Постанова 4824 № 752/25197/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 квітня 2023 року м. Київ єдиний унікальний номер судової справи 752/25197/20 номер провадження 22-ц/824/1445/2023 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - суддіЛапчевської О.Ф., суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І., за участю секретаря судового засідання Потапьонок К.В., учасники справи: представник позивача ОСОБА_1 , представник відповідача Лагодін Д.С. , розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 та апеляційну скаргу представника Будинку відпочинку «Конча-Заспа» Державного управління справами Лагодіна Дениса Сергійовича на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 28 вересня 2022 року /суддя Плахотнюк К.Г./ у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Будинку відпочинку «Конча-Заспа» Державного управління справами про усунення перешкод у користуванні майном,- В С Т А Н О В И В: 15.12.2020 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні майном, просив усунути йому перешкоди у користуванні майном шляхом зобов`язання Будинку відпочинку «Конча-Заспа» ДУС забезпечити, у тому числі через Управління державної охорони України його вільний доступ та проїзд (прохід) на територію Будинку відпочинку «Конча-Заспа» та користування будинком АДРЕСА_1 та членам його родини. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 28 вересня 2022 року у задоволенні позову відмовлено. /а.с. 136-143/ Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_3 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив рішення скасувати, задовольнивши позовні вимоги та стягнути 8000 грн правничої допомоги. На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилався на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції не повно з`ясовані обставини справи, зокрема те, що за пунктом 3.1.2 укладеного між сторонами договору №45 від 15.06.2020 р. Будинок відпочинку " Конча-Заспа " зобов`язався забезпечити переданий у користування будинок електро-, газо-, тепло- та водопостачання з водовідведенням. Вказаних умов не дотримано. За умови невиконання відповідачем своїх договірних зобов`язань він не міг та не зобов`язаний був виконувати повного мірою свої договірні зобов`язання. Судом першої інстанції не надано оцінки листу відповідача від 05.10.2020 № 02/203А в якому директор Гурин О.О. особисто підтверджує надане раніше Будинком відпочинку "Конча-Заспа" право на ремонт будинку АДРЕСА_1 . Наголошував, що відповідач у цій справі не довів істотність порушення ним умов договору, отже, наявність його зацікавленості у збереженні договору та інші критерії свідчать про те, що немає правових підстав для розірвання договору Будинком відпочинку "Конча-Заспа" та перешкоджання у здійсненні ним капітального ремонту будинку АДРЕСА_1 . Отже, необґрунтованість рішення суду полягає у невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Представник Будинку відпочинку «Конча-Заспа» Державного управління справами Лагодін Д.С. звернувся з відзивом на апеляційну скаргу, посилаючись на безпідставність її вимог. Вказував, що ОСОБА_3 не є ані власником ані користувачем, оскільки договір оренди, укладений більше ніж на три роки, який підлягав нотаріальному посвідченню і не посвідчений, є нікчемним. Не погоджуючись з рішенням суду, представник Будинку відпочинку «Конча-Заспа» Державного управління справами Лагодін Д.С. також звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив змінити мотивувальну частину рішення суду відносно правової оцінки правовідносин, що виникли між учасниками справи та мотивів відмови з підстав, викладених в апеляційній скарзі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказував, що відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (титульний власник) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння. Враховуючи предмет позову у справі, суд мав дослідити питання наявності чи відсутності у позивача права власності на нього або права користування. Вказував, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та своєю правовою природою є договором оренди. Сторони спірного договору №45 від 15.06.2020 року узгодили, що строк дії договору становить більше ніж 3 роки, а саме 3 роки та 5 місяців. За приписами ч. 2 ст. 793 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню. Частиною 1 ст. 220 ЦК України унормовано, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Отже, спірний договір №45, підписаний сторонами 15.06.2020 року, є в цілому нікчемним, тобто розглядається з точки зору права як такий, що юридично не мав місця, не створив будь-яких правових наслідків, окрім тих, що пов`язані з його недійсністю. Разом з цим, судом першої інстанції залишено поза увагою правову природу договору користування приміщенням №45 від 15.06.2020 року, не надано належної оцінки аргументам відповідача щодо недодержання сторонами вимог обов`язкового нотаріального посвідчення спірного договору. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явились у судове засідання, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає відхиленню, апеляційна скарга Будинку відпочинку «Конча-Заспа» ДУС підлягає задоволенню частково, а судове рішення скасуванню з відмовою у задоволенні позовних вимог, на підставі наступного. Судом встановлено, що 15 червня 2020 року між Будинком відпочинку «Конча-Заспа» та ОСОБА_3 було укладено договір користування приміщенням №45 (а.