Постанова 4824 № 761/22871/20

Постанова Іменем України Єдиний унікальний номер справи 761/2287/20 Номер апеляційного провадження 22-ц/824/1733/2023 Головуючий у суді першої інстанції Н. Г. Притула Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач 12 квітня 2023 року місто Київ Справа №761/2287/20 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого - Поливач Л. Д. (суддя - доповідач), суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І. секретар судового засідання Сіра Ю. М. сторони позивач ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Українське незалежне інформаційне агентство новин» розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 липня 2022 року, ухвалене у складі судді Притули Н. Г., в приміщенні Шевченківського районного суду м. Києва у с т а н о в и в : У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ТОВ «Українське незалежне інформаційне агентство новин» про захист честі, гідності і ділової репутації, визнання інформації недостовірною, зобов`язання спростувати інформацію. В обґрунтування вимог позовної заяви зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 о 07 год 16 хв. на інтернет - сторінці видання ІНФОРМАЦІЯ_7 було опубліковано статтю «ІНФОРМАЦІЯ_3» (посилання: ІНФОРМАЦІЯ_2). Позивач вказав, що у вказаній статті ОСОБА_2 розповсюдив недостовірну інформацію про позивача: «… Еще один обсуждаемый кандидат - ОСОБА_1 , но он не впишется в модель ОСОБА_10 и ОСОБА_11, эта фигура им чужда и может витворять непонятные для них вещи. К тому же, за него никто из депутатов Рады не станет голосовать. ОСОБА_1 , с политической точни зрения - лузер. Его ненавидит население, он украл деньги проекта «Стена», при нем произошла колоссальная девальвация гривны…». Проте вже наступного дня вказану статтю було відредаговано та фразу «он украл деньги проекта «Стена»…» видалено, про що міститься відмітка у статті «* Текст был изменен ІНФОРМАЦІЯ_8 по требованию директора иститута трансформации общества ОСОБА_12». Як вказує позивач, в період часу ІНФОРМАЦІЯ_10 значна кількість читачів могла ознайомитись із текстом статті в первісному вигляді та видалений текст міг бути прочитаним значною кількістю читачів. Позивач вважає, що поширена відносно нього інформація є неправдивою та недостовірною, принижує його честь, гідність та ділову репутацію, а відтак підлягає спростуванню. З урахуванням вказаних вимог ОСОБА_1 просив суд визнати недостовірною та такою, що порочить його честь, гідність і ділову репутацію інформацію, яка повідомлена ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 на інтернет - сторінці видання ІНФОРМАЦІЯ_7 за наступним посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2 : «…он украл деньги проекта «Стена»…»; зобов`язати ОСОБА_2 та ТОВ «Українське незалежне інформаційне агентство новин» протягом 10 календарних днів з дня набрання законної сили рішенням суду у цій справі спростувати недостовірну інформацію, розповсюджену на інтернет - сторінці видання ІНФОРМАЦІЯ_7 ІНФОРМАЦІЯ_9, у максимально наближений (адекватний) спосіб із зазначенням, що інформація «…он украл деньги проекта «Стена»…» є недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію позивача. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 15 липня 2022 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ТОВ «Українське незалежне інформаційне агентство новин» про захист честі, гідності і ділової репутації, визнання інформації недостовірною, зобов`язання спростувати інформацію. Не погоджуючись із рішенням суду ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову у повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову визнавши неналежним наданий позивачем доказ на підтвердження розміщення статті в мережі «Інтернет». Суд першої інстанції безпідставно не прийняв до уваги докази, що були подані у встановленому законі порядку та не врахував, що 19 липня 2021 року стороною позивача було подано клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи, у якому зазначено про редагування відповідачем - 2 (після подачі позивачем позову до суду) текст статті за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2, зміст якої є предметом спору по справі та було наведено хронологію редагування статті. Суд першої інстанції у порушенняи вимог ст. 85 ЦПК України не здійснив належний огляд доказів за їх місцезнаходженням, а саме в мережі «Інтернет» за посиланнями, що були надані не тільки в позовній заяві, а й у клопотанні про приєднання доказів до матеріалів справи від 09 липня 2021 року, поверхнево розглянув справу, що призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого судового рішення. Апелянт вважає, що суд першої інстанції, під час дослідження матеріалів справи, абсолютно залишив поза увагою особу позивача, сферу його діяльності, фундаментом якої є довіра (рейтинг довіри) громадян України. Апелянт не є підприємцем, а є публічною особою - політиком, тому вчинення такого діяння є ніщо інше, як опосередковане звинувачення позивача у протиправній діяльності, що у своїй сукупності із систематичними звинуваченнями інших осіб через засоби масової інформації протягом значного періоду часу призвело до того, що сформувалося стереотипне мислення широкого загалу про те, що нібито ОСОБА_1 причетний до протиправних дій, що має наслідком падіння довіри до нього, заподіяння шкоди його репутації. Вказав, що постійне поширення недостовірної інформації різними особами допомогло сформувати негативне уявлення про нього, що в свою чергу порушує особисті немайнові права позивача, адже через систематичні повідомлення через засоби масових інформацій про його причетність до протиправних діянь суттєво знизило рейтинг довіри у громадян України. У відзиві на апеляційну скаргу позивача ТОВ «Українське незалежне інформаційне агентство новин» заперечує проти задоволення апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції просить залишити без змін як законне і обґрунтоване. Вважає, що суд у своєму рішенні навів достатнє та мотивоване обґрунтування причин неприйняття поданих позивачем доказів, вважаючи їх неналежними. Зазначив на порушення позивачем процесуального порядку подання доказів до суду. Також ТОВ «Українське незалежне інформаційне агентство новин» вважає, що позивачем невірно обрано спосіб захисту, адже за умови поширення такої інформації можливим є використання права на відповідь, що чітко передбачено ч. 