Постанова 4851 № 440/929/22

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 квітня 2023 р. Справа № 440/929/22 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Бершова Г.Є., Суддів: Чалого І.С. , Ральченка І.М. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.08.2022, головуючий суддя І інстанції: Г.В. Костенко, м. Полтава, по справі № 440/929/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Надежда Ритейл 2017" до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ До Полтавського окружного адміністративного суду надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Надежда Ритейл 2017" (надалі по тексту - позивач, ТОВ "Надежда Ритейл 2017") до Головного управління ДПС у Полтавській області (надалі по тексту - відповідач), у якій просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Полтавській області форми "С" від 01.07.2021 №00043060705 в частині нарахування штрафної санкції (штрафу) в розмірі 2699941,30 грн. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2022 року по справі № 440/929/22 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Надежда Ритейл 2017" до Головного управління ДПС України у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Полтавській області від 01 липня 2021 року №00043060705 в частині нарахування Товариству з обмеженою відповідальністю "Надежда Ритейл 2017" штрафних (фінансових) санкцій за порушення вимог пункту 12 статті 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" у розмірі 2699941,30 (два мільйони шістсот дев`яносто дев`ять тисяч дев`ятсот сорок одна гривня тридцять копійок). Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Надежда Ритейл 2017" судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 24810,00 (двадцять чотири тисячі вісімсот десять гривень) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 (десять тисяч гривень).. Відповідач, не погодився із рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2022 року по справі № 440/929/22 та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. В апеляційній скарзі відповідач посилається на правомірність висновків акту фактичної перевірки про відсутність обліку у відповідних журналах обліку надходжень пального, затверджених Інструкцією № 332 та Інструкцією №

281. Також вказав на не співмірність стягнутих витрат на правничу допомогу. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Протокольною ухвалою суду 10.04.2023 колегія суддів визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, надану правову оцінку дослідженим судом доказів по справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ТОВ "Надежда Ритейл 2017" у визначеному законом порядку зареєстроване як юридична особа, ідентифікаційний номер 41022256, з 12.12.2016 перебуває на обліку як платник податків в ДПІ у м. Полтаві Головного управління ДПС у Полтавській області. Позивач здійснює господарську діяльність з роздрібної торгівлі пальним (код КВЕД 47.30), зокрема, на АЗС №40 за адресою: Сумська область, Недригайлівський район, смт. Недригайлів, вул. Сумська, 51. 01.06.2021 Головним управління ДПС у Сумській області виданий наказ № 906-кп, яким визначено провести з 01.06.2021 фактичну перевірку тривалістю 10 діб платника податків ТОВ "Надежда Ритейл 2017" за місцем фактичного провадження діяльності АЗС №40 за адресою: Сумська область, Недригайлівський район, смт. Недригайлів, вул. Сумська, 51 за період діяльності платника податків за місцем фактичного провадження (здійснення) діяльності з урахуванням строків давності, визначених ст. 102 Податкового кодексу України з 01.04.2020 року по день завершення перевірки. Того ж дня на підставі наказу від 01.06.2021 № 906-кп посадовим особам податкового органу видані направлення на перевірку №№ 1262/18-28-07-06, 1263/18-28-07-06. 01.06.2021 посадовими особами Головного управління ДПС у Сумській області у присутності начальника АЗС № 40 Шаповаленко О.А. розпочато фактичну перевірку, вручено копію наказу та пред`явлено направлення на перевірку, про що зазначено у бланку направлень. Результати перевірки оформлені актом від 10.06.2021 № 2972/18/10/РРО/41022256, у якому, окрім іншого, відображено факти порушення позивачем вимог пункту 12 статті 3 Закону України від 06.07.1995 № 265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" в частині реалізації пального, що не обліковане у встановленому порядку. 01.07.2021 на підставі зазначеного вище акта перевірки Головним управлінням ДПС у Полтавській області сформовано податкове повідомлення-рішення № 00043060705 про застосування до ТОВ "Надежда Ритейл 2017" на підставі пункту 7 статті 17, статті 20 Закону України від 06.07.1995 № 265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" штрафних (фінансових) санкцій загалом у розмірі 2705041,30 грн, у т.