с.18-21). Відповідно до змісту, укладеного сторонами у справі 15.06.2020 року договору кристування примішенням №45: Будинок відпочинку «Конча-Заспа» надає у користування ОСОБА_3 будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 31,00 кв.м. з відповідним майном. Термін дії договору з 01 липня 2020 року до 31 грудня 2024 року. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції керувався правилами статей 626,627,628,629,631 ЦК України якими встановлено: договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості; зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які не є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору; договір є обов`язковим до виконання; строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. 15 липня 2020 року між будинком відпочинку « Конча-Заспа » ДУС та ОСОБА_3 укладено додаткову угоду до договору користування №45 від 15 червня 2020 року про здійснення капітального ремонту. (а.с.22-24). 07.10.2020 року Будинком відпочинку «Конча-Заспа» на адресу ОСОБА_3 надіслано листа №207, яким було повідомлено позивача, про невиконання ним умов договору №45 від 15.06.2020 року та додаткової угоди до цього ж договору від 15.07.2020 року, зокрема щодо порушення встановленого порядку користування приміщенням, погодження і проведення поточного ремонту та встановлення будь-якого обладнання, здійснення ремонту приміщення, своєчасної сплати за користування комунальними послугами, виконання ремонтних робіт без надання будинку відпочинку документації щодо їх переліку, обсягів і термінів проведення, без погодження проекту. У листі також йдеться про те, що станом на 07.10.2020 року ОСОБА_3 не внесено плату за користування приміщенням протягом липня та вересня 2020 року, борг становить 10 409,20 гривень. Будинок відпочинку « Коча-Заспа » ДУС достроково розриває договір від 15.06.2020 року №45 на підставі пункту 6.2. Договору, а саме у зв`язку із заборгованістю за користування приміщенням та порушення Порядку користування приміщеннями в Будинку відпочинку «Конча-Заспа» (пункт 1.6) додаткова угода до договору втрачає свою актуальність у зв`язку з розірванням договору. Днем розірвання договору є 9 жовтня 2020 року (а.с.44). На спростування зазначених відповідачем обставин щодо порушення позивачем ОСОБА_3 умов договору користування приміщенням №45 від 15.06.2020 року та додаткової угоди до цього ж договору від 15.07.2020 року, а саме відсутності заборгованості за комунальні послуги у зазначеному відповідачем за період з липня по вересень 2020 року розмірі - 10 409,20 гривень, а також погодженого проекту на здійснення ремонту приміщення та встановлення будь-якого обладнання, укладених договорів з підрядними організаціями і оформленими у встановленому порядку платіжними документами щодо вартості матеріалів і обладнання, підтверджених актами виконаних робіт, останнім не надано суду належних та допустимих доказів. Отже, приймаючи до уваги висновки, що право позивача ОСОБА_3 на користування зазначеним будинком АДРЕСА_1 на підставі договору користування приміщенням №45 від 15.06.2020 року припинено з підстав розірвання відповідачем цього ж договору, а доказів про наявність інших правовідносин між сторонами у справі, що давало б позивачу право проїзду (пороходу) на територію Будинку відпочинку «Конча-Заспа» суду не надано, суд першої інстанції дійшов висновків, що позовні вимоги ОСОБА_3 не підлягають задоволенню. Однак з таким висновком суду погодитись не можна з наступних підстав. Так, звертаючись з поясненнями по суті справи, сторона відповідача наголошувала на тому, що укладений договір оренди майна є нікчемним /а.с. 127-129/. Вказані обставини та їх перевірка залишились поза увагою суду першої інстанції. Водночас, оцінюючи виконання сторонами своїх зобов`язань судом першої інстанції питання нікчемності договору досліджено не було. За вказаних обставин, апеляційний суд зазначає таке. Відповідно до ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов`язані із позбавленням права володіння. Особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу (ст.396 ЦК України). Відповідно до положень статей 391, 396 Цивільного кодексу України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (титульний власник) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння. Тому враховуючи предмет позову у справі № 752/25197/20, суд першої інстанції мав дослідити питання наявності чи відсутності у позивача права власності на нього або права користування. Як на підставу своїх позовних вимог, позивач посилався на договір користування приміщенням №45 від 15.06.2020 року, укладений між ОСОБА_3 та Будинком відпочинку «Конча-Заспа» Державного управління справами, предметом якого є користування нерухомим майном - будинком АДРЕСА_1 на території Будинку відпочинку «Конча-Заспа» Державного управління справами. Під час ухвалення рішення, суд першої інстанції дійшов висновків щодо відсутності у позивача права користування спірним об`єктом через наявність підстав та правомірність розірвання договору №45 від 15.06.2020 року з боку відповідача. Разом з цим, відповідно до п.п. 3,4 ч. І ст. 264 Цивільного процесуального кодексу України під час ухвалення рішення суд вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Проте, з такими висновками суду першої інстанції не можна погодитися, оскільки суд першої інстанції у порушення вимог ст.