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію». Відповідачем подано заяву про відшкодування витрат на професійну правову допомогу у розмірі 25 000,00 грн, які Товариство просить покласти на позивача. У відповіді на відзив ТОВ «Українське незалежне інформаційне агентство новин» на апеляційну скаргу, представником позивача вказано, що стороною позивача у визначені законом строки було подано докази до позовної заяви, проте судом першої інстанції проігноровано клопотання про їх приєднання та не надано цьому жодної оцінки. Заявляючи клопотання про приєднання доказів із додаванням таких доказів як у паперовому так і у вигляді посилань на інтернет - адреси сайтів, сторона позивача просила долучити такі докази та дослідити їх, оскільки такі вимоги відповідають суті та завданню цивільного судочинства та принципу диспозитивності цивільного судочинства, При цьому суд першої інстанці повинен був у порядку ст. 85 ЦПК України здійснити огляд доказів за їх місцезнаходженням, а саме в мережі «Інтернет» за посиланнями, що були надані не тільки в позовній заяві, а й в клопотанні про приєднання доказів до матеріалів справи. Також у відповіді на відзив сторона позивача заявила клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, заявлених ТОВ «Українське незалежне інформаційне агентство новин» з 25 000,00 грн до 5 000,00 грн, що є достатнім, розумним, обґрунтованим та співмірним заявленим позовним вимогам, витраченому часу та обсягу виконаних адвокатом відповідача робіт, у разі відмови у задоволенні апеляційної скарги позивача. 20 березня 2023 року стороною позивача подано до апеляційного суду клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи та їх дослідження під час перегляду справи апеляційним судом, а саме: звіту про результати проведення фіксації і дослідження змісту вебсторінок у мережі «Інтернет» №22/2023-ЗВ від 07.02.2023, складеному ДП «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет», вважаючи що ці докази свідчать про редагування статті, зміст якої є предметом розгляду справи. 30 березня 2023 року стороною позивача подано клопотання про огляд доказів за їх місцезнаходженням в мережі «Інтернет» за допомогою інтернет - ресурсу Internet Archive Wayback Machine ІНФОРМАЦІЯ_19. У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 підтримав подану апеляційну скаргу, просив її задовольнити з викладених підстав. Під час перегляду справи апеляційним судом представник відповідача ТОВ «Українське незалежне інформаційне агентство новин» Здоровець С. В. заперечував проти задоволення апеляційної скарги, рішення суду просив залишити без змін як законне та обґрунтоване з підстав викладених у відзиві на апеляційну скаргу позивача. Будучи належним чином повідомленим про розгляд справи (а.с. 97) у судове засідання суду апеляційної інстанції 12.04.2023 представник ТОВ «Українське незалежне інформаційне агентство новин» Здоровець С. В. не з`явився. Будь - яких заяв, клопотань на час розгляду справи до суду апеляційної інстанції від Товариства чи його представника не надходило. Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання суду апеляційної інстанції повторно не з`явився, про час та дату розгляду справи повідомлявся у відповідності до вимог закону, поштові повідомлення повернулися на адресу суду без вручення адресату (а.с. 46-47, 94-95). Судові повістки - повідомлення, направлені ОСОБА_2 на електронну адресу, були доставлені адрестау 24.02.2023, 22.03.2023, 05.04.2023 (а.с. 45, 83, 99). Будь - яких заяв, клопотань на час розгляду справи до суду апеляційної інстанції від відповідача ОСОБА_2 не надходило. Суд апеляційної інстанції вважав за можливе розглянути справу за відсутності відповідачів ОСОБА_2 та ТОВ «Українське незалежне інформаційне агентство новин» (представника), які не з`явилися у судове засідання, з урахуванням вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України. Їх неявка в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає її розгляду. Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, які викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам закону ухвалене у справі судове рішення не відповідає. Так, обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, ухвалення законного й обґрунтованого рішення. За загальними положеннями ЦПК України обов`язок суду під час ухвалення рішення вирішити: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Важливим також є визначення правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин. Саме визначення цих правовідносин дає можливість суду остаточно визначитись, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України). З урахуванням наведеного, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Так, частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Із матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 о 07 год 16 хв. на вебсторінці видання ІНФОРМАЦІЯ_7 було