Постанова Запорізький апеляційний суд № 334/3769/20

Дата документу 12.04.2023 Справа № 334/3769/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №334/3769/20 Головуючий у 1-й інстанції: Турбіна Т.Ф. Провадження №22-ц/807/837/23 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 квітня 2023 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого,судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Гончар М.С., Маловічко С.В., Остащенко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 24 грудня 2022 року, у справі за позовом ОСОБА_2 в особі представника адвоката Патяк Андрія Станіславовича до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, - В С Т А Н О В И В: У липні 2020 року ОСОБА_2 в особі представника адвоката Патяк А.С. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя. В обґрунтування позову ОСОБА_2 зазначила, що вона з ОСОБА_1 перебуває в зареєстрованому шлюбі з 01 листопада 2003 року. За період перебування у шлюбі за спільні кошти, згідно договору купівлі-продажу від 08 серпня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Кардаш Я.О. ними було придбано в спільну сумісну власність квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яку було оформлено на ОСОБА_1 , а позивачка надала свою згоду на її придбання. Вважала, що придбавши квартиру під час перебування в шлюбі, вона та відповідач набули право спільної сумісної власності на зазначену квартиру, оскільки згідно з вимогами законодавства України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав самостійного заробітку. Вважається, що кожна річ, набута під час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Ураховуючи наведене просила суд поділити майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 та стягнути на її користь судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 3629,79 грн. Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 24 листопада 2022 року позовні вимоги ОСОБА_2 в особі представника адвоката Патяк Андрія Станіславовича до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, задоволено. В порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на частку квартири АДРЕСА_2 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 3629,79 грн. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 24 листопада 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не надав належної оцінки всім доказам у справі. Суд залишив поза увагою його доводи про придбання спірної квартири за його особисті кошти, які він на підставі розписки від 21 червня 2013 року отримав у борг від ОСОБА_3 у сумі 340 000,00 грн, що еквівалентно 40 000,00 доларів США та зобов`язався їх повернути у строк до 31 грудня 2017 року. Шлюбні відносини між сторонами фактично були припинені, проте вони ще перебували у зареєстрованому шлюбі, а тому ОСОБА_2 надавала особисту згоду на придбання вищевказаної квартири за ціну та на умовах, визначених договором. Зазначені обставини свідчать про те, що позивач знала, що ОСОБА_1 придбав квартиру на своє ім`я, за власні кошти та не заперечувала проти цього. Відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст. 360 ЦПК України, до суду не надходило. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення зазначеним вимогам відповідає. Задовольняючи позовні вимоги, про визнання за ОСОБА_2 права власності на 1\2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 в порядку поділу майна подружжя, суд першої інстанції мотивував висновки тим, що це майно придбане за час перебування у шлюбі, відтак є об`єктом спільної сумісної власності, що відповідачем не спростовано. Суд першої інстанції відхилив доводи відповідача щодо придбання спірної квартири за кошти, отримані в позику від ОСОБА_3 , оскільки такий доказ не містить доказової інформації про цільове використання таких коштів саме для придбання квартири. Судом враховано п. 5 договору купівлі-продажу спірної квартири від 08 черпня 2013 року посвідченого нотаріально, відповідно до якого дружина покупця ОСОБА_2 надала згоду чоловіку ОСОБА_1 на придбання спірної квартири у спільну сумісну власність. Доказів того, що на час придбання квартири між сторонами були припиненів шлюбні відносини, матеріали справи не місять. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного. Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого повторно 02 грудня 2016 року Хортицьким районним у місті Запоріжжі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , 01 листопада 2003 року уклали шлюб, зареєстрований Дніпровським районним у м. Запоріжжя відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, актовий запис №738 (а.с.15). Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 29 квітня 2020 року у справі №334/1728/20 шлюб між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 розірваний, яке набуло законної сили 07 серпня 2020 року. Вказане рішення є в загальному доступі в Єдиному державному реєстрі судових рішень. На підставі договору купівлі-продажу від 08 серпня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Кардаш Я.О., зареєстровано в реєстрі за № 361 ОСОБА_1 придбав квартиру розташовану за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.16-17, а.с. 72-73). Відповідно до висновку про вартість, складеного 12 лютого 2020 року фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 , ринкова вартість 3-кімнатної квартири загальною площею 68,71 кв.м, розташованої на 4 поверсі 9-поверхового житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 12 лютого 2020 року складає 725958,00 грн (а.