ч. 2699941,30 грн за порушення вимог пункту 12 статті 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг". Скарга платника податків на податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Полтавській області від 01.07.2021 № 00043060705 залишена без задоволення рішенням ДПС України від 25.11.2021 № 26824/6/99-00-06-03-02-06. Не погодившись з податковим повідомленням-рішенням Головного управління ДПС у Полтавській області від 01.07.2021 №00043060705 в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 2699941,30 грн, позивач оскаржив його до суду. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції та зазначає, що спірні правовідносини склались з приводу питання правомірності застосування до платника штрафу у розмірі 2699941,30 грн за порушення п. 12 ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг". Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначає Закон України від 06.07.1995 №265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (надалі - Закон №265/95-ВР), дія якого поширюється на усіх суб`єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі. За змістом пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів (послуг), що відображені в такому обліку. При цьому суб`єкт господарювання зобов`язаний надати контролюючим органам під час проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), які підтверджують облік та походження товарів, що на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті). Одночасно колегія суддів вказує що, положення Закону №265/95-ВР не визначають порядку ведення обліку товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, а лише вказують на обов`язок суб`єктів господарювання вести такий облік у порядку, встановленому законодавством. Пунктом 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України (далі ПК України) встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності визначені Законом України від 16.07.1999 № 996-ХІУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Згідно з ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію; облікова політика - сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для ведення бухгалтерського обліку, складання та подання фінансової звітності. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку (п. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»). Отже, суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) зобов`язані вести бухоблік, при цьому, облік товарних запасів на складах або за місцем їх реалізації їм слід вести згідно з П(С)БО 9 Запаси. Ведення саме бухгалтерського обліку запасів підтверджує виконання п. 12 ст. 3 Закону № 265/95. До суб`єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, та/або не надали під час проведення перевірки документи, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті), за рішенням контролюючих органів застосовується фінансова санкція у розмірі подвійної вартості таких товарів, які не обліковані у встановленому порядку, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. (ст. 20 Закону №265/95-ВР). При цьому єдиний порядок організації та виконання робіт, пов`язаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском та обліком товарної нафти і нафтопродуктів установлено Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв`язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 №281/171/578/155 (надалі - Інструкція №281), яка поширюється на всі класи, типи, групи і види нафти та типи, марки і види (залежно від масової частки сірки) нафтопродуктів та вимоги якої є обов`язковими для всіх суб`єктів господарювання (підприємств, установ, організацій та фізичних осіб - підприємців), що займаються хоча б одним з таких видів економічної діяльності, як закупівля, транспортування, зберігання і реалізація нафти і нафтопродуктів на території України (далі - підприємства). Відповідно до пп. 10.3.1.3 п. 10 Інструкції №281, облік реалізації нафтопродуктів ведеться через зареєстрований, опломбований у встановленому порядку та переведений до фіскального режиму роботи РРО з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій кожною АЗС, яка здійснює розрахунки із споживачами готівкою. Відпуск нафтопродуктів за готівку відображається у змінному звіті АЗС за формою №17-НП. Згідно з пп. 10.4.1 п. 10 цієї ж Інструкції, на АЗС здійснюється оперативне кількісне контролювання, результати якого використовуються для ведення обліку, звіряння кількості отриманих і відпущених нафтопродуктів. Кількісний облік нафтопродуктів на АЗС здійснюється за формою змінного звіту АЗС №17-НП. Під час приймання-передавання зміни оператори АЗС: визначають залишки нафтопродуктів на кінець зміни