опубліковано статтю «ІНФОРМАЦІЯ_3» (посилання на статтю ІНФОРМАЦІЯ_2). У вказаній статті ОСОБА_2 розповсюдив інформацію про позивача: «… Еще один обсуждаемый кандидат - ОСОБА_1 , но он не впишется в модель ОСОБА_10 и ОСОБА_11, эта фигура им чужда и может витворять непонятные для них вещи. К тому же, за него никто из депутатов Рады не станет голосовать. ОСОБА_1 , с политической точни зрения - лузер. Его ненавидит население, он украл деньги проекта «Стена», при нем произошла колоссальная девальвация гривны... ». Наступного дня вказану статтю було відредаговано за вказівкою відповідача ОСОБА_2 та видалено фразу «…он украл деньги проекта «Стена»…», про що міститься відмітка у статті «* Текст был изменен ІНФОРМАЦІЯ_8 по требованию директора иститута трансформации общества ОСОБА_12». Звертаючись до суду із позовом ОСОБА_1 просив суд визнати недостовірною та такою, що порочить його честь, гідність і ділову репутацію інформацію, яка повідомлена ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 на вебсторінці видання ІНФОРМАЦІЯ_7 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 : «…он украл деньги проекта «Стена»…»; зобов`язати ОСОБА_2 та ТОВ «Українське незалежне інформаційне агентство новин» протягом 10 календарних днів з дня набрання законної сили рішенням суду у цій справі спростувати недостовірну інформацію, розповсюджену на вебсторінці видання ІНФОРМАЦІЯ_7 ІНФОРМАЦІЯ_9, у максимально наближений (адекватний) спосіб із зазначенням, що інформація «…он украл деньги проекта «Стена»…» є недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію позивача. Ухвалюючи рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність заявлених позовних вимог. Суд вважав недоведим факт вчинення відповідачами дій, що полягали саме в поширенні інформації, яка у відповідності до вимог закону, може мати статус «недостовірної», та такої, що порушує особисті немайнові права позивача, або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі позивача повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. При цьому суд зазначив, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів, що у мережі «Інтернет» були розповсюджені завідомо неправдиві відомості. Проте колегія суддів не погоджується із такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони не ґрунтуються на вимогах закону, є такими, що суперечать встановленим обставинам справи, з огляду на наступне. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України). Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і положеннями статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ» закріплено, що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права. Статтею 34 Конституції України визначено право кожного вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституціїта законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Кожен має право на свободу вираження поглядів у розумінні статті 10 Конвенції, якою передбачено свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Статтею 201 ЦК України передбачено, що, зокрема, честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством. За змістом статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію, у такий же спосіб, у який вона була поширена. Так, чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту. При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Крім цього, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням; встановити факт поширення недостовірної інформації та, що поширена інформація стосується саме особи позивача й порушує його особисті немайнові права або перешкоджає повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі №904/4494/18 викладено правовий висновок про те, що не можна визнати інформацію такою, що має характер оціночних суджень, якщо ця інформація стосується конкретних подій, конкретної особи (позивача) та подається як установлений факт, тобто повідомляється чітко, точно та є констатацією факту. Подібних за змістом правових висновків, Верховний Суд дійшов у постановах від 11 грудня 2019 року у справі №757/46387/15-ц, від 06 березня 2019 року у справі №760/2753/17-ц, від 07 листопада 2019 року у справі №344/3331/16-ц, від 21 серпня 2019 року у справі №483/1556/16-ц. Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться. Спростованою може бути інформація, яка містить відомості про події та явища (факти), яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). В будь-якому випадку це має бути інформація, істинність якої можливо перевірити, існування таких фактів не залежить від їх суб`єктивного сприйняття чи заперечення через думки і погляди особи. Вільне вираження поглядів є істотним чинником повноцінного розвитку особистості в суспільстві, як і здатність особи сприймати заперечення, спонукання, заохочення через думки, ідеї, висловлені іншими людьми. Статтею 10 Конвенції передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві. Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Як зазначено у рішеннях ЄСПЛ, зокрема, Lingens v. Austria, № 9815/82, § 46, 08 липня 1986 року, свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе. Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку. Отже, коли робляться твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав. Межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати. Враховуючи ч. 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію», суд першої інстанції повинен був з`ясувати, чи містять спірні висловлювання фактичні дані (твердження про факти), або ж вони є критикою та оцінкою дій. Однак, з оскаржуваного рішення вбачається, що суд не досліджував спірні висловлювання на предмет наявності у них фактичних даних. Суд першої інстанції зазначив, що на підтвердження розміщення оспроюваної інформації у статті в мережі «Інтернет» позивач надав роздруківку із вебсайту, яка не засвідчена власником відповідного інтернет-ресурсу або провайдером. Посилаючись на постанову Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №587/2051/18 суд, провів огляд і дослідження такого документу на відповідному інтернет-ресурсі за вказаним посиланням, та дійшов висновку, що наданий позивачем доказ розміщення статті в мережі «Інтернет» не є належним доказом, оскільки за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2 розміщена стаття під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_3 », однак текст статті підготовлений іншим автором - ОСОБА_8 , а не ОСОБА_9 , та не містить фразу, яку позивач просить спростувати як недостовірну інформацію, розповсюджену відповідачами про нього. Однак колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції невідповідними дійсним обставинам справи через неповноту та поверхневість дослідження судом наданих позивачем доказів, що призвело до передчасних висновків суду першої інстанції про недоведеність заявлених позивачем вимог щодо поширення відносно нього негативної та недостовірної інформації, з огляду на наступне. Так, із матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції ухвалою від 28.08.2020 відкрив провадження у справі та призначив справу до розгляду у порядку спрощеного провадження без виклику сторін. Суд в ухвалі зобов`язав сторін подати свої докази до початку розгляду справи по суті спору. Суд розглянув справу по стуті спору 15.07.2022, за результатами розгляду якої ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову з підстав недовденості позивачем належними та допустими доказами заявлених у позові вимог. При цьому, суд не взяв до уваги, що 19 липня 2021 року стороною позивача було подано клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи, у якому зазначено, що після подачі позовної заяви відповідачами здійснено редагування тексту статті за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_11, зміст якої є предметом спору по справі. У клопотанні позивачем наведено наступну хронологію редагування статті: «... За допомогою інтернет-ресурсу Internet Archive Wayback Machine ІНФОРМАЦІЯ_12(надалі - інтернет - архів) який зберігає усю історію редагувань будь-якого інтернет-видання можна чітко відслідкувати коли саме та які зміни були здійснені на вебсторінці, а отже, стаття, зміст якої є предметом цієї справи, в період з ІНФОРМАЦІЯ_9 до ІНФОРМАЦІЯ_13 зазнала декілька змін, а саме: 1) ІНФОРМАЦІЯ_9 о 12 год 36 хв. 06 сек. - поява самої статті в сервісі інтернет - архіву за посшанням ІНФОРМАЦІЯ_4 (копія роздруківки відкритого інтернет - ресурсу - додаток № 2; оригінал доказу знаходиться за посиланням згаданим в цьому пункті). Відомості про поширення статті містяться в матеріалах справи (були подані разом із позовною заявою); 2) ІНФОРМАЦІЯ_14 о 20 год 18 хв. 26 сек. - перші правки статті, зміст якої є предметом спору по справі, в результаті яких було видалено фразу «...он украл деньги проекта «Стена»...» та «То есть он в нынешних условиях абсолютно не способен выполнять какие-либо функции.». Також в кінці статті додано відмітку «* Текст был измененен ІНФОРМАЦІЯ_8 по требованию директора Института трансформации общества ОСОБА_12.» - посилання на сервіс інтернет - архіву ІНФОРМАЦІЯ_15 ІНФОРМАЦІЯ_16 (копія роздруківки відкритого Іінтернет - ресурсу - додаток № 3; оригінал доказу знаходиться за посиланням, згаданим в цьому пункті). Відомості про зміни статті містяться в матеріалах справи (були подані разом із позовною заявою); 3) ІНФОРМАЦІЯ_18 о 08 год 22 хв. 28 сек. - з вебсторінки видання ІНФОРМАЦІЯ_7 взагалі прибрано інтерв 'ю з ОСОБА_2 , була видалена інформація що текст змінювався на вимогу відповідача ТОВ «Українське незалежне інформаційне агентство новин» та було видалено хеш-тег « ІНФОРМАЦІЯ_5 » - постання на сервіс інтернет - архіву ІНФОРМАЦІЯ_17 ІНФОРМАЦІЯ_2 (копія роздруківки відкритого інтернет - архіву - додаток № 4; оригінал доказу знаходиться за посиланням, згаданим в цьому пункті). ...». Ухвалюючи рішення по суті спору у цій справі суд першої інстанції не дослідив ці докази, не надав їм жодної оцінки, не вказав у мотивувальній частині підстави неприйняття таких доказів чи визнання їх неналежними та/або недопустими доказами на підтвердження викладених у позові обставин справи, що призвело до неповного з`ясування обставини, що мають значення для цієї справи. Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Отже, об`єктивний, повний та всебічний розгляд справи в значній мірі залежить від ефективного та всебічного дослідження судом доказів, які надаються сторонами конфлікту та аргументують їхню позицію по справі і тим самим надають суду можливість дослідити та перевірити обставини, викладені у позові та запереченнях сторін, що спричинили конфлікт та слугували підставою для звернення до суду за захистом порушеного права. Процес доказування та докази, які надаються в обґрунтування позиції сторін, використовуються сторонами для того, щоб довести свою позицію в конфліктних правовідносинах і захистити чи відновити свої права. І саме від якості та повноти поданих доказів залежить майбутня позиція суду у вирішенні цього конфлікту між сторонами і прийняття мотивованого рішення. Доказування в цивільному процесі тісно пов`язане з реалізацією принципу цивільного судочинства «змагальності сторін». Змагальна форма процесу покладає тягар доказування на сторони і зняття із суду обов`язку по збиранню цих доказів самостійно. Суд