Ухвала КЦС ВС № 761/14954/22

Ухвала 10 квітня 2023 року м. Київ справа № 761/14954/22 провадження № 61-3919ск23 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В.,Тітова М. Ю., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 лютого 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, ВСТАНОВИВ: У серпні 2022 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу. Шевченківський районний суд м. Києва рішенням від 10 листопада 2022 року позов задовольнив. Розірвав шлюб, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , який зареєстрований Шевченківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про що 20 січня 2001 року зроблено відповідний актовий запис за №

36. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат. Київський апеляційний суд постановою від 16 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 листопада 2022 року - без змін. 20 березня 2023 року ОСОБА_1 надіслав на електронну пошту Верховного Суду скріплену кваліфікованим електронним підписом касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 лютого 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з наступних підстав. Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Відповідно до пункту 4 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи про розірвання шлюбу. Предметом позову у цій справі є розірвання шлюбу, а тому у розумінні ЦПК України справа є малозначною. В касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки незаконне застосування судами у своїх рішеннях у тій самій справі таких суперечливих взаємовиключних правових позицій щодо однієї і тієї ж норми частини шостої статті 81 ЦПК України про абсолютну недопустимість ґрунтування доказування на припущення: неможливості відмови у розірванні шлюбу на підставі припущення про вагітність дружини; та фактичне припущення про відсутність стану вагітності у дружини на момент подання нею позову про розірвання шлюбу - за очевидної неможливості чоловіка спростувати таке друге припущення законним способом. Перевіривши доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції доходить висновку про відсутність підстав вважати, що наведені заявником підстави є такими, що розгляд саме цієї справи судом касаційної інстанції потрібен для формування єдиної правозастосовчої практики, та зводяться до його незгоди з оцінкою зібраних судами у справі доказів і встановлених обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Крім того, у чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин, заявником не обґрунтовано. Посилання заявника на те, що справа має для нього виняткове значення, оскільки він має бажання зберегти сім`ю, не свідчать про наявність підстав, передбачених підпунктом «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскільки незгода заявника з оскаржуваними судовими рішеннями не є сама по собі обставиною, що впливає на визначення справи як такої, що має виняткове значення для учасника справи, оскільки це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є. Учасники судового процесу повинні розуміти, що визначені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадки є винятком із загального правила, і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено. Застосування критерію малозначності у цій справі є передбачуваним, судовий спір було розглянуто судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявник не навів інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів». Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Верховний Суд дослідив та взяв до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановив випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Верховний Суд також врахував, що застосування критерію малозначності справи у цій справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. Наведене повністю узгоджується з правовою позицією, сформованою Європейським судом з прав людини у справі «Azyukovska v. Ukraine» («Азюковська проти України») рішення від 09 жовтня 2018 року. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року). Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалено у малозначній справі і воно не підлягає касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити. Зазначення у постанові Київського апеляційного суду від 16 лютого 2023 року про можливість оскарження цієї постанови в касаційному порядку не є підставою для перегляду справи судом касаційної інстанції, оскільки ухвалені у цій справі судові рішення касаційному оскарженню не підлягають. У зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження не підлягає окремому розгляду клопотання заявника про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень та про зупинення дії оскаржуваних судових рішень. Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 лютого 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Судді: А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко М. Ю. Тітов