з урахуванням залишків на початок зміни (цей залишок переноситься з графи "обліковий залишок попередньої зміни"), надходження нафтопродуктів за зміну, які підтверджено відповідними документами, та кількості відпущених за зміну нафтопродуктів за сумарними показниками лічильників усіх ПРК, ОРК (обліковий залишок); вимірюють загальний рівень нафтопродуктів і рівень підтоварної води в кожному резервуарі та за результатами вимірювань визначають об`єм нафтопродуктів (фактичний залишок); роздруковують на РРО фіскальний звітний чек і визначають обсяг виконаних розрахункових операцій, що заносяться до фіскальної пам`яті; передають залишок готівки; перевіряють наявність та фіксацію у місцях, передбачених експлуатаційним документом, свинцевих пломб з відбитком повірочного тавра та відповідність відбитку цих тавр у формулярах на ПРК, ОРК (пп. 10.4.2 п. 10 Інструкції №281). Відповідно до пп. 10.4.3 п. 10 Інструкції №281, після завершення зміни оператором АЗС складається змінний звіт АЗС за формою №17-НП у двох примірниках, з яких один з доданими ТТН здається до бухгалтерської служби, а другий - залишається на АЗС. За змістом пп. 16.1 п. 16 Інструкції №281 (щодо обліку нафтопродуктів на АЗС) матеріально відповідальні особи АЗС ведуть облік руху нафтопродуктів за марками і видами (для дизельного палива в залежності від масової частки сірки) нафтопродуктів у змінному звіті за формою №17-НП, який складається у двох примірниках. Перший примірник разом з первинними документами здається до бухгалтерської служби, а другий - залишається у матеріально відповідальної особи. Бухгалтерські служби підприємств перевіряють та приймають змінні звіти з доданими до них первинними документами (ТТН, талони, відомості встановленої форми, супровідні відомості за інкасацією готівки та інші), перевіряють правильність перенесення показників лічильників ПРК, ОРК з попередньої зміни, звіти про обсяг реалізації і форми оплати за РРО, визначення фактичних залишків нафтопродуктів у резервуарах АЗС за результатами вимірювання, відображених у формі N 17-НП, та надходження готівки. Зроблені під час перевірки змінних звітів виправлення засвідчуються підписами операторів АЗС, керівника АЗС та головного бухгалтера або за його дорученням іншим працівником бухгалтерської служби підприємства (пп. 16.2 п. 16 Інструкції №281). Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У зв`язку з цим колегія суддів звертає увагу на висновки Верховного Суду, сформульовані у постанові від 12.03.2020 у справі №823/1917/16, де зазначено, що єдиним можливим способом перевірки наявності необлікованих нафтопродуктів є співставлення даних обліку звітів АЗС за формою №16-НП та №17-НП та даних РРО із фактичними вимірюваннями залишків пального в резервуарах, тобто визначення різниці між кількістю нафтопродуктів, які надійшли на АЗС та кількістю реалізованих нафтопродуктів. Відповідно до п. 5.2.2 наказу Міністерства палива та енергетики України від 03.06.2002 №332 "Про затвердження Інструкції про порядок приймання, зберігання, відпуску та обліку газів вуглеводневих скраплених для комунально-побутового споживання та автомобільного транспорту" (надалі Інструкція №332), приймання СВГ, що надійшов автомобільним транспортом від постачальників, проводиться вантажоодержувачем на підставі видаткових та товаротранспортних накладних (типова форма №1-ТН, затверджена наказом Міністерства транспорту та Міністерства статистики України від 29.12.1995 №488/346 "Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля") та документів про якість (паспортів) на СВГ, оформлених у відповідності до ДСТУ 4047-2001, з обов`язковим складанням акта приймання за кількістю СВГ, що надійшов автомобільним транспортом, за формою №3-ГС (додаток 3). Видаткова та товаротранспортна накладні є підставою для оприбуткування СВГ за складським та бухгалтерським обліком підприємства. Пункт 9.1 Інструкції 332 встановлює, що на АГЗС (АГЗП) проводиться оперативний контроль за кількістю СВГ, результати якого використовуються для ведення обліку, звіряння кількості отриманого і відпущеного СВГ. Кількісний облік руху СВГ на АГЗС (АГЗП) ведеться за змінним звітом за формою №14-ГС (додаток 14). Відповідно до п. 5.2.4 Інструкції №332, інформація про кількість СВГ, що надійшов на підприємство в автоцистернах, зазначається у журналі оперативного обліку СВГ за формою №2-ГС і після здавання звіту матеріально відповідальною особою в бухгалтерію оприбутковується за бухгалтерським обліком. Бухгалтерський облік руху СВГ здійснюється на підставі Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 "Запаси", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999 №246. Податковий облік господарських операцій руху СВГ також ведеться згідно із чинним законодавством України (п. 11 Інструкції 332). Так, фактичною перевіркою встановлено надходження на автозаправний комплекс (АЗС) пального (палива дизельного та скрапленого газу), що не обліковане виключно у відповідних журналах обліку надходжень пального - відсутні записи про надходження палива на АЗС, а саме: - 02.04.2020 ДП-3-Євро5-ВО у кількості 3660 л на суму 88901.4 грн; - 02.04.2020 бензин А92-Євро5-Е5 у кількості 6090 л на суму 147926.1 грн; - 03.04.2020 бензин А92-Євро5-Е5 у кількості 2545 л на суму 61818.05 грн; - 09.04.2020 бензин А95-Євро5-Е5 у кількості 5520 л на суму 136288.85 грн; - 04.04.2020 скраплений газ ПБА в кількості 7700 л на суму 81543 грн; - 04.04.2020 скраплений газ ПБА в кількості 4500 л на суму 47655 грн; - 12.04.2020 скраплений газ ПБА в кількості 7900 л на суму 77341 грн; - 12.04.2020 скраплений газ ПБА в кількості 6700 л на суму 65593 грн; - 01.10.2020 скраплений газ ПБА в кількості 7402 л на суму 87269,58 грн; - 01.10.2020 скраплений газ ПБА в кількості 5603 л на суму 66059,37 грн; - 13.10.2020 скраплений газ ПБА в кількості 7400 л на суму 87986 грн; - 28.10.2020 скраплений газ ПБА в кількості 7000 л на суму 86030 грн; - 29.10.2020 скраплений газ ПБА в кількості 7201 л на суму 88500,29 грн; - 18.11.2020 скраплений газ ПБА в кількості 2340 л на суму 28758,6 грн; - 18.11.2020 скраплений газ ПБА в кількості 3350 л на суму 41171,5 грн; - 15.12.2020 скраплений газ ПБА в кількості 4105 л на суму 49218,95 грн; - 16.12.2020 скраплений газ ПБА в кількості 1200 л на суму 14388 грн; - 16.12.2020 скраплений газ ПБА в кількості 7800 л на суму 93522 грн. Однак, в акті перевірки перевіряючі вказали, що дані щодо облікованого пального відповідають даним змінних журналів та первинних документів, що безпосередньо були надані до перевірки. Отже, єдиною підставою для висновків податкового органу про вчинення позивачем порушення вимог п. 12 ст. 3 Закону № 265/95-ВР слугували обставини неповного внесення записів до журналу оперативного обліку СВГ за формою №2-ГС та журналу обліку нафтопродуктів. На підтвердження факту надходження та оприбуткування товарних запасів позивач надав товарно-транспортні накладні, накладні, акт приймання-передачі, змінні звіти, Х-звіти, оборотно-сальдову відомість по рахунку 0241, які надавалися відповідачеві під час проведеної перевірки, та з аналізу яких, відповідач погодився з повним обліком нафтопродуктів відповідачем (а.с. 40-110). Колегія суддів враховує, що податковим органом в акті перевірки не відображалося фактів неповного надання документів позивачем. За наведеного правового регулювання спірних правовідносин та з урахуванням наданих позивачем доказів колегія суддів дійшла висновку про те, що позивач довів належними та достовірними доказами факт оприбуткування пального. Про правильність такого висновку суду свідчить ще й та обставина, відповідно до якої перевіркою встановлено, що дані з приводу облікованого пального відповідають даним змінних журналів та первинних документів, що безпосередньо були надані в ході проведення перевірки за місцем розташування автозаправного комплексу. Натомість контролюючий орган, незважаючи на належний облік нафтопродуктів, в т.ч. у змінних звітах форми 17-НП та скрапленого газу, в т.ч. і в змінних звітах форми 14-ГС, дійшов необґрунтованого висновку про необлік товарних запасів з огляду на лише відсутність відповідних записів у журналі оперативного обліку СВГ за формою №2-ГС та журналі обліку нафтопродуктів. Матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів на підтвердження відображених в акті перевірки висновків контролюючого органу щодо виявлення в ході перевірки різниці між кількістю пального, яке надійшло на АЗС, та кількістю реалізованого пального станом на момент перевірки, даних щодо методів, засобів вимірювання та інших вимог щодо здійснення таких замірів. Крім того, проведеною перевіркою жодного факту реалізації товарів, які не обліковані у встановленому порядку, не зафіксовано. Відповідно до висновків Верховного Суду України (постанова від 25.05.2021 у справі №2а-11612/11/2670) технічні вимоги передбачають, що РРО, який використовується на АЗС, виконує, крім інших, також функцію обліку нафтопродуктів, що реалізуються на такій АЗС. Як зазначає Верховний Суд, крім 1С, аналітичний облік нафтопродуктів за видами запасів відображується безпосередньо у звітах РРО - Х-звіті та Z-звіті. Роздрукування Х-звіту дає можливість побачити залишки того чи іншого нафтопродукту на відповідний момент часу, що, власне, і є даними аналітичного обліку товарних запасів; Х-звіт містить дані аналітичного обліку Товариства стосовно кожного нафтопродукту, наявного на АЗС. Отже, сформульовані