О В И Л А: Постановою судді Чечельницького районного суду Вінницької області від 17 березня 2023 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП та застосовано до нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17 000 гривень з позбавленням права керування усіма видами транспортних засобів на строк 1 рік, та стягнуто судовий збір в розмірі 536,80 гривень на користь держави. Не погоджуючись з даною постановою ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати. Вважає, що суд допустив порушення норм процесуального права, не повно з`ясував усі обставини справи, не дав належної оцінки доказам. Зазначив, що автомобілем не керував, а лише знаходився біля нього. В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 та його адвокат Дегтярьов О.М. апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити, посилаючись на викладені у ній доводи. Дослідивши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення ОСОБА_1 та його адвоката Дегтярьова О.М., суддя вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду без змін, з огляду на таке. Відповідно до п.1 ч.8 ст.294 КУпАП за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін. Згідно вимог ст.245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності з законом. Відповідно до вимог ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідност.33 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених КУпАП та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа правопорушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованому в автоматичному режимі. Вказаних вимог закону суд першої інстанції дотримався. Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Статтею 130 КУпАПпередбачено відповідальність у разі відмови особи, яка керує транспортним засобом від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння. Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД № 133901 від 21.02.2023 о 20 год. 45 хв., який складений відносно ОСОБА_1 і який є одним із доказів у справі, правопорушник 21.02.2023 року о 21 год. 00 хв. в смт. Чечельник по вул. Сонячній ОСОБА_1 керував автомобілем "Fiat doblo", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови. Від проходження медичного огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку, водій відмовився, що зафіксовано на відеозаписі, чим порушив вимоги п.2.5 Правил дорожнього руху (а.с.2). Висновки суду першої інстанції про наявність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП є правильними і узгоджуються з дослідженими судом доказами, а саме: протоколом про адміністративне правопорушення (а.с. 2); направленням на огляд водія транспортного засобу до медичного закладу з метою виявлення стану алкогольного сп`яніння (а.с. 5); актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу (а.с. 4) та відеозаписом (а.с. 5). Сукупністю зазначених вище доказів підтверджується винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП. Докази в сукупності узгоджуються між собою, відображають реальний перебіг події, підтверджують факт відмови правопорушника від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння. Відповідно до ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, в даному випадку винуватість ОСОБА_1 доводиться зібраними матеріалами справи. Суд першої інстанції, діючи згідно зі ст. ст.245, 252, 280, 283 КУпАП, всебічно, повно та об`єктивно дослідив обставини вчиненого ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, і дійшов вірного висновку порушення ним п. 2.5 Правил дорожнього руху, що утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП. Відповідно до п. 2 розділу І «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» (далі за змістом - Інструкція) огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі - поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану. Згідно п.7 даної Інструкції, у разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров`я, якому надано право на його проведення відповідно до статті 266 КУпАП (далі заклад охорони здоров`я). Відповідно до п.8 Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженого Постановою КМУ від 17.12.2008 року №1103 (зі змінами), у разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду в закладі охорони здоров`я поліцейський в присутності двох свідків складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп`яніння і дії водія щодо ухилення від огляду. За таких обставин, оскільки за змістом ч. 1 ст. 130 КУпАП відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп`яніння, є окремою підставою для притягнення до адміністративної відповідальності незалежно від того тверезий водій чи ні. Згідно з вимогами п. 2.5 ПДР України, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Проте, вимоги вказаного пункту ПДР ОСОБА_1 дотримано не було. Законодавець саме з метою забезпечення безпеки дорожнього руху, життя та здоров`я його учасників, поклав на водіїв транспортних засобів додаткові обов`язки, зокрема пройти на вимогу працівника поліції в установленому порядку огляд для визначення стану алкогольного сп`яніння. В рішенні по справі «О' Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати (далі Суд) постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі. Таким чином, ОСОБА_1 погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі згідно встановлених норм закону держави Україна. Доводи скаржника в апеляційній скарзі, про те що матеріали справи не містять доказів керування ним автомобілем та факту зупинки транспортного засобу, не заслуговують на увагу, оскільки дані доводи не підтверджені матеріалами справи, а навпаки спростовуються відеозаписом, якому суд першої інстанції надав правильну та обгрунтовану оцінку. З відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 на неодноразові вимоги поліцейського про проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці та в медичному закладі, відмовився від проходження даного огляду. В свою чергу, на прохання працівників поліції надати посвідчення водія або інший документ, який посвідчує особу, ОСОБА_1 відмовився та відповів, що з собою немає документів. Так, з відеозапису слідує, що працівники поліції неодноразово зверталися до водія по імені та по-батькові, на що останній не заперечував, та не зазначав, що він не ОСОБА_1 , а інша особа. ОСОБА_1 поводив себе зухвало, постійно сперечався з працівниками поліції та висловлювався нецензурною лайкою, про що працівниками поліції було попередженого його про дану поведінку. В свою чергу, скаржник неодноразово пропонував працівникам поліції вирішити питання щодо уникнення адміністративної відповідальності, на що поліцейські попередили його про кримінальну відповідальність за пропозицію неправомірної вигоди. Тобто, доводи скаржника в апеляційній скарзі, про те що матеріали справи не містять доказів керування ним автомобілем, факту зупинки транспортного засобу та що працівники поліції вели бесіду саме не з ОСОБА_1 , не заслуговують на увагу, оскільки дані доводи не підтверджені матеріалами справи, а навпаки спростовуються відеозаписом. Вказані доводи скаржника розцінюється як намагання правопорушника уникнути адміністративної відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення та такими, що не впливають на правильність ухваленого судом рішення та склад адміністративного правопорушення. Суддя апеляційного суду звертає увагу на те, що скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що не керував автомобілем в стані алкогольного сп`яніння та не порушував ПДР, однак протокол складено на ОСОБА_1 за відмову від огляду на стан алкогольного сп`яніння. Матеріалами справи підтверджено факт відмови скаржником на пропозицію поліцейського пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння. При цьому, факт порушення п. 2.5 ПДР - є самостійним складом адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.130 КУпАП та наступає незалежно від того чи особа перебували в стані сп`яніння чи ні, оскільки законодавцем чітко передбачено імперативний обов`язок водія проходження відповідного огляду. Відхиляючи доводи апеляційної скарги в цій частині, апеляційний суд враховує те, що матеріалами справи підтверджено факт відмови скаржником на пропозицію поліцейського пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння, як особи, яка керувала транспортним засобом. Отже, твердження скаржника, щодо неправомірності дій працівників поліції при складанні протоколу про адміністративне правопорушення не відповідають дійсності та є суб`єктивними, оскільки незаконність їх дій не встановлена будь-якими судовим рішенням або висновком компетентного органу. Тому, критика скаржником дій працівників поліції є безпредметною з огляду на те, що вони діяли відповідно до покладених на них чинним законодавством обов`язків без перевищення своїх повноважень. Матеріали справи не містять доказів того, що до ОСОБА_1 зі сторони працівників поліції було необ`єктивне ставлення. Ніяких доказів про порушення законодавства працівниками поліції (висновок службового розслідування, оскарження дій, рішення суду, тощо) скаржник не надав. Будь-яких зауважень щодо неправомірних дій працівників поліції скаржник не заявляв, до суду належних та допустимих доказів на спростування вказаних обставин не надав. Протокол про адміністративне правопорушення не містить істотних розбіжностей, а інші матеріали справи в їх сукупності підтверджують фактичні обставини справи, а тому вірно покладено ці дані судом в основу прийнятого рішення. Будь-яких порушень законодавства під час складання протоколу про адміністративне правопорушення та розгляду справи в суді першої інстанції, які тягнуть за собою обов`язкове скасування постанови суду, суддею апеляційного суду не встановлено. У протоколі викладені відомості, які підтверджуються і іншими дослідженими судом та наявними в матеріалах справи доказами. Враховуючи наведене, суддя вважає, що працівниками поліції було дотримано процедуру проведення огляду ОСОБА_1 на стан алкогольного сп`яніння відповідно до вимог Інструкції. Апеляційний суд звертає увагу на те, що водій ОСОБА_1 не заперечив факт відмови від проходження огляду на стан сп`яніння. Протокол про адміністративне правопорушення відповідає вимогам ст.256 КУпАП, згідно ст.251 КУпАП він є доказом в справі про адміністративне правопорушення. Відтак є доведеним факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Доводи скаржника про не залучення поліцейським свідків для проведення огляду на стан сп`яніння апеляційним судом відхиляється з огляду на те, що за Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за окремі правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху" № 1231-IX, частина 2 статті 266 КУпАП викладена у новій редакції: зокрема, зазначено, що під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Тоді як дані обставини фіксувалися шляхом проведення відеозйомки і містять відеозапис щодо відмови водія ОСОБА_1 від проходження огляду на стан сп`яніння, що не створювало для працівників поліції обов`язку забезпечити участь свідків. Так, відеозапис проводився вибірково з перериванням, однак з відеозаписів встановлена послідовність перебігу подій, що відбувались на місці зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 , оскільки ними зафіксовано обставини події, поведінку ОСОБА_1 та його відмову від проходження огляду на визначення стану алкогольного сп`яніння. Обов`язок поліцейського вести відеозйомку безперервно не є абсолютним та відповідно до вимог п.п. 5, 8 Розділу ІІ Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису поліцейський має право відступити від цих вимог за певних умов, а отже відсутність безперервності відеозапису не вважаю таким, що вплинуло на правильність прийняття рішення суддею суду першої інстанції. Вказані порушення не впливають на належність і допустимість відеозапису як доказу в цілому. Неодноразово суд апеляційної інстанції в справах про адміністративне правопорушення наголошував, що скасування судового рішення виключно на підставі формальної констатації, зокрема за наявності технічних помилок, за відсутності інших підстав для скасування постанови суду жодним чином не сприятиме досягненню мети адміністративного провадження і адміністративної відповідальності за вчинення протиправного діяння. Такий підхід був би проявом надмірного формалізму та істотно порушував основні принципи правовладдя (невідворотності покарання за скоєне порушення, справедливості, рівності тощо). Тобто, наявні в матеріалах справи фрагменти відеозапису та інші матеріали справи, які узгоджується між собою є достатньою доказовою базою для належної фіксації скоєння порушення п.2.5 ПДР України, а тому є допустимими і належними доказами. Тому вказані доводи також не приймаються до уваги. Суддя апеляційної інстанції також вважає безпідставними доводи скаржника про те, що суд розглядаючи справу не вжив належних заходів спрямованих на встановлення всіх обставин справи та підійшов до розгляду справи в спрощеному порядку. Як вбачається із матеріалів прави, суд першої інстанції відповідно до ст. 245 КУпАП у повній мірі дослідив та проаналізував наявні в матеріалах справи про адміністративне правопорушення докази і надав їм належну правову оцінку. Відтак дійшов правильного висновку про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, що з урахуванням характеру вчиненого правопорушення є правильним та достатнім і відповідає вимогам ст. 33 КУпАП. Даючи оцінку доказам по справі суд першої інстанції правильно прийшов до висновку та визнав винуватим ОСОБА_1 . Так як керуючи автомобілем водій не повинен перебувати в стані алкогольного сп`яніння, оскільки для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керуванням цим засобом у дорозі що передбачено Правилами дорожнього руху України. Отже, процесуальних порушень під час розгляду справи, які б слугували підставою для скасування постанови, суд першої інстанції не допустив. Інші доводи апеляційної скарги суддя не приймає до уваги, так як ці доводи не спростовують факту порушення ОСОБА_1 вимог передбачених п. 2.5 ПДР України і не свідчать про невідповідність складеного щодо нього протоколу вимогам ст. 256 КУпАП. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм процесуального права, яке могло призвести до неправильного вирішення справи. Докази, які б спростовували вину скаржника не надано. Разом з тим, відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП настає саме після встановлення факту відмови особи від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння. З урахуванням наведеного, посилання в апеляційній скарзі на необхідність закриття провадження у справі за відсутності в діях заявника складу правопорушення суд вважає безпідставними та не знаходить підстав для їх задоволення. За таких обставин, доводи у апеляційній скарзі, що судом неповно встановлено та досліджено всі обставини справи, є безпідставними. Відповідно до ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, в даному випадку вина ОСОБА_1 підтверджується зібраними матеріалами по справі. Апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції під час розгляду справи вимоги ст.ст.279, 280 КУпАП дотримано, докази перевірено на їх допустимість та належність відповідно до ст.252 КУпАП, а всі обставини, що мають значення для її вирішення, судом з наведенням відповідних мотивів встановлено, правильно кваліфіковано дії ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КУпАП, з огляду на що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін. Керуючись ст. 294 КУпАП, суддя - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Чечельницького районного суду Вінницької області від 17 березня 2023 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП залишити без змін. Постанова остаточна, оскарженню не підлягає. Суддя М. М. Якименко