Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 400/9463/21

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 квітня 2023 р.м.ОдесаСправа № 400/9463/21 Головуючий в 1 інстанції: Мельник О.М. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Джабурія О.В. суддів - Вербицької Н.В. - Кравченко К.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2022 року по справі за позовом Головного управління ДПС у Миколаївській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу в сумі 134 991,64 грн., - ПОЗОВНІ ВИМОГИ ТА НАСЛІДКИ ВИРІШЕННЯ ПОЗОВУ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ В жовтні 2021 року Головне управління ДПС у Миколаївській області звернулося з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить суд стягнути податковий борг в сумі 134 991,64 грн. на користь Державного бюджету України. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що за відповідачем рахується податковий борг в сумі 134 991,64 грн. по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості. Наявний борг виник на підставі податкового повідомлення-рішення №0613538-1302-1404 від 22.08.2018 року у розмірі 32 078,40 грн., податкового повідомлення-рішення №0058999-5006-1403 від 14.05.2019 року у розмірі 33 235,28 грн., податкового повідомлення-рішення №0013105-5005-1404 від 10.03.2020 року у розмірі 34 230,68 грн., податкового повідомлення-рішення №0028927-2403-1404 від 06.04.2021 року у розмірі 35 447,28 грн. Позивач вказав, що стосовно відповідача була прийнята податкова вимога форми «Ф» №0035646-1305-1425 від 09.08.2021 року, проте вжиті позивачем заходи не призвели до добровільного погашення відповідачем заборгованості, що зумовило звернення до суду з даним позовом. Відповідачка позов не визнала, просила в його задоволенні відмовити. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2022 року в задоволенні позову Головного управління ДПС у Миколаївській області про стягнення податкового боргу з ОСОБА_1 в дохід держави податковий борг з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості у розмірі 134 991,64 грн. відмовлено. На вказане рішення суду Головне управління ДПС у Миколаївський області подало апеляційну скаргу. Апелянт просить скасувати рішення Миколаївський окружного адміністративного суду від 26 грудня 2022 року та ухвалити нове рішення, яким позовну заяву ГУ ДПС у Миколаївській області про стягнення податкового боргу з ОСОБА_1 в дохід Держави у розмірі 134 991,64 грн. з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами за період 2017-2020 роки, - задовольнити. Відповідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. КОЛЕГІЯ СУДДІВ ВСТАНОВИЛА ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС у Миколаївській області та є платником податку. За відповідачем рахується податковий борг в сумі 134 991,64 грн. по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості. Наявний борг виник на підставі податкових повідомлень-рішень з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості у розмірі 134 991,64 грн. Стосовно відповідача була прийнята податкова вимога форми «Ф» №0035646-1305-1425 від 09.08.2021 року, проте вжиті позивачем заходи не призвели до добровільного погашення відповідачем заборгованості. Вказані податкові повідомлення-рішення та податкова вимога, як зазначає позивач, направлялись відповідачу та отримувались відповідачем, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення, що наявні в матеріалах справи, які разом з позовною заявою подав позивач. ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень. Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Надаючи правову оцінку законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до вимог ст.ст.67, 68 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори у порядку та у розмірах, встановлених законом, неухильно додержуватися Конституції та законів України. Згідно з вимогами п.п.14.1.175 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) податковий борг - сума грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних (фінансових санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання. Вимогами пункту 15.1 ст.15 ПК України регламентовано, що платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом. Відповідно до вимог п.п.16.1.3, 16.1.4 п.16.1 ст.16 ПК України платник податків зобов`язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. Пунктом 36.1 ст.36 ПК України передбачено, що податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Положеннями п.36.5 ст.36 ПК України визначено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов`язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи. Згідно з вимогами пп.41.1.1 п.41.1 ст.41 ПК України контролюючими органами є податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи. Відповідно до вимог п.95.1 ст.95 ПК України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі. Підпунктом 14.1.39 п.14.1 ст.14 ПК України передбачено, що грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або інше зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності та пеня. За приписами пп.14.1.156 п.14.1 ст.14 ПК України податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк), та/або сума коштів, сформована за рахунок податкових пільг, що були використані платником податків не за цільовим призначенням чи з порушенням порядку їх надання, встановленим цим Кодексом та/або Митним кодексом України. Відповідно до вимог пп.14.1.175 п.14.1 ст.14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом. Вимогами пункту 38.1 ст.38 ПК України визначено, що виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк. За приписами п.54.1 ст.54 ПК України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою. Відповідно до вимог п.59.1 ст.59 ПК України, у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Згідно з вимогами п.59.5 ст.59 ПК України, у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається). Згідно з вимогами пп.54.3.3 п.54.3 ст.54 ПК України згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов`язань з окремого податку або збору та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, застосування штрафних (фінансових) санкцій та нарахування пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган. Відповідно до вимог п.