ст.263-264 ЦПК України в достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню до них, через неналежну оцінку договору користування приміщенням №45 від 15.06.2020 року. Досліджуючи Договір користування приміщенням №45 від 15.06.2020 року, з якого виникли цивільні права та обов`язки сторін, слід дійти висновку, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та своєю правовою природою є договором оренди окремої будівлі, який підпадає під правове регулювання норм глави 58 параграфу 1 Цивільного кодексу України. Так, за умовами договору №45 від 15.06.2020 року Сторона 1 (відповідач) надає Стороні 2 (позивач) у користування будинок АДРЕСА_1 » Державного управління справами загальною площею 31,0 кв.м., з відповідним майном, строком з 01.07.2020 до 31.12.2024 року (п.1.2. спірного договору). Частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди). За приписами ч. І ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном (ч.ч. 2, 3 ст. 762 ЦК України). Згідно ч. І ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором. Відповідно до 1.2. спірного договору сторони визначили строк дії договору до 31.12.2024 року. Відповідно до ч. І ст.631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. У свою чергу, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення (ст.251 ЦК України). Отже, сторони спірного договору №45 від 15.06.2020 року узгодили, що строк дії договору становить більше ніж 3 роки, а саме 3 роки та 5 місяців. При цьому, об`єктом оренди відповідно до умов спірного договору є будинок АДРЕСА_1 , тобто об`єктом оренди витупає окрема будівля. За приписами ч. 2 ст. 793 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню. Отже, згідно з наведеними спеціальними нормами Цивільного кодексу України визначено вимоги щодо форми договорів такого виду. За змістом частини 1 статті 209 цього Кодексу правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, законом або домовленістю сторін. Відповідно до частини 2 статті 215 зазначеного Кодексу недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Частиною 1 ст. 220 Цивільного кодексу України унормовано, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Згідно ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (частина 1 статті 216 Цивільного кодексу України). Отже, спірний договір №45, підписаний сторонами 15.06.2020 року, є в цілому нікчемним, тобто не створив будь-яких правових наслідків, окрім тих, що пов`язані з його недійсністю. Нікчемний договір є недійсним разом з усіма його умовами та не створює для сторін зобов`язань, що в ньому закріплені (Аналогічна правова позиція закріплена у постанові Верховного Суду від 09.03.2021у справі №468/176/18-ц.). Таким чином, посилання позивача на наявність у останнього права користування будинком АДРЕСА_1 згідно договору №45 від 15.06.2020 не заслуговує уваги, оскільки наявність права користування (титульне володіння) ґрунтується на недійсному договорі в силу закону (нікчемний правочин), що зумовлює висновок про відсутність у позивача права користування, та як наслідок, відсутність у останнього права вимагати усунення перешкод у користуванні майном, володільцем якого він не є, що у свою чергу, є безумовною підставою для відмови у задоволені позовних вимог. Разом з цим, судом першої інстанції залишено поза увагою правову природу договору користування приміщенням №45 від 15.06.2020 року, не надано належної оцінки аргументам відповідача щодо недодержання сторонами вимог обов`язкового нотаріального посвідчення спірного договору, враховуючи строк користування, визначений його умовами, відсутність підстав для визнання такого договору дійсним, внаслідок чого зроблено помилковий висновок щодо припинення права користування ОСОБА_3 будинком АДРЕСА_1 внаслідок порушенням останнім умов спірного договору та правомірності розірвання такого договору з боку відповідача, а не відсутність такого права з огляду на нікчемність договору користування приміщенням №45 від 15.06.2020 року, яким не створено жодних правових наслідків. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 щодо невиконання відповідачем своїх договірних зобов`язань, не приймається апеляційним судом з підстав встановленої нікчемності договору та її наслідків. Таким чином, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, у задоволенні позову повинно бути відмовлено з підстав нікчемності договору. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права. Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України, розподілу підлягають судові витрати. Стягненню з ОСОБА_3 на корить Будинку відпочинку «Конча-Заспа» Державного управління справами 1261, 20 грн. Керуючись ст.ст. 376, 381, 382 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення. Апеляційну скаргу представника Будинку відпочинку «Конча-Заспа» Державного управління справами Лагодіна Дениса Сергійовича - задовольнити частково. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 28 вересня 2022 року - скасувати, відмовивши у задоволенні позову ОСОБА_3 до Будинку відпочинку «Конча-Заспа» Державного управління справами про усунення перешкод у користуванні майном з підстав, викладених у постанові. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції розподілити наступним чином: Стягнути з ОСОБА_3 / АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 / на корить Будинку відпочинку «Конча-Заспа» Державного управління справами /м. Київ, шосе Столичне, 24, ЄДРПОУ 03539053/ 1261, 20 грн. Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Головуючий: Судді: