Постанова 4822 № 718/1335/22

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 19 квітня 2023 року м. Чернівці Справа № 718/1335/22 Провадження №22-ц/822/263/23 Чернівецький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого Литвинюк І. М., суддів: Лисака І.Н., Перепелюк І.Б., секретар: Скрипка С.В., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 12 січня 2023 року, головуючий у І-й інстанції Мінів О.І., ВСТАНОВИВ: У червні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. Позовні вимоги мотивовані тим, що 14 лютого 2020 року о 11:30 водій ОСОБА_2 , керуючи технічно несправним автомобілем марки «BMW 530D», номерний знак НОМЕР_1 , у світлу пору доби рухався по автодорозі Н-03 сполученням «Житомир-Чернівці» зі сторони м.Хотин в напрямку м.Чернівці. Проїжджаючи 317 км+800м вказаної автодороги, водій ОСОБА_2 , рухаючись поза межами населеного пункту в адміністративно-територіальних межах Хотинського району Чернівецької області, не врахувавши дорожньої обстановки, неправильно застосувавши прийоми керування транспортним засобом, безпідставно змінив напрямок руху вліво, виїхав на зустрічну смугу руху, де допустив зіткнення із зустрічним автомобілем марки «VolkswagenPassat», номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , який рухався в межах своєї смуги руху, перевозячи в якості пасажирів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 . Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди пасажирам автомобіля марки «VolkswagenPassat» - малолітньому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 спричинено тілесні ушкодження, які відповідно до висновку судово-медичної експертизи №346 від 22.05.2020 відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, що призвели до тривалого розладу здоров`я. Вказував на те, що вказану ДТП водій ОСОБА_2 скоїв в результаті порушення та невиконання вимог дорожньої розмітки 1.1 та п.п.10.1 та 12.6 (г)ПДР, які з технічної точки зору, у своїй сукупності перебувають у причинному зв`язку з її настанням. Вироком Хотинського районного суду Чернівецької області від 19 листопада 2020 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України. А тому саме відповідач зобов`язаний нести цивільно-правову відповідальність за завдання шкоди. В результаті вчинення відповідачем ОСОБА_2 даної ДТП позивачу ОСОБА_1 завдано збитків, які полягають у придбанні ліків під час лікування тілесних ушкоджень, в сумі 13 807,60 грн. Окрім цього, в результаті вчинення водієм ОСОБА_2 даної ДТП було пошкоджено транспортний засіб «VolkswagenPassat», номерний знак НОМЕР_2 , яким керував позивач, завдано збитків на суму 153 455,00 грн відповідно до висновку судової транспортно-товарознавчої експертизи №40/20 від 19.06.2020р. Вартість витрат, пов`язаних з проведенням експертизи, становить 2 000 грн. Отже, загальна сума майнової шкоди, завданої позивачу в результаті скоєння відповідачем ОСОБА_2 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, складає 169 262, 60 грн. Враховуючи вищезазначене, моральну шкоду, яка полягає в перенесенні ОСОБА_1 моральних, фізичних, психічних і душевних переживань і страждань, непомірно великих витрат немайнового характеру внаслідок вчинення ОСОБА_2 дорожньо-транспортної пригоди, він оцінює в розмірі 100 000 грн. Просив стягнути з відповідача 169 262,60 грн майнової шкоди, моральної шкоди в сумі 100 000,00 грн та судові витрати. Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 12 січня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. На зазначене рішення суду представник позивача ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Посилається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки судом не повно з`ясовано всі обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, неправильно застосовано норми матеріального права. Зазначає, що станом на день заподіяння шкоди позивачу (14.02.2020) правова позиція, яку застосував суд першої інстанції в своєму рішенні, не була чинна, а діяла правова позиція, яка дозволяла позивачу звертатися до суду без досудового врегулювання із страховою компанією. На апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_7 подала відзив, у якому зазначає, що доводи позивача є безпідставними та необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню. Зазначає, що відкривши провадженні у справі, суд забезпечив доступ до правосуддя. Позивач до ПрАТ СК «Уніка» із заявою про здійснення страхової виплати не звертався. Основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справі. Звернення потерпілого до страхової компанії із заявою про здійснення страхового відшкодування є не досудовим порядком урегулювання спору, визначеним як обов`язковий в розумінні статті 124 Конституції України, а позасудовою процедурою здійснення страхового відшкодування. Заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви, доводів апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Згідно з частиною першою статті 3 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. За частиною 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_8 не є належним відповідачем у зазначеній справі щодо відшкодування шкоди, пов`язаної з пошкодженням транспортного засобу та лікуванням потерпілого. Щодо стягнення з відповідача 100 000 грн моральної шкоди, згідно зі статтею 26 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховиком відшкодовується потерпілому-фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю, тобто відповідач ОСОБА_2 є неналежний відповідач й щодо цієї вимоги. Суд апеляційної інстанції погоджується з наведеним висновком суду, з огляду на наступне. Матеріалами справи та судом першої інстанції встановлено, що 14 лютого 2020 року о 11:30 водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «BMW 530D», номерний знак НОМЕР_1 , поза межами населеного пункту в адміністративно-територіальних межах Хотинського району Чернівецької області, не врахувавши дорожньої обстановки, неправильно застосувавши прийоми керування транспортним засобом, безпідставно змінив напрямок руху вліво, виїхав на зустрічну смугу руху, де допустив зіткнення із зустрічним автомобілем марки «Volkswagen Passat», номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 . Внаслідок ДТП позивач ОСОБА_1 зазнав майнової та моральної шкоди. Вказану ДТП водій ОСОБА_2 скоїв в результаті порушення та невиконання вимог дорожньої розмітки 1.1 та п.п.10.1 та 12.6 (г)ПДР, які з технічної точки зору, у своїй сукупності перебувають у причинному зв`язку з її настанням. Вироком Хотинського районного суду Чернівецької області від 19 листопада 2020 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, та притягнуто до кримінальної відповідальності (а.с.6-9). Згідно з полісом обов`язкового страхування №АМ8617660 транспортний засіб відповідача ОСОБА_2 « BMW 530D» номерний знак НОМЕР_1 на день вчинення кримінального правопорушення був застрахований у ПрАТ «СК «УНІКА», отже, цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_2 станом на момент ДТП була забезпечена полісом обов`язкового страхування № АМ8617660 у ПрАТ СК «УНІКА» (а.с. 12). Власником транспортного засобу марки «VolkswagenPassat», номерний знак НОМЕР_2 , є ОСОБА_9 , а користувачем ОСОБА_1 .. У відповідності до Висновку №40/20 експертного автотоварознавчого дослідження вартість матеріального збитку, завданого з технічної точки зору власника автомобіля «Volkswagen Passat», реєстраційний номер НОМЕР_2 , внаслідок пошкодження у ДТП 14.02.2020р., з урахуванням результатів його обстеження 15.06.2020р., визначається у розмірі ринкової вартості цього автомобіля на момент пошкодження і становить 153 455 грн. (а.с.13-39) Згідно з пунктом 3 частини другої статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної шкоди) та моральної шкоди іншій особі. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 988 ЦК України страховик зобов`язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором. Стаття 1166 ЦК України передбачає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. За змістом вказаної норми, за загальним правилом: по-перше, в повному обсязі; по-друге, особою, яка безпосередньо її завдала, шкода підлягає відшкодуванню. Проте із вказаних правил є винятки, передбачені законом. Одним з таких винятків є страхування особою цивільно-правової відповідальності. Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування»). За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України). Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України). Питання страхування відповідальності власників транспортних засобів регулюється не тільки національним законодавством, а й міжнародними нормами, і Україна як держава, яка прагне вступу в Європейський союз, в Угоді про асоціацію України з ЄС зобов`язалась здійснити заходи до підвищення гарантій забезпечення прав потерпілих від ДТП відповідно до Директиви 2009/103/ЄС щодо страхування цивільної відповідальності по відношенню до використання автотранспортних засобів та забезпечення виконання зобов`язань щодо страхування такої відповідальності. Відносини страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регламентує, зокрема, Закон України від 01 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV). Згідно зі статтею 999 ЦК України до відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. Саме на забезпечення таких зобов`язань було ухвалено Закон № 1961-IV, яким визначено як засади, так і процедури отримання потерпілими особами за наслідками ДТП відшкодування заподіяної шкоди. Згідно зі статтею 3 Закону №1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників. Відповідно до статті 5 вказаного Закону об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих унаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу. У разі настання страхового випадку страховик (страхова компанія) у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи (пункт 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV). Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Отже, основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми. Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика (страховика) не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17). Водночас в Законі № 1961-IV наголошено, що обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників. Тобто Закон спрямований насамперед на захист прав осіб потерпілих внаслідок ДТП, при цьому також забезпечує майнові інтереси винної особи, які полягають у відшкодуванні спричиненої шкоду не нею, а страховиком (страховою компанією) за певні страхові внески (стаття 3 Закону № 1961-IV). Тобто положення цього Закону спрямовані як на захист прав потерпілої особи на відшкодування шкоди, так і на те, що винна особа має право розраховувати на відшкодування спричиненої нею шкоди страхувальником, у якого застрахована її відповідальність, а тому, розглядаючи такі спори, судам слід уважно дотримуватись балансу інтересів як потерпілої особи, так і особи, яка застрахувала свою відповідальність та переклала тягар відшкодування шкоди на страховика. При цьому слід мати на увазі, що відповідно до положень статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою-п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом. ЦК України також передбачає, що особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї, і особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частини друга та четверта статті 14 ЦК України). Положення зазначених норм права свідчить про зобов`язання учасників цивільних правовідносин діяти в межах закону, не порушуючи права інших осіб, у спосіб, передбачений законом, добросовісно здійснюючи свої права та обов`язки. За змістом частини другої статті 1187 ЦК України володільцем джерела підвищеної небезпеки є юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших правових підстав (договору оренди, довіреності тощо). Внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов`язки, пов`язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов`язок виплатити відповідне відшкодування за Законом № 1961-IV виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність (у визначених Законом № 1961-IV випадках - МТСБУ), та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик (МТСБУ) за Законом № 1961-IV не має обов`язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ). Враховуючи розподіл у деліктному зобов`язанні між винуватцем ДТП (страхувальником) і страховиком (МТСБУ) обов`язку з відшкодування шкоди, завданої під час експлуатації наземних транспортних засобів, а також те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем має визначені законом межі та порядок реалізації, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) відступила від висновку Верховного Суду України про те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним, і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована (постанова Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15, на яку посилався суд першої інстанції, а також постанови від 14 вересня 2016 року у справі № 6-725цс16, від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-954цс16). Отже, з огляду на зазначене уточнення правових позицій, висловлених у пунктах 149, 150 постанови Великої Палати Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20), колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги про альтернативне право потерпілого в цій справі обирати особу, до якої можна звернутись із вимогою про відшкодування завданої шкоди. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Тоді як встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який він виконує під час розгляду справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 12 вересня 2018 року у справі № 569/96/17 (пункт 46), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справах № 570/3439/16-ц (пункти 37, 54) та № 372/51/16-ц (пункт 31.4), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 20 березня 2019 року у справі № 486/1459/17 (пункт 54), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63), від 15 травня 2019 року у справах № 750/5785/18, № 570/2739/16-ц та № 554/9144/17, від 29 травня 2019 року у справі № 554/10303/17-ц, від 20 листопада 2019 року № 201/12877/16 (пункт 46), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 71), від 05 травня 2020 року у справі № 554/8004/16-ц (пункт 43), від 19 травня 2020 року у справі № 263/17218/18 (пункт 24). Установивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє в позові до такого відповідача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункти 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 75), від 07 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц (пункт 54) та 13 жовтня 2020 року у справі № 640/22013/18 (пункт 31)). Велика Палата Верховного Суду в постановах від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) (пункт 59), від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) неодноразово звертала увагу на те, що у справах про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної страхувальником за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у межах ліміту страхового відшкодування належним відповідачем буде страховик. Принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у статті 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відповідно, якщо такої різниці немає та шкода покрита в повному обсязі страховою виплатою, то в такому випадку відсутні підстави для покладення відповідальності на страхувальника. Зазначений правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 503/1597/16-ц. Виходячи з викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову у зв`язку з тим, що позовні вимоги пред`явлені до неналежного відповідача, оскільки у справах про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної страхувальником за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у межах ліміту страхового відшкодування, належним відповідачем буде страховик. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Враховуючи наведене, доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого рішення суду, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який обґрунтовано їх спростував. Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 12 січня 2023 року містить вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо доводів сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Керуючись статтями 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , залишити без задоволення. Рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 12 січня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повна постанова складена 19 квітня 2023 року. Головуючий І.М. Литвинюк Судді: І.Н. Лисак І.Б. Перепелюк