п.54.5 ст.54 ПК України, якщо згідно з нормами цієї статті сума грошового зобов`язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність і повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов`язання і має право оскаржити зазначену суму в порядку, встановленому цим Кодексом. Вимогами пункту 56.1 ст.56 ПК України передбачено, що рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. Абзацом 2 пп.56.17.5 п.56.17 ст.56 ПК України визначено, що день закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження грошового зобов`язання платника податків. Відповідно до вимог пп.56.17.1 п.56.17 ст.56 ПК України процедура адміністративного оскарження закінчується днем, наступним за останнім днем строку, передбаченого для подання скарги на податкове повідомлення-рішення або будь-яке інше рішення відповідного контролюючого органу у разі, коли така скарга не була подана у зазначений строк. Строк подання скарги про перегляд рішення про визначення грошового зобов`язання визначено у п.56.3 ст.56 ПК України, положеннями абзацу 1 якого встановлено, що скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (за потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується. Відповідно до абзаців 1, 4 п.56.18 ст.56 ПК України з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили. Положеннями п.57.3 ст.57 ПК України передбачено, що у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу. У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов`язання платник податків зобов`язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 робочих днів, наступних за днем такого узгодження. Системний аналіз зазначених норм закону, у тому числі норма про те, що днем узгодження грошового зобов`язання платника податків є день закінчення процедури адміністративного оскарження, свідчить, що у разі якщо платник податків не подає скаргу на податкові повідомлення-рішення до контролюючого органу вищого рівня чи не оскаржує їх до суду, то визначені в них грошові зобов`язання вважаються узгодженими на наступний день за останнім днем строку для подання скарги до контролюючого органу вищого рівня, передбаченого у п.56.3 ст.56 ПК України. Останнім днем строку, передбаченого у п.56.3 ст.56 ПК України, є десятий календарний день, що настає за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення. Таким чином, днем узгодження нарахованих фізичній особі контролюючим органом податкових зобов`язань, у разі якщо платник податків не подає скаргу на податкові повідомлення-рішення до контролюючого органу вищого рівня чи не оскаржує їх до суду, є одинадцятий календарний день, що настає за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення. Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, суди повинен дослідити питання про те, чи нараховані контролюючим органом податкові зобов`язання є узгодженими. Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 20.03.2019 року у справі №813/3922/17. При цьому, суд враховує положення п.58.3 ст.58 ПК України, згідно з якими податкове повідомлення-рішення надсилається (вручається) платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу. За змістом п.42.1 ст.42 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податкові повідомлення-рішення, податкові вимоги або інші документи, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та у випадках, передбачених законодавством, завірені печаткою такого контролюючого органу. За змістом п.42.2 ст.42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику). ОБГРУНТУВАННЯ ДОВОДІВ СТОРІН Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, податковим органом на адресу відповідача надіслано податкову вимогу форми «Ф» №0035646-1305-1425 від 09.08.2021 року та корінці податкового повідомлення-рішення від 22.08.2018 року, від 14.05.2019 року, від 22.08.2018 року, від 10.03.2020 року та від 06.04.2021 року (а.с.11-15). Відповідно до вимог п.58.3 статті 58 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення надсилається (вручається) платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу. Колегія суддів зазначає, що згідно з вимогами п.42.2 ст.42 ПК України, документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику). Зокрема, в даному випадку докази направлення та належного отримання податкових повідомлень-рішень, які наявні в матеріалах справи, не мають ознак фактичного отримання документів саме відповідачем, оскільки не мають її підпису, у графі розписка в одержанні, просто написане прізвище, а підпис відповідача має зовсім інше графічне зображення, як зразок підпису відповідача видно з копії паспорту зі сторінкою, де державним органом зафіксоване відображення підпису відповідача. Відповідно до вимог ч.1 ст.72, ч.1 ст. 73 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Оскільки рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, не мають підпису відповідача, поштове відправлення є не врученим, а отже не є належним доказом вручення податкових повідомлень-рішень. Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що внаслідок невручення податкових повідомлень-рішень вони не є узгодженими. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 має на праві приватної власності житловий будинок у с. Баловне Новоодеського району, загальною площею 188, 7 кв.м. Вказаний факт підтверджено витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 09.12.2021 року (а.с.61). Податковий орган нарахував відповідачу податкові зобов`язання із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками нежитлової нерухомості, на загальну суму 134 991,64 грн.: - на підставі податкового повідомлення-рішення від 22.08.2018 року №0613538-1302-1404 на суму податкового зобов`язання за 2017 рік у розмірі 32 078,40 грн., строк сплати - 10.11.2018 р.; - на підставі податкового повідомлення-рішення від 14.05.2019 року №005899-5006-1404 на суму податкового зобов`язання за 2018 рік в розмір: 33 235,28 грн., строк сплати - 29.08.2019 р.; - на підставі податкового повідомлення-рішення від 10.03.2020 року №0013105-5005-1404 на суму податкового зобов`язання за 2019 рік в розмірі 34 230,68 грн., строк сплати - 27.07.2020 р.; - на підставі податкового повідомлення-рішення від 06.04.2021 року №0028927-2403-1404 на суму податкового зобов`язання за 2020 рік в розмірі 35 447,28 грн., строк сплати -16.08.2021 р. Відповідачка, не погоджуючись з розміром нарахування податковим органом податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, звернулась з приводу звірки даних до контролюючого органу (а.с.70-71), однак податковий орган відповіді не надав. Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об`єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі її часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності. Щодо посилань апелянта про наявність у власності ОСОБА_1 житлового будинку загальною площею 562,4 кв.м., колегія суддів зазначає наступне. До суду апелянтом надано відомості з Реєстру прав власності на нерухоме майно щодо житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.115) за реєстраційним номером майна 15314125. Проте, з вказаних матеріалів вбачається, що власником вказаного об`єкту нерухомості є ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності від 07.07.2006 року. Інші відомості або згадки щодо відповідача відсутні. Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, колегія суддів вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Відповідно до вимог ч.2 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно з п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до вимог ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Керуючись ст.ст. 308; 311; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2022 року без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення. Головуючий суддя Джабурія О.В. Судді Кравченко К.В. Вербицька Н. В.