у цьому випадку тільки надає оцінку доказам. Змагальні засади процесу визначають мотивацію поводження сторін у суді, тому що результат вирішення спору належить цілком від активності сторін. Такий спосіб організації судочинства зветься загальними засадами чи принципом змагальності. Разом з тим, принцип змагальності сторін у цивільному процесі нерозривно пов`язаний і з принципом рівності сторін. Принцип рівності сторін у процесі у розумінні «справедливого балансу» між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість розгляду справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно до другої сторони (рішення у справах «Dombo Beheer B.V.,. the Netherlands» від 27 жовтня 1993 pоку, п. 33, та «Ankerl v. Switzerland» від 23 жовтня 1996 з., п. 38). Редагування та/чи видалення оспорюваної інформації ставить в невигідне становшце позивача, а отже порушує його право доступу до правосуддя, захист та подальше відновлення своїх порушених прав. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що принцип рівності сторін один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість здійснювати представництво в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (рішення «Кресс проти Франції» (Kress v. France), [GC], № 39594/98, п. 72, ECHR 2001-VI; «Ф.С.Б. проти Італії» (F.C.B. v. Italy) від 28 серпня 1991 року, «Т. проти Італії» (Т. v. Italy) від 12 жовтня 1992 року, та «Кайя проти Австрії» (Кауа v. Austria), № 54698/00, п. 28, від 8 червня 2006 року). Щодо належності інтернет - ресурсу Internet Archive Wayback Machine ІНФОРМАЦІЯ_19 як джерела даних, на підставі яких суд може встановити наявність або відсутність обставин (фактів) щодо зміни/редагування у подальшому розповсюдженої ІНФОРМАЦІЯ_1 інформації, яку позивач вважає недостовірною, колегія суддів зазначає таке. Так, згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України). Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (ст. 100 ЦПК України). Інтернет-ресурс InternetArchive Wayback Machine ІНФОРМАЦІЯ_19 - це цифровий архів всесвітньої павутини та іншої інформації в мережі «Інтернет» та будь-яка текстова сторінка, що поширюється (публікація) в мережі «Інтернет» та не містить більше 10 мегабайт інформації архівується та зберігається на цьому сайті. З інформації поширеної в мережі «Інтернет» на сайті ІНФОРМАЦІЯ_20 вбачається, що: « …2001 року засновники Інтернет-архіву ОСОБА_4 і ОСОБА_5 запустили проект Wayback Machine, щоб розв`язати проблему зникнення контенту вебсайтів щоразу, коли їх змінюють або закривають. Таким чином сервіс дозволяє користувачам переглядати архівні версії вебсторінок, як вони змінювались з часом, які в архіві називаються «тривимірним індексом». Метою створення цього сайту є відслідковування процесу змін контенту сайтів, що необхідно для досягнення основного завдання цивільного судочинства, отже використання цього ресурсу як джерела доказування є допустим доказом, що може бути взятий судом до уваги при вирішенні спірних правовідносин. З урахуванням приписів статті 85 ЦПК України, у порядку, передбаченому цією статтею, суд за заявою позивача оглянув вебсайт (інтернет - сторінки) із збереженням даних в мережі «Інтернет» з метою встановлення та фіксування їх змісту. Так, судом апеляційної інстції було встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 о 07:16 в мережі «Інтернет» за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2 розміщена стаття «ІНФОРМАЦІЯ_3». У вказаній статті ОСОБА_2 розповсюджено інформацію про позивача: «… Еще один обсуждаемый кандидат - ОСОБА_1 , но он не впишется в модель ОСОБА_10 и ОСОБА_11, эта фигура им чужда и может витворять непонятные для них вещи. К тому же, за него никто из депутатов Рады не станет голосовать. ОСОБА_1 , с политической точни зрения - лузер. Его ненавидит население, он украл деньги проекта «Стена», при нем произошла колоссальная девальвация гривны…». Автором статті зазначено ОСОБА_9 . Також у мережі «Інтернет» за посиланням:ІНФОРМАЦІЯ_2 розміщена стаття під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_3 », однак текст статті підготовлений іншим автором - ОСОБА_8 та у ньому відсутня інформація «…он украл деньги проекта «Стена»…», яку позивач просить спростувати як недостовірну. Також під час огляду архівних вебсторінок судом встановлено, що у вказаній статті міститься відмітка «* Текст был изменен ІНФОРМАЦІЯ_8 по требованию директора иститута трансформации общества ОСОБА_12». За актуальним інтернет - посланням на спірну статтю станом на день розгляду справи апеляційним судом встановлено, що така стаття неодноразово редагувалася відповідачами, автором статті зазначалася ОСОБА_9 та ОСОБА_8 . При цьому інформація «…он украл деньги проекта «Стена»…», яку позивач просить суд визнати як інформації, що є недостовірною і порочить його честь, гідність та ділову репутацію, наразі видалена із досліджуваної судом статті. З урахуванням заначеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції у порушення вимог закону необґрунтовано не взяв до уваги надані позивачем паперові копії електронного доказу - знімки вмісту екрана монітора, у зв`язку із неподанням їх оригіналів та поставлення позивачем під сумнів відповідність таких копій оригіналу. Факт здійснення оспорюваної публікації відповідного змісту підтверджується роздруківками із вебсайту, що можуть слугувати допустими доказом на підтвердження обставин, викладених у позові, хоча і не засвідчені власником відповідного інтернет-ресурсу або провайдером. Суд не врахував, що такі роздруківки містять відомості про обставини, що мають значення для справи та підлягали детальному дослідженню та