в акті фактичної перевірки висновки про необлік належним чином у загальній кількості 98016 літрів пального (палива дизельного та скрапленого газу) на загальну вартість 1349970,65 грн не знайшли свого підтвердження у ході розгляду справи у суді та повністю спростовані наданими позивачем письмовими доказами. З огляду на викладене, колегія суддів визнає спростованими висновки перевірки про порушення позивачем вимог п. 12 ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", у зв`язку з чим застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій на підставі ст. 20 цього Закону є неправомірним. На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що податковим повідомленням-рішенням ГУ ДПС у Полтавській області від 01.07.2021 №00043060705 до ТОВ "Надежда Ритейл 2017" безпідставно застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 2699941,30 грн за відсутності у діях позивача складу правопорушення, передбаченого пунктом 12 статті 3 Закону №265/95-ВР. Щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції колегія суддів зазначає таке. Представником позивача 19.08.2022 подано заяву від 17.08.2022 про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу загалом у розмірі 10000,00 грн. Представником відповідача подано заперечення від 19.08.2022 на заяву про стягнення судових витрат. Згідно з частинами першою - третьою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Положеннями частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до частини п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Отже, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду, яка викладена у постановах від 21.03.2018 у справі №815/4300/17, від 11.04.2018 у справі №814/698/160 від 18.10.2018 у справі №813/4989/17. При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон № 5076-VI) гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не може втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Водночас, для включення всього розміру гонору до суму, що підлягає стягненню на користь позивача за рахунок відповідача у разі задоволення позову, судом має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у статті 30 Закону № 5076-VI. Отже, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. При цьому, на підтвердження здійснення правової допомоги суду має бути надано докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Аналогічні правові висновки зазначені у постановах Верховного Суду, зокрема, в постанові від 01.10.2018 у справі № 569/17904/17, від 29.10.2020 у справі № 910/3233/18. Відповідно до правової позиції Верховного Суду України викладених в постановах від 3 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, а також постановах від 26 червня 2019 року у справі № 813/481/18, від 2 жовтня 2019 року у справі № 815/1479/18 та від 29 жовтня 2020 року у справі № 686/5064/20, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено. З огляду на вказане покликання відповідача на відсутність підтвердження сплати позивачем правової допомоги є необґрунтованим. Також, згідно з правовими висновками Верховного Суду України, сторони можуть визначити гонорар адвоката у фіксованому розмірі (постанови Верховного Суду України від 28.12.2020 року у справі № 640/18402/19, від 31.01.2022 у справі № 185/5421/21). На підтвердження розміру понесених витрат на правничу допомогу позивачем приєднано до матеріалів справи: договір про надання професійної правничої допомоги від 12.01.2022; перелік послуг, що зобов`язується надати адвокат на загальну суму 10000,00 грн; акт виконаних робіт (наданих послуг) від 17.08.2022 на загальну суму 10000,00 грн.; ордер №1094809 від 04.07.2022; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії №ПТ 1819 від 08.08.2017. При цьому, колегія суддів зазначає, що розмір понесених витрат складає менше 0,4% від суми, яка є предметом спору у цій справі. При визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Оцінивши обставини цієї справи та надані позивачем докази у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість висновку суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу у цій справі у розмірі 10000,00 грн. Щодо інших доводів сторін колегія суддів зазначає. Ухвалюючи це судове рішення колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи зазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття цього судового рішення. За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. Керуючись ч.4 ст.241, ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області - залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.08.2022 по справі № 440/929/22 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя Г.Є. Бершов Судді І.С. Чалий І.М. Ральченко