с.18-25). Відповідно до копії паспорта громадянина України серії та номер НОМЕР_2 , ОСОБА_2 зареєстрована у кв. АДРЕСА_2 (а.с.10-13). За правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Частиною першою статті 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Законодавцем визначено, що право на поділ майна, яке перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням. Згідно з положеннями статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто. Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17. Задовольняючи позов ОСОБА_2 , суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_2 довела належними доказами належність спірного об`єкту нерухомості до спільної сумісної власності подружжя, оскільки придбаний за кошти, які сторони набули за час перебування у шлюбі. При цьому суд вважав необґрунтованими доводи ОСОБА_1 про належність спірної нерухомості до його особистої приватної власності, оскільки це не підтверджено належними доказами. Колегія суддів погоджується з висновками суду про те, що спірна квартира придбана в період зареєстрованого шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , належність вказаного майна до особистої приватної власності ОСОБА_1 не доведено, презумпція спільності права власності подружжя на придбане в період шлюбу майно, за яким частки подружжя є рівними, не спростована. Позивач є співвласником квартири, оскільки вона перебувала у спільній сумісній власності колишнього подружжя та підлягає поділу. Суд першої інстанції дав належну оцінку усім доводам і доказам ОСОБА_1 , на які він посилався, спростовуючи презумпцію спільності права власності подружжя на спірне нерухоме майно та, з урахуванням встановлених обставин і доказів, які підтверджують спільність набутого під час шлюбу майна, недоведення факту придбання цього майна за особисті кошти ОСОБА_1 , в тому числі, що це майно було придбано за його особисті кошти, отримані від позики, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав вважати вказане нерухоме майно особистою приватною власність ОСОБА_1 . Апеляційний суд бере до уваги наявну у матеріалах справи заяву від 15 липня 2013 року про згоду одного з подружжя, посвідченої приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Кардаш Я.О., відповідно до якої ОСОБА_2 надала згоду ОСОБА_1 , на укладення ним договору купівлі-продажу спірної квартири на умовах на його розсуд за кошти, які є спільною сумісною власністю подружжя. Придбане нерухоме майно буде об`єктом права спільної сумісної власності, договір купівлі-продажу квартири укладається її чоловіком ОСОБА_1 в інтересах сім`ї ( т.2 а.с.15-16 ). Зазначений документ підтверджує, що спірне майно придбане за спільні кошти подружжя, відтак є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу на підставі положень статті 70 СК України. Аналогічний зміст міститься в п.5 договору купівлі-продажу від 08 серпня 2013 року, якому суд першої інстанції надав належну оцінку. ОСОБА_2 з 28 серпня 2013 року зареєстрована у спірній квартирі, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії та номер НОМЕР_2 ( а.с. 11-13). Також колегія суддів звертає увагу на те, що якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Реєстрація права власності на спірний об`єкт нерухомості за ОСОБА_1 не спростовує джерело походження коштів, які були спільною власністю подружжя та були використані на придбання нерухомості. Належних, достовірних доказів, які б свідчили про те, що шлюні відноситни між сторонами були припинені на час придбаня квартири, матеріали справи також не містять. З огляду на зазначене, висновки суду першої інстанції відповідають нормам процесуального права, а оскаржуване судове рішення ухвалене з дотриманням положень статей 263-265 ЦПК України, відтак, скасуванню не підлягає.. Відповідно до частини першої та третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частинами першою та шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Установивши, що спірна квартира за адресою: АДРЕСА_1 , набута сторонами у період перебування у зареєстрованому шлюбу за спільні кошти, виходячи із принципу рівності часток подружжя у спільному майні, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вказане майно є спільною сумісною власністю сторін і підлягає поділу між ними шляхом визнання за сторонами права власності по 1/2 частині вищезазначеної квартири. Доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, яким судом першої інстанції надана належна оцінка обгрунтовано викладена в мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення. Інші наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апелдяційній скарзі заявник. З урахуванням вищевикладеного, вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б спростували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обгрунтованість оскаржуваного судового рішення, апеляційна скарга не містить. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). З огляду на те, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін. Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. З огляду на те, що апеляційна скарга залишається без задоволення, розподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 390 и ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 24 грудня 2022 року у цій справі залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повна постанова складена 13 квітня 2023 року. Головуючий, суддя СуддяСуддя Подліянова Г.С.Гончар М.С.Маловічко С.В.