перевірці судом під час встановлення фактичних обставин справи, у зв`язку із чим суд повинен був провести детальний огляд і дослідження таких документів у місці їх знаходження на відповідному інтернет-ресурсі за вказаними у справі посиланнями, про що заявлялось клопотання стороною позивача у суді першох інстанції. Отже суд безпідставно залишив поза увагою докази, що були подані позивачем у встановленому законом порядку, що в свою чергу призвело до порушення балансу рівності учасників судового процесу в реалізації своїх прав, передбачених ЦПК України. Під час перегляду справи апеляційним судом приєднано до матеріалів справи та досліджено доказ поданий стороною позивача на спростування висновків, викладених судом першої інстанції у рішенні суду, а саме Звіт №22/2023/ЗВ від 07.02.2023, складений ДП «Центр компетенції змісту адресного простору мережі Інтернет», за результатми проведеної фіксації і дослідження змісту вебсторінок у мережі «Інтернет», який містить інформацію про редагування відповідачами вебсайту ІНФОРМАЦІЯ_1, ІНФОРМАЦІЯ_18, ІНФОРМАЦІЯ_21. Також інформація була змінена і після ухвалення судом першої інстанції рішення у справі, а саме 31.10.2022. Відповідно до приписів статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно незалежали від нього. Вказаний доказ суд апеляційної інстанції визнає належним доказом на підтвердження викладених позивачем обставин справи, який свідчить про зміну та редагування відповідачами статті, зміст якої є предметом спору у цій справі та поширена в ній інформації оспорюється позивачем. ОСОБА_1 доведено неможливість його подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, оскільки такий доказ подано позивачем на спорстування висновків, викладених судом у рішенні. Такий доказ не спростований стороною відповідача. Отже, у справі, яка переглядається апеляційним судом встановлено, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання поширеної відповідачами інформації у мережі «Інтернет» на вебсторінці суд першої інстанції не надав належну правову оцінку поданим позивачем доказам, помилкового виходив із того, що ним не доведено, що поширена відповідачами інформація ІНФОРМАЦІЯ_1 на інтернет - сторінці видання ІНФОРМАЦІЯ_7 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 : «…он украл деньги проекта «Стена»…» є такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію позивача. Суд апеляційної інстанції, враховуючи встановлені під час перегляду справи обставини вважає, що зазначена інформація є твердженнями про факти, а не оціночними судженнями. При цьому така інформація містить конкретні факти й відомості про порушення позивачем закону, тобто вона не є власним судженням, а є твердженнями про факти вчинення позивачем конкретних протиправних дій. Факт видалення (редагування) стороною відповідача вказаного запису свідчить про усвідомлення відповідачами протиправності своїх дій у частині посягання на честь, гідність і ділову репутацію позивача, а також демонструє вживаття заходів, спрямованих на приховування вчинених відповідачами протиправних дій/фактів порушення немайнових прав позивача. Після поширення оспорюваної позивачем інформації невизначене коло осіб може сприймати його як злочинця, недобросовісну службову особу. Дії відповідачів нанесли шкоду честі, гідності та діловій репутації ОСОБА_1 , та були зумовлені бажанням дискредитувати його, виставити у максимально негативному світлі перед широким колом осіб. Суд апеляційної інстанції акцентує увагу на тому, що публічний статус позивача та суспільний інтерес щодо нього при виконанні ним посадових обов`язків свідчить про більш ширші межі допустимої критики відносно нього, що узгоджується зі статтею 10 Конвенції, відповідною практикою ЄСПЛ, Декларацією про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, яка схвалена 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендаціями, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя. Разом із цим, поширена інформація пов`язана з виконанням позивачем посадових обов`язків, з його політичною діяльністю, а тому колегія суддів вважає, що поширена відповідачами відносно ОСОБА_1 інформація ІНФОРМАЦІЯ_1 на інтернет - сторінці видання ІНФОРМАЦІЯ_7 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 : «…он украл деньги проекта «Стена»…» носить стверджувальний характер, має на меті формування негативного образу позивача та вчинення ним діянь, що мають ознаки кримінального правопорушення, завдає шкоди його діловій репутації. Така інформація не є оціночним судженням, оскільки містить конкретну недостовірну інформацію відносно того, що ОСОБА_1 вкрав грошові кошти проекту «Стіна». Колегія суддів вважає, що поширена інформація «…он украл деньги проекта «Стена»…» складається виключно з тверджень про факти, достовірність яких відповідачами не доведена, а тому така інформація підлягає визнанню недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 . Колегія суддів наголошує, що статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Згідно статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Таким чином, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію. У частинах першій, другій та п`ятій статті 17 КПК України зазначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Матеріали справи не містять відомостей про притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності за вчинення діянь, що мають ознаки кримінального правопорушення. У справі, яка переглядається, поширена негативна інформація може бути перевірена на предмет її відповідності, дійсності, а тому є твердженням відповідачами про факти вчинення позивачем кримінального правопорушення і є предметом судового захисту, оскільки порушує права позивача на повагу до його гідності та честі, на недоторканність ділової репутації. Дослідивши зібрані у справі докази в їх сукупності та взаємозв`язку, апеляційний суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 довів обставини викладені ним у позовній заяві щодо поширення відносно нього недостовірної інформації, що порочить його честь, гідність та ділову репутацію, а тому суд першої інстанції дійшов помилково висновку відмовивши позивачу у задовленні позовних вимог в цій частині. Жодних доказів на спростування обставин, встановлених судом апеляційної інстанції відповідачами до суду не подано. За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, порушив норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, таке рішення суду не може вважатись законним та обґрунтованим, і таким, що ухвалене з правильним застосуванням норм права. Поширена відповідачем інформація щодо позивача є недостовірною і такою, що порушує честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_1 . Позивач довів факт поширення цієї інформації відповідачами та те, що внаслідок поширення цієї інформації було порушено особисті немайнові його права, оскільки в ній містяться твердження про факти, а не особисті судження відповідачів. Твердження відповідачів не мають характеру оціночних суджень, а містять конкретні твердження наклепницького характеру та є такими, що наносять шкоду діловій репутації позивача. Посилання ТОВ «УНІАН» на те, що ОСОБА_1 є публічною особою, тому межа допустимої критики його діяльності є ширшою, ніж щодо окремої пересічної особи, не може бути прийнято до уваги як підстава для відмови у задоволенні позовних вимог про визнання оспорюваної інформації недостовірною і такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача, оскільки оспорювана інформація є твердженням про факти, достовірність яких відповідачем не доведена. Так, дійсно, позивач є публічною особою, у зв`язку з чим його діяльність і вчинки є об`єктом ретельного громадського контролю, а межа їх допустимої критики є значно ширшою, ніж щодо окремої пересічної особи. У рішенні суду «Сіреджук проти України» Європейський суд з прав людини в черговий раз зазначив, що критичні оціночні судження не підлягають доведенню. Проте, якщо поширена інформація має форму обвинувачення, сформульованого як пряме твердження про потенційні кримінальні зловживання, це є досить серйозним. У разі тверджень однієї особи щодо поведінки іншої особи може бути важко встановити різницю між твердженнями щодо фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав. За таких обставин Європейський суд з прав людини не вбачав порушень у тому, що національні суди вимагали обґрунтування тверджень щодо фактів, які лежали в основі висловлених думок, які за відсутності достатніх доказів могли вважатися наклепницькими. Критикуючи будь-чию діяльність, особа висловлює свою оцінку дій та вчинків іншої особи і така інформація дійсно є оціночними судженнями. Однак, слід розрізняти критику діяльності та стверджувальні висловлювання щодо вчинення карних діянь, як має місце у цій справі. Отже, інформація, повідомлена відповідачами, є твердженнями про факти вчинення позивачем конкретних дій - привласнення коштів, що містить ознаки кримінального правопорушення - крадіжки службовою особою, а не оцінкою його діяльності при виконанні службових обов`язків, зокрема Прем`єр-міністра України, тому правдивість такої інформації мала бути доведена відповідачами. Нормами цивільно-процесуального закону визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доводів сторін по справі та доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). У рішеннях Європейський суд з прав людиниу справах «Ліндон, Очаковські-Лоран і Жюлі проти Франції», «Педерсен і Бодсґор проти Данії» зазначив, що спроби представників відповідачів виправдати таке зловживання правом суспільною значимістю поширеної інформації не заслуговують на увагу, оскільки суперечать практиці ЄСПЛ, відповідно до якої за п. 2 ст. 10 Конвенції свобода вираження поглядів пов`язана з «обов`язками та відповідальністю», які застосовуються до засобів масової інформації навіть щодо питань великого суспільного значення. Більше того, ці «обов`язки та відповідальність» мають особливе значення, коли йдеться про посягання на репутацію названої особи та порушення «прав інших осіб». Європейський суд з прав людини вказав на той принцип, який був описаний французьким письменником-моралістом Франсуа Ларошфуко: «Моя свобода розмахувати руками закінчується там, де починається ніс сусіда», який з часом перетворився на початковий принцип обмеження будь-якого права людини: «Моє право закінчується там, де починається право іншого» - саме на повазі до прав ближнього, в тому числі, базується і чинне законодавство України (ст. 3 Конституції України передбачає, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю). Отже, суд першої інстанції не установив усіх обставин справи та дійшов помилкових висновків про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про захист честі, гідності, ділової репутації, визнання поширеної інформації недостовірної. Під час дослідження матеріалів справи суд першої інстанції залишив поза увагою особу позивача, сферу його діяльності, фундаментом якої є довіра (рейтинг довіри) громадян України, який не є підприємцем, а є публічною особою - політиком, а тому вчинення такого діяння є ніщо інше, як опосередковане звинувачення позивача у протиправній діяльності, що у своїй сукупності із систематичними звинуваченнями інших осіб через засоби масової інформації протягом значного періоду часу призвело до того, що сформувалося стереотипне мислення широкого загалу про те, що нібито ОСОБА_1 причетний до протиправних дій, що має наслідком падіння довіри до нього, заподіяння шкоди його репутації. Як зазначає представник позивача, поширення недостовірної інформації особами про ОСОБА_1 , в тому числі, допомогло сформувати негативне уявлення про позивача, що в свою чергу порушує його особисті немайнові права, адже через систематичні повідомлення через засоби масових інформацій про причетність ОСОБА_1 до протиправних діянь суттєво знизило рейтинг довіри громадян України до особи позивача. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Виходячи з вищенаведеного, рішення суду першої інстанції не може вважатись законним та обґрунтованим, і таким, що ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального та з дотриманням норм процесуального права, у зв`язку з чим наявні підстави для його скасування в частині заявлених вимог про визнання недостовірною та такою, що порочить честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_1 інформацію, яка повідомлена ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_9 на інтернет - сторінці видання ІНФОРМАЦІЯ_7 за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2 : «…он украл деньги проекта «Стена»…» з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог в цій частині. Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання відповідачів протягом 10 календарних днів з дня набрання законної сили рішенням суду у цій справі спростувати недостовірну інформацію, розповсюджену на інтернет - сторінці видання ІНФОРМАЦІЯ_7 ІНФОРМАЦІЯ_9, у максимально наближений (адекватний) спосіб із зазначенням, що інформація «…он украл деньги проекта «Стена»…» є недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію позивача, колегія суддів зазначає наступне. Згідно п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи. Необхідність запровадження такого правила обумовлена тим, що відповідно до ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір, на відміну від раніше чинної конституційної норми про те, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. З урахуванням викладеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб. Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку із цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. Під час перегляду справи апеляційним судом на підставі досліджених доказів, які судом вивзнані належними та допустимими, що підтверджують редагування тексту статті відповідачем ТОВ «Українське незалежне інформаційне агентство новин» за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_11, зміст якої є предметом спору по справі, видалено інформацію, яка судом визнана недостовірною, а тому колегія суддів вважає, що у цій частині між сторонами відсутній спір, а відповідно відсутній предмет спору. Таким чином, оскільки стороною відповідача вчинено дії, спрямовані на видалення поширеної в мережі «Інтернет» інформації, яка судом визнана недостовірною, тому колегія суддів вважає, що предмет спору у цій частині позовних вимогу справі відсутній. Судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу (ч. 1 ст 377, ЦПК України). На підставі встановлених обставин та відповідних норм цивільного процесуального законодавства суд приходить до висновку про відсутність спору між сторонами, оскільки встановлені обставини під час судового розгляду свідчать про те, що між сторонами не залишилося неврегульованих питань, відтак закриває провадження у справі в частині вимог ОСОБА_1 про зобов`язання відповідачів вчинити певні дії. Питання щодо розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України. Згідно з частинами першою та другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. При зверненні до суду з позовною заявою позивачем було сплачено судовий збір у сумі 1 681 грн 60 коп., а при поданні апеляційної скарги - 2 522 грн 40 коп. Судові витрати ОСОБА_1 по сплаті судового збору за подачу позову до суду та апеляційної скарги на рішення суду підлягають стягненню з відповідачів у розмірі 2 102,00 грн (по 1 051, 00 грн з кожного), що є пропорційним задоволеній позовній вимозі немайнового характеру та частковому задоволенні вимог апеляційної скарги (840,80 грн - судовий збір за позовну вимогу немайнового характеру, 1 261,20 грн - судовий збір за оскарження рішення суду у задоволеній частині). Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 377, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 липня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення наступного змісту. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково. Визнати недостовірною та такою, що порочить честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_1 інформацію, яка повідомлена ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_9 на інтернет - сторінці видання ІНФОРМАЦІЯ_7 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2: «…он украл деньги проекта «Стена»…». Провадження у справі в частині вимог ОСОБА_1 про зобов`язання відповідачів вчинити певні дії закрити. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське незалежне інформаційне агентство новин» (ЄДРПОУ 21452108, адреса: м. Київ, вул. Хрещатик, 4) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП не зазначено у матеріалах справи, адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) витрати по сплаті судового збору у сумі по 1 051 (одна тисяча п`ятдесят одна) грн 00 коп з кожного. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повна постанова складена 14 квітня 2023 року. Судді Л. Д. Поливач А. М. Стрижеус О. І. Шкоріна